ПОСТАНОВА

Іменем України

15 квітня 2020 року

Київ

справа №1.380.2019.000468

адміністративне провадження №К/9901/29024/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року (головуючий суддя - Іщук Л. П., судді - Обрізко І. М., Онишкевич Т.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості,

ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1.Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до суд у із позовом до Львівської митниці ДФС (надалі також - відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості від 21 січня 2019 року № UA209000/2019/000066/2.

В обґрунтування позову зазначив, що ним при здійсненні митного оформлення автомобіля надано всі необхідні та достатні документи в підтвердження заявленої митної вартості ввезеного транспортного засобу, однак, відповідач, всупереч вимогам Митного кодексу України безпідставно прийняв оскаржуване рішення та неправомірно застосував резервний метод визначення митної вартості товару, імпортованого позивачем.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що митна вартість імпортованого позивачем транспортного засобу, що вказана декларантом у митній декларації № UA209190/2019/006858, визначена за основним методом і до митної декларації додано всі необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про його митну вартість за ціною договору, а відтак, відповідачем безпідставно визначено митну вартість ввезеного позивачем транспортного засобу із застосуванням резервного методу.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС задоволено. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2019 року у справі № 1.380.2019.000468 скасовано та прийнято постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач фактично погодився із методом визначення митної вартості та митною вартістю товару, зазначених органом доходів і зборів у рішенні про коригування митної вартості товару, вказавши їх у новій митній декларації, а тому правовий спір між сторонами щодо узгодження митної вартості припинив існувати з моменту подання нової митної декларації.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

2.ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, позивач зазначив, що із змісту положень Митного Кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що положення обумовлених нормативно-правових актів не містять жодних обмежень та винятків для декларанта з приводу неможливості оскаржити ним до суду рішення митного органу про коригування митної вартості та захистити порушене право впродовж шести місяців (з моменту його отримання) в залежності від того, як випущено товар у вільний обіг «під гарантію» або шляхом подання «нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості».

Крім того, скаржник послався на те, що із рішення про коригування митної вартості товарів не вказано жодні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей; не зазначено документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності; не вказано, які саме складові митної вартості товарів є не підтвердженими, чому з поданих документів не можливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

2.2. Доводи відповідача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, вказуючи на помилковість позиції позивача, посилається на те, що рішення судом апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням вимог процесуального законодавства.

При цьому відповідач вказує на те, що подані ОСОБА_1 до митного оформлення транспортного засобу документи не містили всіх відомостей, що підтверджували б числові значення складових митної вартості товарів.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

21 січня 2019 року ОСОБА_1 через уповноваженого представника подано до митного оформлення митну декларацію № UA209190/2019/006858 на придбаний ним у Німеччині легковий автомобіль, що був у вжитку, марки Volkswagen, модель PASSAT, 2014 року випуску, тип двигуна дизель, об`єм двигуна 1968 см. куб., за ціною 7000 євро.

До вказаної митної декларації додано експортну декларацію 18DE323097580942E9, висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 02 січня 2019 року № 138, рахунок-фактуру від 19 грудня 2018 року № 521, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 08 вересня 2014 року, договір про надання послуг митного брокера від 3 вересня 2018 року, паспорт громадянина України.

За результатами перевірки правильності визначення декларантом митної вартості товару, визначеного у декларації, в порядку митних консультацій відповідачем запропоновано надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару згідно з частиною третьою статті 53 Митного кодексу України, а саме: якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; транспортні (перевізні) документи, що містять відомості про вартість перевезення товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; копію митної декларації країни відправлення.

Оскільки декларант відмовився надати додаткові документи 21 січня 2019 року Львівська митниця ДФС видала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2019/00131 та прийняла рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2019/000066/2, яким визначено митну вартість імпортованого автомобіля за резервним методом у розмірі 10950 євро.

Як встановлено з матеріалів справи, уповноваженою особою позивача 22 січня 2019 року подано нову митну декларацію № UA209190/2019/007475, у графі 43 якої проставлено « 6» - тобто визначений декларантом метод визначення митної вартості за резервним методом. У графі 45 «Коригування» зазначено 347719,40. Вказані обставини свідчать про те, що декларант самостійно визначив митну вартість транспортного засобу з урахуванням оскаржуваного рішення про коригування митної вартості.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України (надалі також - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями частини другої статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

У пункту 36 рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Зміст висновків Європейського суду з прав людини у наведеному та інших рішеннях свідчать про те, що основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Розглядувана категорія разом із такими елементами як остаточність судового рішення та своєчасність виконання остаточних рішень, є невід`ємними складовими права на суд, яке, у свою чергу, посідає одне з основних місць у системі фундаментальних цінностей будь-якого демократичного суспільства.

Іншим не менш важливим елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Офіційне розуміння правової визначеності як елемента верховенства права надано в пункті 3.1 мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 по справі №1-25/2010, відповідно до якого одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинно базуватися на критеріях, які дадуть змогу передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, зокрема щодо оскарження прийнятих митними органами рішень врегульовані положеннями Митного кодексу України (надалі також - МК України; тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю;

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу;

Крім того пунктом 4 частини третьої статті 52 МК України надано право декларанту оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів.

За змістом частини першої статті 24 МК України кожна особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси.

Частиною першою статті 29 МК України передбачено, що рішення, дії або бездіяльність митних органів або їх посадових осіб можуть бути оскаржені безпосередньо до суду в порядку, визначеному законом.

Наведені положення Митного кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України дають підстави для висновку, що право на оскарження декларантом рішення митного органу про коригування митної вартості ввезених товарів та на оцінку судом його доводів щодо протиправності такого рішення не поставлено в залежність від того яким чином декларант скористався правом на випуск товару у вільний обіг: чи то шляхом сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом, чи то шляхом сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу).

Натомість, при запроваджені на практиці обмежень щодо неможливості отримання правового захисту та аналізу судом оскаржуваного рішення на відповідність критеріїв, закріпленим у частині другій статті 2 КАС України, внаслідок подання нової митної декларації, такі обмеження є не допустимими, оскільки не відповідають умовам передбачуваності та не базуються на обставинах, які дадуть змогу передбачити декларанту юридичні наслідки своєї поведінки, тобто такими, що не відповідають принципу правової визначеності.

Верховний Суд звертає увагу на те, що за загальним правилом подання митної декларації після врегулювання питання щодо правильності визначення митними органами митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, означає відсутність спору щодо цього питання. Водночас, подальше декларування відповідним суб`єктом митної вартості товару в розмірі, визначеному митним органом, може бути підставою для її перегляду тільки за умови наявності обґрунтованих сумнівів щодо дотримання суб`єктом владних повноважень законодавства з питань митної справи при визначенні розміру цієї митної вартості.

До того ж, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд України у постанові від 12 листопада 2014 року у справі № 21-201а14, здійснивши системний аналіз норм МК України, дійшов висновку, відповідно до якого у разі незгоди з рішенням чи дією митних органів з питань: перевірки достовірності документів, що підтверджують країну походження товару, який переміщується на митну територію України; визначення, призначення, заявлення, з`ясування достовірності, коригування та/чи інших дій щодо митної вартості; митного контролю і митного оформлення, декларант (суб`єкт господарювання, підприємство) може піддати ці дії чи рішення судовому контролю.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, безпідставно послався на постанову Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі №816/2396/17. У цій справі зазначено, що до предмету доказування у цій категорії справ входять обставини заповнення митної декларації, яку подано до митного оформлення, а також обставини щодо подання нової митної декларації - у випадку прийняття митним органом рішення про коригування заявленої митної вартості. Дослідження відомостей з відповідних граф митних декларацій є необхідним для правильного вирішення такого спору, зокрема для висновку про те, погодився чи не погодився декларант із скоригованою митним органом митною вартістю. Останнє, в свою чергу, має значення для висновку про те, чи продовжує існувати між сторонами правовий спір.

Вказане судом касаційної інстанції зазначене без установлення всіх фактичних обставин, що мають значення для вирішення спору, а відтак це судове рішення не є релевантним для цілей розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС .

При цьому, суд звертає увагу на те, що фактично, звертаючись із позовом про скасування рішення про коригування митної вартості, яке ухвалене до заповнення відповідних граф митної декларації та подання її для випуску у вільний обіг товарів, позивач висловив свою незгоду із таким, а відтак суд зобов`язаний надати оцінку відповідним доводам.

Аналогічний підхід застосовано Верховний Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду при ухваленні постанови від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18, де зазначено, що реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову та скасовуючи рішення суду першої інстанції, не досліджував оскаржуваний індивідуальний акт на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, а фактично право позивача на розгляд його справи судом поставлено в залежність від обрання ним способу випуску товару (щодо якого митним органом прийнято рішення щодо збільшення нарахувань до бюджету) у вільний обіг.

З огляду на те, що судом апеляційної інстанції не вжито дій з метою оцінки доводів позивача про недотримання відповідачем законодавства під час ухвалення рішення про коригування митної вартості товарів постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2019 року не є такою, що ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, враховуючи зазначені судом касаційної інстанції нормативно-правові положення та обставини, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення не є законним та обґрунтованим.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд вважає висновки суду апеляційної інстанції передчасними та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом апеляційної інстанції порушені норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

За змістом частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням наведеного, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду апеляційної інстанції скасувати з передачею справи на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 3 345 349 353 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року скасувати.

Справу №1.380.2019.000468 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх