Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 185/2873/18

провадження № 61-12455св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Вербківська сільська рада Павлоградського району Дніпропетровської області, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2019 року у складі судді Зінченко А. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2020 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Вербківська сільська рада Павлоградського району Дніпропетровської області, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності на землю.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є власником будинку АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 , яка межує із земельною ділянкою, на якій розташований його (позивача) будинок.

Земельна ділянка, яка перебуває у його користуванні, не приватизована у зв`язку з тим, що між ним і відповідачем існує спір про межу між земельними ділянками.

05 лютого 2015 року відповідач оформив право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_2 площею 0,25 га, кадастровий номер 1223582800:02:002:0429, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 09 лютого 2015 року № 33312797, з порушенням чинного законодавства України, яке полягає у тому, що проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу не був погоджений з ним (позивачем), як із суміжним землекористувачем.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року у справі № 185/3728/16-ц визнано протиправним та скасовано рішення Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області від 16 жовтня 2014 року № 876-44/VI про затвердження меж присадибних ділянок та надання сільському голові ОСОБА_3 права підпису проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , визнано недійсним витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 лютого 2015 року щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25га кадастровий номер 1223582800:02:002:0429.

У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 просив:

- визнати недійсним свідоцтво про право власності від 09 лютого 2015 року № 33312797, видане Реєстраційною службою Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області на ім`я ОСОБА_2 , на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1223582800:02:002:0429, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1223582800:02:002:0429, проведену 05 лютого 2015 року, номер запису про право власності 8652995.

Короткий зміст рішення та постанови суду апеляційної інстанцій

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:

- позивач не надав доказів на підтвердження факту порушення відповідачем його права користування земельною ділянкою (перехід частини земельної ділянки позивача у власність відповідача);

- позивач не довів, що у його користуванні чи власності перебувала земельна ділянка площею 0,52 га, що її межі закріплені на місцевості в натурі з описом межових знаків чи лінійних межових споруд і їх прив`язок до існуючих будівель чи пунктів державної геодезичної мережі;

- відсутні докази, що відповідач при отриманні у власність земельної ділянки площею 0,25 га, яка є суміжною, захопив саме частину земельної ділянки позивача (відповідно до технічного звіту з топографо-геодезичної зйомки ПП «Геолайф» від 22 квітня 2019 земельна ділянка у АДРЕСА_1 , площею 0,3430 га межує з земельними ділянками ОСОБА_2 , Вербківської сільської ради, ОСОБА_4 , землями села Вербки).

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:

- при розгляді справи суди не врахували його доводів про те, що рішенням місцевого Павлоградського районного суду від 15 листопада 2001 року дії КП «Павлоградське міжміське БТІ» визнано неправомірними та зобов`язано внести зміни в технічні документи на домоволодіння, розташоване на АДРЕСА_2 , виключити з цього домоволодіння сарай, зазначений в технічному паспорті як «літня кухня - Г», внести відповідні зміни в технічні документи на домоволодіння. У зв`язку з цим літня кухня з прибудованим до неї коридором перейшла у його власність. Земельна ділянка, розташована під вищезазначеними спорудами перейшла також у його користування відповідно до статті 30 ЗК України, який був чинний на той час і втратив чинність 01 січня 2002 року. Однак у 2002 році відповідачем з метою отримання у власність земельної ділянки більшого розміру було зруйновано літню кухню разом із прибудованим до неї коридором і ним була приватизована земельна ділянка з урахуванням частини земельної ділянки, яка перебувала у його (позивача) користуванні, а саме: земельна ділянка, яка перебувала під зруйнованим коридором площею 7,3125 кв. м (2,25*3,25=7,3125 кв. м); частина земельної ділянки під літньою кухнею площею 3,6 кв. м (довжина літньої кухні відповідно до технічного паспорта відповідача складає 5,62 м, у його користуванні залишилося лише 4,90 м, тобто на 0,72 м менше, а ширина складає 5 м (0,72*5=3,6 кв. м);

- у зв`язку з умисним непогодженням відповідача із ним (позивачем), як суміжним землекористувачем, меж земельної ділянки, він позбавлений можливості приватизувати земельну ділянку, яка перебувала у користуванні його сім`ї, оскільки частина цієї ділянки перебуває у власності відповідача;

- суди не надали належну оцінку актам обстеження (обміру) його земельної ділянки, у яких є посилання на дані погосподарських книг про те, що площа ділянки, яка перебуває у його користуванні, становить 0,52 га, технічному звіту з топографо-геодезичної зйомки ПП «Геолайф» від 22 квітня 2019 року, а також тому, що неправомірність дій відповідача встановлена рішенням місцевого суду Павлоградського району від 15 листопада 2001 року та рішенням Павлоградського районного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року.

Короткий зміст відзиву

У листопаді 2020 року від ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про недоведеність порушення прав позивача. Зазначає, що розмір його земельної ділянки не змінювався з 1989 року та становить 0,25 га, що підтверджується записами в погосподарській книзі Вербківської сільради, і саме в такому розмірі йому передано земельну ділянку у власність. Суд першої інстанції правильно вказав, що позивач не надав належних доказів перебування у його користуванні або власності земельної ділянки площею 0,52 га та визначення її меж на місцевості. Надані позивачем довідка Вербківської сільської ради від 02 травня 2019 року № 1466 та акти обстеження (обміру) земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , в яких зазначено загальний розмір земельної ділянки позивача 0,52 га, не є документами, які встановлюють право власності чи право користування земельною ділянкою у встановленому законом порядку з визначенням її розміру.

Необґрунтованими є посилання позивача на технічний звіт з топографо-геодезичної зйомки ПП «Геолайф» від 22 квітня 2019 року, як на доказ порушення його права, оскільки з цього звіту вбачається лише фактичний розмір земельної ділянки позивача, який на момент проведення топографо-геодезичної зйомки складає 0,3430 га, а також її межування з належною йому (відповідачу) земельною ділянкою та земельними ділянками Вербківської сільської ради, ОСОБА_4 і землями села Вербки. Проте він не підтверджує зміну розміру земельної ділянки позивача саме за рахунок його (відповідача) земельної ділянки, а не інших суміжних земель, чи накладення його (відповідача) земельних ділянок на земельну ділянку позивача. До того ж цей звіт поданий з порушенням порядку та строків подання доказів.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року у справі № 185 3728/16-ц встановлено, що погодження позивачем меж земельної ділянки суміжного землекористувача відбулося у формі відмови, тому посилання позивача на порушення порядку погодження як на підставу визнання свідоцтва недійсним не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та спростовуються матеріалами справи.

Доводи касаційної скарги про те, що у 2002 році він (відповідач) з метою отримання у власність земельної ділянки більшого розміру зруйнував літню кухню та прибудований до неї коридор, ґрунтуються на припущеннях, оскільки позивач не надав жодних доказів на підтвердження цієї обставини.

У відзиві ОСОБА_2 просить стягнути з ОСОБА_1 судові витрати за надання йому професійної правничої допомоги у розмірі 3 000,00 грн. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу відповідач надав: договір про надання правової допомоги від 04 листопада 2020 року, укладений між ним та адвокатом Приходьком М. М.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, видане 30 травня 2007 року ОСОБА_5 ; квитанцію від 04 листопада 2020 року № 1 на суму 3 000,00 грн (за надання правової допомоги ОСОБА_2 по складанню відзиву на касаційну скаргу у справі № 185/2873/18 на підставі договору про надання правової допомоги від 04 листопада 2020 року); акт виконаних робіт від 10 листопада 2020 року № 1, у якому вказано, що станом на 10 листопада 2020 року складено відзив на касаційну скаргу у справі № 185/2873/18, вартість послуги 3 000,00 грн); детальний опис робіт (наданих послуг) по договору про надання правової допомоги від 04 листопада 2020 року.

Зміст відповіді на відзив

У грудні 2020 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, у якій він вказує, що «фактична» нібито відповідність площі земельної ділянки 0,25 га відповідача відбулась за рахунок захвату земельної ділянки позивача під господарськими будівлями (літня кухня), що встановлено рішенням від 15 листопада 2001 року місцевого суду Павлоградського району, яким визнано дії КП Павлоградського МБТІ неправомірними щодо внесення частини домоволодіння позивача в технічні документи на АДРЕСА_2 . Відповідач зменшив частину свого двору в огороді, перемістивши його в бік позивача, що було підтверджено вказаним рішенням суду від 15 листопада 2001 року. В судовому засіданні представник відповідача визнав, що займає земельну ділянку під літньою кухнею позивача, яка згодом була приватизована відповідачем. Відмова в погодженні меж ґрунтувалась на рішенні місцевого суду Павлоградського району від 15 листопада 2001 року. Разом з договором дарування від 05 вересня 2003 року домоволодіння до позивача перейшло право користування тією частиною земельної ділянки, право на яку було захищене рішенням від 15 листопада 2001 року, після ухвалення якого відповідач зробив технічний паспорт, де на місці літньої кухні позивача позначив пустий двір, бо за один день зруйнував цю літню кухню і на цьому місці згодом приватизував земельну ділянку.

Короткий зміст заперечення

У грудні 2020 року від ОСОБА_6 надійшло заперечення, у якому він зазначає, що у рішенні місцевого суду Павлоградського району від 15 листопада 2001 року, на яке посилається позивач у відповіді на відзив, не встановлено, що він (відповідач) захопив земельну ділянку позивача, на якій була розміщена літня кухня. Наголошує на тому, що вказана справа розглядалась за скаргою ОСОБА_7 на дії КП «Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації» в порядку Глави 31-А «Скарги громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності» ЦПК України, який втратив чинність 01 вересня 2005 року. В означеній справі він, ні його батько ОСОБА_8 , як сторони у справі або зацікавлені особи, судом не залучались, участі у розгляді справи не приймали. Предметом спору у справі були дії КП «Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації» щодо неправомірного внесення до технічної документації на домоволодіння, розташоване на АДРЕСА_2 , сараю, зазначеного в техпаспорті як «літня кухня» - Г. Посилання у відповіді на відзив на те, що його (відповідача) представник визнав, що він займає ділянку під літньою кухнею, спростовуються змістом технічного запису, який є додатком до протоколу судового засідання та приєднаний до матеріалів справи і не містить заяв його представника про визнання вищезазначених обставин. Навпаки він та його представник під час розгляду справи в суді та в наданих до суду заявах по суті справи заперечували проти позовних вимог позивача, зазначаючи про те, що вони є необґрунтованими, а обставини на які посилається позивач - не відповідають дійсності.

Зміст відповіді на заперечення

У травні 2021 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на заперечення, доводи якої є аналогічними доводам, викладеним у касаційній скарзі та відповіді на відзив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року вказано, що підставами касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 346/4408/15-ц.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що відповідно до договору дарування житлового будинку від 05 вересня 2003 року № 1408, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08 лютого 2005 року будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Відповідно до пункту 1 зазначеного договору ОСОБА_1 отримав у дар будинок, розташований на присадибній земельній ділянці присадибних земель Вербківської сільської ради (розмір не зазначено).

Вербківська сільська рада Павлоградського району Дніпропетровської області рішенням від 29 травня 2014 року № 826-39/ VI скл. вирішила надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,2500 га та зобов`язала ОСОБА_2 замовити розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в землевпорядній організації відповідно до вимог чинного законодавства.

Висновками сектору містобудування та архітектури Павлоградської районної держадміністрації від 04 листопада 2014 року № 284/13-12/14 та ГУ Дерземагенством у Дніпропетровській області від 05 грудня 2014 року

№ 6/03-5150 погоджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області від 27 січня 2015 року № 944-48/VI затверджено проєкт землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку загальною площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, передано у приватну власність вищевказану земельну ділянку за рахунок земель комунальної власності.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2012 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Вербківська сільська рада Павлоградського району Дніпропетровської області, Відділ Держкомзему у Павлоградському районі Дніпропетровської області, про зобов`язання вчинити певні дії по погодженню меж задоволено, визнано незаконною відмову ОСОБА_1 від погодження меж земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , і підпису акту погодження меж земельної ділянки, дозволено продовження виготовлення технічної документації, що посвідчують право на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , без погодження меж цієї земельної ділянки з боку ОСОБА_1 . Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2012 року рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2012 року скасовано та ухвалено нове про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2018 року, яке набрало законної сили, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Вербківської сільської об`єднаної територіальної громади Павлоградського району Дніпропетровської області про визнання недійсною державної реєстрації права власності на земельну ділянку відмовлено.

Рішенням про затвердження меж присадибних земельних ділянок від 16 жовтня 2014 року № 876/44/VI сільському голові ОСОБА_3 надано право підпису технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право на земельну ділянку землекористувачу ОСОБА_2 замість сусіда ОСОБА_9 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення Вербківської сільради Павлоградського району Дніпропетровської області від 16 жовтня 2014 року № 876-44ІV про затвердження меж присадибних ділянок та надання сільському голові права підпису проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 . Визнано недійсним витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 лютого 2015 року щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 1223582800:02:002:0429. Зазначеним рішенням встановлено, що саме надання права іншій особі, ніж землевласнику або землекористувачу, погоджувати суміжні межі земельних ділянок є протиправним. Оскільки погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача з боку ОСОБА_1 відбулося у формі відмови, то саме таке «погодження» повинно бути прийнято і враховано органами місцевого самоврядування при підготовці технічної документації із землеустрою щодо складання документу, який посвідчує право на земельну ділянку.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 656/711/19 (провадження № 61-13063св21) зазначено, що:

«статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

На виконання вказаної статті наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за N 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (далі - Інструкція), пунктом 3.12 якої передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Видається, що погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачі. Не надання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 263/11779/16-ц (провадження № 61-10819св20) вказано, що:

«стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. Стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може бути підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Таким чином, непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є саме по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та переданні земельної ділянки у власність. Що, відповідно, також не є підставою для скасування державного акта на право власності на земельну ділянку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Обміркувавши аргументи касаційної скарги, підстави відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що:

- судами встановлено, що позивач не надав доказів на підтвердження факту порушення відповідачем його права користування земельною ділянкою (переходу частини земельної ділянки позивача у власність відповідача). У справі, що переглядається, відсутні докази, що відповідач при отриманні у власність земельної ділянки площею 0,25 га, яка є суміжною, захопив частину земельної ділянки позивача;

- суди вказали, що позивачем не надано доказів перебування у його користуванні чи власності земельної ділянки площею 0,52 га та визначення її на місцевості з закріпленням меж у натурі з описом межових знаків чи лінійних межових споруд і їх прив`язок до існуючих будівель чи пунктів державної геодезичної мережі;

- за таких обставин суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що у порушення норм процесуального права при розгляді справи не врахували рішення місцевого суду Павлоградського району від 15 листопада 2001 року та рішення Павлоградського районного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року, якими, на переконання ОСОБА_1 , встановлена неправомірність дій відповідача. Рішенням місцевого суду Павлоградського району від 15 листопада 2001 року за заявою ОСОБА_7 зобов`язано Павлоградське БТІ внести зміни в технічну документацію щодо літньої кухні «Г», яке внесена до технічної документації домоволодіння на АДРЕСА_2 . Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року визнано протиправним та скасовано рішення Вербківської сільради Павлоградського району Дніпропетровської області від 16 жовтня 2014 року № 876-44ІV про затвердження меж присадибних ділянок та надання сільському голові права підпису проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , визнано недійсним витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 лютого 2015 року щодо передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 1223582800:02:002:0429, а не сам запис про реєстрацію права власності. Наявність означених судових рішень не є підставою для визнання недійсним свідоцтва про право власності на землю, виданого відповідачу, та скасування державної реєстрації права власності, оскільки предметом дослідження у цих справах не було встановлення неправомірності дій відповідача щодо захоплення частини земельної ділянки позивача.

Доводи касаційної скарги про те, що суди неналежно оцінили акти обстеження (обміру) земельної ділянки позивача та технічний звіт з топографо-геодезичної зйомки ПП «Геолайф» від 22 квітня 2019 року зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

У справі № 681/1039/15-ц (постанова Верховного Суду від 28 березня 2018 року), на яку позивач посилається у касаційній скарзі, встановлено, що відповідачу ОСОБА4 рішенням селищної ради вирішено передати земельну ділянку площею 0,15 га, тобто більшою площею, ніж числиться за даними земельно-шнурової книги. Збільшення площі земельної ділянки відповідача відбулося за рахунок включення її до складу частини суміжної земельної ділянки, що призвело до порушення прав позивача. У справі, що переглядається, суди аналогічних обставин захоплення відповідачем частини земельної ділянки позивача не встановили, а тому висновки Верховного Суду у справі № 681/1039/15-ц не можуть бути враховані при розгляді справи № 185/2873/18.

У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 346/4408/15-ц, на яку також міститься посилання в касаційній скарзі, предмет позову є відмінним від предмета позову у справі, що переглядається. У справі № 346/4408/15-ц позивач просив про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем, що свідчить про нерелевантність означеної постанови.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 656/711/19 (провадження № 61-13063св21), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 263/11779/16-ц (провадження № 61-10819св20), колегія суддів вважає, що оскаржені рішення ухвалені із дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення; оскаржені рішення залишити без змін.

Оскільки оскаржені судові рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

З урахуванням того, що заперечень від позивача до суду касаційної інстанції не надходило, то аргументи відзиву про стягнення судових витрат за надання професійної правничої допомоги у розмірі 3 000,00 грн та додані до відзиву докази дають підстави для висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, понесені відповідачем, підлягають стягненню з позивача.

Керуючись статтями 141 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2020 рокузалишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук