ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 185/5413/16

провадження № 51- 898км22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_6.,

суддів ОСОБА_7., ОСОБА_8.,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_9.,

прокурора ОСОБА_10.

та в режимі відеоконференції:

виправданого ОСОБА_1 ,

захисника ОСОБА_11.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупрокурора у кримінальному провадженні на ухвалу Дніпровського апеляційного суду

від 22 листопада 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040370000252, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Павлограда Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

котрого визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 30 червня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2

ст. 115КК, і виправдано через недоведеність вчинення ним зазначених кримінальних правопорушень.

Цим же вироком вирішено питання щодо речового доказу.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

01 лютого 2016 року о 06.20 год ОСОБА_1 , будучи обізнаним про те, що першого числа кожного місяця директор ТОВ «Самойл-агро» - ОСОБА_2 возить грошові кошти для виплати заробітної плати працівникам цього підприємства на своєму автомобілі марки «Хонда Акорд», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з м. Дніпропетровська до с. Нова Дача Павлоградського району Дніпропетровської області та проїжджає по автомобільному мосту, розташованому між с. Богданівка та с. Нова Дача Павлоградського району Дніпропетровської області, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою скоєння розбійного нападу на ОСОБА_2 та протиправного вилучення чужого майна, а саме грошових коштів в сумі 60 000 грн, що знаходились у його автомобілі марки «Хонда Акорд», прибув на автомобілі марки «Део Сенс», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 в район автомобільного мосту між с. Нова Дача та с. Богданівка, заздалегідь взявши з собою невстановлену слідством мисливську рушницю.

01 лютого 2016 року о 06.50 год ОСОБА_1 , перегородивши проїзну частину цеглинами, знаходячись на лівому узбіччі вищевказаного автомобільного мосту у напрямку руху до с. Нова Дача, діючи умисно, будучи зацікавленим у можливості заволодіння грошовими коштами, що перебувають у володінні ОСОБА_2 , та незаконному збагаченні за рахунок грошових коштів, які йому не належать, скоїв розбійний напад на ОСОБА_2 , застосувавши при цьому мисливську рушницю (модель та марка якої слідством не встановлена).

При нападі ОСОБА_1 здійснив один прицільний постріл з невстановленої мисливської рушниці, зарядженої патронами з картеччю, у передні ліві двері автомобіля марки «Хонда Акорд» під керуванням ОСОБА_2 , який рухався через автомобільний міст у напрямку с. Нова Дача Павлоградського району Дніпропетровської області. Однак заволодіти грошовими коштами ОСОБА_1 не зміг з причин, які не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_2 на своєму пошкодженому автомобілі, усвідомлюючи реальну загрозу його життю, продовжив рух у напрямку с. Нова Дача Павлоградського району Дніпропетровської області.

Крім того, ОСОБА_1 після скоєння розбійного нападу відносно ОСОБА_2 , не досягнувши своєї мети щодо заволодіння грошовими коштами в сумі 60 000 грн, 01 лютого 2016 року о 06.50 годині, знаходячись з лівої сторони автомобільного мосту між с. Нова Дача та с. Богданівка Павлоградського району Дніпропетровської області, маючи злочинний умисел, спрямований на вбивство ОСОБА_2 із корисливих мотивів, здійснив один прицільний постріл із невстановленої мисливської рушниці, зарядженою патронами з картеччю, у передні ліві двері автомобіля марки «Хонда Акорд» під керуванням ОСОБА_2 , який рухався через автомобільний міст у напрямку с. Нова Дача Павлоградського району Дніпропетровської області.

Проте ОСОБА_1 , виконавши усі дії, які вважав за необхідне для вчинення вбивства ОСОБА_2 , не зміг довести злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки не досяг своєї мети щодо вбивства потерпілого у зв`язку з тим, що постріл, який він здійснив із невстановленої мисливської рушниці, тільки пошкодив автомобіль ОСОБА_2 . При цьому потерпілий не постраждав та, усвідомлюючи реальну загрозу своєму життю, продовжив рух на автомобілі у напрямку с. Нова Дача Павлоградського району Дніпропетровської області.

Зазначені умисні дії ОСОБА_1 кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що всупереч вимогам статей 22 23 84 87 91 94 370 372 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) апеляційним судом не додержано принципів змагальності, безпосередності дослідження доказів, не наведено всебічного, повного і об`єктивного аналізу та оцінки всіх доказів, не зазначено належних і достатніх мотивів прийнятого рішення. На думку прокурора, апеляційний суд вибірково оцінив докази, дав неправильне тлумачення положень статей 208 234 237 КПК та обґрунтував свої висновки про наявність підстав для виправдання ОСОБА_1 лише на припущеннях, а не на належних, допустимих і достовірних доказах. Посилається на порушення права на справедливий суд та приписів п. 16 ст. 7 КПК, зазначаючи, що апеляційним судом не здійснено повторне дослідження доказів, хоча прокурором було заявлено таке клопотання. Крім того, вважає, що апеляційний суд визнав недопустимими доказами показання свідків, які безпосередньо не допитував, а отже, не мав повноважень переоцінити їх у інший спосіб, ніж суд першої інстанції. Зазначає, що апеляційний суд, погодившись з рішенням місцевого суду про визнання ряду доказів недопустимими, поза увагою залишив те, що вирок не містить посилання на обставини, які необхідно встановити відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Сингаївська А.О. вважала касаційну скаргу обґрунтованою та просила її задовольнити.

Виправданий ОСОБА_1 і захисник ОСОБА_11. заперечували щодо задоволення касаційної скарги та просили ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_10., виправданого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_11., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

У п.1 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначеної підстави суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Доводи касаційної скарги прокурора про істотні порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону колегія суддів вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ст. 370 і ч. 2 ст. 418 КПК ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Як зазначено у ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Також згідно з положеннями ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

У мотивувальній частині ухвали мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою (статі 372 419 КПК).

Вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК у зв`язку з недоведеністю вчинення ним зазначених кримінальних правопорушень.

Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції визнав частину доказів недопустимими і неналежними та зазначив, що під час судового розгляду не встановлено поза розумним сумнівом, що вказані злочини було вчинено саме ОСОБА_1 .

На вирок суду першої інстанції прокурор подав апеляційну скаргу, в якій посилався на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Просив вирок щодо ОСОБА_1 скасувати, ухвалити новий вирок, яким визнати його винуватим у пред`явленому обвинуваченні.

Вважав рішення про виправдання ОСОБА_1 незаконним і необґрунтованим. На думку прокурора, суд надав суперечливу оцінку дослідженим доказам, не навів обґрунтованих мотивів, з яких визнав деякі докази обвинувачення недопустимими, зокрема, протокол огляду місця події від 01 лютого 2016 року, а саме огляду предметів, добровільно виданих потерпілим.

Також прокурор подав до апеляційного суду відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК клопотання про повторне дослідження письмових доказів та допит свідка ОСОБА_3 .

Зокрема, прокурор просив повторно дослідити протокол огляду місця події

від 01 лютого 2016 року з фототаблицею, згідно з яким було оглянуто добровільно видані потерпілим ОСОБА_2 три предмети: два патрони та гільзу; протоколи обшуку від 13 лютого 2016 року з відеозаписами цієї слідчої (розшукової) дії, проведеної у домоволодінні і прилеглих господарських спорудах за місцем мешкання свідка ОСОБА_3 , а також автомобіля, що йому належить; протокол проведення слідчого експерименту від 15 лютого 2016 року за участю свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та DVD-диск із відеозаписом його проведення; журнал судового засідання від 18 лютого 2016 року про розгляд клопотання прокурора Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області про проведення допиту свідка ОСОБА_3 в судовому засіданні.

Як убачається із журналу судового засідання від 22 листопада 2021 року та аудіозапису цього судового засідання, апеляційний суд розглянув це клопотання прокурора та відмовив у його задоволенні, зазначивши, що суд першої інстанції у відповідності до вимог КПК дослідив і надав оцінку доказам у кримінальному провадженні.

Проте апеляційним судом не було взято до уваги доводи апеляційної скарги прокурора, котрий посилався на суперечність в оцінці доказів, що призвело, на його думку, до істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, та просив скасувати виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 , ухвалити новий, яким визнати його винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Окрім того, в апеляційному суді прокурор на обґрунтування свого клопотання зазначав, що судом першої інстанції не було усунуто протиріччя між показаннями в судовому засіданні свідка ОСОБА_3 та його ж показаннями, які він давав під час допиту слідчому судді в порядку ст. 225 КПК.

Разом з тим, як неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх постановах, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Однак суд апеляційної інстанції не забезпечив відповідно до положень ч. 6

ст. 22 КПК з метою реалізації стороною обвинувачення права на апеляційне оскарження судового рішення необхідні для цього умовиі не провів всебічного та повного аналізу обставин кримінального провадження, безпосередньо докази не дослідив, погодившись з висновками суду першої інстанції, в зв`язку з чим в повному обсязі не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора.

Так, апеляційним судом зазначено в ухвалі про обґрунтованість рішення місцевого суду про визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події

від 01 лютого 2016 року в частині виявлення гільзи та патронів, оскільки протокол не містить відомостей про те, що вказані предмети були опечатані та упаковані.

Водночас апеляційним судом не було надано жодної оцінки показанням в суді першої інстанції потерпілого ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , котрі зазначали, що на місці події вони знайшли стріляну гільзу та патрони, які потерпілий поклав до пакета, привіз на підприємство і в той же день видав працівникам поліції.

А, як убачається з дослідженого місцевим судом протоколу огляду місця події

від 01 лютого 2016 року і фототаблиці до нього, у приміщенні олійниці

на вул. Кірова, 63 с. Нова Дача в присутності двох понятих було проведено огляд трьох предметів - двох патронів та гільзи, добровільно виданих потерпілим ОСОБА_2 , які вилучено до Павлоградського ВП.

Також апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду, який, застосувавши доктрину «плодів отруйного дерева», визнав неналежним доказом висновок балістичної експертизи № 35/07-106 від 08 лютого 2016 року, складеного на його підставі, але залишив поза увагою те, що в указаному висновку експертом було зазначено про надходження на дослідження до Дніпропетровського НДЕКЦ МВС України об`єктів у запакованому полімерному пакеті, що не мав видимих пошкоджень, з рукописними написами, в тому числі підписами слідчого, спеціаліста та понятих.

Крім того, апеляційний суд не проаналізував і належно не перевірив й доводи апеляційної скарги прокурора, який вважав, що місцевий суд, застосовуючи положення ч. 1 ст. 87 КПК щодо визнання доказів недопустимими, а похідних доказів неналежними, не вказав, наслідком порушення яких саме прав обвинуваченого стало отримання цих доказів.

Разом з тим, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував про необґрунтованість формального підходу у перевірці порушень процесуального закону, оскільки такий підхід за своєю правовою природою призводить до порушення позитивних зобов`язань держави щодо статей 3, 8 Європейської конвенції з прав людини, оскільки саме на державу покладається обов`язок вершити правосуддя, тоді як неналежна діяльність у цьому напрямку свідчить про недоліки процесуальної реакції національних органів влади щодо повідомлення потерпілої сторони про злочинні дії.

Відповідний правовий висновок наведено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження № 13-3кс22) про те, що у випадку призначення експертизи слідчим, який не входить до складу визначеної у кримінальному провадженні слідчої групи, суд, вирішуючи питання про допустимість даних висновку експерта як доказів, повинен у межах доводів сторін перевірити, чи призвів спосіб призначення експертизи до порушення тих чи інших прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України. У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося. Оцінюючи докази на предмет допустимості відповідно до критеріїв, встановлених кримінальним процесуальним законом, суд виходить з обставин конкретної справи і також повинен вмотивувати своє рішення.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 27 вересня 2022 року у справі № 461/1593/19 (провадження № 51-4687км21) звернуто увагу на те, що процедура отримання доказів у кримінальному провадженні, яка регламентована процесуальним законом, покликана забезпечити й достовірність відомостей, на основі яких приймається рішення у кримінальному провадженні.

При цьому порушення порядку проведення процесуальної дії потребують оцінки можливого впливу й на достовірність одержаних відомостей. Тобто під час оцінки джерела доказів з точки зору його допустимості необхідно також переконатися, чи позначилися або могли позначитись процесуальні порушення, якщо вони були допущені, на достовірності та повноті відомостей, які містить дане джерело.

Водночас в ухвалі апеляційного суду зазначено про обґрунтованість визнання недопустимими фактичних даних, що містяться в протоколах обшуків домоволодіння та автомобіля свідка ОСОБА_3 від 13 лютого 2016 року, а також складених на їх підставі висновків експертів, оскільки судом першої інстанції встановлено протиріччя між відеозаписами та протоколами обшуків в частині тривалості проведення цих слідчих (розшукових) дій, кількості його учасників, а також відсутність даних про вилучення та оформлення речей як тимчасово вилучених, що ставить під сумнів їх допустимість.

Однак, апеляційним судом залишено поза увагою, що, пославшись на положення п. 3 ч. 2 ст. 87 КПК, суд першої інстанції визнав вказані порушення при проведенні обшуків від 13 лютого 2016 року істотними, лише зазначивши, що вони призводять до порушення прав, в тому числі обвинуваченого, проте не провів аналіз того, чи призвели зазначені обставини до таких істотних порушень вимог процесуального закону, що вплинули на ті чи інші конвенційні або конституційні права, а також не встановив наскільки ці недоліки порушили фундаментальні права учасників судового провадження або ж обмежили в можливостях їх ефективного використання, чи позначилися або могли позначитись на достовірності відомостей, які містить відповідне джерело доказів.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що застосовуючи правило ч. 1 ст. 87 КПК у частині визнання недопустимими похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в доказі, що визнаний ним недопустимим відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК.

Розглядаючи ж вказані доводи прокурора, апеляційний суд в повній мірі не перевірив правильність висновків суду першої інстанції про визнання недопустимими доказами протоколів обшуків від 13 лютого 2016 року та неналежними (а по суті - недопустимими) похідних від них доказів, виходячи з положень статей 84 87 КПК.

Також в ухвалі зазначено про обґрунтованість рішення суду першої інстанції про визнання недопустимим доказом протоколу проведення за участю свідка ОСОБА_3 слідчого експерименту від 15 лютого 2016 року.

Водночас апеляційний суд цей доказ у судовому засіданні безпосередньо не досліджував, а лише навів указані у вироку мотиви визнання його недопустимим доказом. При цьому послався на те, що слідчий експеримент проводився за участю двох свідків - ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , був розпочатий безпосередньо з місця скоєння кримінального правопорушення, а сам протокол не містить відомостей, хто саме надав інформацію, що це є місцем скоєння злочину, та яким чином учасники слідчої дії до нього дістались. Крім того, вказав про відсутність на відеозаписі слідчого експерименту інформації про участь свідка ОСОБА_4 , про роз`яснення йому прав та обов`язків, попередження про кримінальну відповідальність, а також про роз`яснення понятим їх прав та обов`язків.

Разом з тим, апеляційним судом не проаналізовано зміст ст. 240 КПК, яка вимогу про обов`язковість проведення відеозапису під час слідчого експерименту не містить, та не надано мотивовану оцінку рішенню суду першої інстанції щодо визнання вказаного протоколу проведення слідчого експерименту недопустимим доказом.

Водночас із даних протоколу слідчого експерименту від 15 лютого 2016 року вбачається, що ця слідча (розшукова) дія була проведена за участю свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , в присутності трьох понятих, із зазначенням місця їх проживання, роз`ясненням свідкам і понятим їх процесуальних прав та обов`язків, попередженням про кримінальну відповідальність свідків за відмову від дачі показань за ст. 385 КК і за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК, котрі підтвердили достовірність відомостей, відображених у протоколі, поставивши свої підписи.

Також, перевіряючи доводи прокурора про те, що суд першої інстанції лише перерахував показання свідків, але не вказав, які обставини вони підтверджують чи спростовують, апеляційний суд не надав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_3 , обмежившись загальною фразою, що його показання не є достатніми для підтвердження винуватості ОСОБА_1 .

Зокрема, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою і не дав жодних відповідей на доводи прокурора про те, що судом першої інстанції не було усунуто протиріччя між показаннями в судовому засіданні свідка ОСОБА_3 та його ж показаннями, які він давав під час допиту слідчому судді в порядку ст. 225 КПК.

При цьому залишилися не проаналізованими й показання свідка ОСОБА_5 , надані під час судового розгляду, про те, що 01 лютого 2016 року на підприємство приїхав на обстріляному автомобілі ОСОБА_2 , який мав привезти заробітну плату. Потім зміна поїхала додому, перед мостом вони зупинилися, знайшли червоні патрони, міст був перегороджений цеглою. Бачили автомобіль «Ланос» зеленого кольору, номер НОМЕР_3 , який проїжджав. Він впізнав водія, це був ОСОБА_3 . Коли знайшли патрони, а з іншої сторони містка - гільзу стріляну, повідомили ОСОБА_2 , який приїхав і забрав їх, поклавши до пакета.

Отже, суд апеляційної інстанції під час перевірки доводів апеляційної скарги прокурора в повній мірі не дотримався процедури апеляційного розгляду, не надав на них вичерпних відповідей, не дослідив зібрані у матеріалах кримінального провадження докази, про дослідження яких просив у клопотанні прокурор, не дав власної оцінки усім обставинам кримінального провадження відповідно

до ст. 94 КПК та дійшов передчасного висновку про залишення апеляційної скарги прокурора без задоволення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог статей 22 94 370 372 419 КПК і наведені порушення є істотними, оскільки могли перешкодити апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

А тому ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 в зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, повторно дослідити обставини кримінального провадження, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8