№ 199/7377/16 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

14 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 199/7377/16

провадження № 61-7440св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах Дніпровської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: компанія з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД», комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Лівобережжя»,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Петешенкової М. Ю., Ткаченко І. Ю., від 08 квітня 2021 року про закриття апеляційного провадження,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до суду в інтересах Дніпровської міської ради із позовом до

ОСОБА_1 про витребування майна.

Позовна заява мотивована тим, що в ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою області встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпра об`єктів нерухомого майна шляхом їх відчуження на користь інших осіб, в тому числі нежитлового приміщення АДРЕСА_1 .

Рішенням Дніпропетровської обласної ради № 232-10/ХХІУ від 23 жовтня

2003 року «Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області» в частині передачі обласних комунальних підприємств до власності територіальної громади

м. Дніпропетровська, затверджено розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р від 18 серпня 2003 року «Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Лівобережжя».

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19 листопада

2003 року «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя», до комунальної власності прийнято житлово-комунальне підприємство «Лівобережжя» з майном, будівлями і спорудами, що перебували на його балансі, відповідно до акту приймання-передачі від 18 серпня 2003 року. Відповідно до підпункту 2.1 рішення Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19 листопада 2003 року комітету комунальної власності міської ради доручено внести зміни до установчих документів комунального підприємства відповідно до чинного законодавства. Наказом комітету комунальної власності міської ради

від 17 лютого 2004 року № 15-КВ затверджено нову редакцію статуту комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради (далі - КЖЕП «Лівобережжя»), перереєстрованого виконкомом Дніпропетровської міської ради 25 лютого

2004 року, реєстраційна справа № 04052092Ю0040072. На підставі розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р

від 18 серпня 2003 року, рішення Дніпропетровської обласної ради

від 23 жовтня 2003 року № 232-10/ХХІУ, відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 08 травня 2013 року проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 .

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02 березня 2011 року об`єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема КЖЕП «Лівобережжя», передано на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю», що обґрунтовувалось реорганізацією комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, необхідністю забезпечення ефективності управління комунальним майном та пов`язувалось з визначенням єдиного підприємства, наділеного повноваженнями з управління комунальним майном та корпоративними правами територіальної громади міста.

06 серпня 2012 року ухвалою господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП «Лівобережжя». Однак, на час відкриття провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02 березня 2011 року КЖЕП «Лівобережжя» в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно обліковувалося на балансі підприємства за відсутності правових підстав.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня

2012 року у справі № 38/5005/6636/2012 КЖЕП «Лівобережжя» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором

КЖЕП «Лівобережжя» призначено арбітражного керуючого, яким всупереч вимог чинного законодавства та рішення Дніпропетровської міської ради з питань управління об`єктами комунальної власності, нежитлове приміщення АДРЕСА_1 з метою продажу було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» торгів з продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею

58,1 кв. м, оформлених протоколом № 28 від 27 грудня 2012 року, та переможцем яких визначено компанію з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД».

На підставі протоколу № 28 проведення біржових торгів з купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 ,

05 червня 2013 року між КЖЕП «Лівобережжя» та компанією з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 58,1 кв. м. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу

Мудрецькою І. В. та зареєстровано в реєстрі за № 780, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня

2016 року у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство

КЖЕП «Лівобережжя» задоволено скаргу прокуратури області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу укладені на їх підставі. Рішенням суду визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Лівобережжя» арбітражного керуючого Барановського О. В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення АДРЕСА_1 та продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 року товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення

АДРЕСА_1 , загальною площею 58,1 кв. м, оформлених протоколом № 28

від 27 грудня 2012 року та визнано недійсним договір купівлі-продажу

№ 780 від 05 червня 2013 року, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І. В., укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н. В. та компанією з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД» з відчуження нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 58,1 кв. м.

Вказане нерухоме майно компанією з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД» відчужено на користь ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу № 3278 від 30 липня 2013 року.

Посилаючись на вказані обставини, прокурор просив витребувати від відповідача на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 58, 1 кв. м.

Інформація про рух справи в судах

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2018 року позов задоволено. Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року у справі

№ 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП «Лівобережжя» задоволено скаргу прокуратури області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу, укладені на їх підставі. Зокрема, рішенням суду визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Лівобережжя» арбітражного керуючого

Барановського О. В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення АДРЕСА_1 та продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 року товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 58,1 кв. м, оформлених протоколом № 28 від 27 грудня 2012 року, та визнано недійсним договір купівлі-продажу № 780

від 05 червня 2013 року, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І. В., укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н. В. та компанією з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД» з відчуження нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 58,1 кв. м. Оскільки спірне нерухоме майно вибуло з володіння Дніпровської міської ради поза її волею, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позову про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 07 травня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на момент відчуження спірного нерухомого майна воно протиправно обліковувалось на балансі КЖЕП «Лівобережжя», отже, воля ліквідатора вказаного підприємства не може розглядатись як воля законного власника майна щодо його відчуження. Оскільки ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року у справі № 38/5005/6636/2012, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу спірного об`єкту нерухомості та визнано недійсним договір купівлі-продажу вказаного об`єкту, позивачем обрано спосіб захисту порушеного права територіальної громади м. Дніпра відповідно до норм діючого законодавства.

Постановою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Амур-Ниждньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2018 року залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 , який не брав участі у справі, подав апеляційну скаргу.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 червня

2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірне комунальне майно вибуло з власності територіальної громади міста поза волею громади, інтереси якої представляє Дніпропетровська міська рада, іншим шляхом (вчинення ліквідатором боржника у справі про банкрутство дій з перевищенням повноважень, про що є відповідна ухвала суду у справі про банкрутство). Враховуючи, що спірне нерухоме майно вибуло із власності Дніпровської міської ради поза волею власника, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для витребування вказаного майна у відповідача як добросовісного набувача в порядку частини першої статті 388 ЦК України, суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог прокурора. Доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем позовної давності та неповного з`ясування судом обставин справи є необґрунтованими і безпідставними.

Постановою Верховного Суду від 20 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2020 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів касаційного суду виходила із того, що апеляційний суд переглянув справу по суті, зробив висновок про безпідставність доводів ОСОБА_2 та рішення суду першої інстанції залишив без змін. Разом із цим апеляційний суд не з`ясував, чи вирішувалося рішенням суду першої інстанції у цій справі питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 та не врахував, що у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. В той же час, у разі якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Короткий зміст оскарженої ухвали апеляційного суду

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 07 травня 2018 року закрито на підставі пункту 3 частини першої

статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Апеляційний суд виходив з того, що спірне нежитлове приміщення було придбане ОСОБА_1 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 та з його письмової згоди.

ОСОБА_1 будучи залученою до участі у справі в якості відповідача, представляла в силу закону не лише власні інтереси відносно спірного нежитлового приміщення, а й інтереси ОСОБА_2 , як чоловіка з яким перебувала і перебуває у зареєстрованому шлюбі і з яким не мала спору відносно вказаного майна на час розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В поданій у квітні 2021 року касаційній скарзі на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржене судове рішення скасувати та повернути справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду апеляційної скарги по суті.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28 квітня 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У червні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, постановляючи оскаржену ухвалу, суд апеляційної інстанції не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц. Наполягає, що оскарженим рішенням суду вирішено питання про його права, як співвласника нерухомого майна, що виступало предметом спору.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року прокуроромподано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому прокурор просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити ухвалу Дніпровського апеляційного суду

від 08 квітня 2021 року без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Дніпропетровської обласної ради № 232-10/ХХІV від 23 жовтня 2003 року «Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області» в частині передачі обласних комунальних підприємств до власності територіальної громади

На підставі розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради №159-р від 18 серпня 2003 року, рішення Дніпропетровської обласної ради

від 23 жовтня 2003 року № 232-10/ХХІV, відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 08 травня 2013 року проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 .

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19 листопада

Наказом комітету комунальної власності міської ради від 17 лютого

2004 року № 15-КВ затверджено нову редакцію статуту

КЖЕП «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради, перереєстрованого виконкомом Дніпропетровської міської ради 25 лютого 2004 року, реєстраційна справа № 04052092Ю0040072.

КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю», що обґрунтовувалось реорганізацією комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, необхідністю забезпечення ефективності управління комунальним майном та пов`язувалось з визначенням єдиного підприємства, наділеного повноваженнями з управління комунальним майном та корпоративними правами територіальної громади міста.

06 серпня 2012 року ухвалою господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство

КЖЕП «Лівобережжя». Однак, на час відкриття провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради № 16/9

від 02 березня 2011 року КЖЕП «Лівобережжя» в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно обліковувалося на балансі підприємства за відсутності правових підстав.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2012 року в справі № 38/5005/6636/2012 комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Лівобережжя» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором КЖЕП «Лівобережжя» призначено арбітражного керуючого Барановського О. М., яким всупереч вимог чинного законодавства та рішення Дніпропетровської міської ради з питань управління об`єктами комунальної власності, нежитлове приміщення АДРЕСА_1 з метою продажу включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» торгів з продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 58,1 кв. м, оформлених протоколом № 28 від 27 грудня 2012 року, та переможцем яких визначено компанію з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД».

На підставі протоколу № 28 проведення біржових торгів з купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 ,

05 червня 2013 року між КЖЕП «Лівобережжя» та компанією з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 58,1 кв. м. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Мудрецькою І. В. та зареєстровано в реєстрі за № 780, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня

2016 року у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП «Лівобережжя» задоволено скаргу прокуратури області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу укладені на їх підставі. Зокрема, рішенням суду визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Лівобережжя» арбітражного керуючого Барановського О. В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення АДРЕСА_1 та продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 року товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу зазначеного нерухомого майна, оформлених протоколом № 28 від 27 грудня 2012 року та визнано недійсним договір купівлі-продажу № 780 від 05 червня 2013 року, зареєстрований приватним нотаріусом Мудрецькою І. В., укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н. В. та компанією з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД» з відчуження цього приміщення.

Вказане нерухоме майно компанією з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД» відчужено на користь ОСОБА_1 за договором

купівлі-продажу № 3278 від 30 липня 2013 року.

Спірне нежитлове приміщення придбано ОСОБА_1 під час перебування у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 та за його письмової згоди.

Позиція Верховного Суду

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

У частині першій статті 352 ЦПК України зазначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок про те, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Згідно із статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Частинами другою, четвертою статті 369 ЦК України визначено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19 (пункти 6.2. - 6.8.) вказала, що відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів.

Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2018 року,

ОСОБА_2 стверджував, що зазначеним судовим рішенням порушено його право власності на спірне приміщення, яке він набув спільно із ОСОБА_1 .

Натомість, з огляду на наявність судового рішення в справі № 38/5005/6636/2012 (ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року), яке набрало законної сили, суди у розглядуваній справі дійшли висновку про вибуття спірного майна з володіння власника - територіальної громади міста Дніпра з порушенням вимог чинного законодавства та поза його волею, і з цих підстав витребували майно у ОСОБА_1 , як добросовісного набувача.

Відомості про скасування ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року в справі № 38/5005/6636/2012 відсутні.

У постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 754/4108/18 у спорі про визнання недійсним договору та витребування майна, Верховний Суд погодився із закриттям апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України за апеляційною скаргою того з подружжя, який надавав згоду на придбання квартири, однак участі у справі не брав.

Подібні висновки викладені Верховним Судом і у постанові від 08 грудня 2021 року в справі № 522/14240/15-ц.

Положеннями статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За встановлених обставин про те, що

- договір купівлі-продажу спірного приміщення укладався ОСОБА_1 під час її перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 та з його письмової згоди;

- ОСОБА_1 приймала участь у справі в якості відповідача і реалізувала право на апеляційний та касаційний перегляд справи;

- справа № 199/7377/16 розглядалась судами трьох інстанцій протягом

2016-2019 років;

- судовий спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відносно поділу спірного нежитлового приміщення на час розгляду справи та ухвалення судових рішень судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій був відсутній,

- спірне майно вибуло із володіння власника всупереч його волі, а ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, у якого спірне майно може бути витребувано в силу положень статті 388 ЦПК України;

апеляційний суд дійшов вірного висновку, що оскаржуваним рішенням суду не вирішувались питання про права, інтереси та обов`язки

ОСОБА_2 .

Відхиляючи аргументи ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції навів відповідні мотиви, з якими погоджується і касаційний суд.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої

статті 3 ЦК України).

Тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу остаточності судового рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи.

Процесуальні дії ОСОБА_1 були спрямовані на захист прав на спірне нерухоме майно.

При цьому відсутні докази того, що ОСОБА_1 діяла у розглядуваній справі всупереч спільних інтересів своїх та свого чоловіка ОСОБА_2 .

Верховний Суд звертає увагу, що судового спору між подружжямщодо поділу спірного нежитлового приміщення на час вирішення справи № 199/7377/16 не існувало.

З відповідним позовом ОСОБА_2 звернувся до суду у листопаді 2019 року, тобто вже після закінчення касаційного перегляду ухвалених у розглядуваній справі рішень.

На обґрунтування доводів касаційної скарги заявник посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові

від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, відповідно до якого у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні. Частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.

Проаналізувавши предмет та підстави позову, а також характер спірних правовідносин, їх правове регулювання у справі № 367/6231/16-ц, Верховний Суд дійшов висновку, що висновок у згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду не є релевантним до спірних правовідносин, оскільки справи не є подібними.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічним доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка.

Наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до помилкового тлумачення заявником норм права та незгоди із обставинами встановленими судом, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович