ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 196/658/22
провадження № 61-11237св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 ,
відповідач - Виконавчий комітет Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , Дніпровська районна державна адміністрація Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року у складі судді Бабічевої Л. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2024 року у складі колегії суддів Барильської А. П., Демченко Е. Л., Ткаченко І. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , звернулися до суду з позовом до виконавчого комітету Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, треті особи: ОСОБА_4 , Дніпровська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про зобов`язання провести приватизацію квартири.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі ордера позивачі зареєстровані
та проживають у квартирі
АДРЕСА_1 .
На час вселення у квартиру позивач ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ.
10 лютого 2009 року ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді начальника Царичанського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, був звільнений
з органів внутрішніх справ за статтею 64 п «б» (через хворобу) на пенсію.
У лютому 2022 року позивачі звернулися до виконавчого комітету Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області(далі - виконком Царичанської селищної ради) із заявою про передачу у власність (приватизацію) вказаної квартири.
Рішенням виконкому Царичанської селищної ради від 18 лютого 2022 року № 51 позивачам відмовлено у наданні дозволу на приватизацію квартири, яка має статус службового житла.
Вважали безпідставним та незаконним посилання відповідача про те, що спірна квартира має статус службового житла, та вказували, що таке твердження суперечить вимогам статті 9 ЖК України.
Звертали увагу, що відмова відповідача порушує вимоги статті 12 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року та вказували, що мають право на передачу у власність спірної квартири.
З урахуванням викладеного позивачі просили суд:
? визнати неправомірним рішення виконкому Царичанської селищної ради від 18 лютого 2022 року № 51 «Про відмову у наданні дозволу на приватизацію квартири»;
? зобов`язати виконком Царичанської селищної ради провести приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 .
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги в частині визнання неправомірним рішення виконкому Царичанської селищної ради від 18 лютого 2022 року № 51 «Про відмову у наданні дозволу на приватизацію квартири» не ґрунтуються на законі, а тому задоволенню не підлягають.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача провести приватизацію квартири, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що зі системного аналізу норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян вбачається, що вказаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Така процедура здійснюється лише визначеними
на те органами, і лише вони вирішують питання чи має громадянин право
на приватизацію житла. Суд у цьому випадку не наділений правом приймати рішення щодо проведення приватизації житла та зобов`язання відповідача здійснити таку приватизацію.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 скористався своїм правом безоплатної приватизації житла, передбаченого Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-XII,
у відповідній частці шляхом приватизації разом з іншими членами сім`ї квартири
за адресою: АДРЕСА_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 ,подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись
на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2024 року, а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявники посилаються на:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначають, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування статтю 118 ЖК України без урахування висновків щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 346/3395/17 та від 02 лютого 2022 року у справі № 346/4520/19;
- на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частиною першою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Додатково зазначають, що 02 липня 2024 року ОСОБА_1 прибув до приміщення апеляційного суду у судове засідання, однак йому було повідомлено про те,
що справу відкладено на 09 липня 2024 року. У зв`язку з неможливістю взяти участь у судовому засіданні 09 липня 2024 року, ОСОБА_1 02 липня 2024 року звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи. Але вказане клопотання суд апеляційної інстанції не взяв до уваги та розглянув справу без участі ОСОБА_1 , чим порушив його право як учасника справи на справедливий судовий розгляд та доступ до правосуддя.
Заявники вказують, що суди дійшли помилкового висновку про те, що спірна квартира є службовою, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні
та допустимі докази на підтвердження цього факту.
Крім того, заявники вважають, що ОСОБА_1 має право на приватизацію спірної квартири, оскільки ним лише частково використано право на приватизацію житла.
Провадження у суді касаційної інстанції
03 вересня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У жовтні 2024 року справа надійшла на адресу Верховного Суду.
Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року у справі № 196/1525/15-ц, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року, відмовлено у позові Царичанської селищної ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання такими, що втратили право користування службовим приміщенням.
Суди у справі № 196/1525/15-ц встановили що:
- 14 листопада 2005 року за договором купівлі-продажу квартири Царичанська районна державна адміністрація купила квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- Царичанська селищна рада прийняла рішення від 02 грудня 2005 року
№ 717-37/IV про прийняття на баланс Царичанської селищної ради квартири АДРЕСА_1 для поліпшення житлових умов працівників правоохоронних органів, а саме: Царичанського РВ УМВС України у Дніпропетровській області;
- виконком Царичанської селищної ради прийняв рішення від 17 вересня
2008 року № 211-а про видачу ордера на вселення у службове житлове приміщення новопризначеному з іншої місцевості начальнику Царичанського РВ УМВС України Куценку В. А.;
- зі змісту ордера відомо, що право на вселення у службове житлове приміщення отримали ОСОБА_1 та члени його сім`ї: дружина - ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- форма власності на вказану квартиру є державною;
- згідно з наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 09 лютого
2009 року № 211 о/с ОСОБА_1 був звільнений в запас Збройних сил за пунктом 64 «б» (через хворобу);
- 18 вересня 2015 року ОСОБА_1 надіслав заяву на адресу Царичанської селищної ради про виключення зі службового житлового фонду квартири
за адресою: АДРЕСА_1 ;
- Царичанська селищна рада прийняла рішення від 15 жовтня 2015 року
№ 1366-69/VI про відмову ОСОБА_1 у задоволенні його заяви щодо виведення
зі статусу службового житла вищевказаної квартири.
Суди встановили, що ОСОБА_1 у спірній квартирі зареєстрований 29 вересня 2008 року, ОСОБА_2 зареєстрована у спірній квартирі 10 лютого 2009 року, 25 квітня 2023 року позивачі зняті з реєстрації за спірною адресою за заявою власника житла.
Згідно з довідкою ВАТ «Державний Ощадний Банк України» від 13 листопада 2009 року № 3646 ОСОБА_1 використав свій житловий чек у сумі 3,68 грн за адресою: АДРЕСА_3 .
Царичанська селищна рада від 16 грудня 2015 року прийняла рішення № 44-3/VII «Про перейменування геонімів на території Царичанської селищної ради», згідно з яким квартал 50 років Жовтня перейменовано на квартал Слави.
Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , має статус службового житла.
09 лютого 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до виконкому Царичанської селищної ради з заявою про передачу у приватну квартири за адресою: АДРЕСА_1 , йому та членам його сім`ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Рішенням виконавчого комітету Царичанської селищної ради від 18 лютого 2022 року № 51 «Про відмову у наданні дозволу на приватизацію квартири» ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на приватизацію квартири
за адресою: АДРЕСА_1 , яка має статус службового житла.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити
у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених
у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права
без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду
за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав
та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин
і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим
є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин,
на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.
Щодо суті спору
Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право
на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до частини першої статті 31 ЖК України громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством України), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.
У частині першій статті 58 ЖК України визначено, що на підставі рішення
про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Згідно із статтею 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Згідно з частиною першою статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Постановою Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року № 37 затверджено Положення про порядок надання службових жилих приміщень
і користування ними в Українській РСР (далі - Положення).
Згідно з пунктом 2 Положення службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).
Відповідно до пункту 6 Положення, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.
Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Отже жиле приміщення виключається з числа службових рішенням виконавчого комітету відповідної ради.
Відповідно до частини другої статті 121 ЖК України службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.
На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення (частина перша статті 122 ЖК України).
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 14 листопада 2005 року
за договором купівлі-продажу квартири Царичанська районна державна адміністрація придбала квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Царичанська селищна рада прийняла рішення від 02 грудня 2005 року
№ 717-37/IV про прийняття на баланс Царичанської селищної ради квартири АДРЕСА_1 для поліпшення житлових умов працівників правоохоронних органів, а саме Царичанського РВ УМВС України у Дніпропетровській області
Виконком Царичанської селищної ради прийняв рішення від 17 вересня
2008 року № 211-а про видачу ордера на вселення у службове житлове приміщення новопризначеному з іншої місцевості начальнику Царичанського РВ УМВС України Куценку В. А.
Зі змісту ордера відомо, що право на вселення у службове житлове приміщення отримали ОСОБА_1 та члени його сім`ї: дружина - ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочки - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Отже, презюмується та обставина, що форма власності на вказану квартиру
є державною.
Згідно з наказом ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 09 лютого
2009 року №211 о/с ОСОБА_1 був звільнений в запас Збройних сил за пунктом 64 «б» (через хворобу).
18 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Царичанської селищної ради
з письмовою заявою про виключення зі службового житлового фонду квартири
за адресою: АДРЕСА_1 . Царичанською селищною радою прийнято рішення від 15 жовтня 2015 року № 1366-69/VI про відмову ОСОБА_1 у задоволенні його заяви щодо виведення зі статусу службового житла вищевказаної квартири.
При вселенні у спірну квартиру позивачі були обізнані про її статус як службового житла.
Відповідно до положення частини другої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» квартири, віднесені у встановленому порядку
до числа службових, не підлягають приватизації.
За таких обставин суди попередніх інстанцій, встановивши, що спірна квартира
єслужбовою квартирою та не виключена зі статусу службового житла, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки питання про виключення жилого приміщення із числа службових є правом,
а не обов`язком власника. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2024 року № 757/30286/22-ц (провадження № 61-12228св23).
Крім того, колегія судів вважає безпідставними посилання заявників
про порушення прав неповнолітньої ОСОБА_3 , оскільки згідно з довідкою
ВАТ «Державний Ощадний банк України» від 13 листопада 2009 року № 3646 ОСОБА_1 використав своє право на приватизацію (житловий чек у сумі 3,68 грн) за адресою: АДРЕСА_3 , що свідчить про те, що неповнолітня дитина забезпечена житловим приміщенням.
Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), ураховуючи висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду вважала за потрібне конкретизувати: висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
Колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року
у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18) та у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 346/3395/17 (провадження
№ 61-1124св17), та від 02 лютого 2022 року у справі №346/4520/19 (провадження № 61-12305св20), оскільки фактичні обставини у справі, яка переглядається,
та у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, є різними,
а правовідносини не є подібними.
У справі 200/18858/16-ц (провадження № 64-165цс18) розглядався спір за позовом ОСОБА_3 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради
про визнання відмови в приватизації квартири незаконною та зобов`язання вчинити певні дії, залишаючи без змін рішення попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду, встановивши що рішенням місцевої ради змінено правовий режим житлових приміщень у гуртожитку та вказаний об`єкт нерухомості включено
до житлового фонду постійного проживання, дійшла висновку, що відповідач
не довів ту обставину, що спірне нерухоме майно має статус службового.
У справі № 346/3395/17 (провадження № 61-1124св17) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій встановив, що спірна квартира
у встановленому законом порядку не була віднесена до числа службових. При цьому Верховний Суд виходив з того, що приміщення в будинках державного
і громадського житлового фонду вважаються службовими з часу прийняття рішення виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради
про включення їх до числа службових.
У справі № 346/4520/19 (провадження № 61-12305св20) Верховний Суд, задовольняючи позовні вимоги, встановив, що спірна квартира у встановленому законом порядку не була віднесена до числа службових.
Таким чином, порівнювані правовідносини не є подібними, різняться підставами
і предметами позовів, що вказує на відмінність норм, відповідно до яких вирішується спір. Тому посилання на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18) та у постановах Вреховного Суду від 12 лютого
2020 року у справі № 346/3395/17 (провадження № 61-1124св17), та від 02 лютого 2022 року у справі №3 46/4520/19 (провадження № 61-12305св20),
є нерелевантним.
Саме по собі посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах чи у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні
з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу (частина третя статті 368 ЦПК України).
Відповідно до статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату,
час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого
цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості
про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;
5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача
для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
З матеріалів справи відомо, що 29 квітня 2024 року Дніпровський апеляційний суд постановив ухвалу про призначення апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , на 02 липня
2024 року о 11 год. 00 хв. (том 2, а. с. 111).
Згідно з довідкою, складеною секретарем судового засідання Дніпровського апеляційного суду 02 липня 2014 року № 22-й/803/5811/24, у зв`язку з тим, що суддя за складу колегії суддів у справі знаходиться на лікарняному, слухання справи відкладено на 09 липня 2024 року на 12 год 10 хв. (том 2, а. с. 118)
Відповідно до частини третьої статті 240 ЦПК України, про відкладення розгляду справи або перерву в судовому засіданні, місце, дату і час нового судового засідання або продовження судового засідання суд повідомляє під розписку учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, які були присутніми в судовому засіданні. Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не прибули або яких суд вперше залучає до участі в судовому процесі, повідомляються про судове засідання в порядку, визначеному цим Кодексом.
Про розгляд справи на 09 липня 2024 року о 12 год 10 хв. ОСОБА_1
був повідомлений шляхом власноручного підписання розписки (том 2, а. с. 119)
03 липня 2024 року на адресу Дніпровського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення справи (том 2, а. с. 128). Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_1 не зможе особисто взяти участь у судовому засіданні у зв`язку із знаходженням за межами України з 08 липня до 29 липня 2024 року.
З протоколу судового засідання Дніпровського апеляційного суду від 09 липня
2024 року відомо, що колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила
про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які не з`явились.
За таких обставин твердження заявника про те, що суд апеляційної інстанції
не звернув уваги на подане клопотання про відкладення розгляду справи
не знайшли свого відображення під час перегляду справи у касаційному порядку.
Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений під розписку про дату місце і час судового засідання в Дніпровському апеляційному суді, до клопотання не долучив належних доказів про неможливість взяти участь у судовому засіданні 09 липня 2024 року,
тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які не з`явились у судове засідання.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до помилкового тлумачення заявником норм права та незгоди із обставинами встановленими апеляційним судом, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що цими судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено такі порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Інші доводи касаційної скарги висновків місцевого та апеляційного судів не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів.
Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин.
Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судами попередніх інстанцій рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «RUIZ TORIYA v. SPAINE», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).
Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04, пункт 47).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська