№ 1.380.2019.000106 - Судова практика України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2022 року

м. Київ

справа №1.380.2019.000106

адміністративне провадження № К/9901/29282/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2019 (головуючий суддя: Пліш М.А., судді: Шинкар Т.І., Судова-Хомюк Н.М.) у справі №1.380.2019.000106 за позовом ОСОБА_1 до Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У січня 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася з позовом до Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (первісний відповідач - Лапаївська сільська рада Пустомитівського району Львівської області; далі - відповідач), треті особи: ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), в якому просила:

визнати протиправним і скасувати рішення XV сесії VII скликання Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25.10.2018 № 448 «Про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Лапаївка Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_1 »;

зобов`язати Лапаївську сільську раду Пустомитівського району Львівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.01.1996 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, з врахуванням її заяви до Лапаївської сільської ради від 20.08.2018 та звернення від 30.08.2018.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 позов задоволено:

визнано протиправним і скасовано рішення XV сесії VII скликання Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25.10.2018 №448 «Про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Лапаївка Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_1 »;

зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.01.1996 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, з врахуванням її заяви від 20.08.2018 та звернення від 30.08.2018, виходячи із даних щодо наявності вільних земельних ділянок на території Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області станом на час розгляду такої заяви, про що прийняти рішення.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2019 скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.05.2019, і ухвалено нове про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 України у зв`язку із тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Позивачці роз`яснено, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням апеляційної інстанції, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувану постанову, і залишити в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 05.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 27.07.2022 здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі з Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області на Зимноводівську сільську раду Пустомитівського району Львівської області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка 31.01.1996 вперше звернулася до голови сільської ради с. Лапаївка із заявою про виділення їй земельної ділянки для будівництва житлового будинку.

21.08.2018 позивачка повторно звернулася до Лапаївської сільської ради про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. До заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою заявниця надала: копію паспорта, копію ідентифікаційного номера, графічні матеріали щодо земельної ділянки на території с. Лапаївка

30.08.2018 ОСОБА_1 подала до Лапаївської сільської ради звернення, у якому просила заяву від 31.01.1996 та 21.08.2018 розглядати на засіданні земельної комісії та сесії сільської ради у її присутності.

Рішенням Лапаївської сільської ради від 25.10.2018 №448 позивачці відмовлено в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Лапаївка Пустомитівського району Львівської області посилаючись на те, що бажане місце розташування земельної ділянки не відповідає містобудівній документації, а саме: на зазначене в графічному матеріалі бажане місце розташування земельної ділянки площею 0,1400 га надано дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку третім особам, документація розроблена та затверджена сільською радою.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася із цим позовом до суду.

ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН

На обґрунтування позовних вимог позивачка стверджує, що маючи намір реалізувати своє право на безоплатне отримання в межах норм приватизації земельну ділянку у власність, остання звернулася до органу місцевого самоврядування із заявою про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність. Проте відповідач відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з непередбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) підстав. Вважає, що чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Також позивачка зазначає, що 21.03.2019 звернулася до Лапаївської сільської ради із заявою від 21.03.2019, у якій просила у випадку розгляду (в тому числі повторного) її заяви (клопотання) про надання дозволу на розроблення проектної документації, здійснювати такий з врахуванням даних щодо наявності вільних земельних ділянок станом на час розгляду такого клопотання, а не лише брати до уваги бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідач позов не визнав. В обґрунтування своєї позиції стверджує, що бажану до відведення земельну ділянку вже передано у приватну власність громадянам ОСОБА_2 (рішення Лапаївської сільської ради від 20.09.2018 № 269) та ОСОБА_3 (рішення Лапаївської сільської ради від 20.09.2018 № 268). Згодом третіми особами зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, що підтверджується інформацією, зазначеною в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відтак, на переконання відповідача, відсутні підстави для надання позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянка, яка знаходиться на праві власності інших осіб.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що в оскарженому рішенні містяться суперечливі підстави для його прийняття, оскільки в одній частині рішення зазначено, що надано дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку третім особам, документація розроблена та затверджена сільською радою. А далі за текстом рішення вказано, що підстав для призупинення розробки проектів землеустрою та відмови в їх затвердженні немає.

Місцевий суд зазначив, що згідно із відомостями, що містяться Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка кадастровий номер 4623683700:01:001:1022, площею 0,07 га, а ОСОБА_3 земельна ділянка кадастровий номер 4623683700:01:001:1016, площею 0,07 га. Зазначені земельні ділянки останні отримали на підставі рішень Лапаївської сільської ради від 20.09.2018 №268 та №269 відповідно. Суд першої інстанцій констатував, що право на земельні ділянки виникло у третіх осіб до прийняття відповідачем оскарженого рішення. Проте відповідач не обґрунтував чому впродовж тривалого періоду часу, починаючи з подання позивачем вперше заяви від 31.01.1996, ним не вирішено питання щодо реалізації права ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки у власність безоплатно. Також за висновками суду першої інстанції, відповідач не обґрунтував, з яких підстав він у вирішенні питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою надав перевагу третім особам.

Одночасно із цим, суд першої інстанції констатував, що підставою для відмови у наданні позивачці дозволу слугувала не наявність зареєстрованого права власності на земельні ділянки, а невідповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, яке полягає у наданні дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку третім особам, розробленні документації та її затвердження сільською радою. За позицією суду першої інстанції, відмова з цих підстав не відповідає вимогам частини сьомої статті 118 ЗК України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивачки є зобов`язання відповідача повторно розглянути питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою виходячи із даних щодо наявності вільних земельних ділянок на території Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області станом на час розгляду такої заяви.

Апеляційний суд, зважаючи на встановлені у ході розгляду справи обставини, дійшов висновку про порушення судом першої інстанції юрисдикційної підсудності цього спору. За висновками апеляційного суду, позов направлено на поновлення прав позивачки у сфері земельних відносин. Таким чином, вказаний спір не є публічно-правовим, оскільки поглинається спором про право, а тому має вирішуватися судом за правилами цивільного судочинства, бо спірні правовідносини стосуються набутого права власності на земельні ділянки, що потребує встановлення судом обставин правомірності його набуття та виходить за межі компетентності адміністративних судів, а тому підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

При ухваленні судового рішення апеляційний суд послався на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 23.01.2019 №826/14370/14.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного встановлення юрисдикційної підсудності цієї справи. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржниця стверджує, що спір у цій справі пов`язаний із захистом прав, свобод та інтересів позивачки у сфері публічно-правових правовідносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. Скаржниця зазначає, що звернулася до суду із цим позовом виключно на захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Проте її право не було реалізовано внаслідок відмови відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність. Таким чином, за позицією скаржниці, перевірці у цій справі підлягають виключно дії (рішення) суб`єкта владних повноважень на предмет відповідності їх вимогам законодавства у сфері земельних відносин.

Одночасно із цим, скаржниця зазначає про помилковість застосування апеляційним судом до спірних правовідносин позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.01.2019 №826/14370/14, оскільки предмет, підстави та суб`єктний склад сторін не є тотожним у цих справах.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому з посиланням на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Зазначає, що на момент прийняття оскаржуваного у цій справі рішення, у третіх осіб вже виникло право власності на земельну ділянку, на яку претендує позивачка. Інших вільних земельних ділянок із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Лапаївка немає. Відповідно у правовідносинах, що склалися порушується спір про право, а тому справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Інші учасники справи процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

VІI. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг

Згідно із пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному:

«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже в контексті статей 2 4 5 19 КАС України визначальними ознаками справи адміністративної юрисдикції є не лише суть (зміст, характер) спору, але й підстави його виникнення та суб`єктний склад учасників правовідносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка звернулася до адміністративного суду із позовом, направленим на поновлення порушеного права володіти земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Лапаївка Пустомитівського району Львівської області.

Зі змісту оскаржуваного у цій справі рішення відповідача вбачається, що підставою для відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Лапаївка Пустомитівського району Львівської області слугувало те, що бажане місце розташування земельної ділянки не відповідає містобудівній документації, а саме: на вказане в графічному матеріалі бажане місце розташування земельної ділянки площею 0,1400 га надано дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку третім особам, документація розроблена та затверджена сільською радою.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішень Лапаївської сільської ради від 20.09.2018 №268 та №269 відповідно, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передані у власність земельні ділянки.

Згідно із приписами статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 ЗК України.

Відповідно до інформації, зазначеній у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка кадастровий номер 4623683700:01:001:1022, площею 0,07 га, що передана на підставі рішення Лапаївської сільської ради від 20.09.2018 № 269; ОСОБА_3 земельна ділянка кадастровий номер 4623683700:01:001:1016, площею 0,07 га, що передана на підставі рішення Лапаївської сільської ради від 20.09.2018 № 268.

Апеляційний суд констатував, що на момент прийняття оскаржуваного у цій справі рішення, право власності на земельну ділянку, на яку претендує позивачка, вже було зареєстроване у встановленому законом порядку за третіми особами.

Одночасно із цим, апеляційний суд зазначив, що відповідно до інформації, наданій суб`єктом владних повноважень, на території Лапаївської сільської ради відсутні вільні земельні ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

За таких обставин, зважаючи на факт оформлення іншими особами речового права на бажану до відведення земельну ділянку, апеляційний суд дійшов висновку, що у відповідних правовідносинах порушується спір про право, а тому даний спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Згідно із статтею 2 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Стаття 152 ЗК України визначає такі шляхи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до вимог частин першої, третьої, п`ятої статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Положеннями статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 16 ЦК передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

У контексті вищевикладеного колегія суддів Верховного Суду зазначає, у справі, яка розглядається, спірні правовідносини фактично спрямовані на захист порушених майнових прав позивачки, а тому висновок апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі не належить до юрисдикції адміністративних судів є правильним.

Натомість суд першої інстанції, встановивши факт реєстрації за третіми особами права власності на земельну ділянку, на яку претендує позивачка, протиправно розглянув цей спір за правилами адмінсудочинства.

Одночасно із цим колегія суддів наголошує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.

Таким чином правомірність набуття третіми особами права власності на земельну ділянку, на яку претендує позивачка, має оспорюватися за правилами цивільного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність речового права на земельну ділянку.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами, встановленими частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2019 у справі №1.380.2019.000106 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

В. М. Шарапа