Постанова
Іменем України
12 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 194/429/18
провадження № 61-21420св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2019 року у складі судді Головіна В. О. та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
30 березня 2018 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, в якому просила суд визнати незаконною відмову ОСОБА_2 в поверненні коштів ОСОБА_1 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 249 082,69 грн, з яких: пенсія - 131 674,33 грн, відсотки річні - 12 830,34 грн, інфляційні втрати - 104 578,02 грн.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , через тиждень після смерті матері, ОСОБА_2 помістила її до психіатричної лікарні в Павлограді, згодом відправила до Дніпропетровської психіатричної лікарні.
В цей час ОСОБА_2 подала заяву до Павлоградського міськрайонною суду Дніпропетровської області про визнання її недієздатною та призначення їй опікуна.
12 квітня 2012 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області за цією заявою було винесено рішення про визнання її, недієздатною особою та призначення їй опікуна ОСОБА_2 .
В цьому ж році 17 липня 2012 року за заявою призначеного судом опікуна, ОСОБА_2 , вона була поміщена до КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР» на постійне місце проживання, на повне державне утримання. Проте її кошти не витрачалися на її користь. Оскільки 17 липня 2012 року вона була поміщена в КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР» на повне державне утримання, то витрати на лікування, харчування, одяг, на інші побутові потреби інтернат бере на себе за рахунок бюджетних державних коштів.
Вважає, що під час повного державного утримання жодних сторонніх витрат особа не потребує і їх витрачання є нецільовим, ОСОБА_2 кошти на неї не витрачала, лише інколи привозила солодощі, домашні страви, тощо, проте не на ту суму, що була нею отримана.
22 грудня 2016 року Апеляційним судом Дніпропетровської області за апеляційною скаргою органів опіки та піклування рішення Павлоградського міськрайонного суду від 12 квітня 2012 року про визнання її недієздатною та призначення їй опікуна було скасоване як незаконне та вирішено по суті відмовити ОСОБА_2 в заявлених вимогах.
Також їй стало відомо, що рішення Павлоградського міськрайонного суду від 12 квітня 2012 року не набрало законної сили, оскільки після його проголошення, воно не було надано всім учасникам справи, а саме органу опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської міської ради, про що було відомо і ОСОБА_2 . Вважає, що відповідач навмисно не повідомила органи опіки та піклування Тернівського виконавчого комітету про поміщення її до Володимирівського психоневрологічного інтернату, оскільки б тоді вони поставили питання про позбавлення її статусу опікуна. Вона скористалася халатністю та неосвіченістю працівників інтернату і останні прийняли підопічну без повного комплекту документів.
Позивач вказувала, що враховуючи, що її кошти не витрачались на неї у зв`язку з перебуванням її на повному державному утриманні, а також враховуючи обов`язок опікуна зберігати майно підопічного, її пенсія по втраті годувальника в повному обсязі, а також 25% соціальної допомоги за період з лютого 2012 року по грудень 2016 року має зберігатися у відповідача.
ОСОБА_2 знає про скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області про визнання її недієздатною, проте кошти по сьогоднішній час не повернула.
За період з вересня 2012 року по грудень 2016 року пенсія в разі втрати годувальника, померлого внаслідок захворювання на 1-го утриманця, була виплачена в розмірі 131 674,33 грн. Вважає себе за своїм психічним станом такою, що не була позбавлена можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними, тобто, була за своїм психічним станом не недієздатною, а обмежено дієздатною особою, ані опікун - ОСОБА_2 , ані психоневрологічний інтернат питання про поновлення цивільної дієздатності нажаль не поставили, а опікун навпаки, навіть умисно подала заяву про визнання її недієздатною аби приховати власний злочин. На сьогоднішній час вона також подала позовну заяву про визнання незаконними медичних висновків за 2011 рік та 2012 рік щодо її психічного стану, на підставі яких її визнали недієздатною. За весь час, що вона не отримувала свої кошти з вини ОСОБА_2 , інфляційні процеси знецінили зазначені кошти, тому вважає, що з ОСОБА_2 на її користь потрібно стягнути інфляційні втрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2019 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що пенсія позивача, що була виплачена відповідачу за період з вересня 2012 року до 22 грудня 2016 року, коли відповідач ще була опікуном, і ці пенсійні виплати були проведені юридичною особою, а саме УПФУ в Томаківському районі Дніпропетровської області добровільно, за відсутності рахункової помилки з боку останього. Виплати проводилися ще на підставі діючого рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року, а також за відсутності недобросовісності з боку набувача, а саме ОСОБА_2 , оскільки остання є сестрою ОСОБА_1 , та мала відповідно до норм ЦК України та СК України право на встановлення над ОСОБА_1 опіки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2019 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У поданій касаційній скарзі представник заявника вказує, що ОСОБА_2 не набула майно належне ОСОБА_1 , адже пенсія на час недієздатності останньої залишалась її майном, а відповідач як опікун повинна була дбати про збереження та використання майна позивача в її інтересах, крім того зауважує, що позивач була поміщена до психоневрологічного інтернату на повне державне утримання, а тому кошти на її забезпечення відповідачем не витрачалися.
Зазначає, що в цьому випадку виплату коштів здійснював орган пенсійного фонду, натомість позивач жодних виплат ОСОБА_2 не здійснювала. Грошові кошти були отримані відповідачем і вона як опікун повинна була дбати про забезпечення та використання майна, чого не здійснювала, вважає, що опікун не набуває майна підопічного, а лише зберігає та розпоряджається ним на користь підопічного.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2020 року на адресу Верховного Суді від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, подану ОСОБА_1 в якій відповідач просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, постилаючись на її необґрунтованість. Вказувала, що в період часу з квітня 2012 року до 22 грудня 2016 року вона була опікуном позивача і виконувала свої обов`язки. Вказувала, що державна допомога та доходи ОСОБА_1 використовувались нею виключно для задоволення потреб підопічної, що відповідає вимогам статті 72 ЦК України. Зазначає, що представник позивача самовільно трактує норми статті 1215 ЦК України, адже отримувані кошти були надані як засіб для існування позивача.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
23 грудня 2019 року справа № 194/429/18 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що згідно рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано недієздатною, та призначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , опікуном над ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року скасовано, а ОСОБА_2 у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною та призначення опікуном відмовлено. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що на даний час психічний стан ОСОБА_1 міг змінитися, крім того судом першої інстанції при вирішенні питання з приводу призначення опікуна недієздатній особі не враховано норм статті 60 ЦК України, подання органу опіки та піклування. Також рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є між собою сестрами.
Відповідно до інформації наявної в копії довідки КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР» від 17 листопада 2016 року № 117, ОСОБА_1 , 1962 року народження, зареєстрована та проживає в КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР» на повному державному забезпеченні з 17 липня 2012 року по даний час.
ОСОБА_1 , 1962 року народження, є особою із інвалідністю першої групи з дитинства, що підтверджується копією довідки серія НОМЕР_1 .
З копії висновку судово-психіатричного експерта Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 05 грудня 2017 року № 206, встановлено, що: 1. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявляє ознаки «Органічного ураження головного мозку травматично-судинного генезу, із психоорганічним синдромом»; 2. Наявний у ОСОБА_1 психічний розлад істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; 3. В 2011, 2012, 2014 році у ОСОБА_1 , згідно з аналізом наданої на дослідження медичної документації, були наявні ознаки хронічного стійкого психічного розладу; 4. Згідно з аналізом наданої на теперішнє дослідження медичної документації, виявлені психіатрами у ОСОБА_1 психічні розлади, в 2011-2012 роках позбавляли її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а в 2014 році істотно впливали на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 знаходиться на обліку в УПФУ в Томаківському районі Дніпропетровської області, та за період з вересня 2012 року по грудень 2016 року їй була виплачена пенсія в разі втрати годувальника, померлого внаслідок захворювання на 1-го утриманця, в розмірі 131 674,33 грн, що підтверджується копією довідки УПФУ в Томаківському районі Дніпропетровської області від 01 лютого 2017 року № 79.
В листі УПФУ в Томаківському районі Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року № 469/03/17 до ОСОБА_1 , зазначено, що з 22 грудня 2016 року ОСОБА_2 перестала бути опікуном ОСОБА_1 . Оскільки розрахунковий рахунок в установі банку для виплати пенсії відкритий на ОСОБА_2 управління не має права продовжувати виплату пенсії на установу банку. З лютого місяця поточного року виплату пенсії буде переведено на ім`я заявниці.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Наведена норма застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 знаходиться на обліку в УПФУ в Томаківському районі Дніпропетровської області, та за період з вересня 2012 року по грудень 2016 року на неї була виплачена пенсія в разі втрати годувальника, померлого внаслідок захворювання на 1-го утриманця, в розмірі 131 674,33 грн, що підтверджується копією довідки УПФУ в Томаківському районі Дніпропетровської області № 79 від 01 лютого 2017 року. Пенсія виплачувалася на рахунок відкритий у банківській установі на ім`я ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
За змістом частини першої, третьої статті 72 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах. Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, відшкодування шкоди у зв`язку з втратою годувальника, допомоги на підопічну дитину та інших соціальних виплат, призначених на підопічну дитину відповідно до законів України, доходів від майна підопічного тощо.
Таким чином з огляду на вищенаведені норми матеріального права та встановлені у справі обставини колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що пенсійні виплати ОСОБА_1 , які отримала замість неї, її сестра та опікун - ОСОБА_2 за період отримання пенсії з вересня 2012 року по 22 грудня 2016 року у розмірі 131 674,33 грн, не підлягають поверненню позивачу, як безпідставно набуті відповідачем, адже судовим розглядом встановлено, що виплата відповідних грошових сум було здійснена відповідачу органом пенсійного фонду у зв`язку із тим, що ОСОБА_2 була опікуном ОСОБА_1 і недобросовісності набувача такої виплати судовим розглядом не встановлено.
Колегія суддів зазначає, що вказане вище свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, правильно застосували норми матеріального права і дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову внаслідок чого відхиляє доводи касаційної скарги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2019 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська