ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2022 року

м. Київ

справа № 1.380.2019.003592

адміністративне провадження № К/9901/10221/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року (головуючий суддя Костецький Н.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2020 року (головуючий суддя Старунський Д.М., судді - Качмар В.Я., Кушнерик М.П.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування наказу та податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області), яке є правонаступником Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області), в якому, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, просив визнати протиправними та скасувати наказ від 7 травня 2019 року № 2711 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 "; податкові повідомлення-рішення від 2 липня 2019 року №0008881307, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «єдиний податок з фізичних осіб» на 449416,31 грн (за податковими зобов`язаннями - 359533,05 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 89883,26 грн); №0008871307, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «військовий збір» на 13198,22 грн (за податковими зобов`язаннями - 10558,58 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2639,64 грн); №0008821307, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» на 3230 грн; №0008811307, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 907875,25 грн (за податковими зобов`язаннями - 726300 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 181575,05 грн); №0008851307, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування» на 628986,25 грн (за податковими зобов`язаннями - 503189 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами - 125797,25 грн); №0008861307, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) на суму 510 грн; Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 2 липня 2019 року №Ф-0008841307 на суму 104424,05 грн; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 2 липня 2019 року №0008831307, яким донараховано єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування 104424,05 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідно до пункту 172.2 статті 172 Податкового кодексу України (далі - ПК України) здійснив сплату податку на доходи з фізичних осіб у розмірі 5% вартості проданих квартир. Наявність статусу фізичної особи-підприємця не свідчить про те, що з моменту реєстрації така особа діє у всіх правовідносинах як фізична особа-підприємець. Зміна видів діяльності проводиться лише за наявності відповідного наміру (волевиявлення) платника податків, який реалізується шляхом подання відповідної заяви. Заборони щодо продажу фізичними особами протягом року більше як одного об`єкта нерухомого майна законодавством не передбачено. Звертає увагу, що в Акті перевірки встановлено, що квартири та нежитлові приміщення, підвали були зареєстровані на фізичну особу платника податків ОСОБА_1 на підставі приватної власності та на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 лютого 2017 року (справа №465/674/17), проте, вказане рішення скасовано. Оскільки позивач здійснював продаж нерухомого майна як фізична особа з оподаткуванням відповідно до статті 172 ПК України, у останнього не виник обов`язок зареєструватись платником податку на додану вартість незалежно від суми здійснення операцій.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2020 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 2 липня 2019 року № 0008881307, №0008871307, № 0008821307, № 0008811307, № 0008851307, № 0008861307, Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 2 липня 2019 року № Ф-0008841307, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 2 липня 2019 року №0008831307. У задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 7 травня 2019 року № 2711 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 » відмовлено. Судовий збір у розмірі 7684 грн стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Львівській області.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у Львівській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Зокрема, в обґрунтування скарги відповідач зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі було посилання скаржника у касаційній скарзі на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки судами в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

У судове засідання, призначене на 22 червня 2022 року, учасники справи не прибули.

Від представника позивача ОСОБА_1 - Назаренка Андрія Романовича надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи, що учасники справи у судове засідання не з`явились, колегія суддів вирішила продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження (частина дев`ята статті 205 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ГУ ДФС у Львівській області 7 травня 2019 року на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79, пункту 82.2 статті 82 ПК України та згідно доповідної записки управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Львівській області від 6 травня 2019 року №315/13.7-15, винесено наказ № 2711 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 ».

На підставі вказаного наказу, контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених ПК України податків та зборів, дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, за результатами якої 31 травня 2019 року складено Акт № 789/13.7/3284601954 (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, підпункту «а» пункту 176.1 статті 176, пункту 177.10 статті 177, підпункту 296.1.2 пункту 296.1 статті 296 ПК України, а саме: неведення книги обліку доходів та витрат за 2017-2018 роки;

підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49, підпункту «в» пункту 176.1 статті 176, підпункту 177.5.2 пункту 177.5, пункту 177.11 статті 177 ПК України, а саме: не подання податкової декларації про майновий стан і доходи за другий квартал 2017 року та за 2017-2018 роки;

пункту 167.1 статті 167, пункту 177.2 статті 177, підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 ПК України, а саме: встановлено заниження податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 503189 грн;

пунктів 292.1, 292.4 статті 292, абзацу другого пункту 293.4 статті 293, абзацу сьомого підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України, донараховано суми податкового зобов`язання по єдиному податку за І квартал 2017 року у сумі 359533,05 грн;

підпунктів 1.2, 1.3 1.5, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, в результаті чого донараховано військовий збір на загальну суму 10558,58 грн, в тому числі за 2017 рік на суму 8102,39 грн, за 2018 рік на суму - 2456,19 грн;

пункту 1 частини четвертої статті 1, абзацу 1 пункту 2 частини першої статті 7, пункту 5 статті 8, пунктів 2, 8 статті 9 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-Vl «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що призвело до нарахування єдиний внесок на загальну суму 104424,05 грн, у тому числі за ІІ-ІV квартали 2017 року на суму - 75957,75 грн, за 2018 рік на суму - 28466,30 грн;

пункту 181.1 статті 181, пунктів 183.4, 183.10 статті 183, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 ПК України, в результаті чого донараховано податку на додану вартість на загальну суму 726300,20 грн;

підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49, пункту 202.1 статті 202, пункту 203.1 статті 203 ПК України, а саме не подано до контролюючого органу податкові декларації по податку на додану вартість за травень - листопад 2017 року, січень- грудень 2018 року, що тягне за собою накладення штрафу.

На підставі вказаного Акта перевірки ГУ ДФС у Львівській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 2 липня 2019 року:

№0008881307, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «єдиний податок з фізичних осіб» на 449416,31 грн (за податковими зобов`язаннями - 359533,05 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 89883,26 грн);

№0008871307, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «військовий збір» на 13198,22 грн (за податковими зобов`язаннями - 10558,58 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2639,64 грн);

№0008821307, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» на 3230 грн;

№0008811307, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 907875,25 грн (за податковими зобов`язаннями - 726300 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 181575,05 грн);

№0008851307, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування» на 628986,25 грн (за податковими зобов`язаннями - 503189 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами - 125797,25 грн);

№0008861307, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) на суму 510 грн;

Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 2 липня 2019 року № Ф-0008841307 на суму 104424,05 грн;

рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 2 липня 2019 року № 0008831307, яким донараховано єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування 104424,05 грн.

Вважаючи, що вказані рішення, прийняті контролюючим органом 2 липня 2019 року є протиправними та такими, що суперечать нормам податкового законодавства, позивач звернувся з цим позовом до суду та просив їх скасувати.

Задовольняючи позов в частині вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішень про застосування штрафних санкцій, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем отриманий дохід від продажу власного нерухомого майна, то такий дохід не відноситься до доходу фізичної особи - підприємця як платника єдиного податку, а тому відсутнє і перевищення граничного обсягу виручки, що стало підставою для донарахування ОСОБА_1 , податкових зобов`язань за оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями, рішеннями про застосування фінансових санкцій та прийняття вимоги про сплату недоїмки.

Зазначена позиція підтримана Восьмим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій передчасними, враховуючи наступне.

Так, предметом спору у цій справі є оподаткування фізичною особою доходу, отриманого внаслідок систематичного продажу нерухомого майна впродовж 2017 - 2018 років, сплата військового збору з отриманого доходу від продажу зазначеного майна у вказаних роках, ПДВ з операцій із продажу нерухомого майна, а також декларування доходу, отриманого від продажу нерухомого майна.

Оподаткування доходу фізичних осіб регламентовано нормами розділу IV ПК України, відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 якого, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Абзацом другим пункту 164.1 статті 164 ПК України визначено, що загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно із підпунктом 164.2.4 пункту 164.2 статті 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 172- 173 цього Кодексу.

Ставки податку встановлені статтею 167 ПК України.

Відповідно до пункту 167.1 цієї статті, ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 167.2 статті 167 ПК України встановлено, що ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом.

Такий випадок визначено статтею 172 ПК України, якою встановлено оподаткування доходу від операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого майна.

Абзацом першим пункту 172.1 статті 172 ПК України передбачено, що дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Згідно із пунктом 172.2 вказаної статті, дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу. У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об`єкта незавершеного будівництва.

Статтею 177 ПК України врегульовано оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Так, за приписами пункту 177.1 статті 177 ПК України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Буквальне тлумачення заголовку статті 177, норми пункту 177.1 цієї статті свідчить, що встановлені цією нормою правила оподаткування, зокрема щодо ставки, застосовуються за одночасної наявності таких умов: 1) дохід отримано фізичною особою-підприємцем; 2) дохід отримано від провадження господарської діяльності.

За визначенням статті 42 Господарського кодексу України (ГК України), підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Суб`єктами господарювання у розумінні статті 55 ГК України, зокрема, є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до положень статей 1, 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV), фізична особа, яка має намір стати підприємцем, подає документи для державної реєстрації фізичної особи підприємцем відповідно до переліку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Частиною дев`ятою статті 4 Закону №755-IV передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Отже, фізичні особи можуть вважатись суб`єктами господарювання тільки за умови здійснення ними господарської діяльності і реєстрації їх як підприємців. Саме з моменту реєстрації підприємцем особа набуває відповідний правовий статус.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити про те, що у постанові Верховного Суду від 6 жовтня 2020 року у справі № 826/14391/16 суд дійшов висновку, що підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку. Аналізуючи ознаки, притаманні підприємницькій діяльності, з урахуванням положень статей 42 та 55 ГК України, Верховний Суд констатував, що можна зробити висновок про те, що підприємницька діяльність передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, пов`язаних з такою діяльністю. Верховний Суд послався на роз`яснення в пункті 4 постанови Пленуму Верховного України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25.04.2003 № 3, згідно з якими під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб`єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов`язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик. З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що комплекс послідовних цілеспрямованих дій фізичної особи з продажу нерухомого майна є систематичною діяльністю, метою якої є саме отримання прибутку, оскільки зазначені дії з продажу не можна кваліфікувати як такі, що мали на меті задоволення власних (особистих) потреб фізичної особи, а, отже, вказане є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька. При цьому, сам лише факт підписання відповідних договорів купівлі-продажу нерухомого майна без зазначення статусу фізичної особи, як підприємця, не є свідченням відсутності зв`язку таких операцій із підприємницькою діяльністю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18.

Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини другої статті 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Здійснення особою підприємницької діяльності без дотримання обов`язкової умови реалізації права на підприємницьку діяльність, тобто без державної реєстрації в установленому порядку як фізична особа-підприємець, є підставою для притягнення такої особи до відповідальності, встановленої чинним законодавством. Так, стаття 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність, зокрема, за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання у вигляді штрафу з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності 7 жовтня 2008 року запис №24040000000023407 та перебуває на спрощеній системі оподаткування.

При цьому, поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишено те, що згідно із положеннями підпункту 2 пункту 180.1 статті 180 ПК України, для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Пунктом 181.1 статті 181 ПК України передбачено, що у разі, якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Відповідно до пунктів 183.2 та 183.3 статті 183 ПК України, у разі обов`язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

У разі добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним підпунктом 6 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу, реєстраційна заява подається згідно з пунктом 183.7 цієї статті не пізніше ніж за 20 календарних днів до початку податкового періоду, з якого такі особи вважатимуться платниками податку та матимуть право на податковий кредит і складання податкових накладних.

Згідно із пунктом 183.10 статті 183 ПК України, будь-яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Контролюючий орган в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваних рішень посилався на те, що сума доходу, отримана ОСОБА_1 на спрощеній системі оподаткування від реалізації послуг за останні 12 календарних місяців перевищує 1000000 грн, а тому платник податків зобов`язаний був перейти на сплату інших податків і зборів.

Судами попередніх інстанцій не досліджено обставин щодо розміру доходу, отриманого позивачем на спрощеній системі оподаткування від реалізації послуг за останні 12 місяців, що на думку відповідача, зумовлює зареєструватися платником податку на додану вартість та не надано належної оцінки вказаним обставинам.

Відповідно до частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

З огляду на наведене, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

Зазначені порушення судами норм процесуального права унеможливлюють перевірку доводів заявника касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Внаслідок неповного встановлення судами попередніх інстанцій обставин у цій справі, суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити застосовність наведених скаржником висновків Верховного Суду з питання застосування норм права до правовідносин, які виникли у цій справі, тобто реалізувати мету, з якою касаційне провадження було відкрито.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустили обидві судові інстанції, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2020 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх