№ 199/5915/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 199/5915/17

провадження № 61-5453св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Громадська організація «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» в інтересах члена громадської організації ОСОБА_1 ,

відповідачі: слідчий відділ розслідування особливо важких справ і злочинів, учинених організованими групами і злочинними організаціями, слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Чорноморець Сергій Сергійович, Державна казначейська служба України,

особа, яка подала апеляційну і касаційну скарги, - заступник прокурора Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України, заступника прокурора Дніпропетровської області на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2017 року у складі судді Якименко М. Ю. та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року Громадська організація «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» (далі - ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр») звернулася в інтересах члена громадської організації ОСОБА_1 до суду з позовом до слідчого відділу розслідування особливо важких справ і злочинів, учинених організованими групами і злочинними організаціями, слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Чорноморця С. С., Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю, незаконним рішенням посадової особи органу досудового розслідування.

Позовна заява мотивована тим, що у 2005 році ОСОБА_2 злочинним шляхом заволоділа правом власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , отримавши шляхом обману від власника квартири ОСОБА_3 довіреність на право продажу цієї квартири, посвідчену 01 листопада 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є. В., на бланку серії ВСЕ № 714996 за реєстровим номером 16949.

25 травня 2006 року ОСОБА_2 , незаконно використовуючи довіреність від ОСОБА_3 , уклала зі ОСОБА_1 попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , 25 липня 2006 року між сторонами укладений основний договір купівлі-продажу цієї квартири. На підставі цього договору 03 серпня 2006 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації».

06 грудня 2006 року ОСОБА_1 затримано за підозрою у шахрайстві щодо заволодіння квартирою АДРЕСА_1 та поміщено на три доби до ізолятора тимчасового тримання.

08 грудня 2006 року ОСОБА_1 звільнено з ізолятора тимчасового тримання і обрано йому запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

12 грудня 2006 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.

17 лютого 2007 року слідчим Заставським І. А. прийнято постанову про закриття кримінальної справи № 36061032 щодо ОСОБА_1 за недоведеністю його участі у шахрайстві. Зазначена постанова слідчого Співаку О. В. не надсилалася, до того ж, закриваючи кримінальне провадження, слідчий всупереч вимогам Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), не скасував запобіжний захід щодо ОСОБА_1 та арешт його майна.

У зв`язку з тим, що арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 не скасований, він був вимушений звернутися з метою захисту своїх прав до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом про відшкодування йому моральної шкоди, завданої незаконними діянями слідчого Заставського І. А. Цей позов був задоволений частково.

Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2010 року в справі № 1-173/10 ОСОБА_4 визнано винним у шахрайстві із використанням фіктивної довіреності від ОСОБА_3 на продаж квартири та засуджено до позбавлення волі.

Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2011 року в справі № 0417/1-131/2011 ОСОБА_2 визнана винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 357 та частиною третьою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та призначено їй покарання у виді позбавлення волі строком на сім років з конфіскацією усього особистого майна та штрафом в дохід держави.

06 грудня 2012 року Бабушкінським районним відділом Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України за заявою ОСОБА_1 порушено кримінальне провадження № 12012040640000379 за фактом підроблення нотаріусом Рудкевичем Є. В. довіреності від 01 листопада 2005 року за реєстровим номером 16949.

17 січня 2014 року начальником Слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Гризою О. В. на адресу ОСОБА_1 направлено постанову слідчого від 17 лютого 2007 року про закриття кримінального провадження у справі № 36061032.

ОСОБА_1 оскаржив постанову слідчого від 17 лютого 2007 року, яка постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року була скасована та направлена прокурору Дніпропетровської області для відновлення слідства відносно ОСОБА_1 .

Прокуратура Дніпропетровської області не виконувала постанову Індустріального районного суду від 12 лютого 2014 року, тому ОСОБА_1 оскаржив бездіяльність прокурора та ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2014 року зобов`язано прокурора Дніпропетровської області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, які встановлені відповідно до постанови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року в справі № 201/939/14.

26 березня 2014 року на виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за № 42014040000000218 щодо незаконного заволодіння квартирою АДРЕСА_1 .

29 липня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040660002667 внесені відомості про вчинення ОСОБА_3 злочину щодо незаконного заволодіння квартирою АДРЕСА_1 шляхом давання завідомо неправдивих показань про те, що він 01 листопада 2005 року не видавав і не підписував довіреності від свого імені на право продажу своєї квартири, посвідченої нотаріусом Рудкевичем Є. В., та шляхом штучного створення доказів того, що він нібито сам постраждав від шахрайських дій ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4

13 лютого 2015 року прокуратурою м. Дніпропетровська об`єднано в одне кримінальне провадження за № 12012040640000379 три кримінальні провадження: №12012040640000379, № 12013040660001042, № 12014040660002667 за фактами вчинення злочинів ОСОБА_3 і приватним нотаріусом Рудкевичем Є. В. та передано для проведення досудового розслідування до слідчого відділу Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області.

27 травня 2015 року у кримінальному провадженні № 12012040640000379 був зроблений висновок двома експертами Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз № 1281-15 судової комісійної почеркознавчої експертизи підпису ОСОБА_3 в довіреності від 01 листопада 2005 року, відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_3 в графах: «Підпис» в оригіналах та в двох примірниках довіреності від 01 листопада 2005 року виконані самим ОСОБА_3

15 вересня 2015 року слідчим Климась Ю. І. кримінальне провадження № 42014040000000218 закрито за відсутністю події злочину за фактом заволодіння ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 .

Зазначені події та обставини, кожна з яких підтверджується документальним доказом, доводять факти втручання посадових осіб органу державної влади у права приватної власності ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» в інтересах члена громадської організації ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними діями та бездіяльністю слідчого відділу розслідування особливо важких справ і злочинів, учинених організованими групами і злочинними організаціями, слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Чорноморцем С. С. у розмірі 77 000,00 грн, та судові витрати у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять, пов`язаний з явкою до суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року, позов ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» в інтересах члена громадської організації ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними діями і бездіяльністю в розмірі 20 000,00 грн та судові витрати у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять, пов`язаний із явкою до суду, в розмірі 309,94 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, виходив з того, що позивачем доведені та підтверджені факти неодноразового порушення прав ОСОБА_1 , які полягали у незаконному позбавленні його права власності на квартиру слідчим відділу розслідування особливо важких справ і злочинів, учинених організованими групами і злочинними організаціями, слідчогоуправління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Чорноморцем С. С. під час проведення слідчих дій в кримінальному провадженні № 4214040000000218. Розраховуючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, судами враховано глибину та тривалість моральних страждань позивача, які полягали у зусиллях для організації свого життя та витрачання часу для відновлення попереднього стану в виробничих стосунках.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року і закрити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статей 56 58 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) громадські об`єднання без статусу юридичної особи не є представниками фізичних осіб. Членство у громадській організації не є підставою для виникнення процесуального представництва. Для цього є необхідними волевиявлення особи, яка потребує представництва, та наявність належно оформлених документів. Та обставина, що основною метою та завданням організації є допомога у реалізації громадянином його прав і законних інтересів, не може свідчити про наявність в організації процесуальної правоздатності у справі.

Крім того, суд першої інстанції стягнув судові витрати у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять з Державної казначейської служби України, вийшовши за межі позовних вимог, оскільки ці витрати були завдані діями слідчого відділу розслідування особливо важких справ і злочинів, учинених організованими групами і злочинними організаціями, слідчогоуправління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Чорноморцем С. С.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду,заступник прокурора Дніпропетровської області, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень не звернули увагу на те, що сам факт зобов`язання ухвалою суду вчинити певні дії згідно з вимогами КПК України не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди, враховуючи, що права та інтереси ОСОБА_1 були поновлені.

На переконання заявника, судами попередніх інстанцій неправильного застосовано до спірних правовідносин вимоги статті 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без врахування висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 30 січня 2019 року в справі № 199/1478/17 (провадження №61-4779св18), від 11 квітня 2018 року в справі № 233/2582/17 (провадження № 61-1911св18), від 06 вересня 2018 року в справі № 243/3587/17 (провадження № 61-32108св18).

Також звертає увагу на те, що суд першої інстанції не залучив до розгляду справи органи Міністерства внутрішніх справ України або Національної поліції України, які здійснювали досудове розслідування, та органи прокуратури області, які здійснювали нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційні скарги від інших учасників справи не надходили.

У квітні 2019 року ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» подала до суду заяви про закриття касаційних проваджень за касаційними скаргами Державної казначейської служби України та заступника прокурора Дніпропетровської області як помилково відкритих, оскільки справа є малозначною, а касаційні скарги такими, що не містять посилань на обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах можуть бути оскаржені у касаційному порядку.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання за ним статусу позивача на підставі частини п`ятої статті 56 ЦПК України.

У лютому 2020 року ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» подала до суду заяву про відмову підтримувати вимоги позовної заяви на захист порушених прав члена громадської організації ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 57 ЦПК України.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року поновлено Державній казначейській службі України строк на касаційне оскарження заочного рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2017 року та постанови Дніпропетровського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року і витребувано із Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу № 199/5915/17.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника прокурора Дніпропетровської області на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

У 2005 році ОСОБА_2 злочинним шляхом заволоділа правом власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , отримавши шляхом обману від власника квартири ОСОБА_3 довіреність на право продажу квартири, посвідчену 01 листопада 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є. В. на бланку серії ВСЕ № 714996 за реєстровим номером 16949. Удень посвідчення цієї довіреності ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 61 200,00 грн за продаж цієї квартири, про що ОСОБА_3 написав власноручно розписку.

Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2011 року в справі № 0417/1-131/2011 ОСОБА_2 визнана винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 357 та частиною третьою статті 358 КК України, та їй призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на сім років з конфіскацією усього особистого майна та штрафом в дохід держави.

Вироком встановлено, що 25 травня 2006 року ОСОБА_2 , використовуючи довіреність від ОСОБА_3 , уклала зі ОСОБА_1 попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , отримавши від ОСОБА_1 10 000,00 доларів США.

25 липня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений основний договір купівлі-продажу цієї квартири та отримано від останнього 8 000,00 доларів США.

03 серпня 2006 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації».

Таким чином, ОСОБА_2 заволоділа шляхом обману грошовими коштами ОСОБА_1 у розмірі 18 000,00 доларів США.

22 вересня 2006 року ОСОБА_3 звернувся до Індустріального районного відділу Дніпропетровського міського управління із заявою про заволодіння шахраями його квартирою АДРЕСА_1 .

Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2010 року у справі № 1-173/10 ОСОБА_4 визнано винним у шахрайстві за використання фіктивної довіреності від ОСОБА_3 на продаж квартири АДРЕСА_1 та засуджено до позбавлення волі.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2011 року в справі № 0417/2-426/2011 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання недійсними довіреності від 01 листопада 2006 року, договору купівлі-продажу від 25 липня 2006 року та свідоцтва від 03 серпня 2006 року про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсною довіреність від імені ОСОБА_3 , посвідчену 01 листопада 2005 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є. В. за реєстровим номер 16949.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Ярмолюк М. М. 25 липня 2006 року, реєстровий номер 3347.

Визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_1 від 03 серпня 2006 року.

06 грудня 2012 року Бабушкінським районним відділом Дніпропетровського міського управління міністерства внутрішніх справ України за заявою ОСОБА_1 порушено кримінальне провадження № 12012040640000379 за фактом підроблення нотаріусом Рудкевичем Є. В. довіреності від 01 листопада 2005 року за реєстровим номером 16949.

22 грудня 2012 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012040670000570 внесені відомості про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення відносно ОСОБА_1 щодо заволодіння шахрайським шляхом грошовими коштами ОСОБА_1 в розмірі 18 000,00 доларів США при продажі квартири АДРЕСА_1 , якою ОСОБА_2 заволоділа злочинним шляхом, що встановлено вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2010 року у справі № 1-173/10.

13 лютого 2013 року Індустріальним районним відділом Дніпропетровського міського управління Міністерства внутрішніх справ України порушено кримінальне провадження № 12013040660001042 за фактом давання ОСОБА_3 завідомо неправдивих показань щодо незаконного заволодіння його квартирою АДРЕСА_1 .

17 січня 2014 року начальник слідчого управління Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровської області Гриза О. В. направив ОСОБА_1 постанову слідчого від 17 лютого 2007 року про закриття кримінального провадження у справі № 36061032.

Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року постанова слідчого від 17 лютого 2007 року про закриття кримінального провадження у справі № 36061032 скасована та направлена прокурору Дніпропетровської області для відновлення слідства відносно ОСОБА_1 .

Прокуратура Дніпропетровської області не виконувала постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року, тому ОСОБА_1 оскаржив бездіяльність прокурора. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2014 року зобов`язано прокурора Дніпропетровської області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, які встановлені відповідно до постанови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2014 року у справі № 201/939/14.

26 березня 2014 року на виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2014 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014040000000218 відомості щодо незаконного заволодіння ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 .

Досудове розслідування проводилось старшим слідчим відділу розслідувань особливо важких справ і злочинів, учинених організованими групами і злочинними організаціями, слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Чорноморцем С. С. Пізніше слідчого Чорноморця С. С. відсторонено від проведення досудового розслідування та призначено іншого слідчого Климась Ю. І.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та апеляційного суду не відповідають.

Щодо можливості ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» звертатися до суду з позовом та брати участь в судовому процесі в інтересах ОСОБА_1 .

Кожен має право на свободу об`єднання з іншими особами (пункт 1 статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей (частина перша статті 36 Конституції України).

Громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів (частина перша статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання»).

Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи (частини друга та третя статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання»).

Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу (частина п`ята статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання»).

Відповідно до пунктів 3 і 7 Рекомендації CM/Rec(2007)14 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо створення та діяльності неурядових організацій від 10 жовтня 2007 року (далі - Рекомендація) неурядові організації можуть бути як неформальними об`єднаннями або організаціями, так і об`єднаннями або організаціями, що мають статус юридичних осіб. Неурядові організації, які мають статус юридичних осіб, повинні мати ту ж правоздатність, якою зазвичай користуються інші юридичні особи, і на них повинні поширюватися ті ж зобов`язання та санкції, що накладаються адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством, які, зазвичай застосовуються до таких юридичних осіб.

З огляду на наведене правоздатність неурядових організацій, які не мають статусу юридичної особи, може мати визначені національним законодавством особливості, обмеження порівняно з неурядовими організаціями, які мають статус юридичної особи.

Неурядові організації повинні мати можливість вільно здійснювати свої цілі за умови, що і цілі, і засоби їх досягнення відповідають вимогам демократичного суспільства (пункт 11 Рекомендації).

У справі, що переглядається, позовну заяву подала ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр», яка не має статусу юридичної особи. Від імені ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» позовна заява підписана ОСОБА_7 як представником цієї організації.

На підтвердження правового статусу та повноважень щодо представництва інтересів ОСОБА_1 ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» надала суду копії таких документів:

витяг з протоколу від 06 жовтня 2014 року № 1 установчих зборів засновників цієї громадської організації (а. с. 12 зворот), відповідно до якого ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 вирішили створити ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» без статусу юридичної особи для здійснення представництва та захисту прав і законних соціальних, економічних, творчих, культурних, екологічних, трудових та інших інтересів, які не суперечать законодавству України, цієї громадської організації та її членів у судах усіх рівнів і ланок, перед фізичними та юридичними особами, фізичними особами-підприємцями і суб`єктами владних повноважень;

наказ Дніпропетровського міського управління юстиції від 04 листопада 2014 року № 406 про прийняття повідомлення про утворення ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» відповідно до статті 16 Закону України «Про громадські об`єднання» (а. с. 12);

витяг з протоколу від 01 грудня 2014 року № 1 засідання Ради керівництва Громадської організації стосовно вирішення питання про прийняття до лав членів ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» ОСОБА_1 (а. с. 14);

документ з назвою «довіреність» від 05 січня 2015 року за вих. № Д-05/05-01-15/Р, згідно з яким керівник ГО«Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» ОСОБА_8 уповноважила члена цієї організації ОСОБА_1 «представляти інтереси даної громадської організації та членів громадської організації, в тому числі своїх законних інтересів як члена громадської організації», зокрема, «в суді з усіма правами, які надано законом (зокрема ЦПК КАС) позивачу, відповідачу, третій особі» (а. с. 14 зворот).

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Закон України «Про громадські об`єднання» не деталізує права громадської організації на звернення до суду в інтересах своїх членів чи інших осіб. Відтак такі права реалізуються відповідно до положень інших законів України.

Статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша статті 58 ЦПК України).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами(частина перша статті 44 ЦПК України).

ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» у справі діє в інтересах позивача. Стосовно самопредставництва, то ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» не є особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (стаття 56 ЦПК України). Щодо можливості сторони брати участь у судовому процесі через представника, то виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена (частини четверта та п`ята статті 1312 Конституції України).

Згідно з частинами першою та другою статті 60 ЦПК України можливість бути представником у суді мають адвокат або законний представник (стаття 59 ЦПК України); під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Отже, з метою забезпечення інтересів правосуддя, виконання завдання цивільного судочинства у ЦПК України не передбачено права громадської організації без статусу юридичної особи бути представником у суді, оскільки таке право належить лише адвокатові, законному представникові, а у спорах, що виникають з трудових відносин, та у малозначних спорах - фізичній особі, яка досягла вісімнадцяти років і має цивільну процесуальну дієздатність. Ці вимоги законодавства щодо представництва у цивільному процесі є чіткими та передбачуваними для позивача і ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр».

Саме таких висновків щодо процесуального статуту ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 14/52цс19).

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України процесуальним наслідком того, що позовну заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, вона не підписана, її підписала особа, яка не має права її підписувати, або особа, посадове становище якої не вказано, є повернення позовної заяви. Такий процесуальний наслідок суд застосовує до відкриття провадження у справі.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (частити перша і третя статті 244 ЦК України).

Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема довіреністю фізичної або юридичної особи (пункт перший частини першої статті 62 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 62 ЦПК України довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою. У разі задоволення заявленого клопотання щодо посвідчення довіреності фізичної особи на ведення справи, що розглядається, суд без виходу до нарадчої кімнати постановляє ухвалу, яка заноситься секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, а сама довіреність або засвідчена підписом судді копія з неї приєднується до справи.

Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами (частина третя статті 62 ЦПК України).

Наявна у матеріалах копія наданого ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» документа з назвою «довіреність» від 05 січня 2015 року за вих. № Д-05/05-01-15/Р не є копією довіреності ні від фізичної, ні від юридичної особи та наведеним вимогам ЦК України і ЦПК України не відповідає.

Крім того, формулювання документа ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» з назвою «довіреність» від 05 січня 2015 року за вих. № Д-05/05-01-15/Р щодо уповноваження ОСОБА_1 «представляти інтереси даної громадської організації та членів громадської організації, в тому числі своїх законних інтересів як члена громадської організації» не відповідає закону, оскільки особа не може за довіреністю від іншого суб`єкта представляти у суді свої ж інтереси. Зазначене суперечить суті інституту представництва. Тому ОСОБА_1 , маючи виданий на своє ім`я документ ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр», не змінює свій процесуальний статус. У разі його особистої участі у судових засіданнях чи поданні до суду процесуальних документів за своїм підписом у суду відсутні підстави вважати, що від імені позивача діє інший суб`єкт.

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо його подала особа, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; якщо від імені заінтересованої особи його подала особа, яка не має повноважень на ведення справи (пункти 1 і 2 частини першої статті 257 ЦПК України). Такий процесуальний наслідок суд застосовує, якщо про вказані обставини стало відомо після відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції належно не дослідив питання можливості ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» представляти інтереси ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції таке порушення закону не виправив.

Щодо заяв ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» про закриття касаційних проваджень і про відмову підтримувати позовні вимоги у цій справі

Учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (пункт 3 частини першої статті 43 ЦПК України).

Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником (частина друга статті 183 ЦПК України).

У квітні 2019 ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» подала до суду заяви про закриття касаційних проваджень як таких, що були помилково відкриті.

У лютому 2020 року ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» подала до суду заяву про відмову підтримувати позовну заяву у цій справі, подану на захист порушених прав ОСОБА_1 .

Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Оскільки ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» не може бути представником Співака О. В. у суді та вчиняти від його імені будь-які процесуальні дії, колегія суддів не приймає до розгляду заяви цієї організації про закриття касаційних проваджень та про відмову підтримувати позовну заяву, подану на захист порушених прав ОСОБА_1 .

Щодо заяви ОСОБА_1 про визнання за ним статусу позивача

Оскільки ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» не може бути представником позивача у справі та суд першої інстанції неправомірно відкрив провадження у справі за позовною заявою цієї громадської організації, поданої в інтересах ОСОБА_1 , останній не набув статусу позивача. Тому колегія суддів не приймає до розгляду заяву ОСОБА_1 про визнання за ним статусу позивача.

Висновки за наслідками розгляду касаційних скарг

З огляду на викладені висновки про порушення вимог процесуального закону щодо подання позовної заяви та представництва інтересів позивача відсутні підстави для вирішення питання про правильність застосування судами норм статті 1176 ЦК України.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності, позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

З огляду на встановлені порушення норм процесуального права колегія суддів вважає, що касаційні скарги є частково обґрунтованими. Тому заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року слід скасувати, позовну заяву ГО «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» залишити без розгляду.

Керуючись пунктами 1 та 2 частини першої статті 257, статтями 400 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної казначейської служби України та заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити частково.

Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року скасувати.

Позовну заяву Громадської організації «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр» в інтересах члена громадської організації ОСОБА_1 до слідчого відділу розслідування особливо важких справ і злочинів, учинених організованими групами і злочинними організаціями, слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Чорноморця Сергія Сергійовича, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю, незаконним рішенням посадової особи органу досудового розслідування, залишити без розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк