№ 183/2537/16 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа №183/2537/16

провадження №61-18603св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - Новомосковська місцева прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: державне підприємство «Новомосковське лісове господарство», Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 15 травня 2017 року у складі судді Майної Г. Є. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2019 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Лаченкової О. В., Свистунової О. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року керівник Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - Дніпропетровська ОДА) звернувся до суду до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області (далі - Піщанська сільська рада), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: державне підприємство «Новомосковське лісове господарство» (далі - ДП «Новомосковське лісове господарство», ДП «Новомосковський лісгосп»), Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області (далі - Держгеокадастру у Новомосковському районі), з позовом, в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати пункт 4 рішення Піщанської сільської ради № 1-18-У від 12 березня 2008 року «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1 » про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2489 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 31 березня 2008 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 , на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2489 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-08-126-01024;

- витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 , шляхом його зобов`язання повернути у власність Держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,2489 га, кадастровий номер 1223285500:03:014:0021, за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, які знаходяться у постійному користуванні ДП «Новомосковське лісове господарство». Факт належності земельної ділянки до зазначеної категорії підтверджується, зокрема, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012, яким встановлено, що рішенням Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року незаконно вилучено із земель лісового фонду та введено у межі села Піщанка, змінено цільове призначення та переведено в землі житлової і громадської забудови земельні ділянки НОМЕР_1 та 75 кварталу ДП «Новомосковський лісгосп» і зазначене рішення було скасовано. Вилучення земель 74 та 75 кварталів з земель державної власності ДП «Новомосковський лісгосп» не відбувалося. Крім того, прийнятим рішенням фактично змінено цільове призначення земельної ділянки, оскільки земельна ділянка лісового фонду надана під житлову забудову.

Із зазначених земель рішенням Піщанської сільської ради № 1-18-У від 12 березня 2008 року «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1 » передано у власність громадян земельні ділянки.

Пунктом 4 зазначеного рішення ОСОБА_1 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку та передано у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку загальною площею 0,2489 га на території АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку посвідчено державним актом від 31 березня 2008 року.

22 серпня 2009 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, за умовами якого продала останньому отриману у власність земельну ділянку площею 0,2489 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення Піщанської сільської ради в частині передачі ОСОБА_1 земельної ділянки із земель ДП «Новомосковський лісгосп» суперечить вимогам законодавства і підлягає скасуванню, оскільки прийнято Піщанською сільською радою з перевищенням своїх повноважень.

Піщанська сільська рада не наділена повноваженнями щодо розпорядження землями державної власності, тому не вправі була приймати рішення про передачу у власність громадян земельної ділянки лісового фонду, якою користувалося ДП «Новомосковський лісгосп».

Орган, уповноважений розпоряджатися землями державної власності своєї згоди на передачу земельної ділянки лісового фонду у власність ОСОБА_1 не надавав і Піщанську сільську раду на це не уповноважував, у зв`язку з чим, земельна ділянка вибула з володіння держави не з волі органу, уповноваженого розпоряджатися землями державної власності і має бути повернута власнику на підставі пункту 4 частини першої статті 388 ЦК України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2017 року позов задоволено.

Визнано неправомірним та скасовано пункт 4 рішення Піщанської сільської ради № 1-18-У від 12 березня 2008 року «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1 » про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2489 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 31 березня 2008 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 , на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2489 га, яка надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути у власність Держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,2489 га, яка надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з урахуванням висновків Дніпропетровського апеляційного господарського суду, викладені у постанові від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012 щодо визнання недійсними та скасування рішень Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року, обґрунтованими є доводи позивача, що рішення № 1-18-У від 12 березня 2008 в частині передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки лісового фонду державної власності прийнято Піщанською сільською радою з перевищенням своїх повноважень.

Рішення Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року про вилучення із земель лісового фонду та введення у межі села Піщанки земельної ділянки є незаконним як таке, що прийняте за відсутності волевиявлення власника - держави. Тому це рішення не створює правових наслідків незалежно від того, чи було воно скасоване судовим рішенням в іншій справі.

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Дніпропетровської ОДА - означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання неправомірним і скасування пункту 4 рішення Піщанської сільської ради № 1-18-У від 12 березня 2008 року «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1 » про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2489 га за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 31 березня 2008 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 , на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2489 га, яка надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та відмовлено у задоволенні цих позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції змінено в частині вимоги про витребування земельної ділянки. Витребувано земельну ділянку площею 0,2489 га, яка надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з незаконного володіння ОСОБА_2 у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на підставі матеріалів лісовпорядкування судом першої інстанції правильно визначено правовий статус земельної ділянки як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення.

Вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Новомосковське лісове господарство», і передання у власність такої ділянки належало до повноважень Дніпропетровської ОДА.

За висновками апеляційного суду, відсутність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельних ділянок 74 та 75 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство», включно із земельною ділянкою, наданою згідно з пунктом 4 оскарженого рішення ОСОБА_1 , свідчить про відсутність рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого територіальна громада села Піщанки набула право власності на земельні ділянки 74 і 75 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство». Отже, оскаржуване рішення не є первинною підставою вибуття земельних ділянок з власності держави в особі Дніпропетровської ОДА.

Таким чином, суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні вимог про визнання неправомірним і скасування пункту 4 оскаржуваного рішення. Визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння, а тому суд мав відмовити у задоволенні і цієї позовної вимоги.

Спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, а ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, яка набула земельну ділянку на підставі оскарженого рішення, згодом відчужила її на підставі договору купівлі - продажу ОСОБА_2

Оскаржене рішення Піщанська сільська рада прийняла, керуючись статтею 40, пунктом «б» частини першої статті 81, статтями 118 і 121 ЗК України, що передбачають безоплатне набуття громадянами права власності на земельні ділянки. Відтак, Дніпропетровська ОДА згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України має право на витребування від ОСОБА_2 земельної ділянки, яка вибула з володіння держави поза її волею та була набута у порядку безоплатної приватизації від Піщанської сільської ради, що не мала права відчужувати цю ділянку.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові, як помилково вважав суд першої інстанції. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутнє рішення про передачу земель у користування ДП «Новомосковський лісгосп», відсутні будь-які докази, що спірні земельні ділянки взагалі передавались у користування ДП «Новомосковський лісгосп», не встановлено співвідношення земель ДП «Новомосковський лісгосп» із спірною земельною ділянкою, а наявні планово-картографічні матеріали є неналежними доказами у справі, оскільки відсутнє їх погодження у встановленому порядку.

Під чає розгляду справи не було встановлено меж земельних ділянок, що знаходяться у господарському віданні ДП «Новомосковський лісгосп», а відповідно немає можливості і встановити їх співвідношення із спірною земельною ділянкою.

Судами попередніх інстанцій не враховано та не надано належної оцінки рішенню Господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2012 року у справі № 23/5005/16619/2011, яким відмовлено у задоволенні вимоги прокурора про визнання незаконним і скасування оскарженого рішення.

Вказаним рішенням було встановлено відсутність порушення вимог чинного законодавства під час виділення земельних ділянок, зокрема встановлено факт, що земельні ділянки передані у власність громадянам рішенням № 1-18/У за наявності відповідних погоджень від санітарно-епідеміологічної служби, органів охорони культурної спадщини та природоохоронних органів, яким у даному випадку виступає Державне управління і охорони навколишнього природного середовища у Дніпропетровській області.

Вказане судове рішення, яке має преюдиційне значення, не було враховано судами попередніх інстанції при вирішенні даного спору.

Судами не враховано відповідь ДП «Центр державного земельного кадастру» від 27 липня 2009 року, згідно якої межі Новомосковського лісництва ДП «Новомосковський лісгосп» згідно даних ДЗК не визначені.

Відповідачі, які діяли добросовісно, виконували всі передбачені законодавством дії щодо отримання у власність земельних ділянок, не повинні нести відповідальність за помилки допущені органами державної влади, якщо такі були, при відведенні земельних ділянок.

Таким чином, правомірним є набуття відповідачами права власності на земельні ділянки.

Відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, він не міг та не мав можливості перевірити правильність рішення Піщанської сільської ради.

Крім того, суд неправильно застосував положення ЦК України щодо позовної давності та дійшов помилкових висновків про дотримання позивачем строку позовної давності і відсутність підстав для застосування наслідків її пропуску (стаття 267 ЦК України).

Судами не враховано, що на підставі частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Під час розгляду справи, судами попередніх інстанцій не враховано, що у 2008 році Дніпропетровським обласним центром охорони історико-культурних цінностей управління культури Дніпропетровської обласної адміністрації було погоджено виділення земельних ділянок, тобто Дніпропетровська ОДА мала та була зобов`язана від свого підрозділу дізнатись про існування спірного рішення.

15 липня 2009 року Господарським судом Дніпропетровської області постановлено ухвалу у справі № 30/172-09 за позовом Генеральної прокуратури України в інтересах Кабінету міністрів України, Державного комітету України із земельних ресурсів, Новомосковської районної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковеького району Дніпропетровської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог «Новомосковський лісгосп». Предметом вказаного позову було скасування рішення Піщанської сільської ради № 1-18/У від 12 березня 2008 року та скасування державних актів на право власності, виданих на підставі вказаного рішення. В матеріалах вказаної справи є у наявності копії державних актів на про право власності на земельні ділянки, виданих на підставі рішення 1-18/У Піщанської сільської ради, а отже органи прокуратури могли та зобов`язані були дізнатись про існування спірних рішень у липні 2009 року.

Таким чином, на момент подання позовної заяви 27 квітня 2016 року строк подання позовної заяви з метою захисту порушеного права строк позовної давності було пропущено як Новомосковськом місцевим прокурором, так і Дніпропетровською державною обласною адміністрацією, в інтересах якої було подано позов, а отже суд, за наявності поданого клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, мав відмовити у позові з цих підстав.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

Фактичні обставини, встановлені судами

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012, яка набрала законної сили, встановлено, що рішеннями Піщанської сільської ради №№ 26-16/У, 27-16/У, 28-16/У, 29-16/У, 30-16/У, 31-16/У, 32-16/У, 33-16/У, 34-16/У, 35-16/У, 36-16/У, 37-16/У, 38-16/У, 39-16/У, 40-16/У, 41-16/У, 42-16/У, 43-16/У, 44-16/У, 45-16/У, 46-16/У, 47-16/У, 48-16/У, 49-16/У, 50-16/У, 51-16/У, 52-16/У, 53-16/У, 54-16/У, 55-16/У, 56-16/У, 57-16/У, 58-16/У, 59-16/У, 60-16/У, 61-16/У, 62-16/У, 63-16/У, 64-16/У, 65-16/У, 66-16/У, 67-16/У від 29 грудня 2007 року незаконно були вилучені із земель лісового фонду та введено у межі села Піщанка, змінено цільове призначення та переведено в землі житлової і громадської забудови земельні ділянки 74 та 75 кварталу державного підприємства «Новомосковський лісгосп», зазначені рішення цією постановою визнані недійсними та скасовані.

Вказаною постановою встановлено, що земельні ділянки НОМЕР_1 та 75 кварталу належать до складу земель державної власності. При цьому, держава в особі уповноваженого органу як власник відповідних земельних ділянок рішення про їх відчуження Піщанській сільській раді не приймала, а остання, вилучивши земельні ділянки з державного лісового фонду та змінивши їх цільове призначення, перевищила свої повноваження.

Рішенням Піщанської сільської ради № 1-18-У від 12 березня 2008 року «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1 » із зазначених вище земель передано у власність громадян 133 земельні ділянки.

Пунктом 4 вказаного рішення ОСОБА_1 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку та передано у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку загальною площею 0,2489 га на території АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку посвідчено державним актом від 31 березня 2008 року, кадастровий номер 1223285500:03:014:0021.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо цільового призначення спірної земельної ділянки

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Частиною другою статті 1 Лісового кодексу (далі - ЛК) України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Відповідно до частини другої статті 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

За положеннями статті 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).

Пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

У справі, яка переглядається суди установили, що земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення та належить до земель ДП «Новомосковське лісове господарство» (квартал 75 виділ 2), що підтверджують: Проект організації розвитку лісового господарства Новомосковського лісництва станом на 2014 рік з планом-схемою; лист ДП «Новомосковське лісове господарство» за вих. № 43 від 21 лютого 2017 року про те, що земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2004 та 2014 років знаходиться у 75 кварталі Новомосковського лісництва, належить до земель Державного лісового фонду та з 2002 року не змінювала свого цільового призначення - землі лісогосподарського призначення.

Встановлюючи на підставі матеріалів лісовпорядкування правовий статус земельної ділянки як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення, суди попередніх інстанцій врахували наведені вище приписи законодавства, а отже доводи касаційної скарги щодо не встановлення факту віднесення земельної ділянки до складу земель лісогосподарського призначення на підставі неналежних доказів є необґрунтованими.

Щодо відсутності волевиявлення власника на відчуження земельної ділянки

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справі, яка переглядається установлено, що Дніпропетровський апеляційний господарський суд 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012 прийняв постанову, якою визнав недійсними та скасував рішення Піщанської сільської ради № 26-16/У, 27-16/У, 28-16/У, 29-16/У, 30-16/У, 31-16/У, 32-16/У, 33-16/У, 34-16/У, 35-16/У, 36-16/У, 37-16/У, 38-16/У, 39-16/У, 40-16/У, 41-16/У, 42-16/У, 43-16/У, 44-16/У, 45-16/У, 46-16/У, 47-16/У, 48-16/У, 49-16/У, 50-16/У, 51-16/У, 52-16/У, 53-16/У, 54-16/У, 55-16/У, 56-16/У, 57-16/У, 58-16/У, 59-16/У, 60-16/У, 61-16/У, 62-16/У, 63-16/У, 64-16/У, 65-16/У, 66-16/У, 67-16/У, на підставі яких земельні ділянки НОМЕР_1 та 75 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство» були незаконно вилучені із земель лісового фонду та введені у межі села Піщанка зі зміною їх цільового призначення на землі житлової і громадської забудови.

На підставі зазначених рішень до їх скасування судом Піщанська сільська рада 12 березня 2008 року прийняла оскаржене рішення, яким передала у власність громадян 133 земельні ділянки, одну з яких згідно з пунктом 4 цього рішення - у власність

ОСОБА_1 оводи касаційної скарги про неможливість встановлення, чи є серед рішень Піщанської сільської ради, скасованих постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012, те рішення, яке стосується справи, що переглядається, є необґрунтованими.

Вилучення для нелісогосподарських потреб земельних ділянок державної власності, які віднесені до земель лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні ДП «Новомосковське лісове господарство», і передання таких земельних ділянок у власність на час виникнення спірних правовідносин належало до повноважень відповідної обласної державної адміністрації, у даній справі - Дніпропетровської ОДА.

У справі, яка переглядається не встановлено обставин, які б свідчили про те, що Дніпропетровська ОДА погоджувала рішення Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області щодо передачі земельних ділянок лісогосподарського призначення у власність фізичним особам для їх подальшої забудови або уповноважувала раду на розпорядження такими земельними ділянками.

Вилучення земель НОМЕР_1 , 75 кварталів з земель державної власності ДП «Новомосковське лісове господарство» не відбувалось.

При цьому, відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Дніпропетровської ОДА - означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.

Щодо визнання неправомірним і скасування пункту 4 оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування

Необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки, що встановлено висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12.

Відсутність у даній справі такого рішення з боку держави як власника земельних ділянок 74 та 75 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство», включно із земельною ділянкою, наданою згідно з пунктом 4 оскарженого рішення ОСОБА_1 свідчить про відсутність рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого територіальна громада села Піщанки набула право власності на земельні ділянки 74 і 75 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство».Отже, оскаржене рішення не є первинною підставою вибуття земельних ділянок з власності держави в особі Дніпропетровської ОДА.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

З таким висновком погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18) та виходила з того, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14).Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги про визнання неправомірним і скасування пункту 4 оскаржуваного рішення Піщанської сільської ради задоволенню не підлягали, а тому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення цих вимог та відмовив у їх задоволенні з наведених підстав. При цьому, у суду не було підстав вирішувати питання щодо застосування приписів про позовну давність до цієї вимоги.

Щодо визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на час видання державного акта) передбачено, що громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом (з 14 жовтня 2008 року абзац перший частини першої статті 116 ЗК України доповнений словами «або за результатами аукціону»).

За змістом частини другоїстатті 116 ЗК України (у зазначеній редакції) набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша статті 125 ЗК України в редакції, яка була чинною на час видання державного акта та до 1 травня 2009 року; з 1 травня 2009 року стаття 125 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права).

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України у редакції, чинній на час видання державного акта, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (у редакції, чинній з 1 травня 2009 року до 1 січня 2013 року - державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті; а у редакції, чинній з 1 січня 2013 року, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43 у редакції, чинній на час видання державного акта).

Таким чином, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18).

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та відмовив у задоволенні цих вимог з наведених вище підстав.

Щодо витребування земельної ділянки

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, а ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, який набув земельну ділянку за відплатним договором (договором купівлі-продажу) від попереднього власника на підставі оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України).

Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження.

Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, ОСОБА_2 , проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

За встановлених у цій справі обставин загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації переважає приватний інтерес ОСОБА_2 у збереженні права на земельну ділянку.

Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, ОСОБА_2 не позбавлений можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном та є належним і ефективним способом захисту права власника земельної ділянки та його інтересу на повернення цієї ділянки у державну власність.

У справі, яка переглядається прокурор просив витребувати земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_2 та зобов`язати його повернути земельну ділянку у власність держави в особі Дніпропетровської ОДА.

Задовольняючи цю вимогу, суд першої інстанції, зобов`язав ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі Дніпропетровської ОДА земельну ділянку, проте не врахував, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Змінюючи рішення суду першої інстанції у цій частині, апеляційний суд виправив допущену судом помилку, витребував спірну земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_2 у власність держави в особі Дніпропетровської ОДА, та правильно виходив з того, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Щодо позовної давності за заявленими прокурором вимогами

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183цс18).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65 - 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Прокурор у цій справі 27 квітня 2016 року пред`явив три позовні вимоги: про визнання неправомірним і скасування пункту 4 оскарженого рішення органу місцевого самоврядування; про визнання недійсним державного акта, виданого ОСОБА_1 ; про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_2 . Отже, перша вимога звернута до Піщанської сільської ради, яка прийняла оскаржене рішення, а дві інші вимоги - до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який набув право власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор не пропустив позовну давність, оскільки Дніпропетровська ОДА дізналася про порушення права на земельну ділянку лише у 2016 році, коли прокурор листом повідомив її про відповідні порушення. Відсутні докази того, що Дніпропетровська ОДА могла дізнатися про порушення цього права до її залучення позивачем у справах № 0427/1871/2012 і № 0427/2108/2012. Відсутні докази того, що Дніпропетровська ОДА з наявних у неї відомостей могла знати про розпорядження Піщанською сільською радою земельною ділянкою.

Апеляційний суд також вказав про початок перебігу позовної давності з моменту, коли Дніпропетровська ОДА дізналась від прокурора про те, що земельна ділянки належить до земель держаного лісового фонду, а саме у квітні 2016 року (лист від 27 квітня 2016 року) (т. 1, а. с. 12).

У касаційній скарзі наведені доводи щодо неправильного застосування судами статті 261 ЦК України, зокрема, через те, що прокурор знав про порушення інтересів держави в особі Дніпропетровської ОДА ще з 2009 року, однак суди вважали, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли прокурор у зазначеному листі повідомив ОДА про відповідне порушення її прав.

Враховуючи, що відсутні докази того, що Дніпропетровська ОДА з наявних у неї відомостей могла знати про розпорядження Піщанською сільською радою земельною ділянкою, а дізналася про дані обставини лише у 2016 році, коли прокурор листом повідомив її про відповідні порушення, то позивачем не було пропущено строк позовної давності для пред`явлення даних вимог.

Крім того, підставою звернення до суду з таким позовом зазначено саме наявність постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012, яке набрало законної сили.

Доводи касаційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки рішення Піщанської сільської ради оскаржувалось органами прокуратури з 2009 року, є необґрунтованими, оскільки Дніпропетровська ОДА, саме в інтересах якої звернулась з позовом Новомосковська місцева прокуратура Дніпропетровської області, не була в цих справах стороною, або іншою особою, яка бере участь у справі. Дніпропетровська ОДА не вживала заходів для скасування оскарженого рішення, визнання недійсним державного акта та повернення земельної ділянки. Також суду не надано наявних доказів того, що уповноважена особа Дніпропетровської ОДА, або відомості, які отримані Дніпропетровською ОДА - містять в собі будь-які повідомлення щодо розпорядження Піщанською сільською радою оспорюванню земельною ділянкою.

Відповідач ОСОБА_2 не звертався до суду з заявою про застосування наслідків пропуску позовної давності до вимог, заявлених безпосередньо до нього, зокрема щодо вимог про витребування земельної ділянки з його незаконного володіння. У заяві, поданої до суду першої інстанції 15 червня 2016 року (т.1 а. с.136-139) представник ОСОБА_2 посилався на пропуск позивачем строку позовної давності та вважав, що це було підставою для залишення позовної заяви без розгляду. У вказаній заяві просив долучити до матеріалів справи додані ним до цієї заяви документи. Будь-яких посилань на відмову у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_2 , вказана заява не містить та такої заяви останній не подавав.

ОСОБА_1 також не зверталась до суду з заявою про застосування наслідків спливу позовної давності.

Суди попередніх інстанцій дали належну оцінку питанню щодо строку позовної давності та з урахуванням установлених у цій справі обставин правильно встановили початок його перебігу та виходили з того, що цей строк прокурором не пропущено.

При цьому, позовні вимоги про визнання неправомірним і скасування пункту 4 оскаржуваного рішення Піщанської сільської ради та про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_1 задоволенню не підлягали, а тому, у суду не було підстав вирішувати питання щодо застосування приписів про позовну давність до цих вимог.

Проте, вирішення цього питання судом першої інстанції та його перевірка апеляційним судом не призвело до неправильного вирішення спору та не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення суду апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду, прийнята у цій справі відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18), а також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у подібних справах: №0427/1871/12 (провадження №61-2764св18) постанова від 13 листопада 2019 року; №0427/2108/12 (провадження №61-20746св18) постанова від 20 листопада 2019 року; №183/1615/16 (провадження №61-14809св19) постанова від 02 грудня 2020 року.

Доводи касаційної скарги про неприйняття судом до уваги рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2012 року у справі № 23/5005/16619/2011, який відмовив у задоволенні вимоги прокурора про визнання незаконним і скасування оскарженого рішення, є необґрунтованими, оскільки на момент ухвалення зазначеного рішення ще не були скасовані рішення Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року, на підставі яких вона незаконно вилучила спірну земельну ділянку із земель лісового фонду, а їх цільове призначення змінила на землі житлової і громадської забудови.

Господарський суд Дніпропетровської області у справі № 23/5005/16619/2011 не з`ясовував питання законності включення спірної земельної ділянки до меж села Піщанки та зміни їх категорії за цільовим призначенням із земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови та у вказаній справи не брали участь усі особи, прав та обов`язків яких Господарський суд Дніпропетровської області встановив обставини.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди заявника з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який на думку заявника свідчить про відсутність підстав для витребування спірної земельної ділянки з його володіння, а також пропуск позивачем строку позовної давності, проте такі аргументи були спростовані під час розгляду справи.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, апеляційним судом надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко