Постанова
Іменем України
05 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 199/10949/14-ц
провадження № 61-13116св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора, П`ята Дніпропетровська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня 2017 року у складі судді Якименко Л. Г. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2018 року у складі колегії суддів: Макарова М. О.,
Деркач Н. М., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора, П`ята Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про встановлення нікчемності заповіту та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_6
ОСОБА_1 та його рідні сестри: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та
ОСОБА_5 , 20 листопада 2012 року звернулися до Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори щодо прийняття та оформлення спадщини, до складу якої входить будинок
АДРЕСА_1 , який належав їхньому батькові.
Проте від нотаріуса їм стало відомо, що спадкодавцем за життя було складено заповіт на ім`я ОСОБА_2 , який був 12 січня 2011 року посвідчений нотаріусом П`ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Бутовою А. Г.
Ознайомившись із заповітом, позивач дійшов висновку, що наявний в ньому запис «мною прочитано вголос і власноручно підписано» та підпис виконані не його померлим батьком, а іншою особою. Крім того, за життя батько повідомляв своїх дітей про те, що належний йому будинок після відкриття спадщини належатиме тільки його дітям.
У зв`язку з цим позивач та його сестри, звернулися до суду з позовом про визнання заповіту недійсним та рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 24 липня 2014 року у справі № 199/545/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2014 року, у задоволенні цього позову було відмовлено.
При розгляді вищевказаної справи проведено судову почеркознавчу експертизу, якою встановлено, що рукописні записи «мною прочитано вголос і власноручно підписано» у заповіті виконано не спадкодавцем ОСОБА_6 , а невідомою особою.
Крім того, під час судових засідань у вищевказаній справі нотаріус давала свідчення, що заповіт було посвідчено у автомобілі, в якій приїхав спадкоємець для посвідчення заповіту.
Нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори 27 серпня 2014 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12 січня 2011 року на домоволодіння
АДРЕСА_1 .
Вказував, що під час вчинення спірного заповіту були порушені вимоги закону щодо його посвідчення, зокрема щодо його форми, що є підставою для нікчемності цього правочину.
На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати нікчемним заповіт, складений 12 січня 2011 року ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 27 серпня 2014 року державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 10 квітня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що форма заповіту відповідає вимогам статті 1247 ЦК України і волевиявлення заповідача ОСОБА_6 було вільним. Доказів протилежного позивач суду не надав.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2015 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що доказів щодо таких фізичних вад, які б перешкоджали
ОСОБА_6 прочитати вголос заповіт, позивачем суду не надано, такі доводи не наведені й у позовній заяві. Фотознімки, що містяться у справі № 199/545/13, виписки з історії хвороби, факт реєстрації шлюбу такі доводи спростовують, а підписавши самостійно увесь текст заповіту, ОСОБА_6 , тим самим, підтвердив і запис, що він вголос прочитав заповіт.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 10 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області
від 30 липня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала касаційного суду мотивована тим, що згідно із пунктом 157 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 № 20/5 (далі - Інструкція № 20/5), в редакції, чинній на час посвідчення спірного заповіту, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом.
Однак, відмовляючи у позові, місцевий суд, не врахував того, що невчиненням такого запису безпосередньо ОСОБА_6 у заповіті, суперечить вимогам вищевказаної Інструкції та вказує про недотримання встановленої форми, що є підставою для нікчемності цього заповіту.
При цьому, враховуючи, що здійснення такого запису у заповіті саме заповідачем прямо передбачено законом та потрібно для правочину даного виду, суд першої інстанції безпідставно вказав про те, що недотримання вказаної вимоги не є істотною умовою для визнання його нікчемним.
Апеляційний суд, перевіряючи рішення місцевого суду, на вказані порушення закону також уваги не звернув та передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін, а вказуючи про те, що порушення вимог законодавства щодо форми заповіту та його посвідчення не вплинуло на волевиявлення заповідача, не врахував того, що встановлення обставин, які стосуються наявності чи відсутності волевиявлення, чи воно було вільним і відповідало волі заповідача підлягають з`ясуванню при подачі позову заінтересованої особи про визнання заповіту недійсним згідно із статтями 203 215 ЦК України.
Оскаржуваним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів, що при посвідченні заповіту від 12 січня 2011 року, складеного
ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 мало місце порушення вимог щодо його форми, що є підставою для встановлення нікчемності цього заповіту, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Оскільки ОСОБА_6 було важко вільно пересуватися, тому на його прохання нотаріус посвідчувала заповіт в автомобілі, на якому приїхав спадкодавець. При посвідченні заповіту 12 січня 2011 року в автомобілі були присутні тільки ОСОБА_6 та нотаріус, а ОСОБА_2 особисто знаходилася біля автомобіля. Оскільки ОСОБА_6 не міг сидіти, похилився і сповзав з сидіння, на прохання нотаріуса ОСОБА_2 лише підтримувала йому лікоть при написанні фрази «мною прочитано вголос і власноручно підписано» та намагалася утримати його, аби він не сповз із сидіння автомобіля.
Крім того, місцевим судом відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 27 серпня 2014 року державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 , оскільки вони можуть бути наслідком встановлення нікчемності правочину, а в її задоволенні судом відмовлено.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, а також зазначив, що оскаржуваний заповіт був підписаний ОСОБА_6 власноручно та останній у цьому заповіті виразив свою волю щодо свого майна і прав на власний розсуд, тому суд першої інстанції, з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, обґрунтовано дійшов висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська
від 28 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2018 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подали касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди встановили обставини справи на підставі пояснень відповідача та її представника, яких у дійсності вони не надавали.
Крім того, надаючи пояснення по суті спору, нотаріус не була допитана у якості свідка.
Крім того, у судовому засіданні були допитані як свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , проте їхні пояснення не були викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
Свідок ОСОБА_7 повідомив суду про те, що він разом із матір`ю
ОСОБА_2 стояли біля автомобіля, де сидів ОСОБА_6 , а сусідка
ОСОБА_8 перебувала разом із ОСОБА_6 в автомобілі.
Свідок ОСОБА_8 повідомила суду про те, що весь час перебувала в автомобілі разом із ОСОБА_6 , зокрема, коли він підписував там документи, які надавались нотаріусом. На запитання адвоката
Бурби Ю. М. , чи спадкодавцю хтось допомагав підписувати, свідок повідомила, що він сам підписував.
Вказані показання свідків протирічать поясненням нотаріуса, яка категорично стверджувала, що в транспортному засобі, до появи
ОСОБА_2 крім неї нікого не було.
Крім того суди першої та апеляційної інстанції всупереч вимогам процесуального закону не врахували під час нового розгляду справи висновки суду касаційної інстанції та ухвалили рішення, яке ґрунтується на припущеннях.
Суди не дали належної правової оцінки висновку експерта, що напис у заповіті «мною прочитано вголос і власноручно підписано» зроблено не спадкодавцем, а іншою особою. Разом з тим, доводи відповідача, що вона тримала руку ОСОБА_6 під час написання вищевказаної фрази на прохання нотаріуса не підтверджені належними та допустимими доказами.
Крім того, заповіт посвідчувався у машині, а не в нотаріальній конторі, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
29 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 20 серпня 2011 року.
ОСОБА_6 12 січня 2011 року склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом П`ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Бутовою А. Г., яким заповів ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не було та з чого воно б не складалося, усі майнові права та обов`язки, які належать йому на час посвідчення заповіту, а також ті майнові права та обов`язки, які належатимуть йому на день смерті.
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина у вигляді домоволодіння АДРЕСА_1 .
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 24 листопада 2014 року у справі № 199/545/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня
2014 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
Під час розгляду справи № 199/545/13-ц було призначено судову почеркознавчу експертизу, якою встановлено, що підпис від імені
ОСОБА_6 в графі «Підпис» заповіту ОСОБА_6 від 12 січня 2011 року, що посвідчений державним нотаріусом П`ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Бутовою А. Г. виконаний ОСОБА_6 рукописні записи «мною прочитано вголос і власноручно підписано» в зазначеному заповіті виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою.
Суди встановили, що у судовому засіданні нотаріус Бутова А. Г. пояснила, у зв`язку зі станом здоров`я заповідача ОСОБА_6 , на його прохання вона вийшла з кабінету до автомобіля, де знаходився заповідач, поспілкувалася з ним стосовно його волевиявлення та наміру складання, якого саме розпорядження та на кого, та повернулася до кабінету для складання тексту заповіту друкованим способом. При посвідченні заповіту нею була встановлена особа заповідача ОСОБА_6 , з`ясовано його волевиявлення та він власноручно після прочитання повного тексту підписав заповіт. Коли нотаріус запропонувала написати повну фразу «мною прочитано вголос і власноручно підписано» він почав обурюватися що йому важко писати. Як вбачається з даних пояснень нотаріуса, прохання особи ОСОБА_6 записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, не було. Нотаріус зазначила, що вона в автомобілі з`ясувала волевиявлення та наміри і побажання заповідача, піднялась в кабінет та за допомогою загальноприйнятих технічних засобів в кабінеті підготувала текст заповіту.
Нотаріус зазначила, що коли вона запропонувала ОСОБА_6 , після того як він прочитав та підписав заповіт, написати у заповіті повну фразу «мною прочитано вголос і власноручно підписано» він почав обурюватися, казав, що йому важко писати і почав сповзати з сидіння та хилитися на неї, у зв`язку з чим вона була змушена вийти з автомобіля та просити його дружину ОСОБА_2 , яка знаходилася неподалік від автомобіля, пересісти на переднє пасажирське сидіння і підтримати ОСОБА_6 , а також допомогти йому підтримати руку при написанні вищевказаної фрази.
Встановлено, що державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Шугаєвою Н. С. на ім`я ОСОБА_2
27 серпня 2014 року видано свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , яке складається з домоволодіння
АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Заповіт є одностороннім правочином, а тому повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1257 ЦК України нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це право, а також заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Загальні вимоги до форми заповіту встановлено у статті 1247 ЦК України.
Так, відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Особливості посвідчення спірного заповіту нотаріусом регламентувалися статтею 1248 ЦК України, Законом України «Про нотаріат» та Інструкцією
№ 20/5.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 157 Розділу 17 Інструкції № 20/5 (в редакції, чинній на час вчинення спірного заповіту) заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
У спірному заповіті зазначено, що він вчинений у приміщенні на
АДРЕСА_2 та посвідчений державним нотаріусом П`ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Бутовою А. Г. 12 січня 2011 року о 12.40 год.
Разом з тим, в судовому засіданні нотаріус Бутова А. Г., свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , відповідач ОСОБА_2 суду пояснили, що вищевказаний правочин був вчинений в автомобілі, оскільки спадкодавець ОСОБА_6 в силу свого незадовільного здоров`я не міг особисто зайти до нотаріальної контори.
Отже, під час вчинення заповіту не дотримано вищевикладених вимог абзацу першого пункту 157 Розділу 17 Інструкції № 20/5 (в редакції, чинній на час вчинення спірного заповіту) щодо місця посвідчення заповіту.
Відповідно до абзацу третього пункту 157 Розділу 17 Інструкції № 20/5
(в редакції, чинній на час вчинення спірного заповіту) нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом.
У спірному заповіті міститься запис: «мною прочитано вголос і власноручно підписано».
Як встановлено вище, відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи, предметом якої було встановлення справжності підпису спадкодавця та слів: «мною прочитано вголос і власноручно підписано», рукописні записи «мною прочитано вголос і власноручно підписано» у заповіті виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою.
Разом з тим, встановлено, що нотаріус Бутова А. Г. в судовому засіданні суду пояснила, що заповідач спочатку підписав заповіт, був незадоволений, що йому потрібно робити якісь написи, а він не може цього зробити, тому його дружина (спадкоємець, який зазначений у заповіті) допомогла йому зробити цей напис, тримаючи його руку, оскільки ОСОБА_6 погано себе почував, в зв`язку з чим сповзав із сидіння автомобіля.
При цьому, нотаріус у судовому засіданні не змогла достовірно пояснити, хто саме зробив запис у заповіті, оскільки у цей момент вона вийшла з автомобіля та стояла біля відкритих дверей цього автомобіля, а в автомобілі, крім заповідача, також знаходилась ОСОБА_2 , яка допомагала йому.
Вказані обставини, які викладені нотаріусом Бутовою А. Г. , у судовому засідання також підтвердила і відповідач.
Крім того, свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні суду пояснила, що також була присутня у машині під час вчинення спірного заповіту, проте не бачила, що саме підписував та писав ОСОБА_6 .
Встановлені судами обставини справи та досліджені зібрані докази свідчать, що під час вчинення спірного правочину не дотримано вищевикладених вимог абзацу третього пункту 157 Розділу 17 Інструкції № 20/5 (в редакції, чинній на час вчинення спірного заповіту) щодо внесення спадкодавцем особисто відповідних відомостей до заповіту перед його підписанням.
У заповіті відсутні відомості про вчинення його при свідках з тих підстав, що заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, з дотриманням норми статті 1253 ЦК України.
Також відсутні правові підстави вважати, що спадкодавець особисто прочитав зміст спірного правочину та погодився з його змістом, оскільки він не засвідчив ці обставини у тексті заповіту, що підтверджується висновком судового експерта, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження цих обставин.
При цьому в судовому засіданні нотаріус Бутова А. Г., свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , відповідач ОСОБА_2 суду пояснили, що саме відповідач (спадкоємець, який зазначений у заповіті) приходила до нотаріуса з приводу вчинення спірного заповіту.
Ця обставина та перебування у автомобілі як спадкоємця за заповітом, так й іншої особи - сусідки ОСОБА_8 , свідчать про порушення таємниці вчинення заповіту.
Також нотаріус вказувала, що у подальшому посвідчила заповіт у своєму офісі, а заповідач залишився в автомобілі.
Отже, складання та посвідчення заповіту відбулося із порушенням вимог закону, зокрема, заповіт складався на прохання відповідача, яка перед його посвідченням ходила до нотаріуса та просила посвідчити цей заповіт, спадкодавець особисто не вчиняв запис у заповіті, що прочитав зміст цього правочину, у ньому вказані неправдиві відомості, що він вчинений спадкодавцем у приміщенні нотаріуса, при цьому нотаріус посвідчував заповіт у своєму офісі за відсутності особи, яка склала заповіт. Крім того, порушено таємницю заповіту, оскільки його вчинено у присутності та за спонуканням особи, на користь якої складений заповіт, а також у присутності інших осіб.
З огляду на вказані обставини, колегія суддів дійшла висновку про порушення порядку посвідчення заповіту.
Встановивши вказані обставини, суди неправильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, тому дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для визнання вказаного заповіту нікчемним.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Предметом позову є, зокрема, визнання заповіту нікчемним.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України).
Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.
За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження
№ 14-90цс19).
Отже, заповіт, складений 12 січня 2011 року ОСОБА_6 на користь
ОСОБА_2 , є нікчемним в силу вимог закону, проте у резолютивній частині судового рішення необхідно відмовити у задоволенні вимоги про визнання заповіту нікчемним.
Відповідно до частини першої статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Такий спосіб захисту порушеного права позивача узгоджується з приписами статті 1301 ЦК України та підставами пред`явленого позову, обґрунтованість якого відповідає доказам у справі та вимогам закону.
Оскільки оскаржуване свідоцтво видане на підставі нікчемного правочину, то позовні вимоги в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 27 серпня 2014 року державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 , є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання нікчемним заповіту, складеного 12 січня 2011 року ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 , за встановлених у мотивувальній частині судового рішення обставин його нікчемності та задоволення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 27 серпня 2014 року державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 .
Керуючись статтями 400 402 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2018 року скасувати та прийняти нову постанову.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора, П`ята Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання нікчемним заповіту, складеного 12 січня 2011 року ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом П`ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Бутовою Аллою Генріхівною.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора, П`ята Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 27 серпня 2014 року державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Шугаєвою Наталією Сергіївною на ім`я ОСОБА_2 , задовольнити.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 27 серпня 2014 року державним нотаріусом Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Шугаєвою Наталією Сергіївною на ім`я ОСОБА_2 .
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська