Постанова
Іменем України
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 191/3904/18
провадження № 61-1949св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп», ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», Публічне акціонерне товариство «ОКСІ Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2019 року у складі судді Твердохліб А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 24 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Укрфінанс групп» (далі - ТОВ «ФК «Укрфінанс груп») про визнання договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки недійсними.
У позові вказувала, що 16 травня 2008 року між нею і Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») було укладено кредитний договір № 014/3181/148428/82 про надання кредиту шляхом відкриття відновлюваної відзивної кредитної лінії з лімітом
32 000,00 дол. США.
На забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором укладено іпотечний договір від 16 травня 2008 року № 14914/3181/305653.
Починаючи з 2014 року у неї утворилась заборгованість за кредитним договором, тому 08 вересня 2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Заочним рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2015 року позов задоволено, стягнено з неї на користь банку заборгованість у розмірі 30 806,18 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 483 986,68 грн, та судові витрати у розмірі 3 654,00 грн.
27 лютого 2018 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і Публічним акціонерним товариством «ОКСІ БАНК» (далі - ПАТ «ОКСІ БАНК») укладено договори про відступлення права вимоги за кредитним договором від 16 травня 2008 року
№ 014/3181/148428/82 та іпотечним договором від 16 травня 2008 року
№ 14914/3181/305653, укладеними між нею і первісним кредитором.
27 лютого 2018 року ПАТ «ОКСІ БАНК» і ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» уклали договори про відступлення права вимоги за кредитним договором від 16 травня 2008 року № 014/3181/148428/82 та іпотечним договором
від 16 травня 2008 року № 14914/3181/305653.
27 лютого 2018 року ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» і фізична особа ОСОБА_2 уклали договори про відступлення права вимоги за кредитним договором від 16 травня 2008 року № 014/3181/148428/82 та іпотечним договором від 16 травня 2008 року № 14914/3181/305653, укладеними між первісним кредитором і нею.
07 червня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до неї з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 337 654,59 грн та судових витрат у розмірі 3 376,56 грн.
Посилаючись на те, що на час укладення між ТОВ «ФК «Укрфінанс груп»
і фізичною особою ОСОБА_2 договору про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами існували обмеження щодо укладення договорів факторингу, які встановлені пунктом 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 03 квітня 2009 року № 231,
в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників - фізичних осіб, а також вказуючи на порушення пункту 8.6 статті 8 договору іпотеки від 16 травня 2008 року № 14914/3181/305653
та частини першої статті 516 ЦК України, уточнивши позовні вимоги,
ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними договори від 27 лютого 2018 року про відступлення права вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки, укладені між фізичною особою ОСОБА_3 і ТОВ «ФК «Укрфінанс груп».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської
від 08 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір від 27 лютого 2018 року № 27-02/18/1 про відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним між фізичною особою ОСОБА_2 і ТОВ «ФК Укрфінанс груп».
Визнано недійсним договір від 27 лютого 2018 року про відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладеним між фізичною особою ОСОБА_2
і ТОВ «Фінансова компанія Укрфінанс груп».
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 409,60 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що укладені між ТОВ «ФК Укрфінанс груп»
і фізичною особою ОСОБА_3 оспорювані договори хоча й мають назву «про відступлення права вимоги», за своєю юридичною природою є договорами факторингу, і сама по собі назва оспорюваного договору не змінює їх правової природи.
З огляду на те що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а оспорювані правочини суперечать нормам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, вони підлягають визнанню недійсними відповідно
до частини першої статті 215 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської від 08 жовтня
2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав,
що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене
з дотриманням норм матеріального і процесуального права й не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 22 січня 2020 року,
ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права
й неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 08 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 24 грудня 2019 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, вказує, що суди попередніх інстанцій дали неправильну оцінку змісту й характеру договорів від 27 лютого 2018 року, укладених між фізичною особою ОСОБА_3 і ТОВ «ФК «Укрфінанс груп», адже договори від 27 лютого 2018 року є не договорами факторингу, а саме договорами про відступлення права вимоги.
Позиція інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_3 до Верховного Суду не надходило.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 191/3904/18
із Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року справу призначено
до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 191/3904/18-ц за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 , ТОВ «ФК «Укрфінанс груп», треті особи: ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «ОКСІ Банк», про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги за кредитними договором та за договором іпотеки до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду у касаційному порядку справи
№ 346/1305/19-ц (провадження 14-181цс20).
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року касаційне провадження
у справі № 191/3904/18-ц поновлено.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 16 травня 2008 року між позичальником ОСОБА_1
і ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір
№ 014/3181/148428/82, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит
на споживчі цілі у розмірі 32 000,00 дол. США на строк до 16 травня 2018 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором цього ж дня укладено договір іпотеки № 14914/3181/305653.
Через неналежне виконання ОСОБА_1 зобов`язань щодо повернення кредиту у неї виникла заборгованість перед банком, у зв`язку з чим 08 вересня 2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до неї з позовом
про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заочним рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2015 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено, стягнено із ОСОБА_1 заборгованість у розмірі
30 806,18 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку становило
483 986,68 грн, та судові витрати у розмірі 3 654,00 грн.
27 лютого 2018 року між первісним кредитором ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»
і ПАТ «ОКСІ БАНК» укладено договори про відступлення права вимоги
за кредитним договором від 16 травня 2008 року № 014/3181/148428/82
та договором іпотеки від 16 травня 2008 року № 14914/3181/305653, боржником за якими є ОСОБА_1 .
Пунктом 3.1 договору про відступлення права вимоги визначено, що вартість прав за договором про відступлення права вимоги за кредитним договором
від 16 травня 2008 року № 014/3181/148428/82 та за договором іпотеки
від 16 травня 2008 року № 14914/3181/305653 становить 242 000,00 грн.
ПАТ «ОКСІ БАНК» як новий кредитор набуло відповідно до законодавства статусу правонаступника первісного кредитора у виконавчому провадженні, пов`язаному з правом вимоги.
27 лютого 2018 року між ПАТ «ОКСІ БАНК» і ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» укладено договори про відступлення права вимоги за кредитним договором від 16 травня 2008 року № 014/3181/148428/82 та договором іпотеки від 16 травня 2008 року № 14914/3181/305653, боржником за яким є ОСОБА_1 .
Пунктом 3.1 договору про відступлення права вимоги визначено, що вартість прав за договором про відступлення права вимоги за кредитним договором
від 16 травня 2008 року № 014/3181/148428/82 та договором іпотеки
від 16 травня 2008 року № 14914/3181/305653 становить 244 420,00 грн.
ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» як новий кредитор відповідно до законодавства набуло статусу правонаступника первісного кредитора у виконавчому провадженні, пов`язаному з правом вимоги. За договором про відступлення права вимоги за договором іпотеки всі права іпотекодавця також набуло
ТОВ «ФК «Укрфінанс груп».
27 лютого 2018 року між ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» і ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 16 травня 2008 року № 014/3181/148428/82, боржником за яким є ОСОБА_1 .
Пунктом 3.1 договору про відступлення права вимоги визначено, що вартість прав за договором про відступлення права вимоги за кредитним договором
від 16 травня 2008 року № 014/3181/148428/82 становить 245 000,00 грн.
ОСОБА_2 як новий кредитор набув статусу правонаступника первісного кредитора у виконавчому провадженні, пов`язаному з правом вимоги
за кредитним договором.
27 лютого 2018 року між ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» і ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 16 травня
2008 року № 14914/3181/305653 у зв`язку з укладенням договору
про відступлення права вимоги за відповідним кредитним договором. За цим договором ОСОБА_2 набув статусу іпотекодержателя, предметом за цим договором є право вимоги, включаючи право звернення стягнення на предмет іпотеки.
07 червня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 337 654,59 грн та судових витрат у розмірі 3 376,56 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних
на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких
не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційну скаргу подано до суду 20 січня 2020 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України у редакції, що діяла
до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що оспорюваний договір відступлення права вимоги від 27 лютого 2018 року є договором факторингу і суперечить статті 1079 ЦК України, частині першій статті 5, статті 23 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки договір факторингу може бути укладений лише
з фінансовою установою, проте ОСОБА_2 не є фінансовою установою
та не має відповідної ліцензії на здійснення факторингових операцій. Оскільки договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором є похідним, вважала, що і цей договір є недійсним.
Отже, при розгляді позову судам слід було ретельно дослідити умови оспорюваних договорів і дати їм оцінку, враховуючи таке.
Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено,
що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати
в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони
та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17).
Суди попередніх інстанцій зазначили, що відступлення права вимоги
за кредитним договором і за договором іпотеки на користь фізичної особи суперечить закону, тому позивач не може бути кредитором за кредитним договором.
Верховний Суд з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не може з огляду на таке.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога
не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше
не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні
в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше
не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом
є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора
у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду
від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)).
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що за умовами кредитного договору від 16 травня 2008 року банк надав позичальнику кредит у сумі 32 000,00 дол. США на строк до 16 травня 2018 року.
Відповідно до договорів відступлення права вимоги від 27 лютого 2018 року
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» передало ПАТ «ОКСІ БАНК», ПАТ «ОКСІ БАНК» передало ТОВ «ФК «Укрфінанс груп», а ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» передало ОСОБА_2 всі права вимоги до позичальника за кредитним договором
і за договором іпотеки. ОСОБА_2 сплатив 245 000,00 грн за купівлю майнових прав за кредитним договором.
Відповідно до заочного рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 30 806,18 дол. США, що в еквіваленті
за курсом НБУ на дату розрахунку становить 483 986,68 грн.
Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору властиві як договорам відступлення права вимоги, так
і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).
Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів),
то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама
по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).
Колегія суддів Верховного Суду бере до уваги, що договори відступлення права вимоги за кредитним і іпотечним договорами за їхніми ознаками є договорами, за якими банк у зобов`язаннях за кредитним договором і договором іпотеки замінений на ОСОБА_2 як нового кредитора. ОСОБА_2 не набув права здійснювати фінансові операції стосовно боржника, оскільки за умовами договорів відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами
у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором і за договором іпотеки. Отже, такі договори не можна кваліфікувати як договори факторингу. Вони є змішаними, бо містять елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (продавець продав, а покупець придбав право вимоги на публічних торгах) і договору відступлення права вимоги (цесії) (первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору). Тому помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що договір купівлі-продажу майнових прав містить ознаки договору факторингу.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що зміст оспорюваного позивачем договору свідчить про те, що між сторонами укладено саме договір про відступлення права вимоги, оскільки:
- відступлено право грошової вимоги - новий кредитор є правонаступником кредитора у виконавчому провадженні, пов`язаному із правом вимоги (пункт 2.1 договору від 27 лютого 2018 року);
- новий кредитор зобов`язується укласти в нотаріальній формі договір про відступлення прав за іпотечним договором, укладеним на забезпечення кредитного договору (пункт 2.6 договору від 27 лютого 2018 року);
- зобов`язання, в яких відбувається заміна кредитора за оспорюваним договором від 27 лютого 2018 року, не належать до зобов`язань, в яких заміна кредитора не допускається;
- метою оспорюваного договору про відступлення прав за кредитним договором є безпосередньо передання права вимоги, право вимоги відступається
«за номінальною вартістю» без стягнення додаткової плати, оскільки межі права вимоги - всі грошові зобов`язання, що виникли у боржника ( ОСОБА_1 )
на дату укладення оспорюваного договору, в розмірі 483 986,68 грн
та 3 654,00 грн, тоді як загальна вартість права вимоги за оспорюваним договором визначена в розмірі 245 000,00 грн.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що оспорювані договори не містять умов, властиві договору факторингу, тому помилково визнали оспорюваний договір про відступлення права вимоги договором факторингу, що призвело
до ухвалення незаконних рішень.
До того ж посилання в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанції на те, що зі змісту оспорюваного договору вбачається, що оспорюваний договір є договором факторингу, а також висновок щодо правової оцінки оспорюваного договору про відступлення права вимоги як договору факторингу і про його недійсність, належним чином не мотивовані.
Оскільки суди попередніх інстанцій в межах позовних вимог не встановили підстав для визнання недійсними договорів від 27 лютого 2018 року про відступлення права вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки, укладеними між фізичною особою ОСОБА_2 і ТОВ «ФК «Укрфінанс груп», то в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, ухвалені судами першої
та апеляційної інстанцій судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в позові.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів попередніх інстанцій
та ухвалює нову постанову про відмову в задоволенні позову, то понесені відповідачем судові витрати у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної
та касаційної інстанцій покладаються на позивача. На користь ОСОБА_2
із ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної скарги в розмірі 2 114,80 грн,
та судового збору, сплаченого відповідачем за подання касаційної скарги
в розмірі 2 819,20 грн, а всього 4 943 грн.
Керуючись статтями 400 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 08 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 24 грудня 2019 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Укрфінансгруп», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», Публічне акціонерне товариство «ОКСІ БАНК», про визнання договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки недійсними відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 4 934,00 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун