Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 185/3014/21

провадження № 61-6631св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Патокін Микола Борисович на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2022 року у складі колегії суддів:

Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та стягнення грошових коштів.

Позовну заяву мотивувала тим, що вона є спадкоємцем за заповітом після смерті батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім неї, спадкоємцем, який мав право на обов`язкову частку у спадщині була дружина померлого - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина до складу якої входили грошові кошти на загальну суму 49 223,95 грн.

30 березня 2019 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області ОСОБА_4 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадкового майна ОСОБА_3 ,

а саме на грошові кошти у сумі 24 611,98 грн.

12 червня 2020 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області позивачу було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку спадкового майна

ОСОБА_3 , а саме на грошові кошти у сумі 24 611,98 грн. Тобто спадщина ОСОБА_3 , зокрема грошові кошти, була розподілена нотаріусом між спадкоємцями порівну.

Разом з тим ОСОБА_4 мала право лише на обов`язкову частку у спадщині ОСОБА_3 , яка з урахуванням положень частини першої

статті 1241 ЦК України дорівнює 1/4 частці спадкового майна ОСОБА_3 ,

а не 1/2 частину, яку фактично отримала ОСОБА_4 .

Внаслідок помилки нотаріуса ОСОБА_4 безпідставно отримала належні позивачу грошові кошти у сумі 12 305,99 грн.

Оскільки ОСОБА_4 померла, то позивач 09 червня 2020 року звернулася до її спадкоємця з письмовою вимогою про повернення безпідставно отриманих ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 12 305,99 грн. Проте ОСОБА_2 відмовилася добровільно повернути отримані ОСОБА_4 грошові кошти.

Крім того, вона є власником ⅜ часток садибного (індивідуального) житлового будинку АДРЕСА_1 ,

а також 3/8 часток земельної ділянки кадастровий номер 1212400000:03:005:0206, площею 0,0927 га, яка розташована на АДРЕСА_1 . Інші 5/8 часток вказаних будинку і земельної ділянки належать відповідачу.

28 жовтня 2020 року позивач направила ОСОБА_2 письмову заяву про забезпечення доступу власника до будинку і земельної ділянки та надання пропозицій щодо порядку володіння і користування майном, що є спільною частковою власністю. Остання отримала зазначену заяву, але відповіді не надала.

06 грудня 2020 року позивач в черговий раз намагалася потрапити до частково належних їй житлового будинку і земельної ділянки, які розташовані на АДРЕСА_1 , однак

ОСОБА_2 доступу не надала. Внаслідок протиправних дій

ОСОБА_2 позивачка у період з 03 червня 2018 року до 03 квітня

2021 року позбавлена можливості користуватися своєю власністю, а саме

3/8 частками будинку і земельної ділянки, які розташовані на

АДРЕСА_1 .

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 березня

2019 року, яке видане ОСОБА_4 на спадщину померлого ОСОБА_3 . Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області і зареєстроване в реєстрі за номером № 1-658,

в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/4 частку спадкового майна ОСОБА_3 (1/8 частку грошових внесків ОСОБА_3 ); стягнути з ОСОБА_2 , як спадкоємця померлої ОСОБА_4 , на користь

ОСОБА_1 , як кредитора спадкодавця, безпідставно отримані

ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 12 305,99 грн та проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 2 710,21 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну компенсацію у сумі 61 436,43 грн за неможливість володіння та користування в натурі 3/8 частками садибного (індивідуального) житлового будинку та земельної ділянки, які розташовані на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2022 року у складі судді Головіна В. О. позовні вимоги задоволено.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом

від 30 березня 2019 року, видане на спадщину померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 його дружині ОСОБА_4 . Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області, зареєстроване в реєстрі за № 1-658, в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на ј частку спадкового майна ОСОБА_3 , а саме в частині визнання права власності на грошові кошти у сумі 12 305, 99 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 , як спадкоємця померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , як кредитора спадкодавця, безпідставно отримані ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 12 305,99 грн та проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 2 710,21 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну компенсацію у сумі 61 436,43 грн за неможливість володіння і користування в натурі, у період з 03 червня 2018 року до 03 квітня 2021 року, 3/8 частками садибного (індивідуального) житлового будинку

АДРЕСА_1 , та 3/8 частками земельної ділянки кадастровий номер 1212400000:03:005:0206, площею 0,0927 га, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та розташована на АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спадщина ОСОБА_3 , зокрема на грошові кошти, була розподілена нотаріусом між спадкоємцями ОСОБА_1 і ОСОБА_4 порівну, по Ѕ частці кожному. Однак,

ОСОБА_4 мала право лише на обов`язкову частку у спадщині,

яка відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України дорівнює половині частки, яка належала б їй у разі спадкування за законом.

Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області ОСОБА_4 помилково було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадкового майна замість 1/4 частки, тобто на грошові кошти у сумі 24 611,98 грн, замість 12 305,99 грн.

Вказані грошові кошти були отримані ОСОБА_4 , що підтверджується інформацією АТ КБ «ПриватБанк» від 13 липня 2021 року.

Факт неправильного визначення розміру обов`язкової частки ОСОБА_4

у спадщині ОСОБА_3 встановлений рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2020 року

у цивільній справі № 185/11333/19, яке набрало законної сили 07 серпня

2020 року, яким зокрема, визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 березня 2019 року в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_2 . Вказаним судовим рішенням право власності на зазначену 1/6 частку квартири АДРЕСА_2 визнано за ОСОБА_1 , у порядку спадкування за заповітом після померлого ОСОБА_3 .

Таким чином, ОСОБА_4 безпідставно отримала належні ОСОБА_1 ,

як спадкоємиці ОСОБА_3 за заповітом, грошові кошти у сумі

12 305,99 грн.Оскільки ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

то повернути безпідставно отримані нею кошти має її спадкоємець

ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину.

Суд першої інстанції виходив з того, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними

(стаття 536 ЦК України) та дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 процентів у розмірі 2 710,21 грн за користування безпідставно отриманими коштами у період з 30березня 2019 року

до 30 березня 2021 року.

Установивши, що позивач є власником 3/8 часток садибного (індивідуального) житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою, проте відповідач одноосібно користується цим будинком і земельною ділянкою, не бажає домовлятися щодо порядку володіння і користування майном,

що є спільною частковою власністю, та перешкоджає ОСОБА_1

в реалізації її права на користування своєю власністю, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 передбаченої частиною третьою статті 358 ЦК України матеріальної компенсації за неможливість останньої володіти та користуватися

3/8 частками житлового будинку і земельної ділянки.

Суд першої інстанції погодився з наданим позивачем розрахунком розміру матеріальної компенсації за неможливість користуватися житловим будинком і земельною ділянкою, який здійснено з урахуванням положень

статті 762 ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня

2010 року № 1253 «Про затвердження Методики визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб» та пункту 284.1

статті 284 Податкового кодексу України.

Загальний розмір матеріальної компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача за неможливість позивача володіти і користуватися 3/8 частками садибного (індивідуального) житлового будинку

АДРЕСА_1 і 3/8 частками земельної ділянки за цією адресою суд визначив у розмірі 61436,43 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 задоволено.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 10 березня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 процентів за користування чужими грошовими коштами та матеріальної компенсації за неможливість володіння і користування в натурі,

у період з 03 червня 2018 року до 03 квітня 2021 року, 3/8 частками садибного (індивідуального) житлового будинку АДРЕСА_1 , та 3/8 частками земельної ділянки,

кадастровий номер 1212400000:03:005:0206, площею 0,0927 га, за цією ж адресою скасовано.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 2 710,21 грн та матеріальної компенсації у сумі 61 436,43 грн за неможливість володіння і користування майном в натурі,

у період з 03 червня 2018 року по 03 квітня 2021 року відмовлено.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач не отримувала

у спадок грошові кошти в сумі 12305,99 грн та не є особою, яка набула вказані грошові кошти, а тому позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_2 процентів за користування грошовими коштами задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача матеріальної компенсації за неможливість володіння та користування майном задоволенню не підлягають оскільки позивач не довела того факту, що відповідач перешкоджає

їй в реалізації її права на користування своєю власністю. Доказів того,

що 06 грудня 2020 року позивач намагалася потрапити до будинку і земельної ділянки, які розташовані на АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 фізично перешкоджала їй у доступі на територію домоволодіння, внаслідок чого виник конфлікт, позивачне надала.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення ОСОБА_2 ,

як зі спадкоємця ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_1 безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 12 305,99 грн в апеляційному порядку не оскаржувалось, та апеляційним судом у цій частині не перевірялось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2022 року та залишити в силі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2022 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із суду першої інстанції.

15 серпня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17,

від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року

у справі №906/142/18, постановах Верховного Суду 03 травня 2018 року

у справі № 205/5260/16, від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16,

від27 лютого 2020 року у справі № 814/1469/17, від 27 липня 2021 року

у справі № 585/2836/16.

Також підставою для скасування оскаржуваного судового рішення заявник посилається на пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України.

В обґрунтування касаційної скарги заявник зазначив, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивача та її представника, які про розгляд справи належним чином не повідомлялись, що є підставою для скасування постанови апеляційного суду відповідно до пункту 5 частини першої

статті 411 ЦПК України.

Апеляційний суд не дослідив всебічно, повно і об`єктивно наявні у справі докази, не мотивував відхилення доказів, наданих стороною позивача та аргументів і доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, що свідчить про порушення судом вимог статей 89, 263, 265, 382 ЦПК України.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не застосував положення статей 1281 1282 ЦК України при вирішені питання про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 процентів за користування безпідставно одержаними ОСОБА_4 грошовими коштами, та не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові від 27 липня 2021 року у справі № 585/2836/16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування частини третьої статті 358 ЦК України та не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12 вересня 2018 року

у справі № 654/761/15.

Відзиви на касаційну скаргу відповідач до Верховного Суду не подала

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , у зв`язку з чим відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема на нерухоме майно, яке складалося з:

2/3 часток квартири

АДРЕСА_2 , 1/2 частки садибного (індивідуального) житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/2 частки земельної ділянки, кадастровий номер 1212400000:03:005:0206, розташованої на АДРЕСА_1 .

Також до складу спадщини ОСОБА_3 входили грошові кошти на загальну суму 49 223,95 грн., а саме: 1/2 частка грошового внеску, що знаходився

у ПАТ КБ «ПриватБанк» на рахунку № НОМЕР_1 і належав ОСОБА_3 на підставі договору від 16 грудня 2010 року № SAMDN27000713347172, з усіма нарахованими до нього відсотками та грошовими виплатами, на загальну суму 9 656,89 грн; 1/2 частка грошового внеску, що знаходився

у ПАТ КБ «ПриватБанк» на рахунку № НОМЕР_2 і належав ОСОБА_3 на підставі договору від 07 вересня 2015 року № SAMDNWFD0070794706501,

з усіма нарахованими до нього відсотками та грошовими виплатами, на загальну суму 53 500,67 грн; 1/2 частка грошового внеску, що знаходився

у ПАТ КБ «ПриватБанк» на рахунку № НОМЕР_3 і належав ОСОБА_3 на підставі договору від 21 лютого 2017 року № SAMDNWFD0071488245100, з усіма нарахованими до нього відсотками та грошовими виплатами, на загальну суму 11 500 грн; 1/2 частка грошового внеску, що знаходився

у ПАТ КБ «ПриватБанк» на рахунку № НОМЕР_4 і належав ОСОБА_3 на підставі договору від 21 лютого 2017 року № SAMDNWFD0071488278400, на загальну суму 20 000 грн; 1/2 частка грошового внеску, що знаходився

у ПАТ КБ «ПриватБанк» на картковому рахунку № НОМЕР_5 і належав ОСОБА_3 , на загальну суму 736,95 грн; 1/2 частка грошового внеску,

що знаходився у ПАТ КБ «ПриватБанк» на картковому рахунку

№ НОМЕР_6 на загальну суму 3 053,39 грн.

За життя, ОСОБА_3 09 жовтня 2013 року склав заповіт, яким усе своє майно, а також майнові права заповів ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України право на обов`язкову частку у спадщині ОСОБА_3 також мала дружина померлого -

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки на день смерті спадкодавця вона була пенсіонером за віком.

07 червня 2018 року, на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини, державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області заведена спадкова справа

№ 450/2018 до майна померлого ОСОБА_3 .

30 березня 2019 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване у реєстрі за номером № 1-656, на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 , тобто на 1/2 частку спадкового майна

ОСОБА_3 .

Також, 30 березня 2019 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, на 1/4 частку грошових внесків ОСОБА_3 , а саме на грошові кошти у сумі 24 611,98 грн, тобто на 1/2 частку спадкового майна ОСОБА_3

23 листопада 2019 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частку квартири

АДРЕСА_2 , тобто на 1/2 частку спадкового майна ОСОБА_3 .

12 червня 2020 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/4 частку грошових внесків ОСОБА_3 , а саме на грошові кошти у сумі 24 611,98 грн, тобто на 1/2 частку спадкового майна

ОСОБА_3 .

Спадщина ОСОБА_3 , зокрема частка у квартирі і грошові кошти, була розподілена нотаріусом між спадкоємцями ОСОБА_1 і ОСОБА_4 порівну, по 1/2 частці кожному.

23 червня 2019 року ОСОБА_4 померла та після її смерті спадщину прийняла ОСОБА_2 .

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07 грудня 2019 року, прийнятою державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_7 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - внесенні виправлень у свідоцтва про право на спадщину за законом та заповітом,

які було видано на частку у квартирі

АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_4 та на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 25).

Постанову мотивовано тим, що 30 березня 2019 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 , та свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частку грошових внесків ОСОБА_3 , які знаходяться на розрахункових рахунках, відкритих

у ПАТ КБ «ПриватБанк». У свідоцтві про право на спадщину за законом на квартиру нотаріусом було визначено успадковану частку, замість 1/6 вказана 1/3 частка спадкового майна, а у свідоцтві на грошові кошти замість 1/8 частки - 1/4 частка. Помилки було виявлено вже після отримання

ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Станом

на ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 померла ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), тому внести зміни до виданих свідоцтв можливо лише за рішенням суду (частина друга статті 1300 ЦК України).

09 червня 2020 року ОСОБА_1 направила ОСОБА_2 , як спадкоємцю ОСОБА_4 , письмову вимогу про повернення безпідставно отриманих ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 12 305,00 грн.

Вказана вимога була отримана ОСОБА_2 10 червня 2020 року, проте остання кошти не повернула.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2020 року, яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року,

у цивільній справі № 185/11333/19 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визначення частки в праві спільної сумісної власності на нерухоме майно та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 березня 2019 року, видане ОСОБА_4 . Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області і зареєстроване в реєстрі за номером № 1-656, в частині визнання

за ОСОБА_4 права власності на 1/6 частку квартири

АДРЕСА_2 .

Внесенозміни до запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вчиненого на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 30 березня2019 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області і зареєстрованого в реєстрі за номером № 1-656, стосовно розміру частки ОСОБА_4 , у квартирі АДРЕСА_2 , змінивши розмір зазначеної частки з 1/3 на 1/6.

Визнаноза ОСОБА_1 з дня відкриття спадщини, у порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 право власності на 1/6 частку квартири

АДРЕСА_2 .

Визначено, що частка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , управі спільної сумісної власності подружжя на індивідуальний (садибний) житловий будинок АДРЕСА_1

і земельну ділянку кадастровий номер 1212400000:03:005:0206, площею

0,0927 га, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та розташована за цією ж адресою, становила - 1/2.

Визнаноза ОСОБА_1 , з дня відкриття спадщини, у порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , право власності на 3/8 частки індивідуального (садибного) житлового будинку АДРЕСА_1 , та на 3/8 частки земельної ділянки за цією ж адресою.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно індексний номер 227446969 від 09 жовтня 2020 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно індексний номер 227447206

від 09 жовтня 2020 року ОСОБА_1 є власником 3/8 часток садибного (індивідуального) житлового будинку АДРЕСА_1 , а також 3/8 часток земельної ділянки, кадастровий номер 1212400000:03:005:0206, площею 0,0927 га, за цією ж адресою.

28жовтня 2020 року ОСОБА_1 направила ОСОБА_2 заяву про забезпечення доступу власника до будинку і земельної ділянки та надання пропозицій щодо порядку володіння і користування майном, яке є спільною частковою власністю.

Зазначену заяву ОСОБА_2 отримала31 жовтня 2020 року, проте відповіді ОСОБА_1 не надала.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 , як зі спадкоємця ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_1 безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 12 305,99 грн в апеляційному порядку не оскаржувалось, та апеляційним судом у цій частині не перевірялось, у зв`язку з чим Верховний Суд, не вдається до оцінки правильності висновків у частині цих позовних вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частини перша, друга та п`ята

статті 12 ЦПК України).

Згідно зі статтею 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду,

і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених

статтею 369 ЦПК України (частина третя статті 368 ЦПК України).

Відповідно до статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення

у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно зі статтею 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У пунктах 1, 3 частини другої статті 223 ЦПК України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату,

час і місце судового засідання: виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відео конференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи.

Ухвалою від 19 травня 2022 року Дніпровський апеляційний суд закінчив підготовчі дії у справі, призначив справу до розгляду на 14 червня 2022 року

о 14:20 год. з викликом в судове засідання осіб, які беруть участь у справ.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2022 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 про участь

у судовому засіданні в режимі відео конференції. Доручено Павлоградському міськрайонному суду Дніпропетровської області забезпечити проведення судового засідання в режимі відео конференції, яке відбудеться 14 червня 2022 року о 14:20 год. Вирішено про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції повідомити учасників справи.

В оцінці доводів касаційної скарги про те, що заявник не була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи апеляційним судом, Верховний Суд врахував, що у матеріалах справи немає відомостей про те, що ОСОБА_1 або її представник були належним чином, у спосіб, встановлений

статтею 128 ЦПК України, повідомлені судом апеляційної інстанції про дату, час і місце розгляду справи.

Матеріали справи не містять зворотних поштових повідомлень про вручення судових повісток про виклик в судове засідання, призначеного на 14 червня 2022 року. Також відсутні докази отримання представником позивача - Патокіним М. Б. копій ухвал суду апеляційної інстанції про призначення справи до розгляду та про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, у яких зазначено дату, час і місце судового засідання.

За заявою ОСОБА_8 - представника позивача, на його електронну адресою суд направив копію апеляційної скарги та копію ухвали про відкриття апеляційного провадження (а. с. 196). Відомості про направлення у такий спосіб судової повістки, ухвал апеляційного суду про призначення справи до розгляду та про проведення судового засідання в режимі відео конференції у матеріалах справи відсутні.

У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі

№ 279/5407/20 (провадження № 61-8744св21) зроблено висновок про те, яким чином суд здійснює відправлення процесуальних документів на офіційні електронні адреси сторін. Так, електронна адреса - адреса електронної пошти, що складається з ідентифікатора, позначки «@» та доменного імені. При цьому ідентифікатором для юридичних осіб є ідентифікаційний код юридичної особи, для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців - ідентифікаційний номер платника податків - фізичної особи (у разі відсутності ідентифікаційного номера - серія та номер паспорта громадянина). Доменним іменем є ім`я у домені «mail.gov.ua».

У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 757/34078/14 (провадження № 61-6503св22) зазначено, що відправлення й доставка судових рішень і процесуальних документів електронним листом на особисту електронну пошту відповідача не свідчить про вручення копії ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження, апеляційної скарги, а також про її належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд не виконав вимог ЦПК України щодо належного повідомлення

ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи, призначеного на 14 червня 2022 року, причини неявки заявника, її представникау судове засідання, зокрема, яке призначалось в режимі відеоконференції, не з`ясував, розгляд справи не відклав та розглянув справу без участі належно повідомленої ОСОБА_1 , що є порушенням права заявника на справедливий суд.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до

статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

У § 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено,

що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України», від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» ЄСПЛ зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання,

а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням

статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції.

Суд апеляційної інстанції на зазначені вимоги закону та практику їх застосування уваги не звернув, розглянув справу, призначену на 14 червня 2022 року, за відсутності ОСОБА_1 , та її представника ОСОБА_8 стосовно яких немає відомостей про належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, розгляд справи не відклав, чим порушив конституційне право сторони на участь у судовому розгляді та вимоги статті 6 Конвенції щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

Верховний Суд враховує, що представником ОСОБА_1 - ОСОБА_8 було подано апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , проте, за змістом оскаржуваної постанови апеляційного суду, жодний із наведених у відзиві аргумент не був перевірений, висновки щодо їх відхилення або спростування мотивувальна частина постанови не містить, а отже, позивач не може вважатися такою, що реалізувала своє право бути заслуханою в суді.

Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді

14 червня 2022року апеляційний суд провів засідання за відсутності позивача та її представника, але в присутності відповідача, яка подала апеляційну скаргу, та її представника. Під час судового засідання представник відповідача виклавсвої доводи та просивапеляційний суд задовольнити апеляційну скаргу заявника та скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

В постанові апеляційного суду від 14 червня 2022року не зазначалося, чи був позивач належним чином повідомлений про засідання, не зазначено про поданий стороною позивача відзив та його аргументи. Суд посилався лише на позицію заявника, викладену уйого апеляційній скарзі.

Згідно з відомостями, зазначеними у протоколі судового засідання 14 червня 2022 року участь у справі брала заявник апеляційної скарги - ОСОБА_2 (відповідач у справі), та зазначено, що був присутній представник позивача - ОСОБА_6 . Проте, ОСОБА_6 є представником відповідача

ОСОБА_2 , а не позивача ОСОБА_1 .

При цьому причини неявки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_8 , наявність доказів про їх належне повідомлення про день, час і місце розгляду справи, судом не з`ясовувались.

Причин непроведення судового засідання в режимі відеоконференції, забезпечення якого ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2022 року доручено Павлоградському міськрайонному суду Дніпропетровської області, протокол судового засідання (а. с. 215) не містить.

Викладені порушення позбавили ОСОБА_1 можливості реалізувати свої права представляти власні інтереси як учасника справи в суді апеляційної інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законодавством, зокрема в умовах відкритого та публічного судового розгляду, що, в свою чергу, перешкодило стороні належно використати передбачені

статтею 43 ЦПК України процесуальні права, в тому числі давати пояснення по суті спору, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, та заперечення проти доводів і міркувань інших учасників справи.

За таких обставин, коли порушено принцип рівності сторін, право на справедливий суд, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не врахував, що на момент розгляду справи судом (14 червня 2022 року) у матеріалах справи не було достовірних доказів про належне повідомлення позивача

(її представника)про апеляційний розгляд справи, зворотнього повідомлення про вручення судової повістки матеріали справи не містить, а призначене за ухвалою суду проведення судового засідання в режимі відеоконференції не відбулось, причини судом не з`ясовувались, що доводить порушення права заявника на справедливий суд.

Апеляційний суд за таких обставин мав відкласти розгляд справи для належного повідомлення позивача про розгляд справи, з метою забезпечення прав на доступ до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України передбачено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Касаційна скарга обґрунтована підставою неповідомлення позивача про розгляд справи судом апеляційної інстанції і така підстава підтвердилась під час касаційного розгляду, а отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню з обов`язкової підстави для скасування судового рішення, передбаченої пунктом 5 частини першої

статті 411 ЦПК України, зокрема у зв`язку з неповідомленням позивача про дату, час і місце судового засідання, інша частина доводів касаційної скарги Верховним Судом по суті не оцінюється та не перевіряється.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 червня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк