Постанова

іменем України

13 липня 2023 року

м. Київ

справа № 192/2216/19

провадження № 51-796 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальні провадження № 12019040570000711 від 19 листопада 2019 року та № 12020040570000427 від 12 серпня 2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Камянкодніпровське Запорізької області, мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 125 КК України,

за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_8 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 125 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 до обвинуваченого ОСОБА_6 задоволено частково.

Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_9 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Згідно з вироком ОСОБА_6 було визнано винуватим у тому, що він 18 листопада 2019 року приблизно о 17:00, знаходячись у спальній кімнаті будинку АДРЕСА_1 , під час виниклого конфлікту з ОСОБА_10 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, керуючись раптово виниклим злочинним умислом, направленим на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , діючи умисно, наніс потерпілій один удар кулаком правої руки в область грудної клітини ліворуч, чим спричинив останній легкі тілесні ушкодження.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_6 , 04 липня 2020 року приблизно о 20:05, знаходячись поруч з територією домоволодіння АДРЕСА_2 , де мешкає ОСОБА_9 , діючи умисно, схопив дерев`яну палицю, яка лежала поруч на землі та наніс потерпілому три удари дерев`яною палицею, яку тримав двома руками по лівій руці в область ліктьової кістки, два удари дерев`яною палицею, котру тримав двома руками по голові в область лобу, два удари дерев`яною палицею, яку тримав двома руками по тулубу в область лівої сторони тазу, чим спричинив останньому тілесні ушкодження середньої тяжкості, що потягло тривалий розлад здоров`я понад 21 день.

Вироком Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок місцевого суду в частині призначеного обвинуваченому покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 125 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подали

У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок суду апеляційної інстанції змінити, на підставі статей 49 74 КК України звільнити ОСОБА_6 від призначеного йому покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та вважати засудженим за ч. 1 ст. 122 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

На обґрунтування своїх доводів прокурор вказує, що 14 листопада 2019 року ОСОБА_6 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, а 04 липня 2020 року вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 122 КК України, тому, з огляду на положення ч. 3 ст. 49 КК України, перебіг строку давності за кримінальний проступок перервався вчиненням злочину та з 04 липня 2020 року розпочався спочатку.

При цьому прокурор зауважує, що станом на 03 листопада 2022 року, тобто на момент розгляду апеляційним судом даного кримінального провадження, з 04 липня 2020 року минуло понад 2 роки, при цьому перебіг давності відповідно до ч. 2 ст. 49 КК України не зупинявся, а тому строк давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності в силу п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України закінчився, на що суд апеляційної інстанції не звернув увагу.

Крім того, прокурор стверджує, що застосування положень ст. 49 КК України є обов`язковим, а тому суд апеляційної інстанції повинен був з урахуванням невизнання вини обвинуваченим за ч. 1 ст. 125 КК України, звільнити ОСОБА_6 на підставі статей 49 74 КК України від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити, проте, з огляду на позицію засудженого, не заперечувала щодо звільнення останнього від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України.

Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 не заперечували щодо звільнення засудженого від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412, 413 КПК України.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

У своїй касаційній скарзі прокурор стверджує, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що станом на момент постановлення ухвали суду апеляційної інстанції, з 04 липня 2020 року (день, з якого розпочався перебіг строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України) минуло понад 2 роки, тобто закінчилися строки давності притягнення обвинуваченого ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України є підставою для зміни такого рішення.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

Відповідно до положень ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України, класифікується як кримінальний проступок, за який передбачено покарання у виді штрафу до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк до двохсот годин, або виправних робіт на строк до одного року

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, інкриміноване ОСОБА_6 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України, останній вчинив 14 листопада 2019 року, а кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України - 04 липня 2020 року.

За таких обставин, з огляду на положення ч. 3 ст. 49 КК України, дворічний строк на притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності має рахуватися з 04 липня 2020 року.

При цьому рішення суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_6 було ухвалено 03 листопада 2022 року, отже на час набрання вироком законної сили з моменту заподіяння потерпілій легких тілесних ушкоджень (диспозиція ч. 1 ст. 125 КК України), минуло понад 2 роки, тобто строк давності закінчився, про що прокурор обґрунтовано зазначив у своїй касаційній скарзі.

Частиною ч. 1 ст. 417 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Положеннями ч. 2 ст. 285 КПК України визначено, що особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз`яснюється право на таке звільнення.

Частиною 3 ст. 285 КПК України встановлено, що підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

Однак суд апеляційної інстанції не виконав вимоги вищевказаних норм КПК України, що в свою чергу призвело до істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки вказане перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Таким чином судом апеляційної інстанції не було застосовано до обвинуваченого ОСОБА_6 положення п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Разом з тим, з огляду на компетенцію суду касаційної інстанції, наявність передбачених ст. 440 КПК України повноважень на закриття кримінального провадження при встановленні обставин, передбачених ст. 284 КПК України, висловлену ОСОБА_6 у судовому засіданні згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України в цій частині, суд касаційної інстанції у даному конкретному кримінальному провадженні має процесуальну можливість ухвалити остаточне рішення.

Наведене узгоджується з висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 грудня 2021 року (справа № 521/8873/18, провадження № 51-413 кмо21).

За таких обставин відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України вирок суду апеляційної інстанції необхідно змінити в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 125 КК України та звільнити останнього від кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження у цій частині закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

З огляду на зазначене, відсутні підстави для подальшого застосування положень ч. 1 ст. 70 КК України.

З урахуванням викладеного касаційна скарга прокурора, з огляду на його вимоги щодо застосування до ОСОБА_6 положень статей 49 74 КК України, підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 370 433 434 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2021 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 125 КК України скасувати.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 49 КК України звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 125 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 284 КПК України закрити кримінальне провадження в цій частині у зв`язку зі звільненням ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності.

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року в частині призначення ОСОБА_6 покарання за сукупністю злочинів змінити та виключити посилання на призначення покарання на підставі частини 1 статті 70 КК України.

Вважати ОСОБА_6 засудженим за частиною 1 статті 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.

На підставі частини 1 статті 71 КК України до зазначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року строком 1 рік 7 місяців позбавлення волі та призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

В іншій частині судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3