ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 200/1437/18

провадження № 51-2280км22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча ОСОБА_11,

судді: ОСОБА_12,

ОСОБА_13,

секретар судового засідання ОСОБА_14,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_15,

захисник ОСОБА_16 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2022 року та захисника ОСОБА_16 в інтересах засудженої ОСОБА_1 на вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040030001669, стосовно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася та проживає в АДРЕСА_1 ), засудженої за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, виклала вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про зміну ухвали Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2022 року стосовно ОСОБА_1 в частині призначеного основного покарання, а саме про зміну виду покарання з обмеження волі на штраф у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, в іншій частині просила ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Свої доводи прокурор мотивувала тим, що апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_1 основне покарання у виді обмеження волі, не врахував, що обвинувачена має дитину віком до 14 років, - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України такий вид покарання, як обмеження волі не застосовується до певної категорії осіб, у тому числі й до жінок, які мають дітей віком до 14 років.

На думку прокурора, суд апеляційної інстанції застосував норму закону України про кримінальну відповідальність, яка не підлягала застосуванню.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права під час вирішення цивільних позовів, виклав вимогу до Суду про скасування судових рішень у частині вирішення цивільних позовів та призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Свої доводи захисник мотивував тим, що ОСОБА_3 звернувся із цивільним позовом до ОСОБА_4 про стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 20 000 грн, а зі страхової компанії ПрАТ СК «ПЗУ Україна» - 157 697,52 грн страхового відшкодування, а потім подав уточнюючу позовну заяву, згідно з якою просив стягнути з ОСОБА_4 57 697,52 грн матеріальної шкоди та 20 000 грн моральної шкоди,а позовні вимоги до страхової компанії ПрАТ СК «ПЗУ Україна» - залишити без розгляду, чим змінив предмет позову іподав указану заяву після закінчення підготовчого засідання. Суд першої інстанції безпідставно, на думку захисника,прийняв таку заяву ОСОБА_3 , а суд апеляційної інстанції не надав цьому жодної оцінки.

Захисник звертає увагу, що згідно з висновком експерта ОСОБА_5 ремонт автомобіля є недоцільним - він є фізично знищеним, а отже, підлягають застосуванню положення Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), за якими у випадках визнання транспортного засобу (далі - ТЗ) фізично знищеним відшкодування шкоди виплачується в розмірі, який відповідає вартості ТЗ до дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) та витратам з евакуації ТЗ з місця ДТП, але ОСОБА_3 не надав доказів вартості ТЗ до та після ДТП, а також вартості деталей, вузлів й агрегатів фізично знищеного ТЗ після ДТП.

Позивач ОСОБА_3 не надав жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували зобов`язання страхової компанії ПрАТ СК «ПЗУ Україна» здійснити виплату суми страхового відшкодування шкоди в межах ліміту страхової відповідальності в сумі 100 000 грн, однак суди безпідставно вважали цей факт доведеним та встановленим, що суперечить положенням ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Крім того, суд першої інстанції у вироку вказав, що в матеріалах кримінального провадження страховий поліс відсутній і цивільні позивачі його не надавали, при цьому суд не виконав свого процесуального обов`язку щодо залучення ПрАТ СК «ПЗУ Україна» як третьої особи.

На думку сторони захисту, суд апеляційної інстанції неправильно трактував позицію ОСОБА_4 , яка не заперечувала, що її відповідальність як власника ТЗ була застрахована та ліміт відповідальності становив 100 000 грн, але при цьому вона не погоджувалася, що ці обставини є доведеними, оскільки відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження такого ліміту відповідальності не дає можливості здійснити розрахунок відшкодування на користь ОСОБА_3 та свідчить про недоведеність позовних вимог, що унеможливлює їх задоволення.

Крім того, у позовній заяві одночасно наведено обґрунтування заподіяння моральної шкоди, як позивачу ОСОБА_6 , так і його сину ОСОБА_7 , але при цьому загальна сума відшкодування в розмірі 100 000 грн, яку стягнув суд на користь ОСОБА_6 , не розмежована в позовній заяві, що, на думку сторони захисту, істотно порушило процесуальні права обвинуваченої ОСОБА_4 , оскільки за таких обставин вона як цивільний відповідач була позбавлена можливості сформувати позицію стосовно вимог самого ОСОБА_6 та вимог, заявлених як законним представником неповнолітнього сина.

Захисник зауважує, що в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження доводи позивачів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про те, що внаслідок ДТП було пошкоджено належне їм майно, у зв`язку з чим суд обґрунтовано відмовив у стягненні матеріальної шкоди, а отже, задоволенню не підлягають і позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок пошкодження такого майна. Надаючи оцінку, нібито завданої їм моральної шкоди згадані вище позивачі не наводять вмотивованих або будь-яких інших розрахунків відшкодування, яке просять стягнути, що вказує на необґрунтованість та недоведеність їх позовних вимог.

На думку захисника, у ході вирішенні цивільних позовів залишились без відповідної правової оцінки дії водія ОСОБА_3 , які згідно з висновком експерта № СЕ-19/104-21/29508-ІТ від 21 вересня 2021 року, не відповідали вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебуває у причинному зв`язку з ДТП, що безпосередньо впливає на вирішення цивільних позовів у кримінальному провадженні.

Суди першої та апеляційної інстанцій не надали наведеним обставинам жодної правової оцінки, що вказує на невідповідність вироку суду першої інстанції в частині вирішення цивільних позовів ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 таОСОБА_10 , вимогам статей 370 374 КПК України, а суд апеляційної інстанції, порушуючи вимогу ст. 419 КПК України, доводів апеляційної скарги про неправильне вирішення цивільного позову належним чином не перевірив, що є підставою для скасування судових рішень у цій частині з призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Зміст судових рішень, у тому числі оскарженого, і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2022 рокуОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки. На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року, який набрав чинності 07 вересня 2017 року, звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного основного та додаткового покарання за даним вироком. Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, обраний ОСОБА_1 , скасовано.

ПозовицивільнихпозивачівОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,ОСОБА_10 задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_4 на їх користь по10 000 грн моральної шкоди кожному, у стягненні заявленої матеріальної шкоди відмовлено.

Позов цивільного позивача ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_4 на його користь 57 697,52 грн матеріальної шкоди та 10 000 грн моральної шкоди.

Позов цивільного позивача ОСОБА_6 в інтересах малолітнього потерпілого ОСОБА_7 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_4 на його користь 100 000 грн моральної шкоди, в стягненні матеріальної шкоди, відмовлено.

Вирішено питання щодо речових доказів та про відшкодування процесуальних витрат.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2022 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_16 задоволено частково. Вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2022 року стосовно ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 286 КК України,в частині правової кваліфікації дій обвинуваченої та вирішення цивільного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 змінено. Перекваліфіковано дії ОСОБА_4 з ч. 2 ст. 286 КК України на ч. 1 ст. 286 КК України та призначено їй покарання за цим законом у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки. На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року, який набрав чинності 07 вересня 2017 року, звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного основного та додаткового покарання.

Позов цивільного позивача ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_4 на його користь 32 157,98 грнматеріальної шкоди та 10 000 грн моральної шкоди. В іншій частині вирок суду залишено без зміни.

Як установили суди, 10 червня 2017 року близько 21:10 ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем «Geely Emgrand»,реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухалась по вул. Титова з боку просп. О.Поля в напрямку бульв. Зорянийу м. Дніпрі.

Під час руху на перехресті з просп. Б Хмельницького ОСОБА_1 , грубо порушуючи вимоги п. 16.11 та дорожнього знака 2.1 Правил дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки таїї змін, рухаючись по другорядній дорозі, не надала дороги автомобілю «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_2 ,під керуванням водія ОСОБА_3 , який наближався до цього перехрестя проїзних частин по головній дорозі справа наліво за напрямком її руху, внаслідок чого допустила зіткнення з автомобілем «Renault Kangoo».

Урезультаті ДТПмалолітньому пасажиру автомобіля «Renault Kangoo» ОСОБА_7 було заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Вищезазначені дії ОСОБА_4 , що виразилися в порушенні Правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесне ушкодження, кваліфіковано за ч. 1 ст. 286 КК України.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримав частково касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, касаційну скаргу захисника підтримав у повному обсязі. Захисник підтримав свою касаційну скаргу, а касаційну скаргу прокурора просив залишити без задоволення.

Іншим учасникам було належним чином повідомлено про час і місце судового розгляду, але в судове засідання вони не з'явилися.

Мотиви Суду

Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 і правильність кваліфікації її дій у касаційній скарзі не оскаржуються.

З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК України, касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційних скаргах прокурора щодо посилань на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та захисника ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_4 щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

За правилами ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень Судом є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону чи неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

Щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність

Згідно з ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Доводи касаційної скарги прокурорапро неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність під час призначення покарання ОСОБА_1 заслуговують на увагу.

Так, за змістом ч. 3 ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі не застосовується до жінок, що мають дітей віком до 14 років.

Однак, призначаючи ОСОБА_1 основне покарання у виді обмеження волі, суд апеляційної інстанції не врахував, що обвинувачена має дитину віком до 14 років - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується даними свідоцтва про народження дитини, копію якого долучено до матеріалів провадження.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції під час призначення покарання застосував норму закону, яка не підлягає застосуванню, судове рішення стосовно ОСОБА_4 підлягає зміні в частині призначення покарання.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 слід призначити покарання у виді штрафув розмірі 500 (п`ятисот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки та на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 рокузвільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного основного та додаткового покарання.

Щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, котра вчинила суспільно небезпечне діяння.

Крім того, ч. 5 зазначеної норми кримінального процесуального закону встановлено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими зазначеним Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом КПК України не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦК України) за умови, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно зі ст. 1194 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ст. 3 Закону № 1961-IVобов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції безпідставно прийняв уточнюючу заявуОСОБА_3 , а суд апеляційної інстанції не надав цьому жодної оцінки, є необґрунтованими.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що 18 січня 2018 року під час досудового розслідування потерпілий ОСОБА_3 як цивільний позивач подав слідчому слідчого відділу ДВП ГУ Національної поліції у Дніпропетровській області позовну заяву до ОСОБА_4 і страхової компанії про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної в результаті ДТП. 18 квітня 2018 року під час судового провадження ОСОБА_3 подав до суду першої інстанції заяву про залишення без розгляду його позовних вимог до страхової компанії, позовні вимоги до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди підтримав.

Відповідно до даних журналу судового засідання Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2018 року та інформації на технічному носії, де зафіксовано вказане судове засідання, після отримання зазначеної заяви ОСОБА_3 суд, заслухавши цивільного позивача, який підтримав заяву, та думку учасників судового розгляду, зокрема обвинуваченої та її захисника, які не заперечували щодо долучення заяви до матеріалів провадження, постановив ухвалу про долучення до матеріалів справи заяви та вручення її копій учасникам судового розгляду.

Крім того, в апеляційній скарзі, захисник не зазначав про безпідставне, на його думку, прийняття судом першої інстанції вказаної заяви.

Місцевий суд, з яким погодився надалі й апеляційний суд, дійшов висновку, що цивільний позов було подано з дотриманням вимог ст. 128 КПК України, заяву про залишення без розгляду вимог до страхової компанії ПрАТ СК «ПЗУ Україна» і про вимогу до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди пред`явлено з тих саме правовідносин та обставин, які утворилися між сторонами, неприйняття заяви не сприяло б забезпеченню доступу до правосуддя та права на справедливий суд. З указаними висновками судів погоджується і колегія суддів.

Не заслуговують на увагу доводи сторони захисту про незалучення судом як третьої особи цієї страхової компанії, що унеможливило здійснити розрахунок відшкодування шкоди на користь ОСОБА_3 та свідчить про недоведеність позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом з тим у ст. 7 Закону України «Про страхування» визначені види обов`язкового страхування, до яких п. 9 ч. 1 вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон № 1961-IV.

Як зазначив суд апеляційної інстанції, цивільно-правова відповідальність обвинуваченої як власника наземного транспортного засобу була застрахована, що достовірно встановлено в судах першої та апеляційної інстанцій і це підтвердив захисник в апеляційній скарзі.

Цивільний позивач ОСОБА_3 під час апеляційного розгляду пояснив, що змінив у суді першої інстанції позовні вимоги і не пред`являв їх до страхової компанії, оскільки документи на відшкодування шкоди, завданої фізичним знищенням його ТЗ вже перебувають в страховій компанії, яка в добровільному порядку за наявності вироку суду виплатить страхове відшкодування, у зв`язку з цим він пред`явив позов тільки до ОСОБА_4 в розмірі, який перевищує ліміт страхового відшкодування.

Суди правильно встановили, що цивільний позивач ОСОБА_3 таким чином на власний розсуд реалізував один із можливих способів захисту свого порушеного права.

Посилання захисника на постанову Верховного Суду від 09 липня 2020 року, у справі №922/404/19 не є релевантним, оскільки правовідносини взазначенійсправіта у справі, що переглядається, не є подібними.

Усупереч твердженням сторони захисту в касаційній скарзі, апеляційний суд перевірив доводи, наведені в апеляційній скарзі захисника, надав на них відповідь, достатньо вмотивував своє рішення.

Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що ОСОБА_3 не надав доказів вартості ТЗ до та після ДТП, а також вартості деталей, вузлів і агрегатів фізично знищеного ТЗ після ДТП для визначення розміру відшкодування шкоди у випадку фізично знищеного ТЗ, колегія суддів зазначає таке.

У матеріалах кримінального провадження наявний висновок експерта від 08 липня 2017 року № 121/17А, у якому експерт ОСОБА_5 визначив вартість ТЗ до та після ДТП, а також вартість відновлюваного ремонту, коефіцієнт фізичного зносу та вартість матеріальних збитків, спричинених власнику автомобіля «Renault Kangoo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок його пошкодження в результаті ДТП 10 червня 2017 року.

В судових засіданнях в судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_3 визнав, що його автомобіль «RenaultKangoo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є фізично знищеним і його ремонт є неможливим.

У такому разі відшкодування шкоди здійснюється в розмірі, який відповідає вартості ТЗ до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця ДТП. Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, з ОСОБА_4 слід стягнути на користь ОСОБА_3 32 157,98 грн, що є різницею між розміром матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля внаслідок його пошкодження в результаті ДТП (ринкової вартості), та лімітом відшкодування страхової компанії, визнаного сторонами кримінального провадження, з чим погоджується й Суд.

Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, про недостатнє розмежування загальної суми відшкодування моральної шкоди в позовній заяві, позивачу ОСОБА_6 - законному представнику неповнолітнього сина та його сину ОСОБА_7 , що, на думку сторони захисту, істотно порушило процесуальні права обвинуваченої ОСОБА_4 , також є надуманими.

Частина 1 ст. 1167 ЦК України визначає загальні підстави відшкодування моральної шкоди: моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її вини у заподіянні такої шкоди.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Така шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Як установлено ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Таким чином, законом установлено загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди. Тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оцінної діяльності суду.

Внаслідок ДТП потерпілому малолітньому пасажиру автомобіля «RenaultKangoo» ОСОБА_7 було заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди на користь представника потерпілого Болгарова Д.М., який діє в інтересах малолітнього потерпілого ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував, що останній у результаті ДТП отримав тілесні ушкодження, при цьому експерти встановили, що ушкодження - рубець лобної ділянки праворуч є невиправним та для його видалення необхідне лише хірургічне втручання (пластична операція).

З урахуванням ступеня тяжкості завданих тілесних ушкоджень, характеру та обсягу страждань, яких зазнав малолітній потерпілий, тривалості відновлювального періоду, стану його здоров`я, тяжкості вимушених змін у його житті та житті його представника, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з обвинуваченої ОСОБА_4 на користь представника потерпілого Болгарова Д.М., який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_7 100 000 грн моральної шкоди, з чим погоджується й Суд.

З огляду на викладене йна характер і обсяг моральних страждань потерпілого та його представника, на думку колегії суддів Верховного Суду, визначений судом розмір суми відшкодування моральної шкоди потерпілому відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості.

Посилання захисника на відсутність правової оцінки дії водія ОСОБА_3 , які згідно з висновком експерта від 21 вересня 2021 року № СЕ-19/104-21/29508-ІТ, не відповідали вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху, є неспроможними.

Наявність у діях водія ОСОБА_3 порушень вимог 12.3 Правил дорожнього руху перевірялись слідчим під час досудового розслідування та не було встановлено таких порушень, відповідно сторона обвинувачення невисувала йому звинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 КК України.

Суд апеляційної інстанції перевірив вказаний висновок, погодивсяз правовою оцінкою висновку № СЕ-19/104-21/29508-ІТ у частині дослідження експертом дій водія ОСОБА_3 , висновок містить вихідні дані, що були повідомлені обвинуваченою і суперечать її ж показаннями, які вона надавала в суді.

Суд апеляційної інстанції обгрунтовано зазначив, що наданий обвинуваченою ОСОБА_1 висновок автотехнічної експертизи в частині дослідження дій водія ОСОБА_3 містить зовсім інші вихідні дані.

Відсутність, на думку захисника, вмотивованих, або будь-яких інших розрахунків відшкодування моральної шкоди позивачам ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , ці доводи є безпідставними. Аналогічні доводи захисник виклав у своїй апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що вказані цивільні позивачі були пасажирами автомобіля «RenaultKangoo», який унаслідок удару автомобілем під керуванням ОСОБА_4 перекинувся, їх онук отримав тілесні ушкодження, що є стресовою ситуацією для людини і без сумніву заподіює моральну шкоду.

Суд першої інстанції правильно врахував, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Так місцевий суд належним чином врахував, що ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_3 було завдано моральну шкоду, при цьому зважив на ступінь вини обвинуваченої, характер та глибину страждань цивільних позивачів, вимушені зміни в їх житті, характер і тяжкість отриманих тілесних ушкоджень, належно дотримуючись вимог статей 23 1167 ЦК України, статей 127-129 КПК України, дійшов обґрунтованого висновку про їх задоволення.

Висновки Суду по суті вимог касаційних скарг

З огляду на викладене колегія суддів уважає, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, судові рішення в частині вирішення цивільних позовів відповідають вимогам КПК України, тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника та скасування судових рішень у цій частині з призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства відсутні.

Доводи касаційної скарги прокурора є обґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції під час призначення основного покарання ОСОБА_1 застосував норму закону України про кримінальну відповідальність, яка не підлягає застосуванню, тому судове рішення в цій частині не відповідає вимогам статей 370 419 КПК України та підлягає зміні в частині призначення покарання, а касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити, касаційну скаргу захисника ОСОБА_16 в інтересах засудженої ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2022 року стосовно ОСОБА_4 в частині призначеного покарання змінити.

Призначити ОСОБА_1 покарання за ч.1 ст. 286 КК України у виді штрафу в розмірі 500 (п`ятисот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року, який набрав чинності 07 вересня 2017 року, звільнити ОСОБА_1 від відбування призначенихосновного та додаткового покарань.

В іншій частині судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13