Постанова
Іменем України
09 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 185/8043/15-ц
провадження № 61-8533св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Південкомбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Південкомбанк» (далі - ПАТ КБ «Південкомбанк», банк) звернулося із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 листопада 2013 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 150 000 грн зі сплатою 26 % на рік за весь час користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 23 травня 2014 року. Позичальник взяла на себе зобов`язання щомісячно сплачувати відсотки за користування кредитними коштами та повернути суму кредиту у порядку та розмірах, встановлених договором.
Банк виконав свої зобов`язання та надав відповідачу кредит у розмірі 150 000 грн. ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором не виконує, у зв`язку з чим станом на 02 липня 2015 року виникла заборгованість за кредитним договором № 315К-72Ф від 26 листопада 2013 року в сумі 267 489,62 грн, яка складається із: простроченої заборгованості за кредитом - 150 000 грн; поточної заборгованості зі сплаті процентів за користування кредитом - 3 358,33 грн; простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом - 42 899,97 грн; пеня - 71 231,32 грн.
Банк просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 267 489,62 грн, яка складається із:
простроченої заборгованості за кредитом - 150 000 грн;
поточної заборгованості зі сплаті процентів за користування кредитом - 3 358,33 грн;
простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом - 42 899,97 грн;
пеня - 71 231,32 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2018 року у складі судді Зінченко А. С., в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Південкомбанк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
відповідно до пункту 5.4. договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється заставодержателем у порядку, передбаченому статетю 23 Закону України «Про заставу», а саме шляхом відступлення заставодавцем заставодержателю права вимоги, що випливає із заставного права. У разі настання обставин, передбаченим цим договором та відповідно до яких у заставодержателя з`являється безумовне право на звернення стягнення за цим договором, сторони домовились, що право вимоги, що є предметом застави за цим договором, автоматично переходить до заставодержателя з моменту набуття останнім права на звернення стягнення на предмет застави за цим договором у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про заставу». При цьому уступка права вимоги за основним договором здійснюється на підставі цього договору, і не потребує укладання сторонами будь-яких додаткових угод. Після набуття заставодержателем права на звернення стягнення на предмет застави за цим договором, на підставі статті 606 ЦК України зобов`язання за цим договором (в межах заборгованості заставодавця (позичальника) припиняються, і на підставі меморіального ордеру заставодержателем без будь-яких додаткових узгоджень із заставодавцем здійснюється списання коштів з рахунку, зазначеному у пункті 1.2. цього договору, із зарахуванням цих коштів в рахунок виконання зобов`язань, забезпечених заставою;
під час тимчасової адміністрації банку не проводяться активні операції, що підтверджується, положеннями статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Разом з тим умовами договору застави від 26 листопада 2013 року, який забезпечує виконання зобов`язань за кредитним договором від 26 листопада 2013 року № 315К-72Ф, передбачено звернення стягнення на предмет застави шляхом відступлення відповідачем права вимоги за договором банківського вкладу (депозиту) від 21 листопада 2013 року на суму, що рівна сумі заборгованості за кредитним договором від 26 листопада 2013 року № 315К-72Ф, усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, а також зі сплати процентів, штрафних санкцій (пені) за цим договором. При цьому умови пункту 2.1.6 договору застави від 26 листопада 2013 року сформульовані таким чином, що виключають подвійне трактування: якщо настане певна обставина, заставодавець отримає право (а не вправі набути) одержати задовлення своїх вимог шляхом звернення стягнення на заставлене майно переважно перед іншими кредиторами всі права вкладника в частині розміру заборгованості за кредитом;
на банк, як на обтяжувача в розумінні Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», не покладено обов`язок надіслати письмове повідомлення, передбачене статтею 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки банк є єдиною особою, яка повинна виконати вимоги за відповідним правом грошової вимоги боржника;
таким чином між сторонами склались зобов`язальні правовідносини на підставі договорів банківського вкладу та договору застави, які носять майново-грошовий характер і відповідач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, на яку поширюються обмеження, встановлені пункту 1 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тобто, договірне списання коштів з рахунку відповідача є неможливим через запровадження в банку тимчасової адміністрації. Проте умови пунктів 2.1.6, 5.4 договору застави, який є засобом забезпечення кредитного договору, передбачає обов`язкові для сторін і узгоджені між ними правовідносини, а саме - звернення стягнення банком на предмет застави, за яким банк набуває прав вкладника за договором банківського вкладу, що не суперечить статтям 23, 24, 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Отже, відбувається реалізація права застави шляхом задоволення вимог ПАТ «КБ «Південкомбанк» за кредитним договором № 315К-72Ф від 26 листопада 2013 року за рахунок майнових прав на грошові кошти за договором банківського вкладу. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 13 жовтня 2010 у справі № 6-17282св09 та від 10 вересня 2008 року № 6-13697св07, та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ від 21 червня 2017 року № 465/5180/15.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Південкомбанк» задоволено частково. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2018 року скасовано.
Позовні вимоги ПАТ КБ «Південкомбанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Південкомбанк» заборгованість за кредитним договором № 315К-72Ф від 26 листопада 2013 року станом на 23 травня 2014 року за тілом кредиту розмірі 150 000 грн.
В іншій частині позовних вимог ПАТ КБ «Південкомбанк» відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
за змістом пунктів 1, 4 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у редакції чинній на час запровадження у банку тимчасової адміністрації, під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом. Отже, у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у зв`язку з чим припинення зобов`язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону, не допускається;
списання коштів з депозитного рахунку ОСОБА_1 у рахунок погашення її заборгованості за вищевказаним кредитним договором банком не проводилося. Банк зазначав, що це є правом банку, а не обов`язком;
згідно наданих доказів заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором за тілом кредиту підтверджується та становить суму у розмірі - 150 000 грн, яка має бути стягнута на користь банку;
строк дії кредитного договору № 315К-72Ф від 26 листопада 2013 року закінчився - 23 травня 2014 року. Банк як кредитор позбавлений права нараховувати відсотки та інші платежі, передбачені кредитним договором, після спливу строку кредитування (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18);
відповідно до наданого ПАТ КБ «Південкомбанк» розрахунку заборгованості позичальника (тіло, проценти, комісія) за кредитним договором № 315К-72Ф від 26 листопада 2013 року на дату закінчення строку дії кредитного договору 23 травня 2014 року заборгованість по відсоткам відсутня. Крім того пеню за кредитом банк почав нараховувати відповідачу з 26 травня 2014 року, тобто, вже після закінчення строку дії кредитного договору. Доказів на підтвердження наявності заборгованості за пенею станом на день закінчення строку дії кредитного договору банком не надано. Таким чином заборгованість за відсотками та пенею за кредитним договором станом на дату закінчення строку дії кредитного договору -23 травня 2014 року, відсутня. Тому у задоволенні вимог банку про стягнення відсотків та пені, нарахованої після закінчення строку дії кредитного договору, слід відмовити.
Аргументи учасників справи
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що 26 листопада 2013 року між сторонами було укладено договір № 3153-72Ф застави майнових прав на депозит, за яким ОСОБА_1 надала банку право задовольнити свої вимоги у випадку порушення зобов`язання, щодо повернення коштів за рахунок депозитного вкладу. Укладенні договори є підставою для набуття позивачем прав на заставні кошті, без будь-яких додаткових угод. Зазначає, що апеляційний суд не розглянув клопотання про перенесення розгляду справи; не надав оцінки позиції відповідача, викладеній у відзиві на апеляційну скаргу. Зарахування зустрічних однорідних вимог у випадку коли, боржник є одночасно кредитором банку, не є активною операцією, оскільки не пов`язана із видачею коштів. Заборона зарахування зустрічних вимог не поширюється на зобов`язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов`язання за кредитом цього боржника перед банком. Апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 910/14672/16; від 13 лютого 2018 року у справі № 916/4737/14; від 04 квітня 2018 у справі № 904/5212/17; від 01 березня 2018 року у справі № 910/7629/17.
Суд апеляційної інстанції не дослідив лист банку від 10 липня 2018 року № 696/1, у якому позивач не заперечує того факту, що право вимоги за кредитним договором, забезпеченням по якому є право вимоги за договором банківського вкладу включено до ліквідаційної маси банку, тобто, позивач підтверджує, що відбулась фактична реалізація права застави шляхом задоволення вимог позивача за рахунок майнових прав на грошові кошти за договором банківського вкладу. Вимога позивача за тілом кредиту становить 150 000 грн, кошти, якими була забезпечення ця вимога без урахування відсотків, які позивач нараховував на депозитний вклад - 180 000 грн.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у касаційному порядку лише у частині задоволених позовних вимог банку. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому у касаційному порядку не переглядається.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року: відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року відмовлено.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 21 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Південкомбанк» укладено договір банківського вкладу № 458Д-72Ф, відповідно до якого ОСОБА_1 передає, а банк приймає на депозитний вклад, на умовах цього договору, грошові кошти в сумі 180 000 грн на строк 212 днів. Датою початком строку розміщення вкладу - 21 листопада 2013 року, дата повернення - 21 червня 2014 року. Процентна ставка по вкладу 22,5 % річних з виплатою процентів щомісячно.
26 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Південкомбанк» укладено договір, відповідно до якого банк надає ОСОБА_1 кредит в у сумі 150 000 грн на споживчі потреби під 26 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту 23 травня 2014 року. Банк виконав свої зобов`язання та надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 150 000 грн.
26 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Південкомбанк» укладено договір застави майнових прав на депозитний вклад № 3153-72Ф, яким було забезпечено вимоги заставодержателя із кредитного договору № 315К-72Ф від 26 листопада 2013 року.
Умовами договору застави майнових прав на депозитний вклад від 26 листопада 2013 року, який забезпечує виконання зобов`язань за кредитним договором від 26 листопада 2013 року № 315К-72Ф, передбачено звернення стягнення на предмет застави шляхом відступлення відповідачем права вимоги за договором банківського вкладу (депозиту) від 21 листопада 2013 року на суму, що рівна сумі заборгованості за кредитним договором від 26 листопада 2013 року № 315К-72Ф, усіх додаткових угод/додаткових договорів до нього, а також зі сплати процентів, штрафних санкцій (пені) за цим договором.
У договорі застави майнових прав на депозитний вклад № 3153-72Ф від 26 листопада 2013 року сторони обумовили:
в розумінні статті 49 Закону України «Про заставу» боржником заставодавця є ПАТ КБ «Південкомбанк» (пункт 1.2.);
вартість предмета застави становить 180 000 грн (пункт 1.4.);
якщо настане певна обставина, заставодавець отримає право (а не вправі набути) одержати задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на заставлене майно переважно перед іншими кредиторами всі права вкладника в частині розміру заборгованості за кредитом (пункт 2.1.6.);
з метою забезпечення належного та своєчасного виконання зобов`язань позичальника за цим договором (в т. ч. із сплати пені, штрафів, тощо) останній відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», доручає банку, а банк набуває право (але не зобов`язаний) здійснювати договірне списання коштів на свою користь та спрямувати на погашення заборгованості за кредитним договором, за наступних умов: обставини за яких банк набуває право здійснити (здійснювати) договірне списання - настання строків виконання позивальником будь-яких грошових зобов`язань, передбачених договором , а також за умови невиконання або неналежного виконання позичальником вимог банку про дострокове повернення кредиту згідно з умовами цього договору (пункт 2.10.);
кредитор має право звернути стягнення на предмет застави у разі не повернення позичальником кредиту, несплати процентів, штрафних санкцій, інших платежів згідно з умовами договору. Договором застави майнових прав обумовлений порядок задоволення вимог заставодержателя та порядок звернення стягнення на предмет застави (пункт 3.2.4.);
звернення стягнення на предмет застави здійснюється заставодержателем у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про заставу», а саме шляхом відступлення заставодавцем заставодержателю права вимоги, що випливає із заставного права. У разі настання обставин, передбаченим цим договором та відповідно до яких у заставодержателя з`являється безумовне право на звернення стягнення за цим договором, сторони домовились, що право вимоги, що є предметом застави за цим договором, автоматично переходить до заставодержателя з моменту набуття останнім права на звернення стягнення на предмет застави за цим договором у порядку передбаченому статтею 23 Закону України «Про заставу». При цьому, уступка права вимоги за основним договором здійснюється на підставі цього договору, і не потребує укладання сторонами будь-яких додаткових угод. Після набуття заставодержателем права на звернення стягнення на предмет застави за цим договором, на підставі статті 606 ЦК України, зобов`язання за цим договором (в межах заборгованості заставодавця (позичальника) припиняються, і на підставі меморіального ордеру заставодержатем без будь-яких додаткових узгоджень із заставодавцем здійснюється списання коштів з рахунку, зазначеному у пункті 1.2. цього договору, із зарахуванням цих коштів в рахунок виконання зобов`язань, забезпечених заставою (пункт 5.4.).
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 23 травня 2014 № 305 «Про віднесення ПАТ «КБ «Південкомбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 26 травня 2014 року прийнято рішення № 37 про запровадження з 26 травня 2014 року тимчасової адміністрації.
Згідно постанови правління НБ України від 24 вересня 2014 року № 598 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Південкомбанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26 вересня 2014 № 101 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Південкомбанк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ КБ «Південкомбанк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну М. А. строком на 1 рік з 26 вересня 2014 року по 26 вересня 2015 року включно.
У статті 23 Закону України «Про заставу» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновок, що «у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови».
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
У пунктах 6.5.-6.9. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі № 904/9713/17 (провадження № 12-247гс18) вказано, що: «набуте заставодержателем внаслідок невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання право звернення стягнення на предмет застави - майнові права реалізується шляхом відступлення заставодавцем права майнової (грошової) вимоги заставодержателю, тобто таке відступлення права вимоги і є безпосередньо способом звернення стягнення на вказаний предмет забезпечення. При цьому положення статті 36 Закону № 4452-VI, який є спеціальним нормативним актом у регулюванні правовідносин неплатоспроможного банку, у редакції, чинній на час звернення ОСОБА_5 із заявою до банку, не містили обмежень для задоволення власних вимог банку як кредитора, у тому числі шляхом відступлення права вимоги. Посилаючись на статтю 602 ЦК України, положення якої визначають випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача про те, що у спірному випадку реалізація набутого банком права задоволення своїх вимог кредитора за рахунок заставного майна мала бути задоволена шляхом звернення стягнення на заставне майно внаслідок відступлення заставодавцем на користь заставодержателя права вимоги отримання грошових коштів за договором банківського вкладу. Водночас Велика Палата Верховного Суду визнає помилковим застосування судом апеляційної інстанції пункту 8 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI щодо заборони здійснювати припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (шляхом договірного списання) з дня початку процедури ліквідації банку, оскільки цієї норми не існувало як на час звернення 28 травня 2015 року ОСОБА_5 до банку про зарахування предмета застави в рахунок заборгованості за кредитним договором, так і на час настання кінцевого терміну повернення кредиту - 12 червня 2015 року (включно). Під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій відповідач наголошував на тому, що позивач, ухиляючись від реалізації набутого ним права задоволення своїх вимог кредитора за рахунок заставного майна, незважаючи на відсутність заборони на час вчинення таких дій спеціальним законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб, одночасно утримуючи у себе належні заставодавцю кошти на депозитному рахунку, діє у такий спосіб з порушенням меж здійснення цивільних прав. Проте належної оцінки зазначеним доводам в оскаржуваних судових рішеннях немає».
У справі, що переглядається, кінцевий термін повернення кредиту - 23 травня 2014 року. За таких обставин, суд першої інстанції, з урахуванням пункту 5.4. договору застави майнових прав на депозитний вклад № 3153-72Ф від 26 листопада 2013 року, зробив обґрунтований висновок про те, що банк звернув стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав на депозитний вклад № 3153-72Ф від 26 листопада 2013 року і набув право на вклад, а тому підстави для задоволення позову в частині стягнення 150 000 грн відсутні. Натомість апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в цій частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та залишити у цій частині рішення суду першої інстанції в силі.
ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 500 грн. Тому із банку на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені судові витрати на сплату судового збору.
Керуючись статтями 400 та 413 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 141 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у частині задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «Південкомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 315К-72Ф від 26 листопада 2013 року за тілом кредиту в розмірі 150 000 грн скасувати.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2018 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «Південкомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 315К-72Ф від 26 листопада 2013 року за тілом кредиту в розмірі 150 000 грн залишити в силі.
Стягнути із публічного акціонерного товариства комерційний банк «Південкомбанк» на користь ОСОБА_1 4 500 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков