ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 199/3519/17

провадження № 61-1681св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - Дніпровська міська рада,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В., про визнання права власності на спадщину в порядку спадкування за законом.

Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_4 , після якої відкрилась спадщина на належне їй майно, в тому числі, на нерухоме майно, яке складається з торговельного павільйону літ.А-1 з прибудовою літ.А1-1 загальною площею 48,4 кв.м, розташованого на АДРЕСА_1 , що належало матері на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2009 року.

Спадкоємцями першої черги є вона та відповідачі у справі, які відмовились від спадщини за законом на її користь.

Зазначала, що з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, зокрема, на вказаний павільйон, вона у встановлений законом строк звернулась до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В.

Постановою від 29 грудня 2016 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В. відмовив їй у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку з відсутністю реєстрації права власності на зазначене майно за спадкодавцем.

З урахуванням зазначеного позивач просила визнати за нею право власності на торговельний павільйон літ.А-1 з прибудовою літ.А1-1 загальною площею 48,4 кв.м, розташований на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2017 року, ухваленим у складі судді Якименко Л. Г., позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на торговельний павільйон літ.А-1 з прибудовою літ. А1-1 загальною площею 48,4 кв.м, що розташовані на АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом.

Суд першої інстанції, встановивши, що спадкове майно належало спадкодавцю на підставі рішення суду від 18 вересня 2008 року, яке набрало законної сили 30 вересня 2008 року, а також те, що приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В. відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на це майно у зв`язку з відсутністю реєстрації права власності за спадкодавцем, дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року, прийнятою за наслідками розгляду апеляційної скарги Дніпровської міської ради, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції не вирішено питання про склад осіб, які беруть участь у справі. Апеляційний суд зазначив про неврахування судом першої інстанції того, що розпорядником земель на території міста Дніпра, що перебувають в комунальній власності, є Дніпровська міська рада, яка не була залучена до участі у справі. Тому апеляційний суд дійшов висновку про прийняття місцевим судом рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки міської ради як розпорядника земель комунальної власності.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що вирішення питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, є порушенням норм процесуального права, яке тягне за собою обов`язкове скасування рішення суду першої інстанції.

Також апеляційним судом встановлено, що спірний об`єкт нерухомості розташований на земельній ділянці комунальної власності і спадкодавець - ОСОБА_4 за життя право власності на нього у встановленому законом порядку не зареєструвала.

Встановивши зазначене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову і, як наслідок, у позові відмовив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року скасувати та залишити в силі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 17 липня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, оскільки апеляційний суд не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, зокрема, рішенню Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2009 року, яке набрало законної сили 30 вересня 2008 року, що призвело до неправильного вирішення справи.

На думку заявника, Дніпровська міська рада фактично намагається оскаржити рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2009 року і довести те, що спірний об`єкт нерухомості є самочинним будівництвом. Проте такі твердження не відповідають дійсності, оскільки на підставі протоколу міськвиконкому № 105 від 12 жовтня 2000 року спадкодавцем отримано дозвіл на розміщення зупиночного комплексу, надано ордер № 59 на право встановлення зупиночного комплексу, укладено договір про право тимчасового користування земельною ділянкою, отримано акт № 59 про відповідність павільйону затвердженому проекту, а також укладено договір з ВАТ ЕК «Дніпрообленерго» 25 червня 2003 року, отримано висновок № 1093 державної санітарно-епідеміологічної інспекції від 15 серпня 2006 року та видано карту обліку стаціонарного об`єкта торгівлі № 13906.

Вказувала, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

З урахуванням зазначено, право власності у спадкодавця на спірне майно виникло з моменту набрання законної сили судовим рішенням від 18 вересня 2008 року і таке право підлягало державній реєстрації, однак сама відсутність реєстрації не анулює права власності на майно. Заявник вважає, що відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є підставою для визнання його самочинно зведеним, оскільки майно було зведене за наявності дозвільних документів на відведеній для цієї мети земельній ділянці.

Також заявник вважає, що апеляційний суд безпідставно поновив Дніпровській міській раді, яка не брала участі у справі, строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Разом з цим, на думку заявника, суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, які мали значення для її правильного вирішення, надав належну оцінку зібраним у справі доказам та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення.

Посилаючись на зазначене, заявник просила про задоволення касаційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська матеріали справи № 199/3519/17.

Ухвалою Верховного Суду від 8 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, щорішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 вересня 2008 року визнано за ОСОБА_4 право власності на торговельний павільйон літ.А-1 з прибудовою літ.А1-1 загальною площею 48,4 кв.м, розташований на АДРЕСА_1 . Зазначене рішення набрало законної сили 30 вересня 2008 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 7 червня 2016 року Жовтневим районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Після ОСОБА_4 відкрилась спадщина, яка складається з торговельного павільйону літ.А-1 з прибудовою літ.А1-1 загальною площею 48,4 кв.м, розташованого на АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями першої черги є її дочка - ОСОБА_1 (позивач у справі) та сини - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - (відповідачі у справі).

Зі спадкової справи № 32/2016, заведеної приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В., суди встановили, що після ОСОБА_4 у встановлений законом шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини за законом звернулася ОСОБА_1 . Інші спадкоємці першої черги за законом - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовились від спадщини за законом на користь ОСОБА_1 .

Постановою від 29 грудня 2016 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В. відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме на торговельний павільйон літ.А-1 з прибудовою літ.А1-1 загальною площею 48,4 кв.м, розташований на АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю реєстрації права власності на зазначене майно за спадкодавцем.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статтею 1217 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Частина перша статті 1268 ЦК України передбачає, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Звертаючись з відповідним позовом, позивач посилалась на те, що спадкове майно належало спадкодавцю на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 вересня 2008 року, однак відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено не було, тому просила визнати за нею право власності на торговельний павільйон літ.А-1 з прибудовою літ.А1-1 загальною площею 48,4 кв.м, розташований на АДРЕСА_1 .

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (стаття 122 ЗК України).

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційним судом встановлено, що спадкове майно, яке складається із торговельного павільйону літ.А-1 з прибудовою літ.А1-1 на АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці комунальної власності, розпорядником якої є Дніпровська міська рада.

За змістом статті 11 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦПК України у тій же редакції Кодексу сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Відповідно до статті 33 ЦПК України у зазначеній редакції Кодексу суд першої інстанції має право за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів чи неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі в справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти в задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) зазначено, що за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Встановивши, що ОСОБА_1 пред`явила позов не до всіх осіб, чиїх прав та інтересів стосується предмет позову, зокрема, без залучення до участі у справі Дніпровської міської ради, яка є розпорядником земель комунальної власності, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення місцевого суду та відмовив у задоволенні позову.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема в постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 181/950/17 (провадження

№ 61-11562св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 181/699/17 (провадження № 61-10112св19) та від 18 травня 2021 року у справі № 190/1377/18 (провадження № 61-5384св20).

Доводи заявника про невстановлення апеляційним судом фактичних обставин справи, які мають значення для її вирішення, та ненадання належної оцінки, зокрема, рішенню Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 18 вересня 2009 року, касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення.

Відхиляє касаційний суд і доводи стосовно того, що відсутність реєстрації права власності на спадкове майно за спадкодавцем не є підставою для визнання такого майна самочинним і, відповідно, відмови у задоволенні позові, оскільки підстави для відмови у позові апеляційний суд зазначив інші, зокрема, незалучення до участі у справі Дніпровської міської ради, яка є розпорядником земель комунальної власності.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд необґрунтовано поновив строк на апеляційне оскарження є безпідставними.

Частина перша статті 352 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи апеляційним судом, передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Європейський суд з прав людини зауважив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).

Аналіз змісту ухвали Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2018 року свідчить, що суд розглянув клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та поновив цей строк, вказавши підстави його поновлення. Судом зазначено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 17 липня 2017 року Дніпровською міською радою, яка не брала участі у справі, отримано 3 липня 2018 року. Апеляційну скаргу міська рада подала через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська 11 липня 2018 року.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статями 400 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук