№ 199/9361/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2022 року

місто Київ

справа № 199/9361/19

провадження № 61-7844св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Українське Дунайське пароплавство»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариство «Українське Дунайське пароплавство» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Макарова М. О., Демченко Л. Е., Куценко Т. Р., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 січня 2022 року, постановлене суддею Руденко В. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Макарова М. О., Демченко Л. Е., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у листопаді 2019 року звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» (далі - ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство», товариство), Госпрозрахункового відокремленого структурного підрозділу «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» (далі - ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод», завод), у якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ голови правління ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» від 19 вересня 2019 року № 404 про переведення на посаду виконуючого обов`язки заступника директора заводу;

- визнати незаконним та скасувати наказ тимчасово виконуючого обов`язки директора ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» Максіміхіна С. В. від 19 вересня 2019 року № 130/к про переведення на посаду виконуючого обов`язки заступника директора заводу;

- визнати незаконним та скасувати наказ від 31 жовтня 2019 року № 151/к про звільнення з посади;

- поновити його на посаді тимчасово виконуючого обов`язки директора ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство».

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що наказом виконувача обов`язків голови правління ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» від 14 лютого 2019 року № 50 його призначено на посаду тимчасово виконуючого обов`язки директора ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» з 15 лютого 2019 року.

Наказом голови правління ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» від 19 вересня 2019 року № 404 його переведено на посаду виконувача обов`язків заступника директора заводу. Підставою переведення є його заява.

Позивач стверджував, що заяву про переведення написати йому не пропонували та він особисто її не писав.

На підставі зазначеного наказом тимчасово виконуючого обов`язки директора ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» від 19 вересня 2019 року № 130/к його переведено на посаду виконувача обов`язків заступника директора заводу, з цим наказом його не ознайомили.

31 жовтня 2019 року позивач повідомив відділ персоналу заводу, що з 31 жовтня 2019 року він перебуває на лікарняному, у зв`язку з чим відкритий листок непрацездатності.

Проте його повідомили, що на підставі листа ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» від 31 жовтня 2019 року № ЧЗК-152 він підлягає звільненню з роботи 31 жовтня 2019 року відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Втім позивач стверджує, що строкові трудові договори з ним не укладалися.

Наказом тимчасово виконуючого обов`язки директора ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» від 31 жовтня 2019 року № 151/к його звільнено із займаної посади під час перебування на лікарняному.

Позивач вважав своє звільнення таким, що не відповідає трудовому законодавству, оскільки згоди на переведення на посаду виконуючого обов`язки заступника директора заводу не надавав, строковий трудовий договір з роботодавцем не укладав. На день звернення з позовом йому не видано належно оформленої трудової книжки і з ним не проведено розрахунку у день звільнення.

Стислий виклад заперечень відповідача

ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» просило відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки вважало звільнення позивача таким, що відповідає вимогам закону.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням від 14 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року, Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постановою від 17 листопада 2021 року Верховний Суд задовольнив частково касаційну скаргу ОСОБА_1

Верховний Суд скасував постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року в частині вирішення вимог до ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство», справу в цій частині направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року в частині вирішення вимог до ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» скасував, провадження у справі в цій частині закрив.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, Верховний Суд зазначив, що під час нового розгляду справи суду належить дослідити докази у справі, дати їм відповідну оцінку, вирішити клопотання про витребування доказів (заява позивача про переведення, на підставі якої видано наказ від 19 вересня 2019 року № 404; наказ від 19 вересня 2019 року № 404 з відміткою про ознайомлення заявника з ним; картка за формою № 11-2 «особова картка працівника» з підписом заявника про ознайомлення про переведення в розділі ІV «Призначення і переведення») та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17 (провадження № 61-576сво18), у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 235/2741/19 (провадження

№ 61-18814св19).

Також Верховний Суд звернув увагу, що при новому розгляді справи апеляційному суду потрібно врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-17196св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц (провадження № 61-43676св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 291/1136/17 (провадження № 61-44028св18), від 08 вересня 2021 року у справі № 265/5327/20 (провадження

№ 61-3055св21), оскільки не підлягають звільненню працівники під час тимчасової непрацездатності.

Постановою від 26 липня 2022 року Дніпровський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 січня 2020 року скасував, постановив нове рішення, яким частково задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд визнав незаконним та скасував пункт 2. 3 наказу від 31 жовтня 2019 року № 151/к про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов`язки заступника директора ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» у зв`язку із закінченням строку договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Поновив ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки заступника директора ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство».

В іншій частині вимог позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допустив до негайного виконання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції зазначив таке: «оскільки не підлягають звільненню працівники під час тимчасової непрацездатності, існують правові підстави для визнання незаконним та скасування пункту 2.3 наказу від 31 жовтня 2019 року № 151/к про звільнення ОСОБА_1 . Водночас інші позовні вимоги задоволенню не підлягають з підстав їх необґрунтованості та з урахуванням висновків постанови Верховного Суду від 17 листопада 2021 року, викладених у цій справі».

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство»

ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» 09 серпня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство»

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-17196св19), від 11 грудня 2019 року № 522/3410/15-ц (провадження № 61-43676св18), від 09 лютого 2022 року у справі № 501/3604/18 (провадження

№ 61-15213св21), згідно з якими наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 750/8456/17

(провадження № 61-22946св18), від 04 листопада 2020 року № 389/2004/16-ц (провадження № 61-3903св20), від 30 листопада 2020 року у справі № 454/4118/18 (провадження № 61-14959св20), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), про те, що наслідки порушення гарантій дотримання трудових прав працівників, визначених у частині третій статті 40 КЗпП України, усуваються шляхом зміни дати припинення трудових відносин на перший після закінчення періоду непрацездатності чи відпустки день.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи щодо касаційної скарги ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство»

Відзив на касаційну скаргу ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» позивач до Верховного Суду не подав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1

ОСОБА_1 23 серпня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_1 .

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішення те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 607/1453/20, постановах Верховного Суду України від 04 липня 2016 року у справі № 6-59цс12, від 01 листопада 2017 року у справі № 6-1471цс17, від 01 листопада 2017 року у справі № 6-1568цс17, щодо застосування правил статті 32 КЗпП України про порядок переведення працівника на іншу роботу, зміну істотних умов праці;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 501/2345/15-ц (провадження № 61-719св18), від 25 січня 2018 року у справі № 501/2482/15-ц (провадження № 61-757св17), у постановах Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 6-1429цс17, відповідно до яких роботодавець не має права вийти за межі трудового договору і його право на переміщення працівників обмежується умовами трудового договору: в межах цих умов переміщення можливе, поза ним є протиправним;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17 (провадження № 61-576сво18), у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 235/2741/19

(провадження № 61-18814св19), щодо застосування положень трудового законодавства до особи, яка призначена на посаду виконуючого обов`язки;

- суди не дослідили зібрані у справі докази, які пов`язані із переведенням ОСОБА_1 на іншу посаду, зокрема, що у справі немає заяви позивача про переведення, на підставі якої видано наказ від 19 вересня 2019 року № 404; наказу від 19 вересня 2019 року № 404 з відміткою про ознайомлення працівника з ним; картки форми № 11-2 «особова картка працівника» з підписом заявника про ознайомлення про переведення в розділі IV» призначення і переведення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 відповідач до Верховного суду не подав.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалами від 22 серпня 2022 року та від 31 серпня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційні провадження у справі, а ухвалою від 27 вересня 2022 року призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до пункту 1.4 Статуту ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» товариство є правонаступником усіх прав та обов`язків Державного підприємства «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод», у зв`язку з його реорганізацією шляхом приєднання до товариства. «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» є госпрозрахунковим відокремленим структурним підрозділом ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» та діє відповідно до Положення про ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод», затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 09 серпня 2011 року № 364.

Згідно з пунктом 3.2 розділу 3 Положення ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» підрозділ здійснює свою діяльність від імені товариства на основі і відповідно до чинного законодавства України, статуту товариства та цього Положення, яке затверджене Вищим органом товариства.

Управління діяльністю підрозділу здійснює директор підрозділу, який призначається (звільняється) на посаду Правлінням товариства за погодженням з Вищим органом товариства. Директор безпосередньо підпорядковується голові Правління товариства. Прийом на роботу директора Підрозділу здійснюється товариством на підставі укладеного з ним контракту, що передбачено у пунктах 6.1, 6.4. розділу 6 Положення про ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод».

Відповідно до пункту 9.1 розділу 9 Статуту ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» органами управління товариства є Вищий орган товариства. Вищим органом товариства є Загальні збори акціонерів, виконавчим органом товариства, що здійснює управління поточною діяльністю товариства, є Правління товариства на чолі з Головою Правління, про що зазначено у підпункті 9.4.1 пункту 9.4. розділу 9 Статуту ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство». До компетенції Правління зокрема, але не виключно, належить призначення та звільнення керівників Філій, представництв, відокремлених підрозділів, керівників апарату управління, крім посадових осіб органів управління Товариства, що передбачено у абзаці 4 підпункту 9.4.7 пункту 9.4 розділу 9 Статуту ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство».

Тож саме Правління товариства вирішує питання щодо призначення та звільнення керівників відокремлених підрозділів ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство», яким і є ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод».

На посаду директора відокремленого структурного підрозділу не може призначатися особа на невизначений строк, обіймання цієї посади здійснюється на підставі відповідного наказу, укладеного контракту та письмової заяви особи. До відповідного призначення на посаду директора ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» у ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» особи призначаються на тимчасове виконання таких обов`язків.

Суди встановили, що ОСОБА_2 прийнято на роботу до ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» на посаду виконувача обов`язків заступника директора на підставі наказу від 23 січня 2019 року № 12/к та його письмової заяви від 23 січня 2019 року.

Згідно з наказом голови правління ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» від 14 лютого 2019 року № 50 «Про призначення ОСОБА_1 тимчасово виконувачем обов`язків директора ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод», письмовою заявою ОСОБА_1 від 14 лютого 2019 року та виробничою необхідністю, тимчасово виконуючого обов`язки директора ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» Громченка В. В. переведено до ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» на іншу посаду, а ОСОБА_1 , виконуючим обов`язки заступника директора, призначено на посаду тимчасово виконуючого обов`язки директора ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» з 15 лютого 2019 року.

Відповідно до пункту 2 наказу від 14 лютого 2019 року № 50 у зв`язку з переведенням ОСОБА_3 на іншу посаду має бути здійснено приймання-передача справ директора ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» з 15 лютого 2019 року до 19 лютого 2019 року, акт приймання-передачі справ потрібно надати голові правління ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» для затвердження до 20 лютого 2019 року.

Фактично ОСОБА_1 приступив до тимчасового виконання обов`язків директора, але справи та документи не прийняв, акт приймання-передачі справ не склав та не надав на затвердження голові правління товариства, у зв`язку з чим ОСОБА_1 не було призначено на посаду директора та не укладено з ним контракт, як передбачено положенням ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» та чинними нормативними актами.

Відповідно до пункту 2 наказу ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» від 19 вересня 2019 року № 404 «Про призначення ОСОБА_4 т. в. о. директора ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» Рябишева Д. С., тимчасово виконуючого обов`язки директора ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» переведено виконуючим обов`язки заступника директора заводу, з 19 вересня 2019 року.

Згідно з пунктом 6.9. розділу 6 Положення про ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» заступник директора підрозділу, головний бухгалтер та юрисконсульт призначаються директором підрозділу за погодженням з правлінням товариства.

Відповідно до поданого до ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» письмового подання ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» від 29 жовтня 2019 року за вих. № 033/2158, на підставі пункту 6.9 Положення про ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» питання щодо погодження про призначення на посаду заступника директора ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» Рябишева Д. С. було внесено на розгляд правління ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство».

Згідно з витягом із протоколу засідання правління ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» від 30 жовтня 2019 року № 7 з питання щодо призначення на посаду заступника директора ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» ОСОБА_1 на постійній основі прийнято рішення про непогодження призначення виконувача обов`язків заступника директора ОСОБА_1 на посаду заступника директора.

На підставі прийнятого рішення, рекомендованого листа ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» від 31 жовтня 2019 року № ЧЗК-152 та наказу від 31 жовтня 2019 року № 151/к ОСОБА_1 звільнено з посади виконувача обов`язків заступника директора ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» згідно з пунктом 2 статті 36 КЗпП України.

Відповідно до довідки ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» від 05 грудня 2019 року за вих. № 033/2251 станом на 31 жовтня 2019 року існували вакантні посади інженера-технолога, інженера з технічного нагляду (будівель та гідротехнічних споруд) та інженера з охорони навколишнього середовища. Враховуючи освіту позивача та копію диплома спеціаліста із особової справи, позивач має повну вищу освіту за спеціалізацією «правознавство» та кваліфікацію «юрист». Тому ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» на день звільнення не мав можливості запропонувати відповідну вакантну посаду, оскільки її не було.

Під час прийняття на роботу до ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» позивач надав копію паспорта громадянина України, у якому є відомості про «місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 », та штамп з відміткою «знято з реєстрації», іншої інформації про подальшу реєстрацію за місцем проживання немає. Виходячи з письмової заяви ОСОБА_1 від 23 січня 2019 року про прийняття на посаду виконувача обов`язків заступника директора, позивач зазначив таку адресу місця проживання: АДРЕСА_2 .

01 листопада 2019 року ГВСП «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» рекомендованою поштою направило лист від 31 жовтня 2019 року за вих. № 033/2160 на зазначену позивачем при прийнятті на роботу адресу про необхідність отримання трудової книжки або направлення на адресу роботодавця листа (заяви) про згоду на направлення трудової книжки поштою, з додатком до листа - бланком заяви.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі ОСОБА_1 .

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Звертаючись до суду з позовом, а у подальшому із касаційною скаргою, ОСОБА_1 зазначив, що під час переведення його з посади тимчасового виконуючого обов`язки директора заводу на посаду виконуючого обов`язки заступника директора заводу порушено правила статті 32 КЗпП України.

Щодо правової природи тимчасового виконання ОСОБА_1 обов`язків директора заводу

Відповідно до положень статті 23 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні контракту. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи (стаття 24 КЗпП України).

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою (частина перша статті 33 КЗпП України).

За встановленими обставинами справи до покладення на ОСОБА_1 тимчасового виконання обов`язків директора заводу він обіймав посаду виконуючого обов`язки заступника директора заводу, а після звільнення від тимчасового виконання таких обов`язків продовжив працювати на посаді виконуючого обов`язки заступника директора до припинення з ним трудових відносин відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Наведені встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи дають підстави для висновку, що покладення на ОСОБА_1 тимчасового виконання обов`язків директора заводу є тимчасовим замісництвом.

Тимчасовим замісництвом вважається виконання службових обов`язків за посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це викликано виробничою потребою. Таке замісництво здійснюється працівником на період, визначений роботодавцем, та може бути припиненим ним у будь-який час і з будь-яких підстав, після чого працівник повертається до виконання своїх безпосередніх обов`язків на підприємстві відповідно до займаної посади.

Призначення працівника виконуючим обов`язки за вакантною посадою не допускається. Таке призначення є можливим лише за посадою, призначення на яку здійснюється вищим органом управління. Керівник підприємства, установи, організації зобов`язаний не пізніше місячного строку з дня прийняття працівника на роботу надати документи для його призначення на посаду до вищого органу управління. Цей орган в місячний строк з дня отримання документів повинен розглянути питання і повідомити керівникові про результати.

Подібні роз`яснення викладені у листі Міністерства соціальної політики України від 21 липня 2011 року № 591/13/84-11, у якому зазначено, що виконання службових обов`язків за більш відповідальною посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це пов`язано із розпорядчими функціями, працівником, який працює на тому ж підприємстві, в установі, організації є тимчасовим замісництвом. Працівник, який заміщує тимчасово відсутнього працівника, на період замісництва звільняється від виконання обов`язків, обумовлених трудовим договором за основним місцем роботи.

Наведене узгоджуються з правовими висновками, які викладені у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 333/7100/15-ц (провадження № 61-766св17), від 16 травня 2018 року

у справі № 756/5123/16-ц (провадження № 61-9077св18).

Отже, оскільки до тимчасового виконання обов`язків директора заводу ОСОБА_1 обіймав посаду виконуючого обов`язки заступника директора, обґрунтованим є висновок, що виконання обов`язків директора було тимчасовим заміщенням, та після припинення такого тимчасового заміщення він повернувся до виконання своїх основних обов`язків - виконуючого обов`язків заступника директора. Переведення ОСОБА_1 на посаду виконуючого обов`язки заступника директора відбулося не за правилами статті 32 КЗпП України, оскільки він не переводився на іншу роботу на підприємстві, а повернувся до виконання своїх основних обов`язків, а тому правові висновки, на які посилався заявник у касаційній скарзі щодо застосування правил статті 32 КЗпП України (переведення на іншу роботу, зміна істотних умов праці), не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

У зв`язку з наведеним не підлягають оцінці і доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не надавав згоди на переведення його на посаду виконуючого обов`язки заступника директора, оскільки таке переведення є автоматичним у зв`язку з припиненням замісництва - тимчасового виконання обов`язків директора заводу.

Щодо підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов`язки заступника директора заводу

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив суд поновити його саме на посаді тимчасово виконуючого обов`язки директора заводу, вимог про поновлення його на посаді виконуючого обов`язки заступника директора не заявляв, підстав для такого поновлення - не навів.

В оцінці застосування до спірних правовідносин правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17 (провадження № 61-576сво18), про те, що тлумачення

статті 5-1, частини першої статті 235 КЗпП України доводить, що на особу, яка є виконуючим обов`язки за певною посадою, поширюється трудове законодавство, гарантії забезпечення права на працю, у тому числі й можливість захисту від незаконного звільнення, Верховний Суд врахував, що такі висновки щодо гарантій забезпечення права на працю поширюються на ОСОБА_1 як на виконуючого обов`язки заступника директора, а не стосовно тимчасового замісництва і тимчасового виконання ним обов`язки директора заводу.

За фактичних обставин справи у позивача виникли трудові відносини з відповідачем за строковим трудовим договором у зв`язку з призначенням виконуючим обов`язки заступника директора заводу. Тож покладення на нього тимчасового виконання обов`язків директора заводу, як зазначалося, є тимчасовим суміщенням посад, яке роботодавець може скасувати у будь-який момент та з будь-яких підстав.

Призначення виконуючим обов`язки (у цьому спорі за встановлених обставин - виключно щодо виконання обов`язків заступника директора заводу) за своєю природою є укладенням з працівником строкового трудового договору, строк закінчення якого пов`язується з настанням певної події - призначенням працівника на цю посаду на постійній основі.

Укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.

Підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли складав і підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він висловив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Отже, ОСОБА_1 не міг не знати і не мати чіткого й ясного розуміння про умови і строк виконання ним обов`язків директора заводу чи про спеціальний особливий статус цієї посади, а відтак повинен був знати про особливі, встановлені законом, підстави припинення повноважень на цій посаді. Так само ОСОБА_1 мав розуміти та усвідомлювати наслідки обіймання ним посади виконуючого обов`язки заступника директора заводу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів, що з ним незаконно було припинено трудові відносини як з виконуючим обов`язки заступника директора заводу, заявник як у позові, так і у касаційній скарзі наполягає на тому, що він підлягає поновленню на посаді тимчасового виконуючого обов`язки директора заводу, проте такі обставини (незаконного переведення з посади тимчасового виконуючого обов`язки директора заводу на посаду виконуючого обов`язки заступника директора заводу) не підтвердилися.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 654/841/17, у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 235/2741/19, щодо застосування положень трудового законодавства до особи, яка призначена на посаду виконуючого обов`язки, Верховний Суд відхиляє, оскільки заявник наполягає на поновленні його на посаді тимчасово виконуючого обов`язки директора заводу, а не виконуючого обов`язки заступника директора заводу, водночас у зазначених постановах Верховний Суд навів висновки щодо гарантій від незаконного звільнення, які поширюються на працівника, який обіймає посаду виконуючого обов`язки.

З врахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 з визначених ним підстав не підлягає задоволенню. Підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги ОСОБА_1 . Верховний Суд не встановив.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство»

Звертаючись до суду із касаційною скаргою, товариство зазначило, що суд апеляційної інстанції не врахував, що наслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.

Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд встановив порушення апеляційним судом норм процесуального права (необґрунтоване відхилення клопотання про витребування доказів та недослідження доказів) та дав вказівку апеляційному суду дослідити наявні у справі докази, дати їм відповідну оцінку, вирішити клопотання про витребування доказів (заяви позивача на переведення, на підставі якої видано наказ від 19 вересня 2019 року № 404; наказу від 19 вересня 2019 року № 404 з відміткою про ознайомлення заявника з ним; картки форми № 11-2 «особова картка працівника» з підписом заявника про ознайомлення про переведення в розділі ІV «Призначення і переведення») та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17 (провадження № 61-576сво18), у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 235/2741/19

(провадження № 61-18814св19), від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-17196вв19), від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц (провадження № 61-43676св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 291/1136/17 (провадження № 61-44028св18), від 08 вересня 2021 року у справі № 265/5327/20 (провадження

№ 61-3055св21).

Такі вказівки апеляційний суд виконав частково, оскільки цей суд не врахував правових висновків Верховного Суду про правові наслідки звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, про що фактично і стверджує ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» у своїй касаційній скарзі.

Звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України, тобто через нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України).

04 вересня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив

Рішення № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України. У цьому рішенні КС України, зокрема вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини).

Як зазначив Конституційний Суд України, істотними умовами укладення контракту є передбачення строку його дії, підстав його припинення чи розірвання. Тож контракт укладається на строк, який встановлюється за погодженням сторін та містить чітке зазначення, коли розпочинається строк дії контракту та коли він закінчується. Проте, наведене не може бути підставою для незастосування до працівників, які працюють відповідно до укладеного контракту, положень частини третьої статті 40 КЗпП України, і такі працівники не можуть бути звільнені в день тимчасової непрацездатності або в період перебування у відпустці, оскільки це зумовить нерівність та дискримінацію цієї категорії працівників, ускладнить їх становище та знизить реальність гарантій трудових прав громадян, встановлених Конституцією і законами України.

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), Верховний Суд вважає, що оскільки позивач звільнений відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (протилежного під час розгляду справи суди не встановили), і суди встановили факт закінчення строку дії трудового договору (протилежне під час розгляду справи не встановлено), позивач не просив поновити його на посаді виконуючого обов`язку заступника директора заводу, наполягав на тому, що має бути поновлений на посаді тимчасово виконуючого обов`язки директора, немає підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України, у цьому випадку потрібно усунути шляхом зміни дати звільнення позивача, а саме визначити датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності - 02 листопада 2019 року (аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 310/2284/17 (провадження № 61-3146св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-17196вв19), від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц (провадження № 61-43676св18), від 29 січня 2020 року у справі № 320/7991/16 (провадження № 61-36022св18), від 11 червня 2020 року у справі № 481/1043/17 (провадження № 61-37451св18), від 08 липня 2020 року у справі № 752/11686/18

(провадження № 61-18741св19), від 29 липня 2020 року у справі № 305/1229/18 (провадження № 61-20048св19)).

Отже, застосовуючи наведені правові висновки, суд апеляційної інстанції, не встановивши порушень правил пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України під час звільнення ОСОБА_1 (підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду щодо неправильного застосування пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України касаційні скарги не містять), помилково вважав, що існують достатні правові підстави для поновлення працівника на роботі - на посаді виконуючого обов`язки заступника директора заводу, зважаючи на те, що він був звільнений у період тимчасової непрацездатності, додатково враховуючи і те, що позивач просив його поновити на посаді тимчасово виконуючого обов`язки директора.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції наведеного також не врахував та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, що виключає можливість залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Переглянувши у касаційному порядку оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у межах доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_1 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зробив висновок, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права чи неправильно застосували норми матеріального права, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення.

Водночас, перевіряючи доводи та підстави касаційної скарги ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство», Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що наслідки порушення гарантій дотримання трудових прав працівників, визначених у частині третій статті 40 КЗпП України, усуваються шляхом зміни дати припинення трудових відносин на перший після закінчення періоду непрацездатності чи відпустки день.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов переконання, що касаційна скарга ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та зміну дати звільнення позивача.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 січня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2022 року у частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення

Позов ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботізадовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посадивиконуючого обов`язки заступника директора Госпрозрахункового відокремленого структурного підрозділу «Кілійський суднобудівельно-судноремонтний завод» ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, з 31 жовтня 2019 року на 02 листопада 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко