ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2024 року
м. Київ
справа № 183/7128/23
провадження № 61-961 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
представник заявника - адвокат Волошина Олена Вікторівна,
заінтересована особа - Новомосковська міська рада Дніпропетровської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волошиної Олени Вікторівни, на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2023 року в складі судді Оладенко О. С. і присяжних:
Губи О. А., Кардаш І. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 19 грудня 2023 року в складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання особи безвісно відсутньою, заінтересована особа - Новомосковська міська рада Дніпропетровської області (далі - Новомосковська МР), в якій просив суд визнати свого рідного батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , безвісно відсутнім із 01 листопада 2013 року.
В обґрунтування заявлених вимог заявник зазначав, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його рідним батьком.
12 січня 1985 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зареєстрували шлюб. За період перебування у шлюбі в них народилося троє дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , він, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,
і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
27 лютого 1985 року його батько - ОСОБА_2 набув право власності
на 6/11 часток житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
На початку 1997 року його батько - ОСОБА_2 залишив територію України
та переїхав на постійне місце проживання на територію російської федерації, його останнє відоме місце проживання -
АДРЕСА_2 .
У жовтні 2012 року зв`язок із батьком було втрачено, його місце перебування невідоме. У 2013 році ОСОБА_2 , як боржника зі сплати аліментів, оголошено
в розшук за його останнім місцем проживання у російській федерації.
У 2021 році на його запит, направлений до адміністрації находкінського міського округу управління записів актів цивільного стану російської федерації, отримано відповідь про відсутність актового запису про смерть батька, а в 2023 році отримано відповідь про відсутність такого запису в Україні. У висновку Новомосковського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області від 24 березня 2023 року за наслідками розгляду його звернення, серед іншого, встановлено, що в 1997 році ОСОБА_2 виїхав із території України та з того часу кордон України не перетинав.
Оголошення ОСОБА_2 безвісно відсутнім необхідно йому для встановлення опіки над майном батька, оскільки останній є власником 6/11 часток житлового будинку, розташованого за адресою:
АДРЕСА_1 , у якому проживає він і його сім`я, який потребує поточного догляду та ремонту, при цьому вчиняти будь-які дії щодо спірного будинку він не має можливості, оскільки видана батьком 14 листопада 1996 року довіреність на ОСОБА_5 про розпорядження його майном
є нечинною через допущену в ній помилку (замість будинку АДРЕСА_3 ).
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його заяву задовольнити.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 24 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції,
з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що останнім відомим місцем проживання ОСОБА_2 є російська федерація,
АДРЕСА_2 . Заявник не надав належних
і допустимих доказів відсутності відомостей про місце перебування ОСОБА_2 за його останнім відомим місцем проживання протягом одного року.
При цьому суд позбавлений можливості на виконання частини першої статті 307 ЦПК України направити відповідні запити, оскільки внаслідок збройної агресії проти України з російською федерацією розірвано дипломатичні відносини.
Суди першої та апеляційної інстанцій послалися на відповідні норми ЦК України ЦПК України, а також застосували відповідну судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Волошина О. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року,
в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2024 року відкрито касаційне провадження. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
У березні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Волошиної О. В., мотивована тим, що ОСОБА_1 здійснив всі можливі заходи для з`ясування можливого місця перебування його батька - ОСОБА_2 , були зроблені офіційні запити до органів російської федерації, але намагання знайти останнього
або отримати підтвердження про його смерть, чи місце перебування виявилися безрезультатними. Матеріали справи містять належні й допустимі докази
на підтвердження заявлених вимог, а тому суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили в задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Заявник уважає, що суд першої інстанції безпідставно не вчинив жодних дій для витребування доказів із власної ініціативи.
Вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 307 ЦПК України при розгляді заяви про визнання безвісно відсутньою особи, останнє відоме місце проживання якої знаходиться на території російської федерації.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Волошиної О. В.,задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанційвідповідають.
Згідно з частиною першою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється ЦПК України.
Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (пункт 3 частини другої статті 293 ЦПК України).
Згідно з положеннями статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою
або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі,
яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель
від певного нещасного випадку.
Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо),
які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме,
а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб
або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме (частина перша статті 307 ЦПК України).
Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою (частина перша
Безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.
За положеннями статті 43 ЦК України визначено, що фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці
її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
Зазначена норма права передбачає перш за все з`ясування місця постійного проживання особи на час її зникнення, заходів, які приймала заявник
для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання
про визнання безвісно відсутнім, та чи були вичерпані усі можливості для
її знаходження.
Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання;
б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей
про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно
до частини другої статті 43 ЦК України; г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.
Указане відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом
у постановах: від 07 травня 2018 року в справі № 225/1297/17 (провадження
№ 61-3902св18), від 22 листопада 2018 року в справі № 225/882/17 (провадження № 61-34068св18), від 05 лютого 2020 року в справі № 756/17293/17 (провадження № 61-16093св19), від 06 травня 2020 року в справі № 760/3112/16-ц (провадження № 61-48362св18). Судова практика є сталою.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно зі статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства належить, зокрема, принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їхньої переконливості. Вказане положення є головним нормативним закріпленням принципів змагальності
та диспозитивності в законодавстві України.
Загальна формула принципу змагальності та диспозитивності у цивільному судочинстві закріплена у статтях 12 13 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог
або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до принципу диспозитивності обов`язок доказування фактичних обставин, що мають значення для справи, повною мірою покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно зі статями 79 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність
або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідним сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а. с. 10).
ОСОБА_2 на праві приватної власності належить 6/11 часток домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 11,12).
Згідно з листом управління служби федеральних приставів по Приморському краю від 06 листопада 2013 року видно, що в межах виконавчого провадження
№ 60503/11/11/25 із примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів (номер справи відсутній) направлялися запити, здійснено вихід судового пристава-виконавця за адресою: АДРЕСА_2 ,
та встановлено, що боржник не проживає за вказаною адресою; 21 жовтня
2013 року винесено постанову про обмеження боржника у праві виїзду з російської федерації, а також оголошено боржника в розшук (а. с. 16).
Смерть ОСОБА_2 , як на території російської федерації, так і на території України не реєструвалася (а. с. 19, 21).
З висновку Новомосковського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області від 24 березня 2023 року
за наслідками розгляду звернення ОСОБА_1 проведено перевірку, опитано свідків, направлено запити та встановлено, що ОСОБА_2 у 1997 році виїхав
на постійне місце проживання до російської федерації, до України не повертався. Зазначено, що ОСОБА_2 не підпадає під категорію безвісно зниклих, а також те, що такий факт не підлягає внесенню до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (а. с. 20).
Згідно з відповіді виконавчого комітету Новомосковської міської ради
від 26 травня 2023 року ОСОБА_2 зареєстрованим у місті Новомосковську Дніпропетровської області не значиться (а. с. 22).
Також судами встановлено, що останнім відомим ОСОБА_1 місцем проживання його батька - ОСОБА_2 була адреса: АДРЕСА_2 .
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши зібрані у справі докази та надавши їм оцінку в сукупності, дійшов правильного висновку, що належних і допустимих доказів відсутності відомостей про місце перебування ОСОБА_2 протягом одного року за його останнім відомим місцем проживання ОСОБА_1 не надав.
Колегія суддів погоджується із таким висновком судів і зауважує, що сам по собі факт втрати зв`язку з ОСОБА_2 і фактична відсутність відомостей про його місце перебування не є безумовною підставою для визнання особи безвісно відсутньою.
Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано вказали
про неможливість виконання вимог частини першої статті 307 ЦПК України
та направлення будь-яких запитів для з`ясування необхідних для розгляду цієї справи обставин у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні.
Верховний Суд звертає увагу й на те, що заявник посилається на втрату зв`язку з батьком з жовтня 2012 року, а воєнний стан в Україні оголошено 24 лютого 2022 року. Тобто до цього часу і з 2012 року заявник мав можливість з`ясувати чи принаймні здійснити спроби з`ясувати причини відсутності батька за останнім відомим місцем проживання і запросити відповідні дані. Цих обставин заявник не навів.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, їм надано належну оцінку в сукупності з іншими доказами в справі, а при їх дослідженні
та встановленні дотримані норми матеріального і процесуального права.
Крім цього, посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах не заслуговують
на увагу, так як Верховний Суд уже викладав у своїх постановах відповідні правові висновки, і суди попередніх інстанцій розглянули справу відповідно до таких висновків, підстав для відступу від яких не встановлено.
Таким чином, доводи касаційної скарги колегія суддів не знайшли свого підтвердження, вони не спростовують висновків судів, лише зводяться
до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки,
що відповідно до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів
не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 410 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Волошиної Олени Вікторівни, залишити без задоволення.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 24 жовтня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 19 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець