ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 200/10626/19-а

адміністративне провадження № К/9901/14689/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Шишова О.О., Яковенка М. М.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року, у складі судді: Олішевської В.В., та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року, у складі колегії суддів: Гаврищук Т.Г., Арабей Т.Г., Блохіна А.А., у справі №200/10626/19-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Шахтоуправління Донбас до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 05.03.2019 №0042074308, -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 05.03.2019 №0042074308.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року, позов було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.03.2019 № 0042074308.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що законодавством не передбачено відкликання контролюючим органом податкового повідомлення-рішення листом, у зв`язку з отриманням заперечень на акт перевірки. Крім того, у листі № 30641/10/05-99-43-08 від 12.04.2019 зазначено про відкликання податкового повідомлення-рішення № 0042074305 від 05.03.2019, але за результатами акту перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення №0042074308 від 05.03.2019. За таких обставин, висновок відповідача про те, що податкове повідомлення рішення від 05.03.2019 № 0042074308 вважається відкликаним, суди вважали безпідставним. Крім того, податковим повідомленням-рішенням № 0042074308 від 05.03.2019 визначений штраф в розмірі 20 % від суми сплаченого грошового зобов`язання - 366748,76 грн у розмірі 733049,82 грн, що дорівнює майже 200 % від суми сплаченого грошового зобов`язання.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

Відповідачем було проведено камеральну перевірку своєчасності сплати позивачем узгодженого податкового зобов`язання з рентної плати за надра за липень, листопад, грудень 2018 року, за результатами якої складено акт від 28 січня 2019 року за № 26/05-99-43-08-36982901, яким встановлено порушення термінів сплати самостійно визначеного податкового зобов`язання з рентної плати за надра за липень, листопад та грудень 2018 року та з рентної плати за надра І квартали 2017 року, визначених п.57.1 ст.57 та п.252.26 ст.252, пп.258.1.1 п.258.1 ст.258 Податкового кодексу України.

Наведений акт було направлено на адресу позивача 30.01.2019 та отримано останнім 28.02.2019 (а.с. 12-16)

Позивач не погодившись з висновками акту перевірки направив до Костянтинівсько-Дружківського ГУ ДПС у Донецькій області заперечення на акт від 12.03.2019 № 24-юр., яке отримано 18.03.2019 (а.с. 17-19, 36-37)

Відповідачем на підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.03.2019 № 0042074308, яким позивачеві визначено суму грошового зобов`язання за затримку сплати в розмірі 366748,76 грн та зобов`язано сплатити штраф в розмірі 20% - 733049,82 грн.

За результатами розгляду заперечень, ГУ ДПС у Донецькій області надана відповідь від 29.03.2019 № 26482/10/05-99-43-08, відповідно до якої висновки акту перевірки є такими, що відповідають вимогам діючого законодавства та залишаються без змін. Зазначений лист направлено 11.04.2019 та отримано 11.05.2019 (а.с. 41-49)

Листом від 12.04.2019 позивача повідомлено про те, що Костянтинівсько-Дружківським управлінням ГУДПС у Донецькій області 12.03.2019 отримано заперечення за № 24-юр (вхід. № 47247/10/ від 20.03.2019 р.) на акт перевірки своєчасності сплати узгодженого податкового зобов`язання з рентної плати за надра за липень, листопад, грудень 2018 року № 26/05-99-43-08-36982901 від 28.01.2019, але 05.03.2019 було направлено податкове повідомлення-рішення за № 0042074305.

У зв`язку з отриманням заперечень на акт перевірки, направлене податкове повідомлення-рішення №0042074305 від 05.03.2019 вважається відкликаним. Разом з вищезазначеним листом на адресу позивача направлено податкове повідомлення-рішення від 08.04.2019 № 0078824308, яке складено на підставі акту перевірки від 28 січня 2019 року за №26/05-99-43-08-36982901 та яким за затримку сплати грошового зобов`язання в сумі 366748,76 грн зобов`язано сплатити штраф в розмірі 20% - 73349,75 грн. (а.с. 106)

Позивачем 18.04.2019 на адресу ДПС України направлена скарга на податкове повідомлення-рішення від 05.03.2019 № 0042074308 від 17.04.2019 № 37-юр., яка вручена 26.04.2019 (а.с. 48-55)

08 травня 2019 року ДПС України прийнято рішення про продовження строку розгляду скарги №21160/6/99-99-11-06-01-25.

13 червня 2019 року рішенням ДПС України скарга позивача залишена без розгляду.

Відповідно до рішення ДПС України від 16.07.2019 про результати розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення від 08.04.2019 №0075824308, скарга задоволена, а податкове повідомлення-рішення від 08.04.2019 № 0075824308 скасоване.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги відповідача ґрунтуються на тому, що судами не надано належної правової оцінки тому, що спірне податкове повідомлення-рішення відкликано, відтак відповідачем не були порушені права платника податків. Скаржником, підставою подання касаційної скарги у справі №200/10626/19-а, визначено застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31.05.2019 №826/1023/16, від 24.06.2019 у справі №826/11001/15, від 12.07.2019 №813/5256/19-а.

Позивачем було подано відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на обґрунтованість та законність прийнятих судами попередніх інстанцій рішень, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.

Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Відносини у сфері оподаткування, права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 ПК України. З її змісту вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Зі змісту пунктів 56.2, 56.3, 56.17 статті 56, пункту 57.3 статті 57 ПК України вбачається, що процедура адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення розпочинається з дня подання скарги до контролюючого органу вищого рівня, яка засвідчує безпосередню незгоду платника з визначеними йому грошовими зобов`язаннями, і закінчується настанням однієї з подій, передбачених пунктом 56.17 статті 56 ПК України. Строк для подачі первинної скарги за загальним правилом становить 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення.

У цій справі процедура адміністративного оскарження закінчилася днем отримання позивачем рішення ДФС України за результатами розгляду скарги (підпункт 56.17.3 пункту 56.17 статті 56 ПК України).

Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням.

Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

При цьому КАС України передбачає можливість установлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 122 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними частиною четвертою статті 122 КАС України.

У розвиток наведеного правозастосування, з урахуванням змін, що відбулися в суспільних відносинах, а також практичних результатів існування тривалий час судової практики, відповідно до якої процесуальний строк звернення до суду в податкових спорах становить 1095 днів, Верховний Суд у складі судової палати постановою у справі 500/2486/19 від 26 листопада 2020 року змінив попередні підходи до застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду в податкових правовідносинах.

Так, Суд указав, що Податковий кодекс України в пункті 56.21 статті 56 установлює шляхи подолання колізій у податкових правовідносинах таким чином: у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Чинна протягом тривало часу судова практика від початку була сформована через тлумачення пункту 56.18 статті 56 ПК України в редакції, що діяла на час набрання чинності ПК України (1 січня 2011 року), в якому абзац другий установлював, що у разі коли платником податків до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, строк звернення до суду продовжується на строк, що фактично пройшов з дати звернення платника податків із скаргою до контролюючого органу до дати отримання (включно) таким платником податків остаточного рішення контролюючого органу, прийнятого за результатами розгляду скарги. У цей же час діяв пункт 56.19 статті 56 ПК України, відповідно до якого у разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Водночас, Законом України від 7 липня 2011 року № 3609-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» (далі - Закон № 3609-VI), який набрав чинності із 6 серпня 2011 року, пункт 56.18 статті 56 ПК України викладено в новій редакції, в якій він не містить таких приписів, які були встановлені абзацом другим у попередній редакції цього пункту. Тобто питання наявної на той час колізії вирішив сам законодавець.

Верховний Суд у складі судової палати вважав, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України. При цьому мова йде не тільки про строки, згадані в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.

Пунктом 102.1 статті 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Отже, вказана норма містить приписи щодо наявності різних строків давності (як 1095 днів, так і 2555 днів у певних правовідносинах).

Пунктом 102.2 статті 102 ПК України визначені випадки, коли грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.

Аналіз статті 102 ПК України дає підстави для висновку, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення рішення взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом.

Отже, Верховний Суд у складі судової палати вважає, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні.

Крім того, зміст правовідносин щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу, якими цим органом платнику податків визначаються грошові зобов`язання, свідчить про те, що вони об`єктивно не можуть існувати як спірні протягом 1095 днів (або у відповідних випадках 2555 днів) з дня отримання відповідного податкового повідомлення-рішення.

Зазначене обґрунтовується, зокрема, обов`язком сплатити визначені контролюючим органом грошові зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (пункт 57.3 статті 57 ПК України). У разі оскарження податкового повідомлення-рішення в судовому порядку грошові зобов`язання вважаються неузгодженими до набрання законної сили відповідним рішенням суду (абзац четвертий пункту 56.18 статті 56 ПК України).

Сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання, є податковим боргом у розумінні ПК України (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

З дня виникнення податкового боргу майно платника опиняється у специфічному правовому режимі обмеження, яке встановлюється статтями 88- 89 ПК України, що має свої правові наслідки. Зокрема, із цього дня майно платника податків опиняється у податковій заставі, яка поширюється на будь-яке його майно (за винятком установлених законодавством обмежень (випадків).

Крім того, у разі несплати узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством короткі строки контролюючий орган наділяється правом вживати заходи задля забезпечення їх сплати (заходи примусу). Першим етапом вжиття таких заходів є направлення платникові податків податкової вимоги (стаття 59 ПК України), а вже через 60 днів з дня її надіслання (вручення) контролюючий орган набуває право на стягнення коштів платника податків та продаж його майна, яке перебуває в податковій заставі (пункт 95.2 статті 95 ПК України).

Тобто у разі невиконання платником податків обов`язку щодо своєчасної сплати узгодженої суми податкового зобов`язання контролюючий орган з огляду на компетенцію, встановлену нормами ПК України, здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків, зокрема, шляхом виявлення джерел погашення податкового боргу та контролю за дотриманням платником податків черговості погашення податкового боргу згідно із черговістю його виникнення.

Також ПК України встановлює відповідальність платників податків у разі порушення строків сплати грошових зобов`язань (стаття 126 ПК України).

Отже, численні юридичні наслідки, які з огляду на положення ПК України виникають або можуть виникнути внаслідок реалізації контролюючим органом своїх повноважень та обов`язків, після того, як визначене контролюючим органом грошове зобов`язання набуло статусу узгодженого, настають у значно менший строк, ніж 1095 днів. Тому надання такого строку для звернення до суду з вимогою про оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу щодо визначення грошового зобов`язання створювало б непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, зокрема, щодо обсягу прав і обов`язків як платників податків, так і контролюючих органів. Зокрема така непропорційність здатна створити стан невизначеності щодо легітимності дій контролюючого органу, вчинених у законний спосіб у межах строку давності, встановленого статтею 102 ПК України, оскільки після звернення платника податків з відповідним позовом до суду раніше узгоджені грошові зобов`язання стають неузгодженими.

У зв`язку з наведеним право ініціювати в судовому порядку спір щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання об`єктивно не може існувати протягом 1095 днів, оскільки така тривалість порушує принцип правової визначеності як одного з основних елементів верховенства права, а також не забезпечує досягнення мети й завдань функціонування податкової системи.

Верховний Суд у складі судової палати вказав, що положення пункту 56.18 статті 56 ПК України не встановлюють процесуальних строків, а лише закріплюють право платника податків на оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення в суді в будь-який момент після його отримання із застереженням про те, що реалізація такого права за загальним правилом стає неможливою поза строками давності, які закріплені в статті 102 ПК України. Також ця норма закріплює обмеження на позасудовий порядок оскарження відповідних рішень податкового органу, у разі їх оскарження в судовому порядку, та визначає зміну правового стану грошового зобов`язання на неузгоджене.

Водночас пункт 56.19 статті 56 ПК України прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження.

Отже, Верховний Суд у складі судової палати вважав, що колізія між нормами пунктів 56.18 і 56.19 статті 56 ПК України відсутня, оскільки вони не припускають множинного трактування прав платників податків.

Таким чином, колегія суддів указує, що норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Для забезпечення узгодженості судової практики з висновком, викладеним у постанові по справі №500/2486/19, Верховний Суд зазначив, що під час вирішення тотожних спорів повинні враховуватися наведені висновки щодо застосування норм права незалежно від того, чи перераховані всі постанови Верховного Суду, в яких викладено правову позицію, від якої відступила судова палата у цій справі.

Указані обставини (щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом) залишились поза увагою судів попередніх інстанцій, при цьому колегія суддів уважає, що оцінка таким доводам відповідача та наявним у справі доказам є необхідним та першочерговим для вирішення справи. Крім того, з урахуванням такого висновку залежить висновок щодо правильності дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права.

Отже, враховуючи наведений правовий висновок Верховного Суду, колегія суддів уважає наявними підстави для скасування ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому колегія суддів не вбачає підстав для перевірки доводів скаржника стосовно відсутності порушеного права позивача та посилання останнього на неврахування судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31.05.2019 №826/1023/16, від 24.06.2019 у справі №826/11001/15, від 12.07.2019 №813/5256/19-а, оскільки під час розгляду цієї справи Судом виявлено необхідність врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини 3 ст.341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За змістом частини 2 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Ураховуючи обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду та на те, що суд першої та апеляційної інстанції не перевірили й не встановили ті фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення позовних вимог, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління ДПС у Донецькій області підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області - задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року - скасувати, справу №200/10626/19-а в направити на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М. М. Яковенко