Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 198/523/17

провадження № 61-3062св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Фермерське господарство «Успіх»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - Відділ з питань державної реєстрації Юр`ївської районної державної адміністрації Дніпропетровської області,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 січня 2020 рокув складі судді Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У серпні 2017 року Фермерське господарство «Успіх» (далі - ФГ «Успіх») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та просило:

визнати поновленим з 20 квітня 2017 року, на той самий строк і на тих самих умовах, договір № 11 оренди земельної ділянки, укладений між ФГ «Успіх» та ОСОБА_1 , державна реєстрація якого здійснена 19 березня 2012 року відділом Держкомзему у Юр`ївському районі Дніпропетровської області;

визнати укладеною з 20 квітня 2017 року між ФГ «Успіх» та ОСОБА_1 додаткову угоду від 20 квітня 2017 року про поновлення договору № 11 оренди земельної ділянки, в редакції, яка 21 квітня 2017 року була направлена ФГ «Успіх» на адресу ОСОБА_1 ;

визнати недійсним договір оренди землі від 29 серпня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до якого ОСОБА_2 набув право оренди земельної ділянки;

скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ОСОБА_2 , шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 вересня 2016 року, прийнятого державним реєстратором Юр`ївської районної державної адміністрації Дніпропетровської області.

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2017 року позов задоволено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 16 лютого 2018 року оскаржив його в апеляційному порядку

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2017 року в частині визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 29 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки за ОСОБА_2 шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень залишено без змін.

В іншій частині рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ФГ «Успіх» про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки.

Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року частково задоволено касаційну скаргу ФГ «Успіх», ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2018 року скасовано, справу направлену для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що в порушення вимог цивільного процесуального закону суд апеляційної інстанції відкрив апеляційне провадження та розглянув по суті апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили, при тому, що строк на апеляційне оскарження такого рішення поновленим не був.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 січня 2020 року відмовлено в відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2017 року.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга подана заявником з пропуском строку на апеляційне оскарження, а обґрунтованих підстав для його поновлення ним не зазначено.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

11 лютого 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від11 січня 2020 року, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким поновити йому строк на апеляційне оскарження рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2017 року, відкрити апеляційне провадження у справі та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи в відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції не врахував те, що відповідачі не були присутні в судовому засіданні 08 грудня 2017 року при проголошенні вступної та резолютивної частини рішення і суд першої інстанції в порушення вимог частини другої та частини третьої статті 222 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент ухвалення рішення) не надіслав їм копії повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

13 березня 2020 року справа № 198/523/17 надійшла до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Установлено, що 16 лютого 2018 року ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2017 рокуразом з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що копію оскаржуваного рішення суду він отримав 06 лютого 2018 року.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано йому строк для усунення її недоліків, а саме подання обґрунтованої заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

На виконання вимог цієї ухвали ОСОБА_2 подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій посилався на те, що відповідачі не були присутні в судовому засіданні 08 грудня 2017 року при проголошенні вступної та резолютивної частини судового рішення, копії повного судового рішення всупереч частини третьої статті 222 ЦПК України 2004 року суд першої інстанції їм не надсилав, а тому, отримавши через представника копію повного судового рішення лише 06 лютого 2018 року, він ознайомився із ним та 16 лютого 2018 року подав апеляційну скаргу.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Відповідно до підпункту 13 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За приписами частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Частинами другою та третьою статті 223 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції) передбачено, що копії повного рішення суду видаються особам, які брали участь у справі, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частин судового рішення, особам, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні, негайно після його проголошення видаються копії судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо в суді.

Згідно із частиною першою статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.

При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє в відкритті апеляційного провадження в порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Вирішення питання про поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави: поважні причини пропуску цього строку.

Як установлено апеляційним судом, при проголошенні судом першої інстанції вступної та резолютивної частини рішення в судовому засіданні 08 грудня 2017 року був присутній представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , який того ж дня отримав копію вступної та резолютивної частини рішення, що підтверджується відповідною розпискою.

Відповідно до частини першої статті 38 ЦПК України 2004 року сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи у справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

За правилом частини першої, другої статті 44 ЦПК України 2004 року представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина друга статті 11 ЦПК України 2004 року).

Установлено, що ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_4 представляти його інстереси за довіреністю, яка видана 07 жовтня 2017 року та дійсна до 07 жовтня 2020 року. Заяв від ОСОБА_2 про припинення представництва або обмеження повноважень представника ОСОБА_4 матеріали справи не містять.

Таким чином, установивши, що копію вступної та резолютивної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції представник ОСОБА_2 отримав 08 грудня 2017 року, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що звернувшись з апеляційною скаргою 16 лютого 2018 року ОСОБА_2 пропустив строк на апеляційне оскарження рішення, а оскільки обґрунтованих підстав для його поновлення не зазначив, дійшов правильного висновку про відмову в відкритті апеляційного провадження у справі.

Не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції посилання заявника в касаційній скарзі на те, що всупереч частини третьої статті 222 ЦПК України 2004 року суд першої інстанції не надіслав йому копії повного тексту рішення, оскільки положеннями цієї статті не передбачено обов`язку суду першої інстанції надсилати копію повного тексту рішення стороні, яка отримала копію вступної та резолютивної частини рішення після її проголошення.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстав для його скасування немає.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалуДніпровського апеляційного суду від 11 січня 2020 року без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 січня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук