Постанова

Іменем України

27 січня 2020 року

м. Київ

справа № 189/1003/18

провадження № 61-20135св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2019 року у складі судді Пустовар О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Позов мотивовано тим, що його дід - ОСОБА_3 24 лютого 2017 року уклав шлюб з ОСОБА_2 , який зареєстрований Покровським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 22. Спільне життя між ними не склалося, ведення спільного господарства стало нестерпним і неможливим через відсутність взаєморозуміння та розходження поглядів у веденні спільного господарства. Вважав, що метою укладення шлюбу було заволодіння відповідачем майном ОСОБА_3 , укладений шлюб був фіктивним.

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведений належними та допустимими доказами той факт, що ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_2 фіктивний шлюб, без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя. Суд зазначив, що враховуючи характер взаємовідносин сторін, які як встановлено в судовому засіданні з 2007 року проживали разом до шлюбу, намір створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя, добровільність реєстрації сторонами шлюбу, піклування одного за одним, проживання у злагоді, заявлені позивачем позовні вимоги щодо визнання шлюбу недійсним є безпідставними.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про безпідставність та недоведеність позовних вимог.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення яким, позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не зазначили підстав, мотиви відмови у позові, нормативного обґрунтування, не взяли до уваги наданих позивачем доказів, факту звернення ОСОБА_1 за його життя з позовом про розірвання шлюбу.

Посилається на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без участі ОСОБА_2 та її представників, причини їх неявки не зазначав.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судами встановлено, що 24 лютого 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який зареєстрований Покровським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 22.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з безпідставності та недоведеності позовних вимог. Суд першої інстанції на підставі досліджених у справі доказів, зокрема зазначив, що враховуючи характер взаємовідносин сторін, які як встановлено в судовому засіданні з 2007 року проживали разом до шлюбу, намір створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя, добровільність реєстрації сторонами шлюбу, піклування одне про одного, проживання у злагоді, твердження про фіктивність укладеного шлюбу є безпідставними.

З таким висновком судів погоджується Верховний Суд.

Відповідно до частини першої статті 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України) шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

За статтею 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України.

Відповідно до статті 38 СК України підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24-26 цього Кодексу.

За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (частина перша статті 40 СК України).

Відповідно до частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що укладений шлюб між ОСОБА_3 з відповідачем є фіктивним відповідно до частини другої статті 40 СК України, оскільки він був зареєстрований між сторонами без наміру створення сім`ї та набуття прав і обов`язків подружжя.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року у пункті 13 постанови № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов`язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 СК України).

Статтею 42 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність, якої обмежена.

Відповідно до статті 44 СК України у випадках, передбачених статтями 39-41 цього Кодексу, шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частини другої статті 41 СК України).

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за різними ознаками (частина перша та друга статті 24 Конституції України).

Частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин сторін норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, встановивши обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не зазначили підстави, мотиви відмови у позові, нормативного обґрунтування спростовуються змістом оскаржених судових рішень.

Подання ОСОБА_1 за його життя позову про розірвання шлюбу, як про це зазначає заявник, також не свідчить про фіктивність шлюбу.

Доводи заявника про розгляд справи апеляційним судом без участі відповідача та її представників не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання (а. с. 119).

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 223 ЦПК України, якщо учасник справи його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідач рішення суду апеляційної інстанції не оскаржила.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального права і зводяться до незгоди з встановленими апеляційним судом обставинами та переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду Дніпровської області від 21 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний