ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 199/7160/19

провадження № 51-2769 км 22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_3,

суддів ОСОБА_4, ОСОБА_5.,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_6,

прокурора ОСОБА_7,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1 , на вирок Дніпровського апеляційного суду від 9 червня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040000000407 від 9 травня 2019 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Пермі Російської Федерації, який згідно матеріалів кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі статей 75 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на строк 2 роки. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 8 травня 2019 року близько 21:30, керуючи автомобілем «MitsubishiOutlander», номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Калинова в м. Дніпрі зі сторони вул. Полюя в напрямку вул. Хабаровської, порушуючи вимоги Правил дорожнього руху (далі - ПДР), повертаючи ліворуч, скоїв зіткнення з мотоциклом «YamahaAprio», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) настала смерть останнього.

Дніпровський апеляційний суд апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 задовольнив частково, вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року скасував у частині призначеного покарання та ухвалив свій, яким призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі статей 75 76 КК України звільнив ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням на строк 2 роки. У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_10, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, просить змінити вирок апеляційного суду і призначити ОСОБА_1 покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Вказує, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 покарання, яке є справедливим і відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Стверджує, що з моменту вчинення правопорушення ОСОБА_1 до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався, а тому вважає, що суспільна небезпека до часу застосування до нього додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами була відсутня.

На думку захисника, позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами є недопустимим, оскільки він має на утриманні дружину та малолітню дочку, а робота водієм у ТОВ НТП «Контур» є основним джерелом доходу.

Вважає, що оскаржене судове рішення не відповідає вимогам ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення касаційної скарги та просила залишити оскаржене судове рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Відповідно до приписів ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оспорюються.

За правилами статей 370 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як уже зазначалось раніше, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені змістом статей 409 414 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора і скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, суд апеляційної інстанції вважав, що оскаржуваний вирок місцевого суду не містить переконливого обґрунтування того, що зазначені обставини у своїй сукупності дають підстави для непризначення засудженому додаткового покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.

Зокрема апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тому, що протиправні дії ОСОБА_1 призвели до тяжких непоправних наслідків у вигляді смерті людини.

За наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що призначене ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами в цьому випадку не є достатнім для його виправлення та не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого внаслідок м`якості, а також меті покарання.

Призначаючи покарання ОСОБА_1 відповідно до статей 65-67 КК України, колегія суддів апеляційного суду врахувала ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, офіційно працевлаштований, має на утриманні неповнолітню дочку, повністю відшкодував збитки потерпілій, на обліку в нарколога, психіатра не перебуває. Врахувала наявність обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1 : щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування спричиненої шкоди та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

При цьому всупереч доводам касаційної скарги захисника, колегія суддів цього суду взяла до уваги також те, що дії потерпілого ОСОБА_2 не відповідали вимогам ПДР та з технічної точки зору перебували у причинно-наслідковому зв`язку з настанням зазначеної дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, урахувавши викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 слід призначити покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк, визначений судом першої інстанції, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки та на підставі статей 75 76 КК України звільнити його лише від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

Варто зауважити, що у цьому кримінальному провадженні вина засудженого хоча і є необережною, проте за наслідками вчиненого ОСОБА_1 правопорушення настала смерть потерпілого.

З огляду на викладене та те, що в касаційній скарзі захисника відсутнє таке обґрунтування необхідності незастосування до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке б указувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненим злочинним діянням, Суд вважає, що призначене покарання не порушує загальних засад його призначення, встановлених КК України, і відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування. Таким чином, Суд не вбачає підстав вважати це покарання явно несправедливим через суворість.

Отже, призначене апеляційним судом ОСОБА_1 покарання ґрунтується на положеннях статей 50 і 65 КК України, згаданих вище принципах, є необхідним для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Вирок апеляційного суду належним чином мотивовано, він узгоджується з вимогам статей 370 420 КПК України.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок суду апеляційної інстанції - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 9 червня 2022 рокустосовно ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5