Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 183/6571/17

провадження № 61-18858св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ключове рішення», Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», Шевченківський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ключове рішення», Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК», Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання договору дійсним, визнання права власності на майно та звільнення майна з-під арешту,

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Крушинського Валентина Валентиновича на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, який неодноразово уточнювала в процесі розгляду справи та просила: визнати дійсним договір фінансового лізингу від 15 жовтня 2014 року № DNF0GX0040300009 укладений між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ключове рішення» (далі - ТОВ «Ключове рішення»); визнати за нею право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; звільнити житловий будинок, розташований за вказаною адресою з-під арешту, накладеного постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі -Шевченківськський ВДВС міста Дніпра) Григорчуком П. В. від 22 червня 2017 року, виключивши з запису № 21055203 у Єдиному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, відомості про накладення арешту на приватний будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 15 жовтня 2014 року між нею та ТОВ «Ключове рішення» був укладений договір фінансового лізингу № DNF0GX0040300009, предметом якого є придбання приватного будинку АДРЕСА_1 . Цей договір не був нотаріально посвідчений, оскільки ТОВ «Ключове рішення» запевнило її, що таке нотаріальне посвідчення відбудеться після виплати обумовленої грошової суми. 14 червня 2017 року нею повністю сплачено вартість будинку за вищевказаним договором, про що свідчать довідка Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») від 20 червня 2017 року і акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності від 01 серпня 2017 року. Вона виконала всі умови договору, а тому вважає себе законним володільцем зазначеного вище житлового будинку. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03 травня 2017 року було накладено арешт на все майно та майнові права ТОВ «Ключове рішення», у тому числі і на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а тому вона була позбавлена можливості зареєструвати своє право власності. 24 листопада 2017 року, за її клопотанням ухвалою того ж суду було скасовано арешт з майна, володільцем якого вона являється. Отримавши дану ухвалу суду про скасування арешту, вона звернулася до нотаріуса задля реєстрації свого законного права власності на зазначений житловий будинок, де дізналася, що у Державному реєстрі наявний запис про обтяження (арешт), накладений на підставі постанови державного виконавця Шевченківського ВДВС міста Дніпра. Крім того заначила, що 20 лютого 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А. А. було вчинено виконавчий напис № 1474 яким запропоновано стягнути з ТОВ «Ключове рішення» на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» грошові кошти в сумі 5 810 743,49 грн. 21 червня 2017 року державним виконавцем Шевченківського ВДВС міста Дніпра Григорчуком П. В. відкрито виконавче провадження № 54139457 щодо примусового виконання вимог вищевказаного виконавчого напису. В межах даного виконавчого провадження 22 червня 2017 року цим же державним виконавцем винесено постанову про арешт майна (коштів) ТОВ «Ключове рішення» в межах суми стягнення за виконавчим написом та внесено відомості щодо обтяження майна (коштів) до Єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 21055203. Вона звернулася до суду з цим позовом так як сторони вищезазначеного договору лізингу домовилися щодо усіх істотних його умов та відбулося повне виконання умов договору, однак ТОВ «Ключове рішення» ухиляється від нотаріального посвідчення договору, посилаючись на те, що воно знаходиться в стані припинення з 17 листопада 2017 року, що унеможливлює складання правочинів, що в свою чергу позбавляє її зареєструвати право власності на житловий будинок.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області заочним рішенням від 20 червня 2019 року позов задовольнив. Визнав дійсним договір фінансового лізингу від 15 жовтня 2014 року № DNF0GX0040300009, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Ключове рішення». Визнав за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Звільнив житловий будинок, який розташований за вказаною вище адресою з-під арешту, накладеного постановою державного виконавця Шевченківського ВДВС міста Дніпра Григорчуком П. В. від 22 червня 2017 року, виключивши з запису № 21055203 у Єдиному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, відомості про накладення арешту на приватний будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 як лізингоодержувач повністю виконала умови договору лізингу від 15 жовтня 2014 року, сплатила за придбане майно грошові кошти, фактично володіє об`єктом нерухомості, договір не визнавався недійсним, позивач набула право власності на спірний об`єкт нерухомості і правомірно володіє ним. У суду немає передбачених законом підстав для визнання недійсним неоспореного договору лізингу, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 . Також суд дійшов висновку, що позивач набула право власності на житловий будинок у спосіб та на підставах не заборонених законом, у відповідності до вимог чинного законодавства, однак не здійснила державну реєстрацію права власності через ухилення однієї сторони правочину від нотаріального посвідчення договору, а тому її вимоги підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Дніпровський апеляційний суд постановою від 24 вересня 2019 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2018 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми цивільного законодавства та не врахував обставини, що мають значення для вирішення справи. Зокрема, суд не взяв до уваги того, що сторонами при укладенні договору фінансового лізингу недодержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення, а також не доведено ухилення ТОВ «Ключове рішення» від нотаріального посвідчення спірного договору.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Крушинський В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року і залишити в силі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2020 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не було надано належної оцінки доказам, які підтверджують повну оплату ОСОБА_1 вартості об`єкта лізингу, що призвело до виникнення у позивача права власності на даний об`єкт нерухомого майна. Суд апеляційної інстанції не встановив обставин про домовленість сторін усіх істотних умов договору, що підтверджують договір фінансового лізингу від 15 жовтня 2014 року № DNF0GX0040300009, а тому наявні підстави для визнання такого договору дійсним. Також апеляційний суд застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які не підлягали застосуванню.

У грудні 2019 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову - залишити в силі. Зазначило, що судове рішення апеляційного суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, підстав для його скасування, з мотивів викладених у касаційній скарзі, немає. Апеляційний суд правильно виходив з того, що сторонами при укладанні договору фінансового лізингу недодержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

02 грудня 2019 року справа № 183/6571/17 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини

Апеляційним судом встановлено, що 15 жовтня 2014 року між ТОВ «Ключове рішення» та ОСОБА_1 був укладений договір фінансового лізингу № DNF0GX0040300009, предметом якого є придбання приватного житлового будинку АДРЕСА_1 .

Вказаний договір фінансового лізингу не був нотаріально посвідчений.

Згідно з пунктом 2.1 договору фінансового лізингу право власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача переходить в момент підписання уповноваженими представниками сторін акту звірки взаєморозрахунків та переходу права власності.

Згідно з довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК», кредит на придбання нерухомості, виданий ОСОБА_1 погашений у повному обсязі 15 червня 2017 року.

З довідки від 04 грудня 2017 року, виданої ТОВ «Ключове рішення» встановлено, що кредит був погашений ОСОБА_1 у повному обсязі. Товариство не заперечує проти її права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , з відповідною державною реєстрацією права власності на зазначене майно.

20 лютого 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Завалієвим А. А. було вчинено виконавчий напис за реєстровим № 1474 про стягнення з ТОВ «Ключове рішення» на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» грошові кошти в сумі 810 743 249,87 грн.

22 червня 2017 року постановою старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС міста Дніпра Григорчуком П.В. накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ТОВ «Ключове рішення».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 жовтня 2017 року, залишеним без змін Київським апеляційним господарським судом від 03 грудня 2017 року, ТОВ «Ключове рішення» відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису за реєстровим № 1474, про стягнення з ТОВ «Ключове рішення» на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» грошові кошти в сумі 810 743 249,87 грн.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 24 листопада 2017 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 та скасовано арешт майна, а саме з приватного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , володільцем якого є ОСОБА_1 , накладеного згідно з ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03 травня 2017 року в межах справи № 757/24370/17-к.

Згідно з даними з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ТОВ «Ключове рішення» перебуває в процесі припинення з 17 листопада 2017 року, з відомостями про строк для заявлення кредиторами своїх вимог до 17 січня 2018 року.

Також судом встановлено, що Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 17 січня 2019 року ТОВ «Ключове рішення» визнано банкрутом.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг».

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Отже, з урахуванням того, що на договір фінансового лізингу розповсюджуються норми ЦК України, які регулюють відносини з приводу купівлі-продажу, тому відповідно до статті 203 ЦК України такий договір укладається у письмовій формі, а у випадку участі в ньому фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Задовольняючи позов місцевий суд виходив з того, що спірний договір фінансового лізингу предметом якого є нерухоме майно, а сторонами договору фізична і юридична особа, нотаріально не посвідчувався, тобто він в силу положень статті 220 ЦК України є нікчемним. При цьому суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 як лізингоодержувач повністю виконала умови договору лізингу від 15 жовтня 2014 року, сплатила за придбане майно грошові кошти, фактично володіє об`єктом нерухомості, договір не визнавався недійсним, позивач набула право власності на спірний об`єкт нерухомості і правомірно володіє ним. При цьому суд виходив з того, що позивачка не здійснила державну реєстрацію права власності через ухилення однієї сторони правочину від нотаріального посвідчення договору.

Такий висновок суду першої інстанції не у повній мірі відповідає вимогам статей 263-265 ЦПК України з огляду на таке.

Частиною другою статті 220 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (частина третя статті 640 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України викладеним у постанові від 06 вересня 2017 року в справі № 6-1288цс17.

Відповідно до статті 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що вона та ТОВ «Ключове рішення» домовилися щодо усіх істотних його умов та відбулося виконання договору з її сторони, але ТОВ «Ключове рішення» ухиляється від нотаріального посвідчення вищезазначеного договору посилаючись на те, що перебуває в процесі припинення з 17 листопада 2017 року, що позбавляє позивача можливості зареєструвати набуте право власності на житловий будинок.

Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію.

Під час розгляду справи судом першої інстанції не встановлено факт ухилення ТОВ «Ключове рішення» від нотаріального посвідчення договору.

Так як сторонами при укладенні договору фінансового лізингу недодержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення, а позивачем не доведено факт ухилення ТОВ «Ключове рішення» від нотаріального посвідчення спірного договору, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Таким чином, твердження сторони позивача про доведеність підстав для визнання договору фінансового лізингу дійсним, не заслуговують на увагу, оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено таких підстав, а суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Інші заявлені у цій справі вимоги є похідними від вимоги про визнання договору фінансового лізингу дійсним і, відповідно, не можуть бути задоволені.

У зв`язку з цим, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, оскільки вони в сукупності зводяться до невірного розуміння заявником вимог законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, що не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

З урахуванням наведеного аргументи касаційної скарги не свідчать про наявність правових підстав для скасування постанови апеляційного суду.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону і підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило