Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 199/3969/19

провадження № 61-8486св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна казначейська служба України,

третя особа - прокурор Дніпропетровської області,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги заступника прокурора Дніпропетровської області та ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2019 року у складі судді Шавули В. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Петешенкової М. Ю., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), третя особа - прокуратура Дніпропетровської області, про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що у вересні 2006 року відносно нього порушене кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 129, частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України (далі - КК України (в редакції Закону 2001 року)), у зв`язку з чим 30 листопада 2009 року він був затриманий та доставлений до ізолятора тимчасового затримання для затриманих і взятих під варту осіб Дніпропетровського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області. 04 грудня 2009 року етапований до Дніпропетровського слідчого ізолятора Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області.

Вироком Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від

22 листопада 2013 року його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 185 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на один рік. Відповідно до частини першої статті 49 КК України його звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Судом винесено окрему постанову стосовно встановленого застосування до нього фізичного насилля, заходів дисциплінарного впливу та здійснення перешкод у здійсненні ним своїх прав для захисту від обвинувачення.

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року кримінальну справу за його обвинуваченням закрито на підставі частини другої статті 282 КПК України.

Зважаючи на те, що він протягом тривалого часу, а саме приблизно 13 років, безпідставно перебував під слідством та судом, що свідчить про порушення його прав, та враховуючи кількість, характер, тривалість, глибину душевних страждань, приниження честі, гідності та ділової репутації, істотне погіршення стану здоров`я, йому завдано значної моральної шкоди.

У зв`язку з наведеним позивач просив відшкодувати йому компенсацію моральної шкоди в розмірі 12 000 000,00 грн, стягнувши її відшкодування з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із ДКС України за рахунок коштів державного бюджету із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 500 000,00 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з неправомірним перебуванням під слідством і судом, період якого склав майже 13 років, позивачу завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню у розмірі 1 500 000,00 грн, визначеному з урахуванням фактичних обставин справи і відповідно до принципів розумності та справедливості, характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань ОСОБА_1 , які були викликані зміною його нормального життєвого ритму, нормальних життєвих зв`язків, а відновлення нормального способу життя вимагало від нього додаткових зусиль.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року апеляційні скарги прокуратури Дніпропетровської області, ОСОБА_1 та ДКС України залишено без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

- врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством, що призвело до погіршення його репутації і порушення нормальних життєвих зв`язків, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» і обґрунтовано стягнув на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 1 500 000,00 грн, визначивши розмір такого відшкодування з урахуванням засад розумності та справедливості;

- доводи апеляційних скарг прокуратури Дніпропетровської області та ДКС України про недоведеність причинно-наслідкового зв`язку між діями органу державної влади та тяжкими моральними стражданнями, на які посилається позивач, є безпідставними, оскільки судом першої інстанції було встановлено факт незаконного перебування позивача під слідством і судом, тому вказані обставини були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують;

- необґрунтованими є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір компенсації моральної шкоди. Суд першої інстанції, врахувавши, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, дійшов обґрунтованого висновку про визначення саме такого розміру компенсації з урахуванням реальних втрат, а також засад виваженості та справедливості.

Аргументи учасників справи

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .

У червні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:

- суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 23 1176 ЦК України до спірних правовідносин;

- вважає, що через злочинні дії працівників органів досудового слідства, прокуратури та суду він незаконно утримувався під вартою протягом 2 років та 3 місяців і перебував під слідством та судом із 25 вересня 2006 року до

11 грудня 2018 року, тобто 12 років 2 місяці 14 днів, що є безумовною підставою для відшкодування йому компенсації моральної шкоди у заявленому розмірі;

- суди першої та апеляційної інстанцій визначили компенсацію моральну шкоду у мінімально можливому розмірі та не навели належного обґрунтування такому висновку, а тому не можна вважати правильними висновки апеляційного суду про те, що оскільки позивач перебував під слідством та судом майже 13 років, то розмір відшкодування моральної шкоди, визначений у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, становить 1 500 000,00 грн.

Доводи касаційної скарги заступника прокурора Дніпропетровської області

У червні 2020 року до Верховного Суду від заступника прокурора Дніпропетровської області надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення та постанову судів попередніх інстанцій у частині визначення грошової компенсації моральної шкоди, а саме зменшити розмір відшкодування з 1 500 000,00 грн до 609 258,00 грн.

У касаційній скарзі прокурор вказує, що:

- суди попередніх інстанцій при ухваленні рішень неправильно застосували норми ЦК України, не врахували вимоги Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в частині дотримання принципу розумності та справедливості при визначенні розміру моральної шкоди, а також порушено норми процесуального права, а саме: статей 81 89 ЦПК України;

- у зв`язку з відсутністю чітко сформульованих критеріїв визначення розміру завданої моральної шкоди законодавцем у певних випадках встановлено нижню межу такого розміру - не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення;

- ОСОБА_1 перебував під кримінальним переслідуванням 146 місяців (з 26 вересня 2006 року- порушення кримінальної справи до 11 грудня 2018 року - постанова суду про закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення);

- відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» з 01 січня 2019 року мінімальний розмір заробітної плати становить 4 173,00 грн;

- ураховуючи вимог статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», розмір компенсації моральної шкоди становить:

146 місяців * 4 173,00 грн = 609 258,00 грн.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року касаційну скаргу ДКС України на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року визнано неподаною та повернуто.

Ухвалами Верховного Суду від 04 червня 2020 року та від 30 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2020 року касаційну скаргу ДКС України на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року визнано неподаною та повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду, відмовлено у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні представника Генеральної прокуратури України.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі від 04 червня 2020 року вказано, що підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц.

В ухвалі від 30 червня 2020 року вказано, що підставою касаційного оскарження прокурор зазначає порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 337/3548/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 405/7623/16-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 554/14795/15-ц, від 18 квітня 2019 року у справі № 405/2130/16-ц.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що у вересні 2006 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 129, частиною першою статті 262, частиною першою статті 263 КК України (в редакції Закону 2001 року), яку закрито на підставі постанови Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 грудня 2018 року на підставі частини другої статті 282 КПК України.

30 листопада 2009 року ОСОБА_1 був затриманий, у зв`язку із чим був доставлений до ізолятора тимчасового затримання для затриманих та взятих під варту осіб Дніпропетровського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області.

04 грудня 2009 року ОСОБА_1 етапований до Дніпропетровського слідчого ізолятора Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області.

З окремої постанови Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 листопада 2013 року вбачається, що вироком Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 листопада 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 185 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на один рік. У відповідності до частини першої статті 49 КК України його звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

В означеній постанові головуючий суддя постановив довести до відома прокурора Дніпропетровської області щодо можливих порушень діючого законодавства, допущених під час затримки ОСОБА_1 , а також режиму його тримання в умовах слідчого ізолятора Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Дніпропетровській області, зокрема застосування до останнього фізичного насилля, заходів дисциплінарного впливу та перешкод у здійсненні ним своїх прав для захисту від обвинувачення.

Позиція Верховного Суду

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких мотивів.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 210/5290/17 (провадження № 61-1228св20) зазначено, що «У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15 вказано, що «відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Як свідчить тлумачення статей 23 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості».

У справі, що переглядається:

- 26 вересня 2006 року відносно позивача порушено кримінальну справу;

- 14 грудня 2018 року прийнято постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення;

- позивач перебував під слідством і судом 146 місяців, тобто більше 12 років.

Установивши, що у зв`язку з неправомірним перебуванням під слідством і судом, період якого склав більше 12 років, позивачу завдано моральну шкоду, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги заступника прокурора Дніпропетровської області про те, що суди повинні були стягнути компенсацію моральної шкоди в розмірі 609 258,00 грн, виходячи з того, що позивач перебував під слідством і судом 146 місяців, а також того, що мінімальна заробітна плата на момент ухвалення рішення суду становила 4 173,00 грн

(146 * 4 173,00 грн = 609 258,00 грн), оскільки це визначений мінімальний розмір моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак з урахуванням конкретних обставин, як у даній справі, може бути збільшений судом.

Посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що суди стягнули мінімально можливий розмір компенсації моральної шкоди, що в повній мірі не відновлює його порушених прав, є необґрунтованими з огляду на те, що мінімальний розмір такої шкоди становить 609 258,00 грн, а суди стягнули 1 500 000,00 грн компенсаціїморальної шкоди, при визначенні якої врахували фактичні обставини справи, принципи розумності та справедливості, характер правопорушення, глибину фізичних і душевних страждань ОСОБА_1 , які були викликані зміною його нормального життєвого ритму, нормальних життєвих зв`язків, а також те, що відновлення звичного способу життя вимагало від нього додаткових зусиль.

Інші доводи касаційних скарг на законність та обґрунтованість оскаржених рішень не впливають, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційних скарг, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 210/5290/17 (провадження № 61-1228св20), не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги заступника прокурора Дніпропетровської області та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар М. М. Русинчук М. Ю. Тітов