Постанова

Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 199/1144/15-ц

провадження № 61-7365св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 14 липня 2022 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В.,

Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (далі - АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що він працював на посаді начальника управління організаційно-аналітичного забезпечення апарату управління

АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз». 21 березня 2014 року його було звільнено з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України за угодою сторін.

Це звільнення він оспорив у судовому порядку і рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 30 жовтня 2014 року (справа № 199/3198/14) його було поновлено на роботі. Судове рішення було виконано відповідачем, однак у подальшому воно було скасовано у касаційному порядку і при новому розгляді рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 24 лютого 2017 року, яке набрало законної сили 06 червня 2017 року та переглянуто судом касаційної інстанції 07 листопада 2019 року, у задоволенні позову про поновлення на роботі відмовлено.

Зазначає, що 21 листопада 2014 року відповідач видав наказ про скорочення посади позивача та цього ж дня його було ознайомлено із попередженням про наступне звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, яке відбулось наказом 23 лютого 2015 року.

Позивач не погоджується із наказом відповідача від 23 лютого 2015 року про звільнення його з роботи, оскільки відповідач не запропонував йому іншої роботи, наявної на час звільнення, чим не дотримався вимог

статті 49-2 КЗпП України.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив визнати незаконним наказ АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» від 23 лютого 2015 року про його звільнення, поновити його на посаді начальника управління організаційно-аналітичного забезпечення апарату управління

АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 24 лютого 2015 року по день розгляду справи, а також моральну шкоду у розмірі 20 000 грн, яку завдану порушенням трудових прав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2021 року у складі судді Якименко Л. Г. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства. Суд зазначив, що позивач, знаючи про наступне звільнення, не звертався до відповідача з приводу працевлаштування на іншу посаду, що свідчить про незацікавленість позивача у продовженні трудових відносин з відповідачем.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 липня

2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2021 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Визнано незаконним та скасовано наказ АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз»

від 23 лютого 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління організаційно-аналітичного забезпечення апарату управління АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України та поновлено позивача на цій посаді з 23 лютого 2015 року.

Стягнуто з АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 лютого 2015 року

до 14 липня 2022 року у розмірі 623 843,53 грн.

Стягнуто з АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» на користь ОСОБА_1

1 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовної вимоги про стягнення моральної шкоди відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та присудження виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивача було звільнено з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки відповідач не запропонував йому інші посади, які були вакантні на час такого звільнення, що є обов`язком роботодавця. При цьому наявні на час звільнення позивача вакантні посади, які позивачу не були запропоновані, відповідали його освіті, досвіду роботи, професійним навичкам та здібностям, що не виключає можливість зайняття ним цих посад.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав за можливе поновити позивача на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі частини другої статті 235 КЗпП України, а також моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз»просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що суд першої інстанції не вирішував питання про прийняття поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, яким позивач у порушення норм процесуально права змінив предмет і підставу позову. Зазначає, що дійсно на час звільнення позивача у відповідача були наявні три вакантні посади, однак вони не відповідали кваліфікації позивача та досвіду його роботи, а тому й не пропонувалися позивачу.

Відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання постанови суду апеляційної інстанції в частині, що не підлягає негайному виконанню.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 04 листопада 2013 року ОСОБА_1 працював на посаді начальника управління організаційно-аналітичного забезпечення апарату управління

АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз».

Наказом відповідача від 20 березня 2014 року позивача було звільнено з посади за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Це звільнення він оспорив у судовому порядку і рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 30 жовтня 2014 року його було поновлено на роботі. Це судове рішення було виконано відповідачем та ОСОБА_1 було допущено до роботи.

У подальшому зазначене судове рішення було скасовано у касаційному порядку і при новому розгляді рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 лютого 2017 року, яке набрало законної сили 06 червня 2017 року, у задоволенні позову про поновлення на роботі відмовлено.

21 листопада 2014 року відповідач видав наказ про скорочення посади позивача та цього ж дня позивача було ознайомлено із попередженням про наступне звільнення.

Наказом відповідача від 23 лютого 2015 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до довідки про наявність вакансій в АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» за період з 20 листопада 2014 року по 24 лютого

2015 року в товаристві існували такі вакансії: начальник відділу виробничої та правової роботи, кваліфікаційні вимоги: повна вища освіта відповідного напряму, стаж роботи у сфері державних закупівель не менше трьох років; провідний фахівець, кваліфікаційні вимоги: повна вища освіта відповідного напряму (спеціаліст, магістр), досвід роботи в кадровій сфері та роботи з персоналом не менше трьох років; провідний фахівець, кваліфікаційні вимоги: повна вища економічна освіта, стаж роботи за фахом не менше трьох років (а. с. 89 т. 2).

Позивач має вищу юридичну освіту та ступінь магістра державного управління, що підтверджується копіями дипломів та особовою карткою по обліку кадрів (а. с. 206-209, т. 3).

Провадження у цій справі зупинялося до розгляду справи № 199/3198/14 з 14 червня 2016 року до 12 грудня 2019 року (а. с. 158, 195, т. 2).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва та праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частини друга та третя цієї статті визначають обставини, які мають враховуватися в разі вирішення питання про залишення на роботі працівника при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

При вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.

За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої

статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення».

Вказане також узгоджується також з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02 серпня 2018 року у справі № 465/2454/16 (провадження № 61-902св18), від 06 травня 2020 року у справі

№ 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18), від 11 квітня 2018 року

у справі № 520/10385/16 (провадження № 61-11801св18) та висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15 та від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15.

Установлено, що на час звільнення позивача з роботи у відповідача були наявні такі вакансії:

- начальник відділу виробничої та правової роботи, кваліфікаційні вимоги: повна вища освіта відповідного напряму, стаж роботи у сфері державних закупівель не менше трьох років;

- провідний фахівець, кваліфікаційні вимоги: повна вища освіта відповідного напряму (спеціаліст, магістр), досвід роботи в кадровій сфері та роботи з персоналом не менше трьох років;

- провідний фахівець, кваліфікаційні вимоги: повна вища економічна освіта, стаж роботи за фахом не менше трьох років.

Відповідач стверджував, що у позивача відсутня відповідна кваліфікація для зайняття цих вакантних посад, а тому не пропонував їх позивачу.

На підтвердження наявності кваліфікації для зайняття наведених вакантних посад позивач надав особовий листок по обліку кадрів (а. с. 206-209, т. 3), відповідно до якої позивач має вищу юридичну освіту (диплом серія

НОМЕР_1 ), а також диплом магістра державного управління (серія

НОМЕР_2 ).

Разом з тим позивачем не доведено, що він має стаж роботи у сфері державних закупівель не менше трьох років для зайняття посади начальника відділу виробничої та правової роботи, досвід роботи в кадровій сфері та роботи з персоналом не менше трьох років для зайняття посади провідного фахівця, повну вищу економічну освіту, стаж роботи за фахом не менше трьох років для зайняття посади провідного фахівця.

Отже, як на час попередження про звільнення, так і на час звільнення позивача у відповідача були відсутні вакантні посади, які міг би займати позивач з урахуванням його спеціальностей та досвіду роботи (згідно з трудовою книжкою та особовим листком по обліку кадрів (а. с. 16-18, т. 1,

а. с. 206-209, т. 3). Суд також враховує, що на займаній посаді начальника управління організаційно-аналітичного забезпечення апарату управління

АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» позивач працював нетривалий період часу (менше чотирьох місяців) та був звільнений у законний спосіб за згодою сторін, що встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили (справа № 199/3198/14).

З огляду на викладене, установивши, що позивач не мав відповідної кваліфікації для зайняття зазначених вакантних посад і у відповідача відсутня була інша вакантна робота, яку позивач міг би виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, зокрема положення пункту 1 частини першої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про визнання незаконним наказу від 23 лютого

2015 року про звільнення та поновлення на роботі.

Зазначені висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 серпня 2022 року у справі № 756/10674/19 (провадження № 61-21347св21).

Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про визнання незаконним наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, вважаючи, що у відповідача були наявні вакантні посади, які б міг займати позивач, не проаналізував наявність у позивача відповідної кваліфікації для зайняття цих посад, зокрема суд не звернув уваги на те, що наявність у позивача вищої освіти та диплома магістра не є достатнім для зайняття наведених посад, оскільки роботодавцем вимагається ще й певний стаж в роботі відповідного напрямку, що позивачем доведено не було. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про недодержання відповідачем норм трудового законодавства та визнання незаконним звільнення позивача.

Разом з тим колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на те, що позивач змінив предмет і підставу позову, подавши 20 березня 2015 року заяву про уточнення позовних вимог, оскільки цією заявою позивач заявив кілька однорідних позовних вимог з первісними до одного й того самого відповідача, що було передбачено частиною першою статті 126 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на час подання заяви). При цьому уточнюючи позовні вимоги 19 квітня 2020 року, позивач не змінював ні предмет позову (про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди), ні підставу позову. Зазначеною заявою від 19 квітня 2020 року позивач відмовився від позовних вимог про зобов`язання відповідача негайно внести зміни до наказу від 20 листопада 2014 року, зобов`язання здійснити перерахунок заробітної плати, визнати незаконними дії відповідача щодо видання наказу від 21 листопада 2021 року та визнати незаконним наказ від 05 грудня 2013 року. Всі інші вимоги залишились незмінними.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2022 року скасувати і залишити в силі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта