ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня2025 року
м. Київ
справа № 188/1457/23
провадження № 61-13672св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представника позивача- адвокат Власенко Сергій Тофікович,
відповідач - Лисичанська міська військова адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката
Власенка Сергія Тофіковича, на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області у складі судді Місюри К. В. від 17 квітня 2024 року
та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів:
Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т. П. від 11 вересня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в будинку для людей похилого віку, що знаходиться на території селища Стара Краснянка Северодонецького району Луганскої області, померла ОСОБА_2 , яка була його матір`ю, після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 ,
а також земельна ділянка, що знаходиться в Одеській області. Про смерть матері він дізнався від працівників будинку для людей похилого віку, в якому остання перебувала останні чотири роки.
Зазначав, що 17 лютого 2014 року мати склала на нього заповіт на вказану квартиру, а він є єдиним спадкоємцем за законом/заповітом першої черги.
У зв`язку з тим, що тривалий час він проживає в іншій країні, а також із військовими діями, що відбуваються на території України, він не мав можливості скористатися правом на подання заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк. Вважав, що причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважними та пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для нього, як спадкоємця, що зумовило його звернення до суду з відповідним позовом.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визначити додатковий строк для подання ним до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини за законом/заповітом після смерті його матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном у три місяці з часу набрання рішенням суду законної сили.
Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної інстанцій
Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області
від 17 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано доказів щодо вчинення ним дій, які б свідчили про його волевиявлення про прийняття спадщини після смерті матері, як на території Італії, де він проживає, через дипломатичні та консульські установи, так і на території України у встановлений законом шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини, враховуючи також його продовження постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня
2022 року № 719 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату та державної реєстрації в умовах воєнного стану».
Суди вказали, що факт перебування позивача в Італії сам по собі не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини, як і не є такими перешкодами пандемія та військові дії на території України за період, починаючи з моменту смерті матері, з січня 2022 року.
Таким чином суди вказали, що оскільки спадкові права позивача порушені не були, за відсутності вчинення ним будь-яких дій з прийняття спадщини протягом шести місяців з моменту її відкриття та ще чотирьох місяців після спливу такого строку,
тому підстав для задоволення позову немає.
Також суди послалися на відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Власенко С. Т., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Власенка С. Т., залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк представник ОСОБА_1 - адвокат Власенко С. Т., звернувся до Верховного Суду із клопотанням на виконання вимог ухвали Верховного Суду
від 17 жовтня 2024 року та усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2024 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Власенка С. Т., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено й поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 188/1457/23 із Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
20 листопада 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Власенка С. Т., мотивована тим, що судами належним чином не досліджено докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин у справі, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Вказує, що існує правова колізія у зв`язку із відсутність єдиної правозахисною практикою щодо застосування частини третьої статті 1272 ЦК України, а також відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зазначає, що неврегульоване питання про обов`язковість досудового врегулювання спорів у справах про прийняття спадщини, тому існує необхідність у формуванні єдиної правозахисної практики щодо питань застосування норм права при розгляді справ про прийняття спадщини, а саме, щодо обов`язковості досудового врегулювання спорів, а також щодо поважності причин пропущення строків на подання заяви про прийняття спадщини під час дії воєнного стану на території України.
Також вказує, що суд апеляційної інстанції застосував нерелевантну до цієї справи постанову Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу від учасника справи до суду не надійшов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті уточненої касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 2) судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Власенка С. Т., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами встановлено, що батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а. с. 31 оборот).
У подальшому, прізвище ОСОБА_2 було змінено на « ОСОБА_2 » у зв`язку із укладенням шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу
(а. с. 34 оборот).
17 лютого 2014 року ОСОБА_2 складено заповіт, відповідно до якого квартиру АДРЕСА_1 , було заповідано ОСОБА_1 (а. с. 21).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла в селищі Стара Краснянка Сєвєродонецького району Луганської області, про що свідчить свідоцтво про смерть (а. с. 34).
ОСОБА_1 , який є спадкоємцем першої черги, до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не звертався, пославшись на те, що проживає тривалий час в іншій країні, а також із військовими діями, що відбуваються на території України. Просить визначити додатковий строк для подачі ним до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини, оскільки вважає причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини поважними та такими, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частиною першою статті 1222 ЦК України визначено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини.
Відповідно до статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яке може здійснюватися за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі статтями 1220-1221 1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, і саме з нього виникає право на спадкування, а місцем відкриття - є останнє місце проживання спадкодавця.
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Саме спадкування може відбуватися за заповітом або за законом.
В обох випадках спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, і, крім того, юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.
Відповідно до статей 1268-1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
При цьому прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).
Відповідно до статей 1273-1275 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 названого Кодексу, подавши нотаріусу за місцем відкриття спадщини відповідну заяву.
Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, проте вона може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Відповідно до статей 1296-1298 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, яке видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Виходячи з вище викладеного можливо зробити висновок, що прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волі. Вчинення або не вчинення спадкоємцем дій, з якими законодавець пов`язує прийняття спадщини, має визначальне значення для висновку про дотримання тим процедури входження у спадкування і, кінцево, дає відповідь на питання про прийняття спадщини.
Так, для прийняття спадщини спадкоємцем, який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, необхідно особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Це є обов`язковим для обох названих видів спадкування.
Виникнення у нього права на спадкування за законом, залежить виключно від дій спадкоємців попередньої черги та, лише у разі відмови тих від спадщини, неприйняття ними спадщини або позбавлення права на спадщину, робить названу особу учасником спадкових правовідносин, які, як правило, базуються на родинних стосункам спадкодавця і спадкоємця.
При цьому, такі дії теж повинні бути вчинені у встановлений законом для прийняття спадщини строк.
Пропуск такого строку позбавляє спадкодавця можливості прийняти спадщину через нотаріальну контору і потребує пред`явлення ним позову про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
Згідно буквального її сприйняття, для придбання спадщини необхідно щоб спадкоємець її прийняв.
Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.
Спадкоємець прийняв спадщину, якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Спадкоємець за законом або за заповітом має право відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважається, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.
Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення.
Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.
Судами встановлено, що позивач у встановлений законом строк не звертався до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадкового майна. Позивач,
у встановлений законом строк повинен був подати до нотаріальної контори заяву про таке бажання, проте він цього не зробив, пославшись на те, що проживає тривалий час в іншій країні, а також у зв`язку з військовими діями, що відбуваються на території України.
Статтею 1272 ЦК України встановлено, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12 та від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15.
Отже, судом можуть бути визнані поважними причинами тільки ті, які свідчать, що у спадкоємця були реальні перешкоди для подання такої заяви.
Судами встановлено, що позивач на момент смерті матері ОСОБА_2 , тобто станом на 18 січня 2022 року, проживав на території Італії і з дня відкриття спадщини до закінчення встановленого законом шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини на території України не звертався, як і не подавав відповідної заяви до дипломатичних представництвах та консульських установах України в Італії, як це передбачено Положенням про порядок вчинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року № 142/5/310. Такі висновки також викладені Верховним Судом у постанові від 11 лютого 2019 року у справі № 460/2967/15-ц.
Виходячи із сталої судової практики, проживання за кордоном не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою через досить тривалий проміжок часу про прийняття спадщини. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2021 року у справі № 569/12599/18.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що позивачем не надано будь-яких доказів щодо вчинення ним дій, які б свідчили про його волевиявлення про прийняття спадщини після смерті матері, як на території Італії, так і на території України у встановлений законом шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини, враховуючи також його продовження постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2022 року №719 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату та державної реєстрації в умовах воєнного стану». При цьому факт перебування позивача в Італії сам по собі не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі
№ 686/5757/23, провадження № 14-50 цс 24 у пунктах 150-153 здійснила тлумачення приписів частини першої статті 1269, частини першої статті 1270, частини третьої статті 1272 ЦК України, та сформулювала такі висновки щодо застосування зазначених норм права, а саме те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.
Посилання касаційної скарги на неврегульованість судової практики щодо позасудового врегулювання процедури прийняття спадщини є безпідставними, так як у цій категорії справ, так і в оскаржуваних судових рішеннях жодного висновку про необхідність дотримання позасудового врегулювання спору не йдеться.
Доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є безпідставними, судами було вірно застосовано правові висновки Верховного Суду, судова практика є сталої.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішеннях, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Власенка Сергія Тофіковича, залишити без задоволення.
Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць