Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

місто Київ

справа № 199/7250/17

провадження № 61-9091св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - Громадська організація «Дніпропетровська незалежна правозахисна організація» в інтересах члена своєї організації ОСОБА_1 ,

суб`єкти оскарження: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілов Валентин Олександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Громадська організація «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» у червні 2018 року в інтересах члена своєї організації ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова В. О. про визнання неправомірною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2018 року скаргу Громадської організації «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» в інтересах члена організації Співака О. В. на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова В. О. про визнання неправомірною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано неправомірним рішення старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова В. О., на виконанні якого перебуває виконавчий лист Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2018 року у цивільній справі № 199/7250/17 (провадження № 2/199/2932/17) щодо письмового повідомлення від 08 травня 2018 року № 12184-33-18/21 ОСОБА_1 , про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. Зобов`язано старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова В. О. вчинити дії, пов`язані з виконанням виконавчого листа Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2018 року у цивільній справі № 199/7250/17 (провадження № 2/199/2932/17). Стягнуто з Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 224, 10 грн. Судові витрати віднесено на рахунок держави. В іншій частині скаргу залишено без задоволення.

Не погодившись з цією ухвалою, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у серпні 2018 року звернувся до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2018 року у цивільній справі за скаргою Громадської організації «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» в інтересах члена організації Співака О. В. на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова В. О. про визнання неправомірною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії закрито.

Постанова апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що за довіреністю від 29 грудня 2017 року, виданою Міністерством юстиції України на ім`я Петрушевської І. О. , представнику не надані права підписувати та подавати позови, апеляційні, касаційні скарги тощо. На підставі наведеного, відповідно до пункту 2 частини першої статті 362 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2018 року необхідно закрити, оскільки апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у травні 2019 року, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням апеляційним судом норм процесуального права. Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що довіреністю від 29 грудня 2017 року, виданою Міністерством юстиції України на ім`я Петрушевської І. О. , представнику надані права оскаржувати судові рішення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 26 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається у письмовій формі. Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. До апеляційної скарги додаються довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися (частини перша, третя, пункт 1 частини четвертої статті 356 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 58 ЦПК України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII, чинній на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення) сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені зокрема довіреністю фізичної або юридичної особи.

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері (частини перша та друга статті 64 ЦПК України).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, апеляційна скарга на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2018 року підписана представником Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Петрушевською І. О., яка діяла на підставі довіреності від 29 грудня 2017 року, виданої Міністерством юстиції України, яка підписана виконуючим обов`язки міністра Шкляром Сергієм .

Зробивши висновок про те, що Міністерство юстиції України не уповноважувало Петрушевську І. О. підписувати та подавати позови, апеляційні, касаційні скарги, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до цієї довіреності Петрушевську І. О. уповноважено представляти інтереси Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та його посадових осіб, зокрема інтереси відділу примусового виконання рішень та державних виконавців зазначеного відділу, в судових органах з усіма правами, що надані процесуальним законодавством України представнику, стороні, третій особі, представнику сторони та третьої особи, в тому числі з правом оскарження судових рішень та сплати судових витрат; окрім права подання позовної заяви, визнання позову, відмови від позову, його відкликання та відмови від апеляційних та касаційних скарг, досягнення примирення та укладення мирової угоди.

Системний аналіз норм статті 64 ЦПК України дає підстави для висновку, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, усі належні їй процесуальні права та обов`язки, передбачені процесуальним законом, окрім тих повноважень, щодо здійснення яких наявні певні застереження у виданій йому довіреності або ордері. Відповідно, відсутність застереження щодо повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії від імені особи, яку він представляє, має оцінюватися як наявність у представника такого процесуального повноваження.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд помилково вважав, що Міністерство юстиції України не уповноважувало Петрушевську І. О. підписувати та подавати апеляційні скарги, оскільки повноваження на представлення інтересів у судових установах з усіма правами, які надано процесуальним законодавством України стороні, включають в себе такі правомочності, як підписання та подання апеляційної скарги. Крім того, обмежень повноважень представника на підписання та подання апеляційної скарги довіреність не містить.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи, що висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях, не обґрунтовані належним чином, Верховний Суд вважає постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права, та такою, що підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції не врахував, що з апеляційною скаргою звернувся повноважний представник, на підтвердження чого суду надано копію довіреності.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко