№ 199/7802/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

27 січня 2020 року

м. Київ

справа № 199/7802/16-ц

провадження № 61-47758св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2017 року у складі судді Руденко В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

26 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 23 вересня 1995 року між нею та відповідачем було укладено шлюб.

21 жовтня 2005 року за сумісні сімейні кошти сторони придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано за відповідачем у справі. З 26 червня 2007 року та по теперішній час позивач зареєстрована у вказаній квартирі.

Крім того, за час шлюбу за сумісні сімейні кошти, а саме - 06 березня 1996 року, сторони придбали автомобіль ВА3-2107, 1988 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . На теперішній час автомобіль знаходиться у користуванні відповідача, який він використовував весь час для особистих потреб і для роботи, хоча авто зареєстровано на ім`я позивачки.

17 листопада 2010 року шлюб між сторонами було розірвано, але потім, після примирення, 14 жовтня 2011 року шлюб було зареєстровано повторно, хоча фактично вони не припиняли вести спільне життя подружжя та не ділили спільне побутове майно, яке знаходилось і знаходиться в квартирі відповідача до теперішнього часу.

24 вересня 2013 року відповідач, після з`ясування сімейних відносин, повторно розірвав між ними шлюб. Після примирення, 25 вересня 2015 року, сторони знов зареєстрували шлюб. На теперішній час вони знаходяться з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу сторони дітей не мають.

У вересні 2016 року відповідач змінив вхідні замки у квартирі АДРЕСА_1 ) та чинить перешкоди позивачу у користуванні квартирою.

З урахуванням викладених обставин просила суд: визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя; припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ; у порядку розподілу сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 ; право власності на іншу Ѕ частину квартири залишити за відповідачем; визнати автомобіль ВАЗ- 2107, 1988 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 - об`єктом спільної сумісної власності подружжя; стягнути з ОСОБА_2 на її користь Ѕ частку вартості автомобілю ВАЗ-2107, 1988 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 15 280,00 грн; вирішити питання про розподіл судових витрат.

19 грудня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

На обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що він 23 вересня 1995 року зареєстрував шлюб з позивачем та 20 травня 2005 року сторони подали заяви до Амур-Нижньодніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області про розірвання шлюбу, який постановою Амур-Нижньодніпровського районного у місті Дніпропетровску відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 20 червня 2005 року № 90 було розірвано.

Після розірвання шлюбу, 21 жовтня 2005 року по договору купівлі-продажу квартири ВСЕ № 647152, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 3351, позивач за свої власні кошти придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Придбаний у 1996 році автомобіль ВАЗ-2107, 1988 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 є їхньою спільною власністю з позивачем. В червні 2016 року за вимогою позивача віддав автомобіль, ключі від нього та технічний паспорт та з цього часу більше автомобілем не користується.

З урахуванням викладених обставин просив суд: визнати автомобіль ВАЗ- 2107, 198 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 - об`єктом спільної сумісної власності подружжя; залишити автомобіль ВАЗ 2107, 1988 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 в користуванні відповідача; стягнути з неї на його користь Ѕ частку вартості автомобілю в розмірі 15 280,00 грн; вирішити питання про розподіл судових витрат.

19 грудня 2016 року зустрічну позовну заяву об`єднано з первісним позовом в одне провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та позовні вимоги за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - задоволено частково.

Поділено спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме: визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за кожним, право власності на Ѕчастину автомобіля ВАЗ-2107, 1988 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_1 .

В іншій частині первісного та зустрічного позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони не дійшли згоди щодо поділу спірного майна та сплати відповідної грошової компенсації, у зв`язку з чим, суд вважав за необхідне розділити вказане майно в ідеальних частках, а саме, визнати за кожним право власності на Ѕчастину автомобіля ВАЗ-2107. Відмовляючи в задоволені первісного позову в частині вимог позивача про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та її поділ, суд першої інстанції виходив із їх необґрунтованості.

Не погодившись із цим рішенням, позивач та відповідач подали до суду апеляційні скарги.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо поділу автомобіля та стягнення на його користь з ОСОБА_1 Ѕ частини вартості автомобіля скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя - автомобіля марки ВАЗ 2107, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1988 року випуску, грошову компенсацію Ѕ частини вартості автомобіля в розмірі 15 280,00 грн.

Залишено автомобіль марки ВАЗ 2107, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1988 року випуску, в користуванні ОСОБА_1

В іншій частині рішення залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо поділу автомобіля та стягнення на його користь з ОСОБА_1 Ѕ частини вартості автомобіляапеляційний суд виходив з того, що сторони не дійшли згоди про поділ транспортного засобу у добровільному порядку, спірний автомобіль знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В частині відмови у задоволенні вимог первісного позову щодовизнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та її поділ апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2018 року до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Встановлено, що касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині розподілу автомобіля.

Доводи інших учасників справи

08 квітня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить суд касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 відхилити, оскаржувані судові судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

01 жовтня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 23 вересня 1995 сторони уклали шлюб.

Під час перебування в шлюбі, сторонами у 1996 році було придбано рухоме майно - автомобіль ВАЗ 2107, 1988 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Шлюб було розірвано на підставі заяви сторін постановою Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 20 червня 2005 року № 90.

21 жовтня 2005 року на підставі договору купівлі-продажу квартири ВСЕ № 647152, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 3351, ОСОБА_2 придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

14 жовтня 2011 року сторони повторно уклали шлюб між собою.

Факт проживання сторін у справі однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з червня 2005 року по жовтень 2011 року не встановлено.

Позиція Верховного Суду

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині поділу автомобіля, а тому вказані судові рішення в цій частині у відповідності до положень статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядаються.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Суди встановили, що 23 вересня 1995 року сторони уклали шлюб, сумісних дітей подружжя не має.

Постановою Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 20 червня 2005 року № 90 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано у відповідності до приписів статті 106 СК України (у редакції, чинній на час розірвання шлюбу).

14 жовтня 2011 року сторони повторно уклали шлюб між собою.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт належності спірного нерухомого майна до спільної сумісної власності подружжя, оскільки шлюб між сторонами було розірвано 20 червня 2005 року, в той час, як спірне нерухоме майно було придбане відповідачем 21 жовтня 2005 року, тобто після розірвання шлюбу.

При цьому встановлено, що 21 жовтня 2005 року ОСОБА_2 у АКБ «Правекс-Банк» взяв кредит у сумі 28 500 доларів США, який був погашений особисто ОСОБА_2 у жовтні 2009 року у повному обсязі.

Посилання у касаційній скарзі на проживання сторін у справі на час придбання спірної квартири у шлюбі та однією сім`єю, є безпідставним, оскільки не підтверджено належними та допустимими доказами та спростовується матеріалами справи.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування в цій частині відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2018 року в частині відмови у поділі квартири залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило