№ 200/142/20-а - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 200/142/20-а

адміністративне провадження № К/9901/19156/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року (суддя Грищенко Є.І.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2020 року (судді Ястребова Л.В., Арабей Т.Г., Компанієць І.Д.) у справі № 200/142/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У січні 2020 року позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУНП в Донецькій області, відповідач), у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 10 грудня 2019 року № 3316 у частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції;

- визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 12 грудня 2019 року № 531 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;

- поновити старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, слідчого відділу Краматорського відділу поліції ГУНП в Донецькій області (далі - СВ Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області);

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав про те, що обіймав посаду слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я, СВ Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області. 17 листопада 2019 року йому було повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України). За даним фактом відповідачем проведено службове розслідування, за результатами якого вирішено притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення зі служби в поліції за вчинення дисциплінарного проступку, а саме - вчинення дій, що підривають авторитет поліції. Спірними наказами відповідача ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та звільнено зі служби. Позивач вважає оскаржувані накази протиправними та такими, що підлягають скасуванню, посилаючись на те, що службове розслідування відносно нього проводилось з порушенням вимог законодавства, а дисциплінарна комісія, роблячи висновок про винуватість позивача у скоєнні кримінального правопорушення, перевищила свої повноваження. На думку позивача, службове розслідування фактично не проводилося, а базувалося лише на факті повідомлення про підозру та обрання запобіжного заходу. Висновки службового розслідування та наказ про звільнення ґрунтуються на невірному застосуванні норм законодавства, оскільки саме по собі повідомлення про підозру не є дисциплінарним проступком та не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Приймаючи означене судове рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у висновку службового розслідування, проведеним відносно позивача, серед іншого зазначено, що останнім було висунуто вимогу щодо передачі неправомірної вигоди задля уникнення від кримінальної відповідальності у розмірі 50 000,00 грн. Така поведінка позивача як поліцейського суперечить загальним принципам, встановленим для співробітників органів поліції. Крім того, вчинення подібних дій призводить до встановлення негативної суспільної думки населення щодо органів правопорядку, які у відповідності до своїх службових обов`язків повинні неупереджено дотримуватись законодавства України, в тому числі щодо морально-етичних принципів. Тому, оскільки службовим розслідуванням було встановлено грубе порушення ОСОБА_1 службової дисципліни, то, враховуючи характер проступку, обставини, за яких його скоєно, відповідач прийняв обґрунтоване рішення про звільнення останнього зі служби в поліції. Суд дійшов висновку про наявність факту скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання працівника поліції та свідчить про порушення позивачем вимог Закону України «Про Національну поліцію», Дисциплінарного статуту Національної поліції України, що виразилося у недотриманні принципів діяльності поліцейського, вчиненні дій, несумісних з вимогами, що пред`являються до професійних та моральних якостей поліцейського, а відтак відповідач при прийнятті спірних наказів діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, відповідно, відсутні правові підстави для скасування таких наказів. Щодо процедурних порушень під час проведення службового розслідування, на які посилається позивач, то суди першої та апеляційної інстанцій установили, що такі не знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити до Донецького окружного адміністративного суду на новий судовий розгляд.

Аргументи скаржника полягають у тому, що в якості єдиного доказу скоєння позивачем дисциплінарного проступку суд першої інстанції зазначив висновок службового розслідування, який прийнятий без будь-яких законних доказів, на підставі підозри, яка, на думку позивача, не відповідає фактичним обставинам справи, що і буде визначено рішенням суду. На підтвердження проведення службового розслідування відносно ОСОБА_1 суд першої інстанції посилається на документи, які мають явні ознаки фальсифікації, на що зверталася увага суду. Жодного доказу, яким було б доведено, що викладені в повідомленні про підозру і у висновку службового розслідування обставини відповідають дійсності, суд у своєму рішенні на зазначив. З огляду на це, скаржник вважає рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року упередженим, необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Окрім зазначеного, скаржник вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що виразилось у розгляді цієї справи в порядку спрощеного провадження, у той час, як вона підлягала розгляду в порядку загального позовного провадження, оскільки позивач відповідно Закону України «Про запобігання корупції» займає відповідальне становище. Скаржник вважає, що вказане порушення призвело до неправильного вирішення справи, адже він не міг надати суду повні пояснення по суті справи, прийняти участь у вивченні доказів та звернути увагу суду на конкретні наявні ознаки фальсифікації документів. На думку скаржника, суд першої інстанції у своєму рішенні допустив недоведеність обставин, які мають значення для справи, що є підставою для скасування судового рішення. Отже, фактично в матеріалах справи та службового розслідування відсутні будь-які відомості, отримані законним, належним і допустимим шляхом, які б підтверджували скоєння позивачем дій, крім припущень, за які його притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

У свою чергу, під час апеляційного розгляду справи зазначені порушення, допущені судом першої інстанції, виправлені не були. Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів. Пояснення позивача щодо наявності грубих порушень закону під час досудового розслідування, фальсифікації матеріалів НСРД, задокументований факт отримання грошових коштів іншою особою, а також те, що ОСОБА_1 взагалі грошових коштів не отримував, і в нього не було вилучено жодного доказу, який би свідчив про його причетність до злочину, - суд проігнорував. А всі ці обставини не були з`ясовані під час службової перевірки, бо така фактично не проводилася.

Скаржник стверджує, що висновки судів попередніх інстанцій у даній справі протирічать постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 826/9664/17, оскільки кожен із вказаних пунктів має відношення до даної справи та був порушений судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи.

Ухвалою від 11 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У відзиві на касаційну скаргу представник ГУНП в Донецькій області просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін, посилаючись на те, що кримінальне провадження за частиною третьою статті 368 КК України, що проводилось відносно позивача, не виключає наявності в його діях складу дисциплінарного проступку та не позбавляє відповідача можливості накладення дисциплінарного стягнення за його вчинення. У матеріалах службового розслідування вказано, що звільнення позивача зі служби за порушення службової дисципліни не пов`язане з вчиненням злочину. Відтак, наявність чи відсутність вироку в кримінальній справі не впливає на оцінку дисциплінарного проступку, вчинення якого доведено матеріалами службового розслідування. Посилання скаржника на те, що під час проведення службового розслідування були порушені його права, не відповідає дійсності, доказів фальсифікації матеріалів службового розслідування позивач не надавав. В оскаржуваних наказах чітко зазначено, які саме положення законодавства були порушені ОСОБА_1 , а посилання останнього на постанову Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 826/9664/17 є необґрунтованими, оскільки обставини у вказаній справі є іншими.

Ухвалою від 29 вересня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 проходив службу в Краматорському ВП ГУНП в Донецькій області на посаді слідчого відділення розслідування злочинів скоєних проти життя та здоров`я особи.

У зв`язку з надходженням до відповідача інформації про відкриття Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у м. Краматорську, кримінального провадження № 62019050000001788 від 13 листопада 2019 року за частиною третьою статті 368 КК України відносно окремих працівників поліції Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області та проведення обшуків, наказом ГУНП в Донецькій області від 19 листопада 2019 року № 3063 призначено службове розслідування.

За результатами проведення вказаного розслідування було затверджено висновок від 26 листопада 2019 року.

Висновком службового розслідування установлено, що слідчий ОСОБА_1 проводив досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12019050390003814. 13 листопада 2019 року на підставі ухвали суду працівниками поліції, у тому числі ОСОБА_1 , було проведено обшук за місцем проживання громадянина ОСОБА_2 . Під час обшуку працівниками поліції вилучено паперовий згорток, у якому знаходилася речовина рослинного походження схожа на наркотичних засіб - канабіс, а також фрагмент ПЕТ пляшки зі специфічним запахом коноплі. У подальшому, слідчий ОСОБА_1 та оперуповноважений ОСОБА_3 висунули вимогу ОСОБА_2 щодо передачі їм неправомірної вигоди у розмірі 50 000,00 грн за уникнення від кримінальної відповідальності. 13 листопада 2019 року ОСОБА_1 отримав першу частину грошових коштів у розмірі 25 000,00 грн. 16 листопада 2019 року ОСОБА_1 , з метою отримання другої частини неправомірної вигоди, наказав ОСОБА_2 здійснити перерахування коштів у сумі 20 000,00 грн двома транзакціями на банківську карту. 16 листопада 2019 року слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, затримано ОСОБА_1 в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України та проведено обшук. Під час обшуку нічого вилучено не було. 17 листопада 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України. 18 листопада 2019 року ухвалою Краматорського міського суду ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Бахмутський слідчий ізолятор» на строк 60 діб, з можливістю внесення застави у розмірі 100 350,00 грн. 20 листопада 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з-під варти у зв`язку з внесенням застави.

Під час проведення службового розслідування з метою встановлення обставин затримання старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , останньому запропоновано надати письмові пояснення за вказаним фактом, але на підставі статті 63 Конституції України від надання пояснень він відмовився.

На думку дисциплінарної комісії, причинами та умовами надзвичайної події стали особиста недисциплінованість та порушення службової дисципліни слідчим відділення розслідування злочинів, скоєних проти здоров`я особи, СВ Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_1 , що виразилося у недотриманні вимог пункту 2 частини третьої статті 1, пунктів 7, 8 частини першої статті 3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», підпункту 7 пункту 7 розділу ІІІ Положення про організацію службової підготовки працівників Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 січня 2016 року № 50.

У зв`язку з цим, за результатами проведення службового розслідування дисциплінарна комісія вважала би службове розслідування закінченим, а відомості, що стали підставою для проведення службового розслідування - такими, що підтвердились частково. За порушення службової дисципліни, що виразилося у недотриманні вимог пункту 2 частини третьої статті 1, пунктів 7, 8 частини першої статті 3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», підпункту 7 пункту 7 розділу ІІІ Положення про організацію службової підготовки працівників Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 січня 2016 року № 50, та скоєнні дисциплінарного проступку, а саме - вчинення дій, що підривають авторитет поліції, слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти здоров`я особи, СВ Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1) звільнити зі служби в поліції по виходу з лікарняного.

Наказом ГУНП в Донецькій області від 10 грудня 2019 року № 3316 за порушення службової дисципліни та скоєння дисциплінарного проступку, а саме - вчинення дій, що підривають авторитет поліції, ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

Наказом ГУНП в Донецькій області від 12 грудня 2019 року № 531 о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 12 грудня 2019 року за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення від служби).

Із зазначеними наказами позивач ознайомлений 13 грудня 2019 року, що підтверджується його особистим підписом.

Не погодившись з наказами відповідача про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення зі служби в поліції, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Положеннями частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.

При вирішенні справи Суд враховує, що обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож адміністративні суди мали з`ясувати, чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 580-VIII).

У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 Закону).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 580-VIII поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 64 Закону № 580-VIII визначено, що вступаючи на службу в поліції, особа складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки".

За приписами частини першої статті 18 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону № 580-VIII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Статтею 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України 15 березня 2018 року № 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут), визначено, що службова дисципліна дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

Службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння.

Системний аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку про те, що порушенням поліцейським службової дисципліни вважається невиконання чи неналежне виконання ним обов`язків, визначених статтею 18 Закону № 580-VIII та статтею 1 Дисциплінарного статуту, у тому числі, щодо дотримання законодавства і неухильного виконання вимог Присяги поліцейського.

Крім того, поведінка поліцейського повинна відповідати очікуванню громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до поліції, не тільки під час виконання службових обов`язків, а й у повсякденному житті. Працівник поліції має усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, стверджувати та відстоювати честь і гідність свого звання, несучи відповідальність перед державою і суспільством та вживати заходів задля підвищення авторитету і позитивного іміджу органів поліції. Тобто, поліцейський повинен уникати вчинення таких дій, які підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.

Положеннями статті 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.

Визначення дисциплінарного проступку наведене у статті 12 Дисциплінарного статуту та означає протиправну винну дію чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

За приписами частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Застосування до поліцейського інших видів дисциплінарних стягнень, не передбачених цим Статутом, забороняється (частина п`ята статті 13).

Як обумовлено частинами першою та другою статті 13 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Разом із тим, дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

У відповідності до приписів статті 14 Дисциплінарного статуту, з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків проводиться службове розслідування.

Службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893 «Про реалізацію окремих положень Дисциплінарного статуту Національної поліції України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 р. за № 1355/32807, затверджено Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України (далі - Порядок № 893). Цей наказ прийнятий відповідно до частини десятої статті 14, частини сьомої статті 15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, з метою належної організації заходів, спрямованих на зміцнення службової дисципліни в діяльності органів та підрозділів Національної поліції України, запобігання надзвичайним подіям за участю поліцейських, упорядкування питань призначення, проведення службових розслідувань за фактами порушення поліцейськими службової дисципліни.

Пунктом 2 розділу ІІ Порядку № 893 визначено, що підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Відповідно до пункту 2 розділу VI Порядку № 893 підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.

Згідно з пунктом 4 розділу VI Порядку № 893 в описовій частині висновку службового розслідування викладаються відомості, встановлені під час проведення службового розслідування, зокрема: обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, час, місце, спосіб, мотив учинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв`язку з цим; посада, звання, прізвище, ім`я, по батькові, персональні дані (дата і місце народження, освіта, період служби в поліції і на займаній посаді - із дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних»), відомості, що характеризують поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; пояснення поліцейського щодо обставин справи, а в разі відмови від надання такого пояснення - інформація про засвідчення цього факту відповідним актом про відмову надати пояснення чи поштове повідомлення про вручення або про відмову від отримання виклику для надання пояснень чи повернення поштового відправлення з позначкою про невручення; пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; документи та матеріали, що підтверджують та (або) спростовують факт учинення дисциплінарного проступку; обставини, що обтяжують або пом`якшують відповідальність поліцейського, визначені статтею 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України; причини та умови, що призвели до вчинення виявленого дисциплінарного проступку, обставини, що знімають із поліцейського звинувачення.

У резолютивній частині висновку службового розслідування дисциплінарною комісією зазначаються: - висновок щодо наявності або відсутності в діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону, іншого нормативно-правового чи організаційно-розпорядчого акта, наказу керівника, який було порушено. У разі неможливості встановлення за результатами службового розслідування факту наявності/відсутності в діях (бездіяльності) поліцейського складу дисциплінарного проступку внаслідок неможливості отримання доступу до необхідних документів такі обставини розцінюються на користь поліцейського, стосовно якого призначено службове розслідування; - вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського в разі наявності в його діянні ознак дисциплінарного проступку;- відомості про списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів, а також про надсилання матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством; - запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування (пункт 5 розділу VI Порядку).

Наведені приписи узгоджуються з положеннями статей 15, 19 Дисциплінарного статуту.

Отже, підставою для накладення дисциплінарного стягнення є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях поліцейського ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни. Обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні поліцейського складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення.

Поруч із цим варто зауважити про те, що притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, є окремими підставами для звільнення із органів внутрішніх справ, не пов`язаними (не зумовленими) із притягненням особи до дисциплінарної відповідальності.

Верховний Суд звертає увагу на те, що вчинення працівником органів внутрішніх справ діяння, за яке передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного.

Притягнення особи до кримінальної відповідальності або до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, на підставі судового рішення, що набрало законної сили, є підставами для звільнення з органів внутрішніх справ. Проте це інші підстави і їх не слід ототожнювати з підставами для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

Водночас, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо прямої чи опосередкованої оцінки правильності кримінально-правової кваліфікації діяння особи чи інших аспектів кримінального провадження, у тому числі дій слідчого чи прокурора в межах проведення досудового розслідування кримінального провадження.

Правова оцінка правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна перевірятися судами насамперед в тому, чи таке рішення прийнято в межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України та законами України, чи дійсно в діях особи є встановлені законом підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення, чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) з учиненим особою діянням.

При цьому, вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів внутрішніх справ до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з`ясовувати саме склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію, ці ж самі дії особи, отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.

Суб`єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо. При цьому, саме лише відтворення у висновку службового розслідування фабули певного правопорушення, не є достатнім для того, щоб уважати такий висновок обґрунтованим, як і ухвалене на підставі нього рішення. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування поясненнями та документами.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Отже, в даному випадку, відсутність обвинувального вироку в кримінальній справі відносно позивача не впливає на наявність чи відсутність у його діянні складу дисциплінарного проступку.

Водночас, повертаючись до обставин даної справи, суд касаційної інстанції акцентує увагу на те, що згідно з положеннями Дисциплінарного статуту підставою для дисциплінарної відповідальності поліцейського є вчинення ним дисциплінарного проступку, сутність якого полягає у порушенні службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що службове розслідування було розпочато за фактом відкриття Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у м. Краматорську, кримінального провадження № 62019050000001788 від 13 листопада 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, відносно окремих працівників Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області та проведення обшуків, зокрема, у слідчого відділення розслідування злочинів скоєних проти життя та здоров`я особи ОСОБА_1 .

При цьому, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили з того, що службовим розслідуванням установлений факт порушення позивачем службової дисципліни, що виразилось у недотриманні вимог пункту 2 частини третьої статті 1, пунктів 7, 8 частини першої статті 3 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», підпункту 7 пункту 7 розділу ІІІ Положення про організацію службової підготовки працівників Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 січня 2016 року № 50, та скоєння ним дисциплінарного проступку, а саме - вчинення дій, що підривають авторитет поліції.

В той же час, сам позивач заперечує факт порушення ним службової дисципліни та скоєння дисциплінарного проступку. Натомість, вказує на процедурні порушення, допущені під час службового розслідування.

Верховний Суд звертає увагу на те, що у висновку службового розслідування дисциплінарна комісія відтворила виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які у своїй сукупності надали органам досудового розслідування підстави допускати, що позивач вчинив кримінальне правопорушення та надав йому правову кваліфікацію. Крім того, у висновку наведено загальні формулювання стосовно того, що в ГУНП в Донецькій області проводиться роз`яснювальна та виховна робота з особовим складом про дотримання антикорупційного законодавства. Проте, конкретних фактів порушення позивачем службової дисципліни чи відомостей щодо вчинення ним будь-яких інших дій, які можна кваліфікувати як дисциплінарний проступок, у висновку службового розслідування не зазначено.

Суди, у свою чергу, не з`ясували, які фактичні обставини були встановлені дисциплінарною комісією та які матеріали були зібрані та досліджені нею під час дисциплінарного провадження, та чи встановлено у підсумку, які конкретно протиправні або неетичні дії вчинив позивач.

Суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали оцінку тому, чи становили описані у висновку службового розслідування дії ОСОБА_1 склад дисциплінарного проступку, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію ті ж самі дії поліцейського отримали в рамках кримінального провадження.

Суд наголошує, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення має враховуватися характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. До того ж, звільнення зі служби в поліції, як вид стягнення, є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Верховний Суд відзначає, що критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності надання оцінки аргументам учасників справи, які мають значення для розгляду справи в суді.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно Висновку Консультативної ради європейських суддів від 18 грудня 2008 року № 11 (2008) до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, якість судового рішення залежить, головним чином, від якості його обґрунтування, при цьому викладення підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але є насамперед гарантією проти свавілля, оскільки, по-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати доводи, що становлять основу рішення та забезпечують його правомірність; по-друге, дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими та давати можливість читачеві прослідкувати логіку міркувань, що призвели до ухвалення суддею рішення. До того ж, обґрунтування повинно засвідчувати дотримання суддею принципів, проголошених Європейським судом з прав людини (а саме додержання прав сторони захисту та права на справедливий суд). Крім того, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти встановленню юридичної визначеності, адже вона гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи.

Між тим, суди не дотрималися викладеного в повній мірі.

Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Однак, викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Неповнота в з`ясуванні фактичних обставин справи позбавляє Верховний Суд належним чином перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій по суті спору в цілому.

У той же час суд касаційної інстанції у силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ураховуючи викладене та зважаючи на положення частини другої статті 353 КАС України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суд повинен повно та всебічно з`ясувати фактичні обставини справи та з урахування викладених у цій постанові висновків встановити чи відповідають оспорювані накази ГУНП в Донецькій області критеріям, визначеним частиною другої статті 2 КАС України.

Поряд із цим, суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника про порушення порядку проведення службового розслідування, адже, як обґрунтовано зазначив апеляційний суд, ОСОБА_1 , будучи обізнаним про те, що на розгляді дисциплінарної комісії перебуває дисциплінарне провадження щодо нього, протягом усього часу дисциплінарного провадження не цікавився станом його перебігу, не повідомив комісію про намір надання пояснень та доказів. Навпаки, позивач на підставі статті 63 Конституції України відмовився від надання пояснень, що підтверджується його підписом на відповідному бланку. Також у матеріалах справи наявний особистий підпис позивача про ознайомлення з наказом «Про призначення службового розслідування». Твердження позивача щодо фальсифікації документів, на яких міститься його підпис, доказами не підтверджені.

Щодо доводів скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині розгляду цієї справи в порядку спрощеного провадження, тоді як вона підлягала розгляду в порядку загального позовного провадження, то Верховний Суд виходить з того, що спір у цій справі виник з приводу проходження публічної служби.

Положеннями статті 12 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Для цілей цього Кодексу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Отже, при вирішення питання за правилами якого позовного провадження судом розглядатиметься спір щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановлювати чи належить позивач до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до Закону України "Про запобігання корупції". В іншому випадку такий спір може бути розглянуто судом в порядку спрощеного позовного провадження.

Відкриваючи провадження у справі № 200/142/20-а, Донецький окружний адміністративний суд дійшов висновку про можливість проведення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Разом із тим, судом першої інстанції не враховано виключень, які містить пункт 1 частини шостої статті 12 КАС України, а саме щодо справ позивачів, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Згідно з приміткою до статті 50 Закону України "Про запобігання корупції" до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище віднесено, зокрема, слідчих.

З матеріалів справи слідує, що спірні правовідносини пов`язані з проходженням позивачем публічної служби на посаді слідчого відділення розслідування злочинів скоєних проти життя та здоров`я особи Краматорського ВП ГУНП в Донецькій області.

Оскільки вказана посада, належить до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, то спір щодо прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби за його участі в якості позивача, не може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження, що свідчить про порушення судом норм процесуального права у частині визначення провадження, у якому слід розглядати дану справу.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Зважаючи на допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права та ураховуючи, що судом не було встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а судом апеляційної інстанції вказані порушення не усунуто, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись 341 345 349 353 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2020 року - скасувати.

3. Справу № 200/142/20-а направити на новий судовий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк