ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2023 року
м. Київ
справа № 200/1158/21-а
адміністративне провадження № К/9901/28018/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Кашпур О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 200/1158/21-а
за позовом Приватного акціонерного товариства «Концерн Стирол» до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченко Олега Володимировича про визнання нечинною та такою, що не підлягає виконанню, постанови державного виконавця, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Концерн Стирол» на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року (суддя Чучко В.М.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року (головуючий суддя - Геращенко І.В., судді: Казначеєв Е.Г., Міронова Г.М.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2021 року Приватне акціонерне товариство «Концерн Стирол» (далі - ПрАТ «Концерн Стирол», позивач) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченко Олега Володимировича (далі - приватний виконавець Мельниченко О.В., відповідач), у якому просило визнати нечинною та такою, що не підлягає виконанню, починаючи з 20 травня 2020 року, постанову приватного виконавця від 13 червня 2019 року про стягнення основної винагороди виконавця в сумі 146 775,04 грн, прийняту ним в межах виконавчого провадження № 59355326 (далі - ВП № 59355326).
2. На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 13 червня 2019 року відповідачем відкрито ВП № 59355326, а 19 травня 2020 року завершено у зв`язку з поверненням виконавчого документу стягувачу. За час, коли виконавче провадження було відкритим відповідач не стягнув суму основного боргу та суму основної винагороди. Разом з тим, в порушення частини третьої статті 40 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) після завершення виконавчого провадження відповідачем не винесено окрему постанову про стягнення основної винагороди, а звернуто до виконання постанову прийняту ще у 2019 році. Оскільки відповідачем не забезпечено ні повне, ні часткове виконання наказу суду у справі № 905/2150/18, то на думку позивача, з моменту завершення виконавчого провадження постанова відповідача від 13 червня 2019 року повинна вважатися такою, що не підлягає виконанню. У зв`язку з цим, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року у задоволенні позовних вимог ПрАТ «Концерн Стирол» відмовлено.
4. Перший апеляційний адміністративний суд погодився з наведеною позицією суду першої інстанції та постановою від 01 липня 2021 року залишив указане рішення без змін
5. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскільки позивач просить визнати такою, що не підлягає виконанню постанову виконавця, а не виконавчий документ, виданий судом, то відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки за нормами діючого законодавства відсутня можливість визнати виконавчий документ, виданий іншим органом, таким, що не підлягає виконанню.
6. Суд апеляційної інстанції зауважив, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що за спірних правовідносин позивачем обрано неналежний спосіб захисту права - визнання спірної постанови приватного виконавця такою, що не підлягає виконанню. Разом з цим суд апеляційної інстанції констатував, що змінити обраний позивачем спосіб захисту права суд першої інстанції був позбавлений можливості, оскільки:
- при зміні обраного позивачем способу захисту права судом будуть порушені строки позовної давності (спірна постанова прийнята 13 червня 2019 року і позивачем пропущений 10-ти денний строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 287 КАС України);
- у позові та під час розгляду справи позивач наполягав саме на такому способі захисту права - визнання нечинною та такою, що не підлягає виконанню спірної постанови відповідача, і зміна предмету позову за таких обставин з боку суду буде порушенням принципу диспозитивності;
(Зокрема, при залишенні позову без руху з підстав пропуску строку звернення, позивач у письмових поясненнях повідомив суд, що питання оскарження дій приватного виконавця стосовно правомірності спірної постанови, так само, як і питання про її скасування, як протиправної, не є предметом спору у даній справі).
- позивач вже звертався до суду зі скаргою на дії відповідача до господарського суду Донецької області, предметом якої в тому числі було прохання - визнати незаконними постанови приватного виконавця Мельниченка О.В., прийняті в межах відкритого ВП №59355326. Ухвалою вказаного суду від 11 червня 2020 року у справі № 905/2150/18 скарга залишена без розгляду за заявою ПрАТ «Концерн Стирол».
7. За наведених обставин апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визнання нечинною та такою, що не підлягає виконанню, спірної постанови приватного виконавця (ВП № 59355326 від 13 червня 2019 року) про стягнення основної винагороди.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
8. Не погодившись з рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року та постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
9. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) .
10. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права за відсутності при цьому висновку Верховного Суду з питань застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:
- застосування частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII при визначенні підстави для визнання постанови про стягнення основної винагороди виконавця такою, що не підлягає виконанню;
- застосування статті 374 КАС України в порядку аналогії закону, передбаченої частиною шостою статті 7 КАС України, при визнанні такими, що не підлягають виконанню виконавчих документів, виданих не судом, а іншим органом.
11. На думку скаржника існує чіткий законодавчо врегульований порядок дій виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу.
12. Так, частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VIII встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу в тому числі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (повернення виконавчого документа стягувану за поданою ним заявою), якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
13. Судами попередніх інстанцій не було звернуто належну увагу на те, що в порушення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII відповідачем не було винесено окрему постанову про стягнення виконавчого збору, яку він повинен був виконувати, відкривши окреме виконавче провадження, а звернуто до виконання постанову, яку було прийнято у 2019 році при відкритті ВП № 59355326. При цьому, у зв`язку з необхідністю прийняття нової постанови про стягнення основної винагороди, раніше прийнята відповідачем постанова від 13 червня 2019 року не може вважатися такою, що підлягає виконанню.
14. Крім того, положенням частини четвертої статті 31 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VІІІ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VІІІ) чітко наголошується на тому, що основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом.
15. Проте, вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що сума основного боргу вже була сплачена позивачем в добровільному порядку поза межами ВП№ 59355326, тоді як визначений в вищезазначеній частині четвертої статті 31 Закону № 1403-VІІІ порядок стягнення основної винагороди не передбачає стягнення її в інший спосіб ніж разом із сумою основного боргу.
16. Указане є додатковою підставою для визнання її такою, що не підлягає виконанню.
17. На думку скаржника відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій не могли керуватися тим, що відсутнє законодавство, яке регулює спірні правовідносини (визнати виконавчий документ виданий не судом, а іншим органом, таким, що не підлягає виконанню), а відповідно до частини шостої статті 7 КАС України за аналогією застосувати положення частини другої статті 374 КАС України. Відповідно до яких: суд визнає виданий ним виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
18. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Соколова В.М., суддів Єресько Л. О., Кашпур О.В. ухвалою від 18 серпня 2021 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
19. Ухвалою від 12 січня 2023 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини
20. Постановою відповідача від 13 червня 2019 року відкрито ВП №59355326 щодо примусового виконання наказу №905/2150/18 виданого 19 квітня 2019 року Господарським судом Донецької області про стягнення з ПрАТ «Концерн стирол» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагоноремонтна транспортна компанія «Холд» заборгованість в сумі 1 446 059,54 грн, судовий збір в сумі 21 690,89 грн.
21. 13 червня 2019 року у межах указаного виконавчого провадження відповідачем була прийнята постанова про стягнення з боржника основної винагороди, якою стягнуто з позивача основну винагороду у сумі 146 775,04 грн.
22. 19 травня 2020 року у межах ВП №59355326 відповідачем прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з надходженням його заяви про повернення виконавчого документа.
23. Листом від 21 травня 2020 року №390 відповідач звернувся до позивача з вимогою сплатити основну винагороду приватного виконавця у розмірі 146 775, 04 грн.
24. 09 червня 2020 року позивачем у добровільному порядку було сплачено суму боргу на користь стягувача за наказом №905/2150/18 виданим 19 квітня 2019 року Господарським судом Донецької області. Це підтверджується платіжним дорученням №86914 від 09 червня 2020 року на суму 1 906 258,04 грн, з яких, як стверджує позивач, 1 446 059,54 грн є сумою боргу за рішенням Господарського суду Донецької області від 19 березня 2019 року №905/2150/18.
25. Уважаючи спірну постанову приватного виконавця (ВП №59355326) про стягнення основної винагороди нечинною та такою, що не підлягає виконанню починаючи з 20 травня 2020 року, позивач звернувся з позовом до суду.
V. Нормативне регулювання
26. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
27. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
28. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом №1404-VIII.
29. Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
30. Частина перша статті 5 Закону №1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
31. Частиною першою статті 42 Закону №1404-VIII передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
32. Відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1404-VIII основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
33. За приписами статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга).
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (частина третя).
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) абзац перший частини четвертої) (абзац перший частини четвертої).
Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем.
34. Відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
35. На підставі статті 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
36. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
37. Згідно з частиною першою статті 31 Закону України від 02 червня 2016 року №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі Закон - №1403-VIII) за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
38. Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 31 Закону №1403-VIII винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
39. Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону №1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
40. На виконання статті 31 Закону №1403-VIII постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок № 643).
41. Відповідно до пункту 19 Порядку № 643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
42. За приписами статті 374 КАС України, Суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
43. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
44. Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання.
VІ. Позиція Верховного Суду
45. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
46. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
47. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
48. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (частина четверта статті 341 КАС України).
49. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваним судовим рішенням, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.
50. Обґрунтовуючи свій позов позивач просить визнати нечинною та такою, що не підлягає виконанню постанову приватного виконавця про стягнення основної винагороди прийняту ним одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження 13 вересня 2019 року, оскільки вважає, що після завершення виконавчого провадження (19 травня 2020 року) відповідач зобов`язаний винести окрему постанову про стягнення основної винагороди. Крім того зауважував про те, що відповідачем не забезпечено ні повне, ні часткове виконання наказу суду у справі № 905/2150/18.
51. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту права - визнання спірної постанови приватного виконавця такою, що не підлягає виконанню, а змінити обраний позивачем спосіб захисту не можна.
52. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та зазначає наступне.
53. На думку скаржника існує чіткий законодавчо врегульований порядок дій виконавця у разі повернення (закінчення) виконавчого документа стягувачу (частина третя статті 40 Закону № 1404-VIII), недотримання якого, як наслідок, є підставою для визнання спірної постанови нечинною та такою, що не підлягає виконанню.
54. Заявник касаційної скарги звертав увагу на те, що частиною четвертою статті 31 Закону № 1403-VІІІ (стягнення основної винагороди разом із сумою основного боргу) також виключається можливість подальшого виконання спірної постанови про стягнення основної винагороди - та є додатковою підставою для визнання її такою, що не підлягає виконанню.
55. Аналізуючи такі доводи позивача, колегія суддів зауважує, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставами позову є ті обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
56. В адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.
57. Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
58. У даній справі предметом спору є визнання нечинною та такою, що не підлягає виконанню, починаючи з 20 травня 2020 року, постанову приватного виконавця від 13 червня 2019 року про стягнення основної винагороди.
59. Так, частиною другою статті 2 КАС України закріплено перелік критеріїв, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, що оскаржуються.
60. Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушеного права у адміністративних правовідносинах, зокрема: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
61. Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; <….>
62. Судами попередніх інстанцій встановлено, що за спірних правовідносин позивачем обрано неналежний спосіб захисту права - визнання спірної постанови приватного виконавця такою, що не підлягає виконанню.
63. Судами ураховано, що позивач наполягав саме на такому способі захисту його прав та зазначав, що питання оскарження дій приватного виконавця стосовно правомірності спірної постанови, так само, як і питання про її скасування, як протиправної, не є предметом спору у даній справі.
64. Як правильно зауважив суд першої інстанції, в рамках даної адміністративної справи позивач не просить скасувати спірну постанову, - що виключає можливість надання судом правової оцінки рішенню суб`єкта владних повноважень та його діям під час винесення спірної постанови відповідно до положень частини другої статті 2 КАС України.
65. Поряд з цим, обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок неодноразово робила Велика Палата Верховного Суду (постанова від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).
66. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання нечинною та такою, що не підлягає виконанню, починаючи з 20 травня 2020 року, постанови приватного виконавця від 13 червня 2019 року про стягнення основної винагороди виконавця в сумі 146 775,04 грн, прийняту в межах ВП № 59355326.
67. Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, - у разі, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (в даному випадку - частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII, яка регламентує порядок дій державного виконавця за наслідками повернення виконавчого документа стягувачу, та застосування статті 374 КАС України в порядку аналогії закону, передбаченої частиною шостою статті 7 КАС України, при визнанні такими, що не підлягають виконанню виконавчих документів, виданих не судом, а іншим органом), колегія суддів виходить з того, що означені нормативні положення судами попередніх інстанцій у цій справі не застосовувались, й саме по собі їх незастосування не вплинуло на правильність вирішення справи по суті. Більш того, заявник касаційної скарги не вказує на наявність суперечностей між нормами, що були застосовані судами попередніх інстанцій при вирішенні справи, і наведеними ним положеннями законодавства.
68. Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують і фактично зводяться до переоцінки доказів. Разом з тим, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
69. Верховний Суд наголошує, що у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (частина четверта статті 341 КАС України).
70. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).
71. Отже, судами не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
VІI. Висновки щодо розподілу судових витрат
72. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Концерн Стирол» залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2021 року у справі № 200/1158/21-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько О.В. Кашпур