Постанова
Іменем України
27 січня 2021 року
м. Київ
справа № 200/14300/18
провадження № 61-10945св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада,
відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи: Сьома Дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ярмолюк Маргарита Миколаївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кокосадзе Лілія В`ячеславівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2019 року у складі судді: Єлісєєва Т. Ю.,та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року Дніпровська міська рада звернулась з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними та визнання спадщини відумерлою.
Позовні вимоги мотивовані тим, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Після її смерті відкрилась спадщина. Інші особи на час відкриття спадщини у зазначеній квартирі зареєстровані не були, постійно зі спадкоємцем не проживали. Після смерті ОСОБА_4 спадкова справа не заводилась, за отриманням спадщини ніхто не звертався. Оскільки пройшло більше року з часу відкриття спадщини та спадкоємців після смерті ОСОБА_4 немає, позивач вважав, що спадщина є відумерлою і тому повинна перейти до територіальної громади міста.
Однак на підставі договору купівлі-продажу від 14 січня 2014 року власником нерухомого майна став ОСОБА_1 . Квартира була продана представником ОСОБА_4 на підставі довіреності, виданої 21 жовтня 2013 року ОСОБА_5 , який розпорядився квартирою, коли власниця квартири ОСОБА_4 вже померла. У ОСОБА_5 були відсутні правові підстави для розпорядження спірним майном, тому такий правочин є недійсним. Також є недійсним і правочин щодо відчуження квартири на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 30 травня 2014 року. Зазначені договори купівлі-продажу порушують інтереси територіальної громади в особі Дніпровської міської ради.
Дніпровська міська рада просила:
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 , від імені якої діяв ОСОБА_5 на підставі довіреності, та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М. 14 січня 2014 року, за реєстровим № 39;
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В. 30 травня 2014 року, за реєстровим № 918;
визнати спадщину у вигляді квартири, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , відумерлою та передати її у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2019 року в складі судді: Єлісєєва Т. Ю., з урахуванням ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2019 року про виправлення описки, позов Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 , від імені якої діяв ОСОБА_6 на підставі довіреності, та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М. 14 січня 2014 року, за реєстровим № 39.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В. 30 травня 2014 року, за реєстровим № 918.
Визнано відумерлою спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та передано її у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
згідно інформації, наданої Сьомою дніпровською державною нотаріальною конторою від 28 жовтня 2015 року за № 779, спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилась. Таким чином спадщина, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , у вигляді квартири АДРЕСА_1 є відумерлою та має бути передана територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради;
на підставі договору купівлі-продажу від 14 січня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Ярмолюк М. М. та зареєстровано в реєстрі за № 39, номер запису права власності - 4244391, власником спірного майна став ОСОБА_1 . Згідно договору спірна квартира була продана представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 . Відчуження квартири відбулося вже після смерті ОСОБА_4
30 травня 2014 року було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Договір було посвідчено приватним нотаріусом ДМНО Кокосадзе Л. В., зареєстровано в реєстрі за № 918, номер запису про право власності - 5848539;
відповідно до пункту 6 частини першої статті 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності;
оскільки судом встановлено, що спадкоємці, які б прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні, а заява про визнання спадщини відумерлою подана після спливу одного року з часу відкриття спадщини, тому наявні підстави вважати спадщину після смерті ОСОБА_4 - відумерлою, а договори купівлі-продажу спірної квартири необхідно визнати недійсними.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2019 року в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу скасовано та прийнято в цій частині нове рішення яким відмовлено в задоволенні цих позовних вимог.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2019 року в частині визнання спадщини відумерлою та передачу спадкового майна у власність територіальної громади залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
згідно частини першої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У частині третій статті 1277 ЦК України передбачено, що спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням;
предметом договору купівлі-продажу від 14 січня 2014 року є продаж однією стороною «продавцем» ( ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_5 ), другій стороні «покупцю» ( ОСОБА_1 ) квартири АДРЕСА_1 . Громадянин ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тобто, відлучення квартири відбулося вже після смерті гр. ОСОБА_4 ;
у пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає в внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника»;
суд першої інстанції встановивши, що після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , немає спадкоємців ні за заповітом, ні за законом, правильно визнав спірну квартиру відумерлою спадщиною та передав це нерухоме майно територіальній громаді за його місцезнаходженням. Таким чином повністю відновлюються порушені права територіальної громади, а тому немає потреби у визнанні недійсними оспорених договорів купівлі-продажу спірної квартири, укладених після смерті зазначеного спадкодавця, оскільки такий спосіб захисту з огляду на положення статей 15 16 ЦК України за наведених обставин не є ефективним.
Аргументи учасників справи
У липні 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , в якій просить: постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 року в частині залишення без змін рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2019 року в частині визнання спадщини відумерлою та передачі спадкового майна у власність територіальної громади скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові у цій частині; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд першої інстанції належним чином не повідомив та не вжив достатніх заходів для доведення до відома ОСОБА_2 інформації про рішення від 01 лютого 2019 року;
ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної квартири та право власності на останню неї в силу згідно статті 330 ЦК України, тобто, раніше ніж Дніпровська міська рада набула право згідно статті 1277 ЦК України, придбав спірну квартиру за відплатним договором, право власності на яку було зареєстровано в установленому законом порядку. Дніпровська міська рада не є спадкоємцем ОСОБА_4 та не є власником майна. ОСОБА_2 не знав і не міг знати про наявність будь-яких перешкод до вчинення правочину, за яким придбав спірну квартиру, у тому числі не знав і не міг знати, що ОСОБА_1 не мав права відчужувати спірну квартиру, а тому згідно статті 330 ЦК України, є добросовісним набувачем. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири- не може породжувати правових Наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням. Тому задоволення позову Дніпропетровської міської ради про визнання спадщини відумерлою, є правовою підставою для подальшого витребування майна у гр. ОСОБА_7 , як добросовісного набувача, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод (зазначена позиція збігається із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, який на застосований апеляційним судом);
апеляційний суд не врахував: висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, де зазначено, що добросовісний набувач не може відповідати за бездіяльність влади в рамках процедуру спеціально призначених для запобігання шахрайству; висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18); висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 грудня 2019 року у справі № 490/2845/17 (провадження № 61-20255св18); висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, згідно якого метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно;
ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від07 вересня 2018 року визначено, що спір є незначної складності та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 274 ЦПК при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Позивач зазначав про необхідність розгляду справи в порядку загального позовного провадження. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо спадкування. Апеляційний суд повинен був обов`язково скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд, що відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 643/6628/16-ц;
у грудні 2019 року ОСОБА_2 подав до апеляційного суду заяву про застосування позовної давності, проте суд не дослідив та не взяв до уваги вказану заяву. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17 щодо застосування інституту позовної давності до правовідносин, що регулюються статтею 388 ЦК України;
Дніпровська міська рада зазначала про те, що позивач дізнався про факт незаконного відчуження спірного нерухомого майна та безпідставного набуття права власності на нього лише в липні 2018 року з листа Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 від 13 липня 2018 року № 49-3031 вих. 18. Проте ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2015 року у справі № 200/25592/15-ц вже розглядалися подані матеріали від Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права та витребування майна, які були залишені без руху. Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2016 року у справі № 200/25592/15-ц позовну заяву Бабушкінської районної у м. Дніпропетровську ради повернуто позивачу у зв`язку із не усуненням недоліків. Зазначене не перериває перебігу позовної давності згідно висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16. Як Бабушкінська районна у м, Дніпропетровську рада так і Дніпровська міська рада є органом місцевого самоврядування. Тому при поданні позову Бабушкінською районною у м. Дніпропетровську радою було встановлено, що орган місцевого самоврядування вже знав на той час про його порушене право;
Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3698/15-ц вказав, що той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції, проте, Дніпровським апеляційним судом не застосовано вказаний висновок та не враховано заяву про застосування позовної давності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17 про те, що суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування позовної давності;
з огляду на принцип непорушності права володіння майном початок перебігу позовної давності обчислюється з моменту, коли майно вибуло від власника. Позовна давність не підлягає поновленню у разі укладання надалі договору купівлі-продажу відповідного майна (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 листопада 2019 року у справі 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19);
оскільки договори купівлі-продажу укладено 14 січня 2014 року та 30 травня 2014 року, то перебіг позовної давності закінчився 14 січня 2018 року та 30 травня 2018 року. На момент звернення із позовом позовна давність сплинула. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 360/6892/15-ц). Не дослідивши питання застосування позовної давності, апеляційний суд порушив норми процесуального права;
стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується (постанова Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі N 6-2776цс16). Справедливий баланс порушено у зв`язку із тим, що ОСОБА_2 , уклавши відплатний договір купівлі-продажу квартири, витративши значні кошти на її придбання, фактично був позбавлений права власності, а Дніпровська міська рада не витрачаючи жодних фінансових ресурсів отримує у власність спірне майно. Не дослідивши та не взявши до уваги аргументи ОСОБА_2 стосовно порушення його права на мирне володіння майном, добросовісності набуття права власності майном, необхідності застосування позовної давності, апеляційний суд порушив пункт 1 статті 6 Конвенції та Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржуються у касаційному порядку лише у частині позовних вимог про визнання відумерлою спадщини у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та передачі її у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
У жовтні 2020 року Дніпровська міська рада, подала відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_8 , в якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги.
Відзив мотивований тим, що:
за відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину після ОСОБА_4 , суди зробили правильний висновок про визнання спадщини відумерлою та її перехід до територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради. Апеляційний суд обґрунтовано послався на висновки Великої Палати Верховного суду, викладені у постанові від 14 листопада 2018 у справі № 183/1617/16-ц. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 644/7992/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц. Оскільки на момент вчинення оспорюваних договорів власника спірного нерухомого майна помер, то ці договори є нікчемними;
посилання у касаційній скарзі на незастосування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц та від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, без урахування різниці у фактичних обставинах різних справ, не заслуговують уваги;
згідно інформації на сайтах «Судова влада» та «Єдиний державний реєстр судових рішень» неможливо встановити, якого саме предмету стосувався позов у справі № 200/25592/15-ц. Дніпровська міська рада та Шевченківська районна у м. Дніпрі рада (раніше -Бабушкінська районна у м. Дніпропетровську рада) є окремими юридичними особами; Дніпровська міська рада не є правонаступником районної у місті Дніпрі ради. Позивач не повідомлявся районною у місті радою про існування матеріалу, підготовленого для подачі позову, тому не знав та не міг знати про порушення свого права до часу отримання листа Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 від 13 липня 2018 № 49-3031 вих. 18;
у касаційній скарзі не наведено, які саме фактичні обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, судом першої інстанції не встановлено, і як саме це позбавило суд першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення в частині пред`явлених позовних вимог, залишених без змін судом апеляційної інстанції.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2020 року: відкрито касаційне провадження у справі;в задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 рокувідмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року справу призначено досудового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 17 вересня 2020 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:
суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених: у постановах Верховного Суду: від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц; від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц; від 19 грудня 2019 року у справі № 490/2845/17; від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц; від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3698/15-ц; від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц; від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16; від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц; у постановах Верховного Суду України: від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17; від 24 травня 2017 року у справі № 6-1763цс16; від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу, а саме: суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що згідно інформації, наданої КП ДМБТІ від 29 липня 2013 року № 8197, квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
Згідно інформації, наданої Сьомою дніпровською державною нотаріальною контрою від 28 жовтня 2015 року за № 779, спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилася.
На підставі договору купівлі-продажу від 14 січня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М. та зареєстровано в реєстрі за № 39, номер запису права власності - 4244391, власником спірного майна став ОСОБА_1 .
Згідно договору купівлі-продажу від 14 січня 2014 року спірна квартира була продана представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5
30 травня 2014 року укладено договір купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Договір було посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В., зареєстровано в реєстрі за № 918, номер запису про право власності - 5848539.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Згідно статті 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.
При залишенні рішення суду першої інстанції без змін в частині визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді суд апеляційної інстанції вважав, що оскільки після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , немає спадкоємців ні за заповітом, ні за законом, то суд першої інстанції правильно визнав спірну квартиру відумерлою спадщиною та передав це нерухоме майно територіальній громаді за його місцезнаходженням.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком апеляційного суду з таких підстав.
Згідно пункту 2 частини четвертої статті 274 ЦПК України (у редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі) у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо спадкування.
Аналіз позовних вимог свідчить, що спір у справі, що переглядається, є спором щодо спадкування (а. с. 1-7), оскільки позивач, пред`явив вимогу про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
позивач просив розглядати позов у порядку загального позовного провадження (а. с. 6):
в ухвалі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від07 вересня 2018 року зазначено, що спір є незначної складності та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (а. с.42, 42);
суд першої інстанції не повідомляв про розгляд справи ОСОБА_2 (а. с. 44-47);
до суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 було подано заяву про застосування позовної давності (а. с. 122-125);
в апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначав про те, що суд першої інстанції не повідомив його про розгляд справи і помилково розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження (а. с. 106).
У пункті 7 частини третьої статті 376 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
При залишенні рішення суду першої інстанції в оскарженій частині без змін суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що спір у справі, що переглядається, є спором щодо спадкування, а тому справа не могла бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження. Тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції в оскарженій частині.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
У частині четвертій статті 411 ЦПК України закріплено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З урахуванням того, що Верховним Судом встановлена наявність підстави, яка зумовлює скасування судового рішення апеляційного суду, то суд касаційної інстанції не аналізує інші підстави відкриття касаційного провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати і передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у частині позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Сьома Дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ярмолюк Маргарита Миколаївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кокосадзе Лілія В`ячеславівна, про визнання відумерлою спадщини у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та передачі її у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, скасувати.
Передати справу № 200/14300/18 у частині позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Сьома Дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ярмолюк Маргарита Миколаївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кокосадзе Лілія В`ячеславівна, про визнання відумерлою спадщини у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та передачі її у власність територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
М. Ю. Тітов