Постанова

Іменем України

27 січня 2022 року

м. Київ

справа № 199/6940/16-ц

провадження № 61-1548св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Меншикова Кристина Олександрівна, Четверта дніпровська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2020 року у складі судді Спаї В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Макарова М. О., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати недійсним заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Меншиковою К. О. 10 травня 2013 року та складений від імені ОСОБА_3 .

Позов мотивований тим, що 11 травня 2013 року на залізничній колії вокзалу в м. Дніпро загинув її рідний брат ОСОБА_3 в результаті вчинення самогубства шляхом смертельного травмування колесами вантажного потягу. Через кілька днів після його смерті позивач звернулася до Четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де їй стало відомо, що напередодні своєї смерті, в святковий день - ІНФОРМАЦІЯ_1 її рідний брат склав заповіт, згідно з яким все своє майно заповів малознайомій ОСОБА_2 (нині ОСОБА_2 ), який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Меншиковою К. О., реєстр № 683. ОСОБА_3 все життя постійно жив разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , до дня смерті; у нього була у власності квартира АДРЕСА_2 , в яку він інколи приходив для отримання пенсії та жодного разу там не залишався, оскільки там відсутнє навіть ліжко. По сусідству з зазначеною квартирою проживала відповідач ОСОБА_2 , на користь якої був складений оспорюваний заповіт, фактично померлий ОСОБА_3 був мало знайомий з відповідачем.

На переконання позивача під час складання заповіту нотаріусом Дніпропетровського не було встановлено особу заповідача ОСОБА_3 за паспортом, про що свідчить відсутність паспортних даних в тексті заповіту, що є порушенням нотаріального посвідчення заповіту та є підставою визнання його недійсним. Також нотаріусом не роз`яснено ОСОБА_3 положення статті 1236 ЦК України, що є порушенням порядку нотаріального посвідчення заповіту.

Позивач посилається на те, що підпис та почерк заповідача не відповідає реальному підпису та почерку ОСОБА_3 , якому на момент складання заповіту виповнилось 70 років.

Посилаючись на вищевикладене позивач вважає, що даний заповіт від 10 травня 2013 року був посвідчений з порушенням норм чинного законодавства та взагалі викликає сумніви чи саме ОСОБА_3 ініціював його складання.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року, відмовлено в задоволені заявлених позовних вимог.

Судові рішення першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що при розгляді справи не встановлено порушень приватним нотаріусом Меньшиковою К. О.вимог щодо форми заповіту та його посвідчення. Наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про його нікчемність та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не звернули увагу на те, що в матеріалах справи міститься недопустимий доказ, а саме фотокопія частини висновку судової почеркознавчої експертизи від 05 грудня 2013 року № 61-04-540, яка не завірена відповідачем під час долучення до матеріалів справи. Тим паче у відповідача немає і не може бути оригіналу зазначено висновку.

Суд апеляційної інстанції проігнорував позицію позивача, не розглянув доводи, не вивчив недопустимий доказ, а фактично скопіював зміст рішення суду першої інстанції, чим відступив від позиції постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/8549/17 від 11 липня 2018 року.

Висновки суду не відповідають дійсності та спростовуються відповідним доказом, зокрема листом ДП «Національні інформаційні системи» № 1892/08.2-12 від 24 квітня 2017 року, в якому зазначено, що жодних технічних збоїв у спадковому реєстрі 10 травня 2013 року не було, і з 07 год. 40 хв до 22 год 51 хв в реєстрі відбулися відповідні реєстрації. Таким чином, висновки судів не відповідають дійсності та зроблені на припущеннях, керуючись поясненнями відповідача та третьої особи. Оспорюваний заповіт посвідчувався не у зазначений відповідачем час, а приблизно о 20 год. 00 хв., після закінчення робочого часу нотаріуса за відсутності ОСОБА_3 , який через 12 год після цього здійснив самогубство та помер.

Аргументи учасників справи

У травні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що всі вимоги та міркування ОСОБА_1 не мають доказів. Є припущенням те, що заповідач піддавався психологічному тиску або був у стані несвідомості. Натомість позивач, зловживаючи своїми правами, постійно затягувала судовий розгляд.

Суди дослідили зібрані докази, оцінивши їх на предмет належності і допустимості, достовірності і достатності, кожний окремо та в сукупності і логічному взаємозв`язку, враховуючи встановлення судом обставин дотримання приватним нотаріусом Меншиковою К. О. вимог щодо форми заповіту та посвідчення, дійшли правильного висновку про відсутність підставі для задоволення позову, апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У січні 2021 року матеріали цивільної справи № 199/6940/16-ц надійшли до Верховного Суду та 13 травня 2021 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частина друга стаття 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 квітня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, від 26 вересня 2018 року у справі № 346/2946/16-ц та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 10 травня 2013 року ОСОБА_3 заповів усе належне йому майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалось, усі майнові права та обов`язки, а також ті майнові права та обов`язки, які належатимуть йому на день смерті, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Реєстрація заповіту відбувалася 10 травня 2013 року о 20.02 год. приватним нотаріусом Меншиковою К. О.

10 січня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 уклали шлюб, після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_2 ».

Постановою від 29 червня 2014 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР №12013040630003590 від 06 липня 2013 року за частиною 1 статті 190 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, що підтверджується відповідною постановою, згідно з якою до ЧЧ АНД РВ звернулась ОСОБА_1 , яка просить органи міліції прийняти заходи до ОСОБА_8 , яка ввела в оману її брата ОСОБА_3 , змусила його скласти заповіт на її користь, після чого він помер; вважає, що до смерті брата причетна ОСОБА_2 .

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2014 року (199/11828/13-ц), яке набрало законної сили 29 лютого 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: державний нотаріус четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Шугаєва Н. С., приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Меньшикова К. О., про визнання заповіту недійсним в задоволенні позову відмовлено, оскільки не надано належних та допустимих доказів відносно того, що заповідач ОСОБА_3 під час складання заповіту був введений в оману, знаходився під тиском, а також тому, що вказаний правочин заповідачем здійснено під впливом обману чи помилки, а також не відповідав його внутрішній волі. Крім того, суд не вбачає порушень при посвідченні заповіту нотаріусом, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів тому, що заповідач мав такі фізичні вади, через що заповіт повинен був посвідчуватись при свідках. Одночасно, суд не прийняв посилання позивача щодо визнання причиною недійсності заповіту те, що внесення до державного реєстру заповітів відбулось значно пізніше часу посвідчення заповіту, оскільки вказані обставини пов`язані з технічною роботою єдиного реєстру та не можуть бути підставою для визнання недійсним правочину.

Згідно з актами № 9 від 03 квітня 2014 року та № 35 від 09 жовтня 2014 року посмертних судово-психіатричних експертиз померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на момент складання та підписання заповіту 10 травня 2013 року будь-якими психічними розладами не хворів, за своїм психічним станом в цей період він міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 05 грудня 2013 року № 61/04-540, яка проведена органами досудового слідства, підпис на заповіті, а також запис в заповіті «Цей заповіт прочитано вголос та підписано власноручно» виконано ОСОБА_3 .

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , треті особи: Четверта дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Меньшикова К. О., про визнання заповіту недійсним, в задоволенні позову було відмовлено.

Постановою старшого слідчого СВ Самарського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Сєміженович С. С. від 04 травня 2015 року закрито кримінальне провадження за фактом доведення до самогубства ОСОБА_6 у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину, передбаченого частиною першою статті 120 КК України, що підтверджується відповідною постановою.

Відповідно до висновку судового експерта ДНІДСЕ Ус Д. О. від 07 лютого 2019 року підпис від імені ОСОБА_3 в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій в графі 7 реєстраційного запису № 683, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Меншиковою К. О. під час посвідчення заповіту від 10 квітня 2013 року, виконаний самим ОСОБА_3 .

Згідно з висновком повторної судово-почеркознавчої експертизи від 23 березня 2020 року, яка проведена судовими експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, підпис від імені ОСОБА_3 у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу Меньшикової К. О. виконаний ОСОБА_3 . Ознаки, які б свідчили про виплив на ОСОБА_3 у момент виконання ним свого підпису будь-яких природних тимчасово збиваючих факторів, не відобразилися.

На підставі висновків судової почеркознавчої експертизи ДНІДСЕ ОСОБА_10 від 07 лютого 2019 року та висновку повторної судово-почеркознавчої експертизи від 23 березня 2020 року судових експертів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3 у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій (справа 02-33, Том 1, розпочатий 09 січня 2013 року) приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу Меньшикової К. О., розташований на арк. 155 в графі 7 «Підписи осіб (їх представників), які звернулися за вчиненням нотаріальної дії», під № 683 від 10 травня 2013 року, виконаний ОСОБА_3 . Ознаки, які б свідчили про виплив на ОСОБА_3 у момент виконання ним свого підпису будь-яких природних тимчасово збиваючих факторів, не відобразилися.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Тлумачення статей 215 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Згідно з вимогами статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Частинами першою та другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Надавши оцінку доказам, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановив, що на підтвердження недійсності заповіту позивач належних та допустимих доказів не надала, тому дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених частиною другою статті 1257 ЦК України підстав для задоволення позову.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складів колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 755/8776/18 (провадження № 61-4841св20) зазначено, що «несвоєчасне здійснення державної реєстрації посвідченого заповіту в Спадковому реєстрі не зумовлює його нікчемність та не є підставою для оспорюваності заповіту. Несвоєчасне подання 20 листопада 2017 року (вже після смерті заповідача) посадовою особою органу місцевого самоврядування реєстратору - Філії міста Києва та Київської області державного підприємства «Національні інформаційні системи» заяви про реєстрацію заповіту у Спадковому реєстрі є порушенням, допущеним секретарем сільської ради, яке не впливає на волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження власним майном, а лише свідчить про недобросовісне виконанням секретарем сільської ради своїх обов`язків щодо вчинення нотаріальних дій та не є підставою для оспорюваності заповіту».

Встановивши, що при складанні заповіту порушень щодо його оформлення та посвідчення не допущено, позивач не довів обставин відсутності волевиявлення заповідача щодо складання заповіту на користь відповідача, справжність підпису заповідача не спростовано, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про незастосування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, від 26 вересня 2018 року у справі № 346/2946/16-ц безпідставні, оскільки висновки у цих справах зроблені за різних фактичних обставин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновку щодо застосування норм права викладених у постанові Верховного Суду у складів колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 755/8776/18 (провадження № 61-4841св20) колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук