Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 199/7979/18

провадження № 61-9500св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДСК-СВІТЛО»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСК-СВІТЛО» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2018 року у складі судді Руденко В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 рокуу складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДСК-Світло» (далі - ТОВ «ДСК-Світло») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), посилаючись на те, що 25 січня 2018 року ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві власності ТОВ «ДСК-СВІТЛО», рухаючись по трасі Т0401 на 61 км, що у Синельниківському районі Дніпропетровської області, перед початком обгону не переконався в тому, що смуга зустрічного руху вільна, та здійснив зіткнення з автомобілем «ВАЗ 211021», реєстраційний номер НОМЕР_2 . В результаті ДТП його транспортний засіб було пошкоджено. Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 лютого 2018 року у справі № 199/841/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та притягнуто до адміністративної відповідальності. Згідно з висновком експертного автотранспортного дослідження від 20 березня 2018 року № 5399, складеним за його заявою експертом-автотоварознавцем ОСОБА_2 , матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті ДТП, складає 83 677,67 грн, а вартість відновлювального ремонту автомобіля - 130 162,60 грн. Враховуючи викладене, ТОВ «ДСК-Світло» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вартість відновлювального ремонту автомобіля «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в розмірі 130 162,60 грн.

21 листопада 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з позивачем, оскільки був допущений до роботи, однак договір про повну матеріальну відповідальність з ним не укладався.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2018 року позов задоволено частково.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДСК-Світло» на відшкодування матеріальної шкоди, завданої ДТП, 41 838,84 грн, а також судові витрати у справі, що складаються із судового збору, в розмірі 1 762 грн, а всього - 43 600,84 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на час скоєння ДТП відповідач мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб, тому саме він має нести відповідальність за заподіяну позивачу шкоду. Оскільки відповідач неправомірно заволодів транспортним засобом, чому сприяла недбалість представника позивача, то він має відшкодувати шкоду в розмірі 1/2 частки збитків, тобто 41 838,84 грн. При цьому суд не взяв до уваги доводи представника відповідача про перебування сторін у трудових відносинах, так як належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин стороною відповідача не надано.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «ДСК-СВІТЛО» задоволено частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2018 року скасовано. Позовні вимоги ТОВ «ДСК-Світло» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої ДТП, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДСК-Світло» матеріальну шкоду, завдану ДТП, в розмірі 2 040 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що, саме ОСОБА_1 має нести відповідальність за заподіяну позивачу шкоду, однак не звернув уваги на те, що перебування відповідача в трудових відносинах з позивачем підтверджено довідкою Пенсійного фонду форми ОК-7. Тому доводи позивача про те, що автомобіль було надано відповідачу перед подальшим прийняттям на роботу, є безпідставними. Оскільки між сторонами не було укладено договору про повну матеріальну відповідальність, однак відповідач визнав свою вину у вчиненні ДТП, то він повинен нести обмежену матеріальну відповідальність в розмірі його середньомісячного заробітку, який складає 2 040 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

13 травня 2019 року ТОВ «ДСК-Світло» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2018 року в частині відмови в задоволені позовних вимог та постановити в цій частині нове рішення про задоволення позову, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року - скасувати повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили належним чином доказів і не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 не працював у ТОВ «ДСК-Світло», а згідно з довідкою Пенсійного фонду форми ОК-7, на яку послався апеляційний суд, був прийнятий на роботу водієм з 01 лютого 2018 року до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 . Відповідач не оскаржував рішення місцевого суду в апеляційному порядку, а ТОВ «ДСК-Світло» - просило скасувати його в частині відмови в задоволенні позовних вимог, однак апеляційний суд вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги. Автомобіль «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , був наданий відповідачу для огляду перед подальшим прийняттям на роботу, однак дозволу на його використання та виїзд ТОВ «ДСК-Світло» не надавало. Така поведінка позивача не є неправомірною або недбалою. Крім того, відповідач визнав свій обов`язок перед ТОВ «ДСК-Світло» щодо відшкодування шкоди, що підтверджується наданою ним розпискою від 26 січня 2018 року.

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що з 12 грудня 2017 року він працював на посаді водія в ТОВ «ДСК-Світло» і до ДТП, яка сталася 25 січня 2018 року, не знав про те, що не оформлений належним чином на роботі. За його зверненням щодо порушення ТОВ «ДСК-Світло» трудового законодавства Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області було проведено перевірку та винесено постанову від 11 серпня 2018 року № ДН1210/248/НП/СПТД-ФС/540, якою відповідно до абзацу сьомого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на ТОВ «ДСК-Світло» накладено штраф у розмірі 372 300 грн. Суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини, тому постанова Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року є законною та справедливою.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 червня 2019 року клопотання ТОВ «ДСК-СВІТЛО» про звільнення від сплати судового збору задоволено частково, відстрочено ТОВ «ДСК-СВІТЛО» сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення рішення за наслідками касаційного провадження, відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.

12 червня 2019 року справа № 199/7979/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 25 січня 2018 року о 16 год. 30 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по трасі Т0401 на 61 км, що у Синельниківському районі Дніпропетровської області, перед початком обгону не переконався в тому, що смуга зустрічного руху вільна, та здійснив зіткнення з автомобілем «ВАЗ 211021», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_5 , внаслідок чого транспортні засоби були пошкоджені.

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 лютого 2018 року у справі № 199/841/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 340 грн.

ТОВ «ДСК-Світло» є власником автомобіля «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 12 липня 2016 року серії НОМЕР_3 .

Згідно з висновком експертного автотранспортного дослідження від 20 березня 2018 року № 5399, складеним експертом-автотоварознавцем ОСОБА_2 за заявою ТОВ «ДСК-СВІТЛО», вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок ДТП, складає 83 677,67 грн. У висновку експертного дослідження також зазначено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 130 162,60 грн.

Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (стаття 1188 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Згідно зі статтею 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Статтею 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків; 8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Згідно зі статтею 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Як роз`яснено в пунктах 4, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», за правилами статті 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати. Згідно зі статтею 130 КЗпП України не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов`язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов`язків (так само як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню. При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348), а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації). Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 статті 134 КЗпП України), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з статтею 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Згідно з Переліком посад і робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженим постановою Державного комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік по праці та соціальних питанням та Всесоюзною Центральною Радою Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24, посада водія не входить до цього Переліку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ДСК-СВІТЛО» про відшкодування матеріальної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що на час скоєння ДТП відповідач перебував у трудових відносинах з позивачем. Оскільки між сторонами не було укладено договір про повну матеріальну відповідальність і відповідач визнав свою вину у вчиненні ДТП, то ОСОБА_1 має нести відповідальність в розмірі його середньомісячного заробітку, який складає 2 040 грн.

Однак такі висновки зроблені з порушенням норм процесуального права.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13 грудня 2018 року оскаржувалося в апеляційному порядку лише ТОВ «ДСК-СВІТЛО», а відповідач апеляційну скаргу на вказане рішення суду не подавав. В апеляційній скарзі ТОВ «ДСК-СВІТЛО» просило скасувати рішення місцевого суду лише в частині відмови в задоволенні його позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Однак, вийшовши за межі доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд не встановив і не зазначив в оскаржуваному судовому рішенні допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, що давало йому підстави для такого виходу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції необґрунтовано вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги ТОВ «ДСК-СВІТЛО».

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 не заперечував той факт, що відповідач не був належним чином оформлений на роботі в ТОВ «ДСК-СВІТЛО», а довідка Пенсійного фонду форми ОК-7 підтверджує його прийняття на роботу фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 з 01 лютого 2018 року.

В довідці Пенсійного фонду форми ОК-7, яка долучена представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 до відзиву на позовну заяву, ТОВ «ДСК-СВІТЛО» не зазначено серед страхувальників застрахованої особи ОСОБА_1 . Тому висновок апеляційного суду про те, що вказаною довідкою підтверджується перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ «ДСК-СВІТЛО», є необґрунтованим.

Вирішуючи спір, апеляційний суд не дав належної оцінки доводам сторони відповідача про перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ «ДСК-СВІТЛО», а зробивши висновок про те, що відповідач має нести відповідальність в розмірі його середньомісячного заробітку, який складає 2 040 грн, не зазначив, з чого він виходив та якими доказами підтверджено саме такий розмір середньомісячного заробітку ОСОБА_1 в ТОВ «ДСК-СВІТЛО».

В силу положень вищевказаної статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційним судом не досліджені належним чином зібрані докази, не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальних законом повноважень апеляційного суду Верховний Суд дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСК-СВІТЛО» задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук