№ 1.380.2019.006549 - Судова практика України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 1.380.2019.006549

адміністративне провадження № К/9901/5094/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану його адвокатом Шамборським Андрієм Віталійовичем,

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року (головуючий суддя - Кравців О.Р.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року (головуючий суддя - Шавель Р.М., судді: Улицький В.З., Кузьмич С.М.)

у справі №1.380.2019.006549

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Головного управління МВС України у Львівській області

про стягнення безпідставно нарахованих і утриманих сум податку на доходи фізичних осіб і військового збору, середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні.

I. РУХ СПРАВИ

1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Шевченківського районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - Шевченківське РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області) щодо нарахування та утримання з його грошового забезпечення 1,5 % військового збору в сумі 6572 грн 61 коп та 18 % податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) в сумі 78871 грн 82 коп;

- стягнути з Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області на його користь безпідставно нараховані та утримані ПДФО у розмірі 78871 грн 82 коп та військовий збір в розмірі 6572 грн 61 коп;

- стягнути з Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області на його користь середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в період з 01 серпня 2012 року по 14 листопада 2017 року при звільненні з органів внутрішніх справ з 26 грудня 2017 року по день проведення фактичного остаточного розрахунку, тобто до 28 листопада 2019 року, в сумі 159 213 грн 60 коп.

2. 06 липня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №14141110016022536 про припинення юридичної особи Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області.

3. Протокольними ухвалами суду від 07 жовтня 2020 року та 11 листопада 2020 року проведено заміну відповідача Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області на його правонаступника Головне управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУ НП у Львівській області), а також залучено до участі у справі в якості співвідповідача ГУ МВС України у Львівській області.

4. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року, алишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

5. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій адвокат позивача звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

6. У відзивах на касаційну скаргу відповідачі, посилаючись на законність оскаржуваних судових рішень, просять залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на різних посадах, на час звільнення мав звання майора міліції та обіймав посаду заступника начальника відділу - начальника МГБ Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області.

9. Відповідно до наказу ГУ МВС України у Львівській області №1133 від 13 липня 2012 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС» до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ України.

10. У зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення наказом ГУ МВС України у Львівській області №240 о/с від 31 липня 2012 року «По особовому складу» звільнено з органів внутрішніх справ України у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету міністрів України №114 від 29 липня 1991 року, майора міліції ОСОБА_1 , заступника начальника відділу - начальника МГБ Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області з 31 липня 2012 року.

11. Під час звільнення відповідачем ГУ МВС України у Львівській області проведено розрахунок при звільненні та виплачено на користь позивача посадовий оклад 296 грн 77 коп по 08 липня 2012 року, оклад по спецзванню в сумі 125 грн по 31 липня 2012 року, надбавку за вислугу років в сумі 105 грн 45 коп по 31 липня 2012 року, надбавку за виконання ОВЗ в сумі 205 грн 65 коп по 08 липня 2012 року, щомісячну премію в сумі 493 грн 55 коп по 08 липня 2012 року.

12. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року у справі №2а-6592/12/1370 у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовлено.

13. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року у справі №2а-6592/12/1370 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу ГУ МВС України у Львівській області №1133 від 13 липня 2012 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС» в частині накладення на заступника начальника відділу - начальника МГБ Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області майора міліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ України.

Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України у Львівській області №240 о/с від 31 липня 2012 року «По особовому складу» в частині звільнення з органів внутрішніх справ України у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою КМ України №114 від 29 липня 1991 року, майора міліції ОСОБА_1 , заступника начальника відділу - начальника МГБ Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, 31 липня 2012 року. Поновлено майора міліції ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ України на посаді заступника начальника відділу - начальника МГБ Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області з 01 серпня 2012 року.

Стягнуто з Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01 серпня 2012 року по 14 листопада 2017 року з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при звільненні.

14. На виконання вказаної постанови апеляційним судом видано 21 листопада 2017 року виконавчий лист №32/17 про стягнення з Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у період з 01 серпня 2012 року по 14 листопада 2017 року з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при звільненні.

15. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 у справі №876/8194/17 (№2а-6592/12/1370) про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

16. Згідно з ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року у справі №876/8194/17 (№2а-6592/12/1370) заяву ОСОБА_1 про роз`яснення постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року задоволено частково.

Роз`яснено, що грошове забезпечення слід стягнути на користь ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу у період з 01 серпня 2012 року по 14 листопада 2017 року з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при звільненні, відповідно до постанови Кабінету міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого наказом МВС України №499 від 31 грудня 2007 року, враховуючи довідку про грошове забезпечення Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області №7299/43/05-17 від 26 червня 2017 року.

17. Виданий виконавчий документ скеровано до Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі міста Львова Львівської області для виконання, яке в ході його виконання неодноразово зверталося до голови Ліквідаційної комісії Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області з запитами про надання інформації щодо виконання відповідного виконавчого документа в частині конкретної суми, що підлягає стягненню, та вимогами про виконання судового рішення.

18. Листами від 17 грудня 2018 року та 22 грудня 2018 року Шевченківський РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області повідомило УДКС України у Шевченківському районі міста Львова Львівської області про неможливість обчислення суми коштів грошового забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, оскільки у постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року у справі №876/8194/17 не визначено конкретної суми коштів вимушеного прогулу, кількості днів вимушеного прогулу, як однієї зі складових для розрахунку суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, а також через наявні суперечності у чинному законодавстві.

19. ГУ МВС України у Львівській області листом №131/05/17-2019 від 25 січня 2019 року повідомило позивача про неможливість проведення розрахунку коштів грошового забезпечення за час вимушеного прогулу через суперечності в методиці розрахунку середньоденного грошового забезпечення.

20. Позивач неодноразово звертався до ГУ МВС України у Львівській області та МВС України із заявами щодо проведення з ним розрахунку за час вимушеного прогулу, однак із викладених вище причин у виплаті суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу було відмовлено.

21. Крім того, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2019 року у справі №1340/5546/18, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року у справі №857/2851/19 позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Управління ДКС України у Шевченківському районі міста Львова Львівської області щодо невиконання виконавчого листа Львівського апеляційного адміністративного суду №32/17, виданого 21 листопада 2017 року у справі №2а-6592/12/1370.

Зобов`язано Управління ДКС України у Шевченківському районі міста Львова Львівської області вжити заходи щодо виконання виконавчого листа.

22. 29 січня 2019 року позивач скерував повторні заяви до МВС України, ГУ МВС України у Львівській області, Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, у яких просив здійснити належний йому розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та судових рішень; надати інформацію щодо конкретної суми грошового забезпечення, належної йому до виплати за час вимушеного прогулу; виконати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року, з врахуванням ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року, зокрема, нарахувати та виплатити відповідну суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в період з 01 серпня 2012 року по 14 листопада 2017 року, з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум, виплачених при звільненні.

23. 31 січня 2019 року Департамент фінансово-облікової політики МВС України листом повідомив позивача, що виплату грошового забезпечення за рішенням суду буде здійснено після виділення Національною поліцією України ліквідаційній комісії ГУ МВС України у Львівській області додаткового фінансування на відповідні цілі.

24. Також 05 лютого 2019 року Шевченківський РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області повідомив позивача про те, що листом ГУ МВС України у Львівській області від 25 січня 2019 року позивачу надано роз`яснення відносно розрахунку суми коштів грошового забезпечення за час вимушеного прогулу відповідно до постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року у справі №876/8194/17.

25. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року у справі №2а-6592/12/1370 ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2019 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

26. Відповідно до ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року у справі №876/8194/17 відмовлено.

27. Додатковою постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №876/8194/17 задоволено частково.

Стягнуто з Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01 серпня 2012 року по 14 листопада 2017 року в сумі 438177 грн 60 коп, з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при звільненні.

28. 14 листопада 2019 року позивач звернувся до Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області ГУ МВС України у Львівській області із заявами (вимогами) про проведення повного розрахунку та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01 серпня 2012 року по 14 листопада 2017 року відповідно до додаткової постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року, а також просив нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати грошового забезпечення з 14 листопада 2017 року по час звернення з заявами.

29. 28 листопада 2019 року Шевченківським РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області відповідно до меморіальних ордерів №№ 1, 2 та 3 та згідно з додатковою постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року здійснено наступні виплати: військовий збір в сумі 1,5 % з грошового забезпечення у сумі 6572 грн 61 коп; ПДФО з грошового забезпечення у сумі 78871 грн 82 коп; грошове забезпечення за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 у сумі 352 733 грн 17 коп.

30. Про вказані виплати позивача повідомлено листом Управління ДКС України у Шевченківському районі міста Львова Львівської області №02-28/779 від 28 листопада 2019 року.

31. Окрім цього, наказом ГУ МВС України у Львівській області №1109 о/с від 26 грудня 2017 року позивач був поновлений в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника відділу - начальника МГБ Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області.

32. Іншим наказом ГУ МВС України у Львівській області №1110 о/с від 26 грудня 2017 року заступник начальника відділу - начальник МГБ Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області майор міліції ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ через скорочення штату.

33. Не погоджуючись з утриманнями сум ПДФО та військового збору при виплаті йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу на підставі рішення суду, звернувся з вказаним позовом до суду.

34. Крім цього, оскільки при звільненні з органів внутрішніх справ повторно ОСОБА_1 не виплачено всіх належних йому сум при звільненні, він має право на стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки за період з 26 грудня 2017 року по день проведення фактичного розрахунку.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

35. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що необхідність відрахування зборів і обов`язкових платежів із обчисленого грошового забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу передбачена судовим рішенням - додатковою постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року у справі №876/8194/17.

36. Також зазначив, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори з суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

37. У свою чергу, Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету міністрів України №44 від 15 січня 2004 року (далі - Порядок №44), розрахований на компенсацію грошового забезпечення, право на яке набуте у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Однак позивач набув право на виплату за період вимушеного прогулу, а не у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, тому під час виплати позивачу середнього грошового забезпечення за період вимушеного прогулу відповідач правомірно не застосував вказаний порядок та не компенсував ПДФО та військовий збір.

38. Щодо стягнення середнього грошового заробітку за весь час затримки за період з 26 грудня 2017 року по день проведення фактичного розрахунку суд врахував ту обставину, що лише після прийняття додаткової постанови від 13 листопада 2019 року у справі №876/8194/17, яка є невід`ємною від постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року, апеляційний суд усунув правову невизначеність в частині реалізації права позивача на отримання компенсації за протиправне звільнення щодо визначення конкретної суми середнього грошового забезпечення до стягнення за час вимушеного прогулу з 01 серпня 2012 року по 14 листопада 2017 року.

39. Також зазначив, що вказана сума не є сумою, належною до виплати при звільненні працівнику, оскільки її виплата здійснюється в рамках виконання судового рішення.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

40. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають критеріям законності та обґрунтованості, оскільки прийняті судами з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

41. На думку скаржника суди не з`ясували повно та всебічно всіх обставин справи; належно не дослідили та не врахували всіх наявних у справі доказів; проявили суто формальний підхід та надали досліджуваним обставинам справи неправильну та хибну оцінку; допустили підміну понять та неправильно застосували норми матеріального права; не врахували висновки та правові позиції Верховного Суду в подібних правовідносинах; застосували правові позиції Верховного Суду при зовсім інших обставинах за аналогією, які взагалі не мають місця в даній справі та не мають в даному випадку застосовуватись, що потягло за собою ухвалення незаконних судових рішень, які підлягають скасуванню.

42. Зокрема, скаржник вказує на помилковість застосування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18 (№61-9664сво19), оскільки суб`єктний склад та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у вказаній справі та у справі, що розглядається різні. Так, у справі, що розглядається позивач є особою начальницького складу органів внутрішніх справ, в той час як у справі №369/10046/18 позивач є цивільною особою, яка перебувала у трудових відносинах з Національним Банком України на підставі трудового договору та займала посаду директора Департаменту реєстраційних питань та ліцензування. При цьому трудові відносини та відносини щодо оплати праці між ними регулювались положеннями КЗпП України та Законом України «Про оплату праці», а не спеціальним законодавством.

43. Скаржник зазначає, що відповідно до загальних норм КЗпП України та Закону України «Про оплату праці» є чітке відокремлення та розмежування понять заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

44. У випадку з працівниками міліції/поліції є дещо по-іншому, оскільки відповідно до Положення №114, Інструкції №499 та Порядку №260 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу не є видом відповідальності роботодавця, але є грошовим забезпеченням у звичайному його розумінні. При цьому Положення №114, Інструкція №499 та Порядок №260 не містять визначень, дефініцій та положень стосовно «середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу», як це має місце в КЗпП України стосовно «середнього заробітку за час вимушеного прогулу». При цьому ототожнення поняття грошового забезпечення за час вимушеного прогулу до поняття середнього заробітку за час вимушеного прогулу є в даному випадку безпідставним та таким, що прямо суперечить законодавству. Зазначене також зумовлене тим, що працівникам правоохоронних органів забезпечуються державою додаткові та підвищені стандарти і гарантії соціального захисту у порівнянні з іншими громадянами.

45. Зазначив, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законами України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 жовтня 2014 року в справі №21-413а14.

46. Також, скаржник посилається на правову позицію викладену в постанові Верховного суду України від 20 грудня 2019 року в справі №826/375/17, відповідно до якої за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Позиція аналогічного змісту також наведена в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15. Враховуючи викладене, відносини щодо проходження служби в органах внутрішніх справ не є трудовими, тому, на думку скаржника, питання по звільненню/поновленню на службі, підлягали вирішенню відповідно до Положення №114, яким чітко визначено процедуру звільнення працівників з органів внутрішніх справ.

47. Крім того, скаржник вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховані правові висновки Верховного Суду висловлені в постановах від 14 жовтня 2014 року в справі №21-413а14, від 17 лютого 2015 року в справі №21-8а15, від 20 грудня 2019 року в справі №826/375/17, а також критерії подібності справ і відносин, про які неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх правових висновках.

48. Також скаржник зазначає, що грошове забезпечення за час вимушеного прогулу мало бути виплачене позивачу в повному обсязі без врахування сум обов`язкових до сплати податків, зборів, платежів та внесків, оскільки такі спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат позивача від нарахування та утримання таких податків та зборів одночасно з виплатою йому грошового забезпечення за рахунок коштів, які є джерелом його доходу.

49. При цьому на день звільнення, коли з позивачем повинен був бути проведений повний розрахунок він ще був працівником міліції і на нього розповсюджувались положення статті 168 ПКУ та Порядок №44. В день звільнення зі служби повний розрахунок з позивачем не проведений не з його вини, тому утримання під час виплати вказаного грошового забезпечення сум військового збору та ПДФО є протиправним, незважаючи на те, що такий розрахунок здійснено коли позивач вже не був працівником органів внутрішніх справ, оскільки даний факт відбувся не з його вини.

50. Вказана правова позиція підтверджується ухвалами Вищого адміністративного Суду України від 07 березня 2017 року №К/800/16040/16 (справа №806/4936/15) та від 07 липня 2017 року №К/800/22954/17 (справа №802/410/17-а), в яких чітко вказано «... При цьому, доводи касаційної скарги про те, що на час виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні він втратив статус військовослужбовця, а тому не мав права на отримання рівноцінної компенсації утриманого податку є безпідставними, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день виключення зі списків особового складу і проведення розрахунку) сталася з вини самого відповідача...».

51. Також відповідно до правового висновку та позиції Верховного Суду, висловлених у постанові від 22 червня 2018 року в справі №812/1048/17 (№К/9901/3357/17) механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

52. Верховний Суд в постанові від 26 березня 2020 року в справі №813/189/18 (№К/9901/53267/18) зазначив, що компенсація податку з доходів фізичних осіб відноситься до компенсаційних платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту громадян, зокрема, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

53. Вказує, що під час здійснення з позивачем розрахунку 28 листопада 2019 року, з грошового забезпечення за час вимушеного прогулу належного до виплати позивачу утримано військовий збір та ПДФО. При цьому, позивач вже не був працівником органів внутрішніх справ, проте несвоєчасна виплата грошового забезпечення сталася не з його вини, а з вини Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області. У зв`язку з чим вважає, що позивач мав право на компенсацію податку з доходів фізичних осіб та компенсацію військового збору, як гарантованої державою компенсаційної виплати, а тому підстав утримувати їх не було. Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 22 червня 2018 року в справі №812/1048/17 (№К/9901/3357/17).

54. Крім того, скаржник посилаючись на судову практику та правові позиції Європейського Суду зазначає, що позивач мав правомірні сподівання на виплату заробітку у вигляді суми грошового забезпечення без утримання з нього ПДФО та військового збору, проте Шевченківський РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області свавільно трактуючи норми законодавства та грубо порушуючи принципи правової визначеності, передбачуваності та якості закону, незаконно та протиправно утримав їх, незаконно зменшивши суму грошового забезпечення.

55. При цьому зазначає, що позивач набув право власності на вказану суму грошового забезпечення, яка по суті є його майном. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (ргіпсіріе оґ ргорогііопаїііу) - «справедливої рівноваги (балансу)» (ґаіг Ьаіапсе) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

56. Зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій проігноровані та не були враховані під час ухвалення оскаржуваних судових рішень правові висновки Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі №819/1353/17 (№К/9901/38376/18), від 03 липня 2018 року у справі №813/1584/17 (№К/9901/17788/18), від 03 липня 2018 року у справі №819/33/17 (№К/9901/16715/18), від 08 травня 2019 року у справі №804/6471/17 (№К/9901/57563/18), від 20 травня 2019 року у справі №826/9046/16 (№К/9901/12189/18), від 20 травня 2019 року у справі №826/9046/16 (№К/9901/12186/18, №К/9901/12189/18, №К/9901/12193/18), в яких висловлено правову позицію про те, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

57. Зазначає, що в даному випадку всупереч принципу «належного урядування» відбулося непропорційне втручання у права позивача, зокрема у його право на отримання свого грошового забезпечення у повному обсязі без утримання з нього ПДФО та військового збору.

58. На думку скаржника, позивач набув право на виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01 серпня 2012 року по 14 листопада 2017 року, який включений у його вислугу років і прирівнюється до часу проходження служби, а тому набув право на грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення. Отже, в даному випадку вважає слід застосовувати саме редакції Порядку №44, які були чинні в період вимушеного прогулу позивача з 01 серпня 2012 року по 14 листопада 2017 року, за який нараховане грошове забезпечення, відповідно до яких позивачу гарантована грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, а права та гарантії не можуть бути звужені. При цьому те, що реальна виплата вказаного грошового забезпечення мала місце лише 28 листопада 2019 року не є виною позивача, а тому він не може бути позбавлений прав та гарантій на вказану грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб.

59. Отже, в даному випадку грошове забезпечення за час вимушеного прогулу мало бути виплачене на користь позивача в повному обсязі без врахування сум обов`язкових до сплати податків, зборів, платежів та внесків, оскільки такі в силу закону з грошового забезпечення позивача не відраховуються, оскільки спрямовуються виключно на рівноцінну та повну компенсацію втрат позивача від нарахування та утримання таких податків та зборів одночасно з виплатою йому грошового забезпечення за рахунок коштів, які є джерелом доходу позивача, а в даному випадку за рахунок самих коштів грошового забезпечення позивача.

60. Скаржник не погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність правових підстав для застосування Порядку №44, оскільки у рішеннях судів зазначено про стягнення на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, що не є тотожним поняттю середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу. Крім того, відповідно до спеціальних нормативно-правових актів, а саме відповідно до Положення №114, Інструкції №499 та Порядку №260, які регулюють питання виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу незаконно звільненим, а пізніше поновленим на службі працівникам міліції/поліції, міліціонерам/поліцейським, звільненим зі служби в міліції/поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу виплачується не середній заробіток (грошове забезпечення), а грошове забезпечення, за посадою, з якої вони були звільнені, при цьому виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. При цьому у вказаних положеннях не має жодного правового відокремлення поняття для грошового забезпечення, яке отримують діючі працівники міліції/поліції та поняття для грошового забезпечення, яке виплачується за час вимушеного прогулу незаконно звільненим, а пізніше поновленим на службі працівникам міліції/поліції, тому у всіх цих випадках поняття «грошове забезпечення» є однакове.

61. Крім того зазначає, що вказані оскаржувані судові рішення не ґрунтуються на засадах верховенства права, є незаконними та необґрунтованими, не відповідають завданню адміністративного судочинства, а саме є несправедливими та упередженими, є такими, що ефективно не захищають порушені права та законні інтереси позивача, є прийняті судами першої та апеляційної інстанцій всупереч частини п`ятої статті 242 КАС України без врахування правових висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 04 жовтня 2019 року в справі №822/540/18, від 04 жовтня 2019 року в справі №804/5878/17, від 31 травня 2019 року в справі №826/9758/17, від 14 травня 2019 року в справі №826/11727/16, від 14 травня 2019 року в справі №826/19832/14, від 14 травня 2019 року в справі №826/10711/14, від 25 квітня 2019 року в справі №808/3769/16, від 24 квітня 2019 року в справі №537/4012/16-а, від 24 квітня 2019 року в справі №806/2771/16, від 24 квітня 2019 року в справі №821/4495/14, від 22 квітня 2019 року в справі №807/4125/13-а, від 12 квітня 2019 року в справі №803/427/18, від 11 квітня 2019 року в справі №802/1146/16-а, від 10 квітня 2019 року в справі №216/6309/16-а (2-а/216/161/16), від 09 квітня 2019 року в справі №826/9300/16, від 09 квітня 2019 року в справі №2а-11682/12/2070, від 09 квітня 2019 року в справі №2а-2093/11/0970, від 03 квітня 2019 року у справі №826/573/18, від 03 квітня 2019 року в справі №210/3991/16-а (2-а/210/20/17), від 03 квітня 2019 року в справі №583/3092/16-а, від 03 квітня 2019 року в справі №161/7555/17, від 03 квітня 2019 року в справі №750/3681/17, від 02 квітня 2019 року в справі №2а-3925/12/2170, від 02 квітня 2019 року в справі № 810/2678/17, від 29 березня 2019 року в справі №826/19980/16, від 26 березня 2019 року в справі №812/8245/13-а, від 26 березня 2019 року в справі №814/921/17, від 26 березня 2019 року в справі №2а-17404/10/2670, від 15 травня 2019 року в справі №200/14811/16-а (2а/200/574/16), від 08 травня 2019 року в справі №338/126/17, від 24 квітня 2019 року в справі №214/6749/16-а (2-а/214/225/16), від 09 квітня 2019 року в справі №2а-7375/12/2070.

62. У відзивах на касаційну скаргу Головне управління МВС України у Львівській області та Головне управління НП у Львівській області не погоджуються з нею, вважають її доводи необґрунтованими, надуманими та такими, що не спростовують висновків оскаржуваних судових рішень, тому задоволенню не підлягає.

63. Зазначили, що судами встановлено всі обставини, які мають значення для вирішення справи, їм надано правильну правову оцінку та ухвалено законні рішення з чітким дотриманням норм матеріального і процесуального права.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

64. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

65. Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

66. Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

67. Спірні правовідносини виникли у зв`язку із тим, що, на думку позивача, відповідач, виконуючи рішення суду про виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, протиправно утримав з нього військовий збір та податок на доходи фізичних осіб, а тому він має право на їх компенсацію. Водночас у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні позивач вважає, що має право на середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні (з моменту звільнення по день проведення фактичного остаточного розрахунку).

68. Стосовно позовної вимоги про визнання протиправними дії Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області щодо нарахування та утримання з грошового забезпечення 1,5 % військового збору в розмірі 6572 грн 61 коп та 18 % ПДФО у розмірі 78871 грн 82 коп, а також їх стягнення Верховний суд зазначає таке.

69. Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі - Порядок №44).

70. Пунктами 2-5 Порядку №44 визначено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

71. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

72. Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

73. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

74. Вказані положення відповідають приписам пункту 168.5 статті 168 ПК України, в якому зазначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

75. Разом з тим, слід зауважити, що Порядок №44 розрахований на компенсацію грошового забезпечення, право на яке набуте у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

76. Однак, як встановлено судами, позивач у справі набув право на виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням зі служби, а не у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Тому під час виплати позивачу середнього грошового забезпечення за період вимушеного прогулу відповідач правомірно не застосував Порядок №44 та не компенсував податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

77. З огляду на відсутність у позивача права на компенсацію військового збору та ПДФО відповідно до Порядку №44, Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги, що позивач мав "законні сподіваня" на їх отримання. Отже, в діях відповідача у спірних правовідносинах не вбачається порушення вимог Конвенції та статті 1 Першого протоколу.

78. За таких обставин, в контексті спірних правовідносин також відсутні підстави стверджувати про порушення принципу «належного урядування» шляхом непропорційного втручання у права позивача, зокрема у його право на отримання грошового забезпечення у повному обсязі без утримання з нього ПДФО та військового збору.

79. Більше того, відповідно до постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та додаткової постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року у справі №876/8194/17 стягнуто з Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01 серпня 2012 року по 14 листопада 2017 року в сумі 438177 грн 60 коп, з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при звільненні.

80. Отже, спосіб виконання цього судового рішення, зокрема проведення необхідних відрахувань із суми коштів, що підлягала стягненню на користь позивача встановлено судом в судовому рішенні, що набрало законної сили та відповідно до статті 370 КАС України є обов`язковими до виконання зі сторони відповідачів, про що обґрунтовано вказали суди попередніх інстанцій.

81. За таких обставин, Верховний Суд вважає правильними висновки судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідачів щодо нарахування та утримання військового збору та ПДФО з грошового забезпечення позивача за час вимушеного прогулу та їх стягнення.

82. В обґрунтування доводів касаційної скарги з підстав пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків викладених в постановах Верховного Суду від 26 березня 2020 року в справі №813/189/18 та від 22 червня 2018 року в справі №812/1048/17.

83. Проаналізувавши зміст названих постанов Верховного Суду від 26 березня 2020 року в справі №813/189/18 (предметом спору є дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нарахування та виплати пенсії в розмірі, який обчислений з урахуванням грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, індексації, одноразової грошової допомоги при звільненні та інших виплат (матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань; грошова винагорода за участь в АТО, одноразова грошова винагорода; одноразова грошова допомога при звільненні, компенсація за невикористану відпустку, щомісячна грошова компенсація податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення) та від 22 червня 2018 року в справі №812/1048/17 (предметом спору є дії Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо відмови в виплаті грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що була утримана з виплаченої грошової компенсації за безпосередню участь в АТО та її стягнення) колегія суддів зауважує, що у жодній із названих справ не існувало обставин, подібних до тих, що виникли у справі за позовом ОСОБА_1 (предметом спору є оскарження дій Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області щодо утримання військового збору та податку на доходи фізичних осіб при виплаті особі грошового забезпечення за час вимушеного прогулу на підставі рішення суду).

84. На підставі зазначеного висновується, що правовідносини у справах, на які позивач посилається у касаційній скарзі, та у справі, що розглядається, не є подібними, а тому викладені у них висновки не підлягали застосуванню судами попередніх інстанцій в оскаржуваному судовому рішенні.

85. Що стосується доводів касаційної скарги про помилкове застосування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 10 жовтня 2019 року в справі №369/10046/18 (№61-9664сво19), Верховний Суд вважає безпідставним, оскільки зміст постанови апеляційного суду не містить посилання на дату та номер постанови, на які вказує скаржник.

86. Посилання скаржника на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду висловлених у постановах від 14 жовтня 2014 року в справі №21-413а14, від 17 лютого 2015 року в справі №21-8а15, від 20 грудня 2019 року в справі №826/375/17, а також критерії подібності справ і відносин, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки в цій частині відсутні вмотивовані аргументи.

87. Щодо посилання скаржника на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду висловлених у постановах від 04 жовтня 2019 року в справі №822/540/18, від 04 жовтня 2019 року в справі №804/5878/17, від 31 травня 2019 року в справі №826/9758/17, від 14 травня 2019 року в справі №826/11727/16, від 14 травня 2019 року в справі №826/19832/14, від 14 травня 2019 року в справі №826/10711/14, від 25 квітня 2019 року в справі №808/3769/16, від 24 квітня 2019 року в справі №537/4012/16-а, від 24 квітня 2019 року в справі №806/2771/16, від 24 квітня 2019 року в справі №821/4495/14, від 22 квітня 2019 року в справі №807/4125/13-а, від 12 квітня 2019 року в справі №803/427/18, від 11 квітня 2019 року в справі №802/1146/16-а, від 10 квітня 2019 року в справі №216/6309/16-а (2-а/216/161/16), від 09 квітня 2019 року в справі №826/9300/16, від 09 квітня 2019 року в справі №2а-11682/12/2070, від 09 квітня 2019 року в справі №2а-2093/11/0970, від 03 квітня 2019 року у справі №826/573/18, від 03 квітня 2019 року в справі №210/3991/16-а (2-а/210/20/17), від 03 квітня 2019 року в справі №583/3092/16-а, від 03 квітня 2019 року в справі №161/7555/17, від 03 квітня 2019 року в справі №750/3681/17, від 02 квітня 2019 року в справі №2а-3925/12/2170, від 02 квітня 2019 року в справі №810/2678/17, від 29 березня 2019 року в справі №826/19980/16, від 26 березня 2019 року в справі №812/8245/13-а, від 26 березня 2019 року в справі №814/921/17, від 26 березня 2019 року в справі №2а-17404/10/2670, від 15 травня 2019 року в справі №200/14811/16-а (2а/200/574/16), від 08 травня 2019 року в справі №338/126/17, від 24 квітня 2019 року в справі №214/6749/16-а (2-а/214/225/16), від 09 квітня 2019 року в справі №2а-7375/12/2070, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки скаржником наведені лише загальні посилання на дати та номери справ Верховного Суду, при цьому не зазначено аргументів щодо якої норми права відбулось неправильне застосування.

88. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги щодо зазначених обставин є безпідставними.

89. Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в цій частині та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

90. Стосовно позовної вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у період з 01 серпня 2012 року по 14 листопада 2017 року при звільненні з органів внутрішніх справ з 26 грудня 2017 року по день проведення фактичного остаточного розрахунку тобто до 28 листопада 2019 року в сумі 159 213,60 грн, Верховний суд зазначає таке.

91. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

92. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

93. В силу вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

94. Згідно з положеннями частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

95. Суди попередніх інстанцій, беручи до уваги обставини виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу в період з 01 серпня 2012 року по 14 листопада 2017 року, а саме: на виконання судових рішень (постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та додаткової постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року у справі №876/8194/17), дійшли висновку, що стаття 117 КЗпП України не поширюється на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, у зв`язку з чим відмовили в задоволенні позовних вимог в цій частині.

96. Однак, суд звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

97. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

98. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

99. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

100. Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати суми грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, то в цьому випадку є підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

101. Суди попередніх інстанцій, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини (справа «Меньшакова проти України»), зазначили, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 27 червня 2018 року у справі №810/1543/17, за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України, є безпідставним.

102. Проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року (справа №821/1083/17) та від 13 травня 2020 року (справа №810/451/17) дійшла висновку, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості з заробітної плати та відшкодування/компенсації.

103. Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про те, що положення статті 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, є помилковим.

104. Водночас, суди попередніх інстанцій, встановивши відсутність у позивача права на середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати грошового забезпечення, не вирішували питання щодо правильності обрахунку позивачем заявленої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та, відповідно, не навели у своїх рішеннях розрахунків належних до стягнення сум на підставі належних та допустимих доказів.

105. Отже, судами попередніх інстанцій не встановлено усіх фактичних обставин справи та не досліджено відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: для здійснення обчислення середньомісячної заробітної плати позивача та розрахунку розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

106. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

107. За таких обставин, рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки виплати по день проведення фактичного остаточного розрахунку не відповідають вимогам законності та обґрунтованості та підлягають скасуванню, а справа в цій частині направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

108. Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що при вирішенні заявлених позивачем вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні, суду першої інстанції необхідно врахувати принцип співмірності та розумності, відповідно до висновків викладених у постановах Верховного Суду від 14 липня 2022 року в справі №620/3095/20, від 03 серпня 2021 року у справі №580/278/19, від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

109. Зважаючи на те, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід вжити визначені законом заходи, необхідні для встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

110. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

111. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

112. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 353 356 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його адвокатом Шамборським Андрієм Віталійовичем, задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року у справі №1.380.2019.006549 про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Шевченківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області на його користь середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в період з 01 серпня 2012 року по 14 листопада 2017 року при звільненні з органів внутрішніх справ з 26 грудня 2017 року по день проведення фактичного остаточного розрахунку, тобто до 28 листопада 2019 року, в сумі 159 213 грн 60 коп - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині.

В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року у справі №1.380.2019.006549 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді М.В. Білак

О.А. Губська

О.В. Калашнікова