Постанова

Іменем України

15 березня 2021 року

м. Київ

справа № 199/5465/19

провадження № 61-15265св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Подорець О. Б., від 28 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., від 24 вересня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , 2015 року народження, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що в січні 1987 року він був вселений до квартири АДРЕСА_1 , як член сім`ї ОСОБА_4 . Він є основним наймачем спірної квартири. Окрім нього в квартирі зареєстровані відповідачі та його дочка ОСОБА_2 , однак фактично проживають ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Після реєстрації у спірному житлі його малолітньої дочки відповідачі почали чинити їм перешкоди у користуванні квартирою та рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2016 року йому та ОСОБА_2 усунено перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , вселено їх до вказаного житла, де він облаштував одну з кімнат для свого проживання із дочкою.

До грудня 2018 року він разом з дочкою проживав у спірній квартирі, а з січня 2019 року у зв`язку з тим, що відповідачі почали створювати напружену атмосферу та провокувати конфліктні ситуації був вимушений лише періодично залишатися на ніч в квартирі, а з лютого 2019 року не може потрапити до свого житла, у тому числі у зв`язку зі зміною замків на вхідних дверях.

Посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 є єдиним місцем реєстрації та проживання його та малолітньої ОСОБА_2 , у власності іншого житла у них не має, а дії відповідачів спрямовані на усунення їх від законного права на участь у приватизації належних їм часток в спірній квартирі, позивач просив суд усунути йому та його малолітній дочці ОСОБА_2 перешкоди в користуванні квартирою та вселити їх до квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено. Усунено ОСОБА_1 та малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселено їх до зазначеної квартири. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира є єдиним житлом позивача та його малолітньої дочки, яка має право користування цим житлом, на чому наполягав і орган опіки і піклування. Встановивши, що між сторонами існує конфлікт щодо користування житлом, а під час розгляду справи відповідач ОСОБА_4 заперечувала проти проживання

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення

Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 28 лютого 2020 року залишено без змін.

Колегія суддів виходила з того, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду касаційній скарзі на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 28 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 24 вересня 2020 року ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У грудні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанції, які ухвалюючи оскаржені судові рішення, встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Заявник вважає, що надані представником позивача оригінали актів від 07 лютого 2019 року,

13 березня 2019 року, 24 квітня 2019 року та 07 грудня 2019 року є підробленими, печатки на них проставлені заднім числом, а особи, які їх підписували, не були допитані судом. В той же час показанням допитаних судом першої інстанції свідків не надано належної оцінки.

Також вказує на необґрунтованість позовних вимог та відсутність предмету спору. Наголошує на тому, що позивачам не чиняться жодні перешкоди у користування житлом, замки до квартири не змінювалися та ключі від спірної квартири є у ОСОБА_1 , натомість він сам не бажає проживати у ній.

Стверджує, що позивач зловживає своїми процесуальними правами, а розглядуваний позов є способом захисту у іншій цивільній справі.

Звертає увагу касаційного суду на пошкодження технічного запису судового засідання від 24 вересня 2020 року, на якому вона заперечувала проти приєднання до матеріалів справи підроблених актів та відмовилася надати позивачу дублікат ключів, оскільки замки вхідних дверей не змінювалися.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 січня 1987 року виконавчим комітетом Амур-Нижньодніпровської районної ради народних депутатів видано ордер № 283 на право зайняття ОСОБА_4 з сім`єю з трьох осіб: вона, ОСОБА_6 (чоловік), ОСОБА_1 (син), квартири АДРЕСА_1 .

На підставі рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради № 229/3 від 19 вересня 2013 року укладено договір найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_1 .

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суд м. Дніпропетровська від 18 грудня 2014 року у справі № 199/2827/14-ц визнано за ОСОБА_4 право користування спірною квартирою.

У квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані позивач ОСОБА_1 , його малолітня дочка ОСОБА_2 , відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого

2016 року у справі № 199/11069/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , який діє також в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 , який діє також в інтересах малолітньої

ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, визначення порядку користування житловим приміщенням, треті особи по справі: ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , орган опіки та піклування в особі Амур-Нижньодніпровської районної в м. Дніпропетровську ради, Амур-Нижньодніпровським районний відділ в місті Дніпропетровськ Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, - усунуто перешкоди ОСОБА_1 та його малолітній дочці ОСОБА_2 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселено їх до вказаного житла.

02 грудня 2016 року державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі складено акт про виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого

2016 року в частині вселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_1

Допитана судом першої інстанції свідок ОСОБА_8 пояснила, що зі слів відповідача ОСОБА_4 їй відомо, що з 2016 року позивач в спірній квартирі не проживає, замки від вхідних дверей ніхто не змінював, речей позивача в квартирі немає. Стосунки між позивачем та відповідачами погіршилися після судових спорів.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що речей ОСОБА_1 в спірній квартирі немає. В спірному житлі проживає ОСОБА_4 з чоловіком та сином ОСОБА_3 , місце проживання ОСОБА_1 та його дочки їй невідомо.

Свідок ОСОБА_10 (чоловік ОСОБА_4 ) пояснив, що починаючи із

2015 року замки від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 не змінювали. Коли ОСОБА_1 державний виконавець вселяв у спірне житлове приміщення, ключі від квартири йому не надавалися, оскільки на той час в нього були свої ключі.

Згідно актів, складених 07 лютого 2019 року, 13 березня 2019 року та 24 квітня

2019 року та посвідчених головою правління ОСББ «Комфорт 2016», - у вказані в зазначених актах дати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без пояснення на те причин відмовилися пустити ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_14 в присутності осіб, які склали акти, намагався своїми ключами відкрити вхідні двері у квартиру, відкрив один замок на двері в тамбурі, але вхідні двері в квартиру відкрити не зміг так, як не підійшов ключ. При цьому візуально видно, що на вхідній двері в квартиру був замінений замок.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами існує конфлікт щодо користування спірної квартирою.

Також апеляційний суд із наданих квитанцій про сплату комунальних послуг за спірною квартирою за травень-липень 2020 року встановив, що

ОСОБА_1 не втратив інтерес до житла та як наймач сплачує комунальні послуги.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За змістом пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є зокрема порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування житлом особа має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду з позовом про її вселення.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що сторони у справі мають рівні права на користування спірною квартирою, а тому перешкоди у користуванні нею позивачам, які чинять їм відповідачі, мають бути усунуті у визначений позивачами спосіб.

Судами надана правова оцінка актам від 07 лютого 2019 року, 13 березня 2019 року та 24 квітня 2019 року, посвідчених головою правління ОСББ «Комфорт 2016», щодо наявності перешкод у користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_1 .

Оригінали вказаних актів були оглянуті апеляційним судом.

Доводи касаційної скарги щодо підробки зазначених актів не підтвердженими належними та допустимими доказами і ґрунтуються на припущеннях відповідача.

Відомості про заявлення відповідачами або їх представником клопотань про виклик для допиту в якості свідків осіб, якими були підписані акти 07 лютого 2019 року, 13 березня 2019 року та 24 квітня 2019 року, в матеріалах справи відсутні.

Акти від 12 січня, 02 лютого, 02 березня, 20 березня, 15 травня, 20 липня,

21 серпня та 13 листопада 2017 року, 20 січня, 19 лютого, 01 та 17 березня,

25 квітня, 16 травня, 17 липня та 18 жовтня 2018 року щодо непроживання

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 02 грудня 2016 року у квартирі № 63 стосуються періоду до листопада 2018 року, в той час, як за твердженням позивача перешкоди у користування житлом йому та його дочці чиняться з лютого 2019 року.

Твердження заявника про відсутність предмету спору з огляду на те, що відповідачами не чиняться перешкоди у користування житлом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обґрунтовано відхилені судами.

Відповідач ОСОБА_4 відмовилася в суді апеляційної інстанції надати ОСОБА_1 ключі від квартири з посиланням на те, що ключи в нього є, в той час як ОСОБА_1 категорично заперечує факт наявності в нього ключів від спірної квартири.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не надали оцінку показанням свідків, які були допитані судом першої інстанції, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та такі, що переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованими та містять відповідні висновки щодо оцінки доказів, в межах підстав та предмету позову.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 28 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року залишити без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 28 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 24 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта