Постанова
Іменем України
16 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 188/290/19
провадження №61-3735св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2020 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Петешенкової М. Ю.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ) «Порше Лізинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину.
Позовна заява мотивована тим, що 06 травня 2011 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про фінансовий лізинг, на підставі якого товариство передало останньому у користування транспортний засіб - автомобіль Volkswagen Passat, 2011 року виробництва. При цьому сторони дійшли згоди щодо встановлення грошового еквіваленту зобов`язання в іноземній валюті - долари США, визначили вартість об`єкту лізингу у розмірі 37 540 доларів США та визначили розмір постійних лізингових платежів, а саме 702,10 долари США.
Починаючи з 16 серпня 2013 року відповідачем лізингові платежі не сплачувались.
05 листопада 2013 року, у зв`язку з неодноразовими простроченням оплати лізингових платежів з боку відповідача та у зв`язку з тим, що такі прострочення тривали більше 30 днів, ним направлено на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об`єкту лізингу та повідомлення про відмову від договору у порядку частини другої статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», проте ОСОБА_1 об`єкт лізингу не повернув.
04 грудня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О. М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 1757, стосовно повернення ОСОБА_1 на його користь об`єкту фінансового лізингу.
На підставі зазначеного виконавчого напису 10 грудня 2013 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 41137720 з повернення об`єкту лізингу, проте, станом на дату подання позовної заяви, об`єкт лізингу товариству не повернуто.
Ураховуючи наведене, ТОВ «Порше Лізинг Україна» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь кошти у розмірі 363 631,63 грн за користування об`єктом лізингу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2019 року у складі судді Місюри К. В. позов ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» кошти у розмірі 363 631,63 грн за користування об`єктом лізингу.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, у період з 16 серпня 2013 року по 13 лютого 2019 року, тобто впродовж 65 місяців, користувався об`єктом лізингу без сплати лізингових платежів, які у свою чергу є коштами, які відповідач мав заплатити за весь час користування об`єктом лізингу (платою за користування об`єктом лізингу), такі кошти підлягають поверненню позивачу на підставі частини першої статті 1212 ЦК України, оскільки договір лізингу був визнаний судом недійсним.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2019 року скасовано
У задоволенні позову ТОВ «Порше Лізинг Україна» відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що укладений між сторонами договір про фінансовий лізинг від 06 травня 2011 року № 00002996 судом було визнано недійсним, а, отже, сторони цього договору не несуть прав та обов`язків, що з нього випливають, а чинність вказаних норм закону на спірні правовідносини не поширюється.
Суд вказав, що у спірних правовідносинах позивач вправі вимагати застосування наслідків визнання укладеної між сторонами угоди недійсною у порядку статті 216 ЦК України та глави 83 ЦК України, що стосується набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, що не є тотожним фактично заявленим ним вимогам про спонукання відповідача до виконання умов правочину, визнаного судом недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ТОВ «Порше Лізинг Україна», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував того, що відповідач фактично безпідставно користувався предметом лізингу впродовж 65 місяців, тому повинен сплатити кошти, які безпідставно зберіг у себе за користування вказаним майном на підставі 1212 ЦК України.
Апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 755/14931/16-ц (провадження 61-19803св18).
На підтвердження розміру плати за користування предметом лізингу, заявник посилається на пункт 6.17. договору лізингу від 06 травня 2011 року, відповідно до якого сторони погодили, що, у разі розірвання чи відмови від договору, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об`єктом лізингу.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 травня 2011 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про фінансовий лізинг від 06 травня 2011 року № 00002996, разом з додатками до нього, серед яких загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу та графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), які є невід`ємними частинами договору лізингу.
На підставі та на виконання вимог чинного законодавства та умов укладеного договору лізингу, позивач передав відповідачу у користування транспортний засіб - автомобіль типу Volkswagen Passat 1.8I TFSI, 2011 року виробництва, що підтверджується актом прийому-передачі від 19 травня 2011 року.
Лізингоодержувачем сплачений авансовий платіж у розмірі 15 016 доларів США (план відшкодування).
У результаті неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором лізингу, 04 грудня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О. М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 1757, стосовно повернення відповідачем на користь позивача об`єкта фінансового лізингу.
На підставі зазначеного виконавчого напису, 10 грудня 2013 року, державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження № 41137720 з повернення об`єкту лізингу.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2017 року у справі № 188/1788/14 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області скасовано, у задоволенні позовних вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна» відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, договір про фінансовий лізинг від 06 травня 2011 року № 00002996 визнано недійсним.
Постановою Верховного Суду від 17 грудня 2018 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2017 року залишено без змін.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 755/14931/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ТОВ «Порше Лізинг Україна» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю майно, а саме об`єкт лізингу.
Крім того, за змістом Глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).
Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача за своїм змістом є кондикційними.
Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 755/14931/16-ц (провадження 61-19803св18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі та вважає, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без врахування вказаних висновків.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «Порше Лізинг Україна», суд апеляційної інстанції вказав, що позивач, обґрунтовуючи позовну заяву, правильно послався на вимоги статті 1212 ЦК України, проте позовні вимоги виходять за межі питань, що вирішуються на підставі вказаної норми матеріального закону.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 тривалий час користувався договором лізингу, при цьому не сплачував лізингові платежі, ТОВ «Порше Лізинг Україна» фактично просило зобов`язати відповідача примусово виконати умови договору лізингу, який було визнано судом недійсним.
Апеляційний суд правильно вказав, що укладений між сторонами договір про фінансовий лізинг від 06 травня 2011 року № 00002996 судом було визнано недійсним, а, отже, сторони цього договору не несуть прав та обов`язків, що з нього випливають, а чинність вказаних норм закону на спірні правовідносини не поширюється
Доводи касаційної скарги про те, що ТОВ «Порше Лізинг Україна» заявляло вимоги про стягнення з ОСОБА_1 кошти, які він мав сплати за весь час користування предметом лізингу, є безпідставними, оскільки позовні вимоги були заявлені саме про стягнення лізингових платежів, що не є тотожним з платою за користування, оскільки відповідно до частини другої статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» Лізингові платежі можуть включати:
а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
в) компенсацію відсотків за кредитом;
г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.
При цьому, як вказано самими заявником, до лізингових платежів, які він просить стягнути з відповідача, входять: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частина від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об`єкту лізингу); комісії; інші витрати, передбачені або прямо пов`язані з контрактом.
Отже, ТОВ «Порше Лізинг Україна» просить стягнути з ОСОБА_1 не тільки плату за користування автомобілем, а й частину його вартості, комісії та інші витрати, тобто, як правильно вказав суд першої інстанції, фактично виконати умови договору, який було визнано недійсним.
Не заслуговують на увагу посилання заявника на те, що сторони узгодили у договорі про фінансовий лізинг від 06 травня 2011 року № 00002996, що у разі розірвання чи відмови від договору, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об`єктом лізингу, оскільки, як зазначено вище, вказаний договір визнано недійсним, тому посилання на нього, як на домовленість сторін про ту, чи іншу умову, є безпідставним.
ТОВ «Порше Лізинг Україна» обрало неправильний спосіб захисту свого права, а висновки суду апеляційної інстанції не суперечать вказаним правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк