ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.002101
адміністративне провадження № К/9901/34513/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року (прийняте в складі: головуючого судді Сподарик Н.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Гінди О.М., суддів Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.)
У С Т А Н О В И В:
РУХ СПРАВИ
І. Короткий зміст позовних вимог
1. Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)» (далі - позивач, підприємство) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - відповідач, податковий орган), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати рішення від 06.02.2019 за № 0001041308 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги Підприємство зазначило, що спірне рішення за № 0001041308 від 06.02.2019 відповідачем винесено безпідставно, всупереч вимог податкового законодавства. Указує, що податковий орган безпідставно нарахував штрафні санкції в розмірі 314462,50 грн та виніс оскаржуване рішення на підставі неузгодженої вимоги про сплату боргу від 11.01.2019 на суму 628925 грн, оскільки така вимога оскаржувалася в адміністративному та судовому порядку, а тому до набрання судовим рішенням законної сили є неузгодженою та не підлягає виконанню і відповідно відсутні правові підставі у нарахування штрафних санкцій.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено.
3.1. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.02.2019 за № 0001041308 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску. Також було вирішено питання щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
4. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій визнали, що податковим органом, при нарахуванні штрафних санкцій в сумі 314462,50 грн, безпідставно взято, як узгоджений розмір грошового зобов`язання визначеного на підставі вимоги про стягнення боргу від 11.01.2019 № Ю-0000451308, оскільки така вимога на час винесення спірного рішення була оскаржена.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
5. 14 грудня 2020 року податковий орган не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами попередніх норм матеріального та процесуального права щодо задоволення позовних вимог, просить скасувати рішення Львівського адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року у справі № 1.380.2019.002101 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
5.1. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі №1.380.2019.002101 стало оскарження судових рішень, перелік яких визначений у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, з посиланням у касаційній скарзі на пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
5.2. Так, відповідач зазначає, що позивач є платником єдиного внеску загальнообов`язкове державне страхування. Згідно ч. 3 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та несплачена у строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується із нарахуванням пені та застосування штрафів. У період з 01.10.2016 по 31.12.2017 Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)» занизило базу нарахування єдиного внеску на суму 2858750 грн за рахунок не включення до бази даних нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених із врахуванням додаткової бази нарахування єдиного внеску. Отже, відповідач вважає, що штрафні санкції до відповідача застосовані правомірно.
5.3. Головне управління ДПС у Львівській області, вважає за необхідне відступити від висновків, щодо застосування вищезазначених норм права (п.2 ст.6, ст.8, ч. З ст.9, ст.25 Закону №2464) у подібних правовідносинах (що стосуються підстав застосування до позивача штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не донарахованого єдиного внеску), викладених у постанові Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №804/2008/16, оскільки, Верховний Суд безпідставно не врахував доводів податкового органу, а також доказів на їх підтвердження.
6. Позивач правом подання відзиву на касаційну скаргу відповідача не скористався, що не перешкоджає її розгляду по суті.
7. 18 січня 2021 року справа № 1.380.2019.002101 надійшла на адресу Верховного Суду.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
8. Суди попередніх інстанцій установили, що 11.01.2019 відповідачем проведено планову виїзну перевірку Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 30)» з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2017.
9. За результатами проведеної перевірки складено акт № 30/13-08/08680448.
10. Актом перевірки встановлено порушення вимог п. 2 ст. 6, ст. 8, п. 2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого підприємством занижено суму нарахованого єдиного внеску на суму 628925 грн за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених на загальну суму 2858750 грн.
11. За результатами проведеної перевірки, ГУ ДФС у Львівській області, відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», 11.01.2019 винесено вимогу про сплату боргу № Ю-0000451308 на суму 628925 грн.
12. За результатами адміністративного оскарження згаданої вимоги, така була залишена без змін.
13. Відповідачем 06.02.2019 за № 0001041308 прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску в сумі 314462,50 грн на підставі ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».
14. Підприємством, 18.02.2019 на адресу відповідача було скеровано скаргу № 18 з вимогою скасувати рішення з підстав неправомірності.
15. Рішенням ДФС України № 1388/6/99-99-11-05-02-25 від 25.03.2019 скаргу залишено без задоволення.
16. Уважаючи неправомірність дій відповідача щодо прийняття податкового повідомлення-рішення від 06.02.2019 за № 0001041308, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
V. Позиція Верховного Суду
17. Спірним питання у цій справі правомірність застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату визначених у вимозі сум єдиного внеску.
18. Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
19. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України (тут і далі, в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), виходить з такого.
20. Згідно п. 14.1.39 статті 14 Податкового кодексу України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
21. Підпунктом 14.1.156 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
22. Відповідно до п.п. 14.1.175 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
23. Згідно п. 56.1. статті 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
24. Пунктом 56.2. статті 56 Податкового кодексу України передбачено, у разі коли платник податків уважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
25. Відповідно до приписів п. 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1., 54.3.2., 54.3.4. 54.3.6. п. 54.3. статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення - рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
26. Згідно п. 56.15 статті 56 Податкового кодексу України скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов`язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.
27. Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2020 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
28. Відповідно до пункту 1 частини 2 ст.6 Закону № 2464-VI на платників збору покладений обов`язок по своєчасному та в повному обсязі нараховуванні, обчисленні і сплаті єдиного внеску.
29. Частиною другою статті 9 Закону № 2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
30. Частиною 7 та 10 вказаної статті встановлено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку, при цьому днем сплати єдиного внеску вважається день списання банком суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок Пенсійного фонду.
31. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця (частина 8 ст. 9 Закон №2464-VI ).
32. Згідно пункту 3 частини 11 ст. 25 Закону №2464- VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
33. Зі змісту наведеної норми слідує, що за не нарахування єдиного внеску застосовуються штрафні санкції у вигляді штрафу, максимальний розмір якого становить 50 відсотків суми донарахування.
34. Абзац 9 частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI передбачає, що у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
35.Відповідно до абз. 2 частини 14 статті 25 Закону № 2464-VI, суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду з одночасним обов`язковим письмовим повідомленням про це територіального органу доходів і зборів, яким прийнято це рішення.
36. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2019 справа № 1.380.2019.002101, залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2019, тобто набрало законної сили, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.01.2019 № Ю-0000451308 на суму 628925 грн.
37. Отже, оскільки вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.01.2019 № Ю-0000451308, на підставі якої відповідачем було винесено рішення від 06.02.2019 за № 0001041308 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, скасована в судовому порядку, тобто грошове зобов`язання в сумі 628925 грн не є узгодженим, а тому відсутні підстави для застосування штрафних санкцій до позивача в розмірі 314462,50 на підставі оспорюваного рішення у розглядуваній справі.
38. Указана правова позиція міститься у судовому рішенні Верховного Суду, від 04 квітня 2019 року у справі №804/2008/16.
39. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень Позивач стверджує про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
40. Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.
41. Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
42. Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.
43. За змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
44. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom"), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
45. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
46. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
47. Сформульовані Верховним Судом висновки з цього питання правильно застосовані судами попередніх інстанцій у справі, що переглядається. Заявником касаційної скарги, своєю чергою, переконливо не обґрунтовано необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, які були застосовані судами. Доводи й аргументи заявника касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.
48. Суд зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів, які наявні у матеріалах справи. Така перевірка судових рішень знаходиться за межами касаційного перегляду визначеному статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
49. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
50. Ураховуючи, що суди першої та апеляційної інстанції прийняли рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
VІІ. Судові витрати
51. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасником справи, на користь якого ухвалено судове рішення, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
52. Керуючись статтями 3 328 341 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд-
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення.
2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року у цій справі залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Шишов
Судді І.В. Дашутін
М.М. Яковенко