ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 191/2910/21

провадження № 61-11984св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Красвітної Т. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з вересня 1998 року перебував у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця».

01 квітня 2020 року звільнився за власним бажанням з посади машиніста-інструктора у зв`язку з виходом на пенсію.

Однак у день звільнення АТ «Укрзалізниця» не провело з ним повного розрахунку.

Виплати заробітної плати проведені АТ «Укрзалізниця», зокрема: у квітні 2020 року в розмірі 85 424,41 грн, у травні 2020 року в розмірі 86,20 грн та в липні 2021 року в розмірі 2 634,84 грн, тобто з порушенням строків, передбачених законом.

Сума його середньоденного заробітку складає 1 019,72 грн, кількість робочих днів, належних оплаті за час затримки розрахунку при звільненні, - 722 робочих днів.

Ураховуючи викладене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:

- стягнути з АТ «Укрзалізниця» на свою користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 01 квітня 2020 року до 17 липня 2024 року в розмірі 1 112 514,50 грн;

- стягнути з АТ «Укрзалізниця» на свою користь суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 12 126,41 грн;

- стягнути з АТ «Укрзалізниця» на свою користь судові витрати у загальному розмірі 23 498,67 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2023 року, у позові ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з пропуску позивачем строку для звернення до суду, передбаченого частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися ще 05 червня 2020 року, у день проведення з ним фактичного розрахунку.

Постановою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року, прийнятою у складі колегії суддів: Червинської М. Є., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю., касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та передаючи справу на новий розгляду, суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки остання частина суми, яка належала позивачу при звільненні, виплачена йому 05 серпня 2021 року, а з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні він звернувся 06 вересня 2021 року, строк на звернення до суду ним не пропущений.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 квітня 2020 року до 05 серпня 2021 року в розмірі 165 164,08 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 150,26 грн, у стягненні витрат на правничу допомогу - відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив із того, що триваюче порушення із затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 припинилось остаточним розрахунком відповідача з ним 05 серпня 2021 року, тому період, за який належить проводити стягнення середнього заробітку з 01 квітня 2020 року до 05 серпня 2021 року, що становить 336 робочих днів.

Середній заробіток працівника судом розраховується відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

До розрахункового періоду включаються два місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже враховуючи, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці, які передували місяцю звільнення, становить 491,53 грн, а період, за який належить нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаються з 01 квітня 2020 року та до дня фактичного повного розрахунку відповідача з позивачем, тобто до 05 серпня 2021 року, тому сума середнього заробітку становить 165 154,08 грн, яку і належить стягнути з відповідача на користь позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення компенсаційних витрат частини доходу у зв`язку із порушенням термінів виплати зарплати у розмірі 46 067,89 грн, суд виходив із того, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Оскільки відповідач несвоєчасно виплатив всі суми, належні позивачеві до виплати при звільненні, що загалом складає 90 780,29 грн, лише через майже півтора роки після його звільнення, та до виплати останньої суми позивач доклав значних зусиль, оскаржуючи притягнення його відповідачем до дисциплінарного стягнення у вигляді догани через суд, а розмір середнього заробітку, який належить до стягнення на користь позивача 165 154,08 грн повністю відновлює порушені трудові права позивача, а, відтак, додаткове стягнення з відповідача компенсаційних витрат частини доходу у зв`язку із порушенням термінів виплати зарплати на користь позивача призведе до його збагачення за рахунок відповідача, що буде фактично порушувати позивачем існуючий стан між сторонами у даних правовідносинах.

Щодо відмови у стягненні судових витрат, пов`язаних з веденням цієї справи представником позивача - ОСОБА_2 , то суд вважав за необхідне зазначити, що ОСОБА_2 , надаючи послуги у сфері права на підставі договору № 2, укладеного з позивачем 10 серпня 2021 року та представляючи інтереси позивача за довіреністю, хоча і є фізичною особою-підприємцем, однак не є при цьому адвокатом.

Витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У серпні 2024 року представник АТ «Укрзалізниця» - адвокат Серьогіна С. В. через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог шляхом зменшення розміру відповідальності до 99 %.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Отже у справі наявні підстави для зменшення розміру відповідальності АТ «Укрзалізниця» перед своїм колишнім працівником ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема суд застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2024 року ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просили суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У вересні 2024 року заявником у встановлений судом строк усунуто недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У вересні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до наказу структурного підрозділу Синельниківського локомотивного депо Регіональної філії «Придніпровської залізниці» АТ «Українська залізниця» від 01 квітня 2020 року № 79/ос ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років, на підставі статті 38 КЗпП України.

З виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 випливає, що АТ «Укрзалізниця» було перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 грошові кошти, а саме: у квітні 2020 року - 85 424,41 грн; у травні 2020 року - 86,20 грн; 05 серпня 2021 року - 2 634,84 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга АТ «Укрзалізниця» не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України оскаржуване судове рішення в іншій частині не переглядається в касаційному порядку.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно зі статтями 15 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За частиною першою статті 47 КЗпП України у редакції, чинній на день звільнення позивача, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Подібний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на яку є посилання у касаційній скарзі.

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судом апеляційної інстанції встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що в день звільнення, 01 квітня 2020 року, ОСОБА_1 не були виплачені всі суми, які належали йому від підприємства.

Порушення із затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 припинилось остаточним розрахунком АТ «Укрзалізниця» з ним 05 серпня 2021 року, як це встановлено у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у даній справі, тому період, за який належить проводити стягнення середнього заробітку з 01 квітня 2020 року до 05 серпня 2021 року, що становить 336 робочих днів.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач несвоєчасно виплатив всі суми, належні позивачеві до виплати при звільненні, що загалом складає 90 780,29 грн, лише через майже півтора роки після його звільнення, та до виплати останньої суми позивач доклав значних зусиль, оскаржуючи притягнення його відповідачем до дисциплінарного стягнення у вигляді догани через суд, а розмір середнього заробітку, який належить до стягнення на користь позивача 165 154,08 грн повністю відновлює порушені трудові права позивача.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновку Верховного Суду, на який містяться посилання в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник