Постанова

Іменем України

12 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 183/7617/18

провадження № 61-22882св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

заявник ОСОБА_1 ,

представник заявника ОСОБА_2 ,

заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л.,

Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви

У грудні 2018 рокуОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, у якій просив встановити факт його постійного безвиїзного проживання на території України з 23 березня 1989 року по 30 листопада 2018 року.

Заяву мотивував тим, що у 1989 році він переїхав на територію України до батьків та сестри та проживав у них без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом квартального комітету № 11 від 25 червня 2018 року. З 22 березня 1989 року він перебував на військовому обліку у Новомосковському об`єднаному міському військовому комісаріаті Міністерства оборони України (далі Новомосковський ОМВК) та був знятий з військового обліку 29 грудня 1994 року, як особа засуджена до позбавлення волі. У період з 04 січня

1995 року по 10 листопада 1997 року він відбував покарання у Державній установі «Синельниківська виправна колонія № 94». Згідно з вироком Новомосковського міського суду Дніпропетровської області від 10 вересня

1999 року, він відбував покарання у Державній установі «Софіївська виправна колонія (№ 45)», від подальшого відбування покарання звільнений 30 червня 2000 року на підставі ухвали Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2000 року. Після звільнення з місць позбавлення волі паспорт радянського зразка йому не було повернуто.

У квітні 2005 року та у квітні-травні 2018 року він перебував на стаціонарному лікуванні у Комунальному закладі «Новомосковська центральна міська лікарня».

Встановлення факту, що має юридичне значення, необхідно для приведення його документів у відповідність до вимог чинного законодавства та отримання ним паспорта громадянина України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 з 23 березня 1989 року по час ухвалення рішення судом безперервно проживає на території України.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт постійного проживання заявника на території України з 1989 року підтверджується наданими заявником доказами у їх сукупності, зокрема: актом, складеним головою квартального комітету № 11Кузнєцовою В. Л., від 25 червня 2018 року, за участю сусідів, згідно з яким ОСОБА_1 проживає без реєстрації по АДРЕСА_1 з 1989 року по теперішній час; інформаційною довідкою від 18 вересня 2018 року, наданою військовим комісаром Новомосковського ОМВК ОСОБА_3 , про те, що ОСОБА_1 знаходився на військовому обліку в Новомосковському ОМВК з 22 березня

1989 року та був знятий з військового обліку 29 грудня 1994 року, як засуджений до позбавлення волі; відповіддю Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№94)» від 11 листопада 2018 року про те, що ОСОБА_1 дійсно відбував покарання у період з 04 січня 1995 року по 10 листопада

1997 року; відповіддю начальника Державної установи «Софіївська виправна колонія (№45)» від 18 жовтня 2018 року про те, що ОСОБА_1 дійсно відбував покарання на підставі вироку Новомосковського міського суду

від 10 вересня 1999 року, звільнився 30 червня 2000 року, вибув за адресою: АДРЕСА_2 , відомості про паспорт та документи з фотокарткою, надати не має можливості, так як особова справа знищена за закінченням терміну зберігання. Зважаючи на те, що від встановлення факту постійного проживання заявника на території України з 1989 року залежить виникнення у нього права на встановлення належності до громадянства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для встановлення зазначеного юридичного факту.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 21 червня 2019 року задоволено заяву ОСОБА_1 про роз`яснення судового рішення, та роз`яснено рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2019 року таким чином, що ОСОБА_1 постійно проживав на території України станом на 24 серпня

1991 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області задоволено, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 постійно проживав на території України

з 23 березня 1989 року по час ухвалення рішення суду, не підтверджується матеріалами справи. Вирішуючи питання про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження факту саме постійного безперервного проживання заявника на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року), чи факту його постійного безвиїзного проживання на території України з 23 березня 1989 року по дату ухваленні судового рішення у справі.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , у якій він просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року та залишити в силі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що представник заявника надав достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження безперервного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року. Апеляційний суд не звернув уваги на той факт, що ОСОБА_1 з 22 березня 1989 року по 29 грудня

1994 року перебував на військовому обліку у Новомосковському ОМВК, що підтверджує, що держава Україна, у розумінні частини першої статті 1 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», починаючи з 24 серпня 1991 року вважала його своїм громадянином. Вказував на те, що батько заявника ОСОБА_4 за національністю був українцем, а переїзд заявника у 1989 році на територію України був повязаний з його бажаннями возєднатися з родиною батьками та сестрою ОСОБА_5 (нині громадянка України), які переїхали на постійне проживання до Української РСР у 1976 році, та оселилися за адресою: АДРЕСА_1 . Той факт, що органи міграційної служби не можуть відшукати архівні дані за формою № 1, згідно з якими ОСОБА_1 на законних підставах проживав на території України з 1989 року, не може обмежувати заявника у праві на отримання громадянства України та відповідно паспорта громадянина України, що з урахуванням того, що за станом свого здоров`я він є інвалідом (ампутовано ногу, наявні порушення координації руки та мовної функції) позбавляє його можливості оформити пенсійне посвідчення у зв`язку з інвалідністю та отримувати відповідне пенсійне забезпечення.

Крім того, суд апеляційної інстанції у порушення принципу змагальності сторін розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за відсутності доказів вручення йому копії апеляційної скарги Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, що унеможливило надання заявником відзиву (заперечень) на підтвердження доводів поданої ним заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.

У відзиві на касаційну скаргу, що надійшов до Верховного Суду у січні

2020 року Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області просило відмовити у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , та залишити без змін постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року, посилаючись на те, що апеляційний суд повно та всебічно зясував обставини, що мають значення для справита правильно виходив з того, що матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження обставин, викладених заявником у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема ним не надано первинних документів про постійне проживання на території України з 1989 року, таких як: копія домової книги з штампом реєстрації на території України, довідка про реєстрацію на території України, військовий квиток з відміткою про перебування на військовому обліку на території України, копія трудової книжки або довідка з місця роботи на території України, довідки про відбування покарання тощо.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 15 січня 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 народився

ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Артем Приморського краю Російської Радянської Федеративної СоціалістичноїРеспубліки.

ОСОБА_1 на підтвердження факту постійного проживання в Україні

з 23 березня 1989 року та станом на 24 серпня 1991 року, надав:

- акт, складений головою квартального комітету № 11 Кузнєцовою В. Л., від 25 червня 2018 року № 11, за участю сусідів, про те, що ОСОБА_1 проживає без реєстрації по АДРЕСА_1 з 1989 року по теперішній час;

- інформаційну довідку від 18 вересня 2018 року, надану військовим комісаром Новомосковського ОМВК ОСОБА_3 , про те, що ОСОБА_1 знаходився на військовому обліку в Новомосковському ОМВК з 22 березня

1989 року та був знятий з військового обліку 29 грудня 1994 року, як засуджений до позбавлення волі. Після звільнення з місця позбавлення волі на облік до Новомосковського ОМВК не встав;

- відповідь Державної установи «Синельниківська виправна колонія (№94)» від 11 листопада 2018 року про те, що ОСОБА_1 дійсно відбував покарання у період з 04 січня 1995 року по 10 листопада 1997 року. Згідно з обліковою карткою початок строку 10 листопада 1994 року;

- відповідь начальника Державної установи «Софіївська виправна колонія (№45)» від 18 жовтня 2018 року про те, що ОСОБА_1 дійсно відбував покарання на підставі вироку Новомосковського міського суду від 10 вересня 1999 року. Засуджений звільнився 30 червня 2000 року, згідно з ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2000 року за статтею 408 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року у звязку з тяжкою хворобою. Після звільнення вибув за адресою: АДРЕСА_1 . Відомості про паспорт та документи з фотокарткою зазначена установа не має можливості надати, оскільки особова справа знищена за закінченням терміну зберігання.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника

ОСОБА_1 ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, оскільки наявні підстави, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу (частини перша, третя статті 368 ЦПК України).

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною першою статті 369 ЦПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до змісту частини першої статті 176 ЦПК України убачається, що ціна позову наявна виключно у позовах, де заявлені вимоги майнового характеру. У позовах немайнового характеру ціна позову не визначається.

У постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 753/17720/18 Верховний Суд виклав правовий висновок, що приписи частини першої статті 369 ЦПК України щодо письмового провадження за наявними у справі матеріаламиможуть бути застосовані судами апеляційної інстанції лише у випадку, якщо позивачем заявлені виключно вимоги майнового характеру і розмір ціни позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Якщо ж у справі наявні вимоги немайнового характеру, то розгляд такої справи у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Зі змісту заяви ОСОБА_1 убачається, що ним були заявлені виключно вимоги немайнового характеру, такого ж висновку апеляційний суд дійшов в ухвалі від 18 вересня 2019 року про призначення справи до судового розгляду. Водночас, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України зазначена справа в апеляційному порядку може бути розглянута без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Зазначене, як і факт розгляду апеляційним судом справи за відсутності відомостей про вручення заявнику чи його представнику копії апеляційної скарги Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2019 року, позбавило ОСОБА_1 можливості самостійно або через представника захищати свої інтереси як учасника справи в умовах, які передбачені процесуальним законодавством, зокрема подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обгрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

За змістом частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судоми.

Узагальнюючи наведене, Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність підстав для обов`язкового скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційний суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи справу, розгляд якої у суді апеляційної інстанції має здійснюватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, та за відсутності доказів належного повідомлення заявника про розгляд справи апеляційним судом, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Обгрунтованість інших доводів касаційної скарги не підлягає перевірці з огляду на встановлене касаційним судом порушення апеляційним судом норм процесуального права, що тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак