ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 1.380.2019.001698

адміністративне провадження № К/9901/35122/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 (суддя Мричко Н.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 (головуючий суддя Кухтей Р.В., судді: Нос С.П., Обрізко І.М.) у справі №1.380.2019.001698 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, платник податків) звернувся до суду із позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.03.2019 №0002191307, №0002181307 та №0002201307

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковим органом при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано обставини, згідно з якою не вважається додатковим благом та не включається до загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податку сума, прощена (анульована) кредитором за його самостійним рішенням, а тому із такої не підлягає сплаті податок на доходи фізичних осіб та військовий збір та відповідно, нарахування штрафних санкцій у зв`язку із несплатою цих податків. На думку позивача, податкові спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та необґрунтованими, а відтак підлягають скасуванню.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.08.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволені позову суди виходили з того, що кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), що є підставою для зобов`язання позичальника (позивача) відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку на доходи з фізичних осіб у відповідності до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Дії позивача щодо неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік не відповідають нормам податкового законодавства. Отримання позивачем доходу у вигляді додаткового блага дає підстави для висновку, що контролюючим органом правомірно визначено позивачу грошове зобов`язання зі сплати військового збору, обрахованого з суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту).

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує на неврахування судами, що у даному випадку зменшення зобов'язання позивача за кредитним договором не призвело до зростання його власного капіталу. В результаті виконання умов кредитного договору у позивача не виникло доходу. Зазначає, що судами не враховано, що в наслідок реалізації договірних правовідносин між позивачем та Банком за кредитним договором, позивачем повернуто Банку суму майже вдвічі більшу, ніж була отримана ним за кредитним договором, що свідчить про відсутність факту збільшення капіталу позивача.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення та судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами попередніх інстанцій установлено, що податковим органом у період з 11.02.2019 по 15.02.2019 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку діяльності позивача за період з 01.01.2016 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 22.02.2019 №294/13.1-07/2872708173 (далі - акт перевірки).

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.03.2019 №0002181307 форми «Р», яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 96462 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням в сумі 77170,26 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 19292,56 грн; №0002191307 форми «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір у розмірі 8038,58 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням у сумі 6430,86 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1607,72 грн; №0002201307 форми «ПС» за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 170 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167 ПК України, внаслідок чого донараховано податок на доходи фізичних осіб за 2016 рік на загальну суму 77170,26 грн; підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пункту 179.1 статті 179 ПК України в частині неподання декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік, що тягне за собою накладення штрафу; підпунктів 1.2, 1.3, 1.5, 1.6 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу, підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України, в результаті чого донараховано військовий збір за 2016 рік на загальну суму 6430,86 грн.

Підставою для визначення податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій слугувало недекларування та невключення позивачем до складу доходу сум заборгованості за податковим кредитом, яку прощено Банком.

Судовими інстанціями установлено, що між позивачем (позичальник) та ВАТ «ВТБ Банк» укладений кредитний договір від 02.07.2008 №54/1701/511 (надалі - кредитний договір), за умовами якого Банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти (кредит) в сумі 59000 доларів США строком кредитування до 02.07.2028 під проценти користування кредитом 14 % річних.

Між позивачем та Банком 05.01.2016 укладено договір про внесення змін №2 до кредитного договору, за яким сторони домовилися рефінансувати залишок кредитної заборгованості за кредитним договором в Національну валюту України, станом на 05.01.2016 сума заборгованості за кредитним договором становить 177800 грн.

Згідно з листа ПАТ «ВТБ БАНК» від 15.03.2017 №2315/1-2 та повідомлення про анулювання (прощення) боргу від 05.01.2016 №2/1700-2 позивача повідомлено під особистий підпис про звільнення від виконання обов`язків по сплаті кредитної заборгованості, внаслідок припинення зобов`язань (прощення боргу), за кредитним договором від 02.07.2008 №54/1701/511, на підставі статті 605 Цивільного кодексу України.

Згідно з відомостей з державного реєстру фізичних осіб платників податків ДФС України про суми виплачених доходів ПАТ «ВТБ БАНК» відобразило у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма 1ДФ) за звітний період І квартал 2016 року, за ознакою доходу « 126 - дохід як додаткове благо» в сумі 428723,67 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За приписами пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами (пункт 15.2 статті 15 Податкового кодексу України).

За змістом підпунктів 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до абзацу другого пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Згідно з підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

Положеннями підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.

За змістом підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Законом України «Про внесення змін до ПК України щодо кредитних зобов`язань» від 09.04.2015 №321-VIII, положення якого набрали чинності 07.05.2015, підрозділ 1 розділу XX «Перехідні положення» доповнено пунктом 8, у відповідності з яким не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 01.01.2014, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 01.01.2014.

Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 01.01.2015.

Отже, з метою оподаткування доходи, отримані платником податку у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, та суми прощеної (анульованої) кредитором у розмірі різниці, розрахованої відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, слід розглядати окремо.

За змістом наведених положень у разі якщо кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу у відповідності до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

Таким чином, анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту) є підставою для зобов`язання позичальника відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку на доходи з фізичних осіб у відповідності до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.07.2021 у справі № 826/12872/17.

Згідно з підпунктом «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.

Враховуючи, що судами встановлено, що Банком подано податковий розрахунок за формою 1-ДФ за звітний період І квартал 2016 року, в якому відображено нарахований та виплачений дохід у вигляді анулювання (прощення) позивачу боргу за ознакою доходу « 126 - дохід як додаткове благо» в сумі 428723,67 грн, про повідомлення боржника про прощення (анулювання) боргу та необхідність сплати податку з доходу Банком повідомлено позивача своєчасно, та встановлення судами, що вказана сума є сумою по основному боргу (кредиту), Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що сума такого прощеного боргу вважається додатковим благом та включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу з урахуванням норм абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

З огляду на зазначене, Верховний Суд не може погодитись з твердженнями позивача про неправомірність визначення податковим органом суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються за результатами річного декларування в розмірі 96462 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням у сумі 77170,26 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 19292,56 грн

Застосування контролюючим органом штрафу до позивача обумовлено порушеннями пункту 176.1 статті 176 ПК України, відповідно до якого платники податку зобов`язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов`язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.

Згідно з підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом ІV цього Кодексу.

Пунктом 179.1 статті 179 ПК України передбачено, що платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач отримавши кредитором анулювання (прощення) заборгованості за кредитним договором податкову декларацію про майновий стан і доходи до податкового органу за 2016 рік не подавав та відповідно доходи у вигляді додаткового блага за 2016 рік не декларував, колегія суддів погоджується з правомірністю податкового повідомлення-рішення від 22.03.2019 №0002201307 форми «ПС», яким до платника податків застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 170 грн за неподання податкової декларації про майновий стан і доходи з відповідними додатками за 2016 рік.

Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01.01.2015, внесено зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, відповідно до яких тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу, об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Таким чином, за встановлених вище обставин, отримання позивачем доходу у вигляді додаткового блага є підставою для визначення податкового зобов`язання зі сплати військового збору, обрахованого з суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту).

Підсумовуючи вказане, Верховний Суд зазначає, що позивачем в касаційній скарзі не зазначено достатніх обґрунтувань, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Позивач також посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема, надання невірної оцінки доводам податкового органу та неповне встановлення фактичних обставин у справі, а тому Суд вважає за необхідне зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Всі доводи позивача спростовані судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду. Аналогічні доводи зазначено в касаційній скарзі, проте їм вже надана оцінка судами попередніх інстанцій.

Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно встановлених фактів щодо предмету доказування, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №1.380.2019.001698 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва Т.А. Чумаченко