ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 200/14418/14-ц

провадження № 61-6660св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач (за первісним позовом) - акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі (за первісним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

позивачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,

відповідач (за зустрічним позовом) - акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 грудня 2022 року у складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у складі колегії суддів Красвітної Т. П.,Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,

у справі за позовом акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору іпотеки недійсним.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2014 року акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивовано тим, що 12 лютого 2007 року АКІБ «УкрСиббанк» (нова назва - АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11116821000 на суму 40 000,00 дол. США з терміном повернення не пізніше 10 лютого 2017 року. В забезпечення виконання позичальником зобов`язання перед банком за вказаним кредитним договором, 12 лютого 2007 року між банком та ОСОБА_1 , як майновим поручителем, укладено договір іпотеки № 11116821000/1, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 . У 2009 році були змінені умови сплати процентів та схема погашення кредиту шляхом укладання додаткових угод.

Позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання. 21 січня 2011 року рішенням суду з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за кредитним договором в повному обсязі. Станом на 31 липня 2014 року заборгованість за кредитним договором становить 79 042,87 дол. США, що еквівалентно 948 766,45 грн, а саме: 400 094,22 грн - заборгованість за кредитом, 446 498,31 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 42 370,18 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 59 803,74 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами. На день подання позовної заяви до суду заборгованість за кредитним договором не була погашена.

Тому позивач просив суд:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 12 лютого 2007 року № 11116821000 у розмірі 948 766,45 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , у спосіб та порядок, передбачений Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, яка встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулись до суду із зустрічним позовом до АТ «УкрСиббанк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору іпотеки недійсним.

Зустрічний позов мотивовано тим, що договір іпотеки від 12 лютого 2007 року № 11116821000/1 є недійсним через відсутність підтвердження його підписання власником іпотечного майна, а також, у зв`язку з порушенням прав та законних інтересів неповнолітніх дітей, що були зареєстровані в квартирі.

Позивачі за зустрічним позовом просили суд визнати недійсним договір іпотеки від 12 лютого 2007 року № 11116821000/1, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус ДМНО) Кулінічем А. С. та зареєстрований в реєстрі за № 128.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська заочним рішенням від 21 жовтня 2014 року у складі судді Єлісєєвої Т. Ю. позовні вимоги задовольнив.

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 01 вересня 2016 року у складі судді Єлісєєвої Т. Ю. заочне рішення скасував та призначив цивільну справу до розгляду.

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 06 грудня 2022 року, яке Дніпровський апеляційний суд постановою від 11 квітня 2023 року залишив без змін, відмовив у задоволенні первісних позовних вимог АТ «УкрСиббанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позивач АТ «УкрСиббанк» звернулося із цим позовом із пропуском визначеного статтею 257 ЦК України строку, а відповідач заявив про застосування наслідків спливу позовної давності, тому у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

У задоволенні вимог за первісним позовом АТ «УкрСиббанк» до позичальника ОСОБА_3 відмовлено по суті, адже він не є майновим поручителем за кредитним договором та іпотекодавцем за договором іпотеки, а отже є неналежним відповідачем за позовною вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судовим експертом встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі іпотекодавець договору іпотеки від 12 лютого 2007 року № 11116821000/1, що укладений між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», який посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Кулінічем А. С. та зареєстрований в реєстрі за № 128 виконаний самою ОСОБА_1 . Інших доказів на підтвердження вимог про визнання недійсним договору іпотеки не надано, що свідчить про їх необґрунтованість.

Крім того, аргументи позову про те, що на момент укладення іпотечного договору малолітній син ОСОБА_1 мав право на житло та проживав у квартирі, яка передана в іпотеку, не заслуговують на увагу, оскільки, відповідач не надала доказів такого проживання та реєстрації.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2023 року до Верховного Суду, АТ «УкрСиббанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ «УкрСиббанк»скасувати та направити справу у вказаній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

14 червня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 668/9978/15-ц, у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 236/918/17, від 11 червня 2020 року у справі № 644/623/17, від 18 червня 2020 року у справі № 918/1017/15, від 01 липня 2020 року у справі № 161/8893/16-ц та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що заява про застосування позовної давності подана лише у 2021 році, а наявність причин, які б свідчили б про перешкоди подати раніше (разом із заявою про перегляд заочного рішення) зазначену заяву суди не встановили.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що причини пропуску строку у цій справі пов`язані із обставинами, що знаходяться поза межами контролю позивача, зокрема, з фактом невиконання судових рішень про стягнення боргу у межах виконавчого провадження.

Позовна давність має обраховуватись з моменту коли кредитор довідався про неможливість реального задоволення його грошових вимог з боку боржника.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що 12 лютого 2007 року АКІБ «УкрСиббанк» (нова назва - АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 (позичальник) уклали договір про надання споживчого кредиту № 11116821000, за умовами якого позичальнику надано кредит на суму 40 000,00 дол. США на поточні потреби зі сплатою процентів за користування кредитом у термін до 10 лютого 2017 року (т. 1 а. с. 6-9).

Для забезпечення виконання позичальником зобов`язання перед банком за кредитним договором, 12 лютого 2007 року АКІБ «УкрСиббанк» (нова назва - АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 (іпотекодавець), як майновий поручитель, уклали договір іпотеки № 11116821000/1, предметом якого є належна іпотекодавцю, на підставі договору купівлі-продажу від 10 лютого 1997 року, квартира АДРЕСА_1 . Вказаний договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Кулінічем А. С. та зареєстрований в реєстрі за № 128(т. 1 а. с. 12-14).

05 лютого 2009 року банк та позичальник уклали додаткові угоди № 1 та № 2, відповідно до яких сторони домовились про перенесення строків виконання зобов`язань позичальника зі сплати процентів за договором, а також зміну схеми погашення кредиту (т. 1 а. с. 10, 11).

24 березня 2010 року АТ «УкрСиббанк» звернулось до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 лютого 2007 року № 11116821000. Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2011 року у справі № 2-2029/2011 позов АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 12 лютого 2007 року № 11116821000 в сумі 338 401,91 грн, судовий збір в сумі 1 700,00 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн, а всього 340 221,91 грн. Заочне рішення набрало законної сили 11 жовтня 2011 року (т. 1 а. с. 29а, 30).

23 березня 2012 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська на виконання вказаного рішення видав виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» 340 221,91 грн (т. 1 а. с. 30).

13 вересня 2013 року АТ «УкрСиббанк» направило на адресу ОСОБА_1 іпотечну вимогу, яка отримана нею 18 вересня 2013 року, у якій банк повідомив іпотекодавця про наявність заборгованості за основним договором на загальну суму 561 888,24 грн та вимагав протягом 31 календарного дня погасити цю заборгованість, попередивши також про можливість ініціювання звернення стягнення на предмет іпотеки (т. 1 а. с. 31, 32).

Згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_2 , складеного АТ «УкрСиббанк», станом на 31 липня 2014 року за кредитним договором від 12 лютого 2007 року № 1111682000 нарахована заборгованість у розмірі 79 042,87 дол. США, що еквівалентно 948 766,45 грн, а саме: 400 094,22 грн - заборгованість за кредитом, 446 498,31 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 42 370,18 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 59 803,74 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами (т. 1 а. с. 15-21).

Відповідно до довідки від 14 червня 2016 року № 04/112, виданої КП «Жилсервіс-2» ДМР, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 , 1975 року народження, ОСОБА_3 , 1999 року народження, ОСОБА_4 , 2015 року народження (т. 1 а. с. 68).

Право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 19 січня 2007 року за ОСОБА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з вказаного реєстру від 17 червня 2016 року № 61739022 (т. 1 а. с. 81, 82).

Згідно висновку № 6479-18, складеного судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз 22 квітня 2019 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, підпис від імені ОСОБА_1 в графі іпотекодавець договору іпотеки від 12 лютого 2007 № 11116821000/1, що укладений між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Кулінічем А. С. та зареєстрований в реєстрі за № 128 - виконаний самою ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 182-188).

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що судові рішення оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення за предмет іпотеки. Тому, Верховний Суд справу в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до АТ «УкрСиббанк» про визнання договору іпотеки недійсним не переглядає.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи відомо, що 12 лютого 2007 року АКІБ «УкрСиббанк» (нова назва - АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 (позичальник) уклали договір про надання споживчого кредиту.

24 березня 2010 року АТ «УкрСиббанк» звернулось до суду (справа № 2-2029/2011) із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 лютого 2007 року № 11116821000, яка станом на 16 лютого 2010 року склала 338 401,91 грн (заборгованість за сумою кредиту - 33 332,33 дол. США, що в еквіваленті складає 266 725,30 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом - 8 098,17 дол. США, що в еквіваленті складає 64 801,56 грн, пеня - 859,17 дол. США, що в еквіваленті складає 6 875,05 грн).

Пунктом 5.5 кредитного договору № 11116821000, зокрема, погоджено, що банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку, встановленому розділом 11 цього договору.

Отже, пред`явивши позов 24 березня 2010 року про стягнення заборгованості в повному обсязі до позичальника у справі № 2-2029/2011, АТ «УкрСиббанк» змінило строк виконання основного зобов`язання.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

У пунктах 1.2.1, 1.2.2 договору іпотеки сторони узгодили, зокрема, що за цим договором іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань боржника (позичальника), зокрема, за кредитним договором від 12 лютого 2007 року№ 11116821000з повернення кредиту у сумі 40 000,00 дол. США у термін до 10 лютого 2017 року.

Разом з тим, у кредитному договорі від 12 лютого 2007 року № 11116821000 передбачено право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у повному обсязі (пункт 5.5).

Як було встановлено, пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату процентів за користування ним (шляхом пред`явлення позовної заяви про стягнення заборгованості з позичальника у повному обсязі), кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов`язання.

Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимог про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 756/2298/18 зазначено, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

Також в постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 361/7076/19 зазначено, що пред`явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності.

У даній справі позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання, яка настала не пізніше 24 березня 2010 року.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, доводи скаржника про те, що заява щодо застосування позовної давності була подана лише у 2021 році, а суди не встановили обставин, які б перешкоджали її поданню раніше (разом із заявою про перегляд заочного рішення), є необґрунтованими. Зазначена заява була подана до ухвалення судового рішення, що відповідає вимогам статті 267 ЦК України.

Доказів вчинення сторонами дій, що свідчать про переривання, зупинення перебігу позовної давності позивач не надав, клопотань про витребування відповідних доказів судом - не заявлено.

Беручи до уваги встановлені судом обставини справи та надавши належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам у їх взаємозв`язку та сукупності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позичальник ОСОБА_2 дійсно мав заборгованість перед позивачем за кредитним договором від 12 лютого 2007 року № 11116821000, а її розмір належним чином визначено. При цьому встановлено, що строк виконання основного зобов`язання було змінено та він настав 24 березня 2010 року. Однак із відповідним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки АТ «УкрСиббанк» звернулось до суду лише 18 серпня 2014 року, тобто вже після спливу трирічного строку, який завершився 24 березня 2013 року.

Крім того, суд врахував, що відповідач ОСОБА_1 ще до ухвалення рішення суду першої інстанції подала заяву про застосування позовної давності, чим реалізувала своє право, передбачене статтею 267 ЦК України. Натомість позивач не довів наявність жодних обставин, які б свідчили про переривання або зупинення перебігу позовної давності, а суд не встановив наявності поважних причин її пропуску.

Отже, беручи до уваги як встановлений судом факт зміни строку виконання зобов`язання, так і момент подання позову, а також заяву відповідача про сплив позовної давності та недоведеність протилежного позивачем, наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 у повному обсязі. Пропуск трирічного строку давності без поважних причин є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд апеляційної інстанції також правильно зазначив, що у задоволенні вимог за первісним позовом АТ «УкрСиббанк» до позичальника ОСОБА_3 слід відмовити з огляду на їх необґрунтованість. Зокрема, матеріалами справи не підтверджується, що ОСОБА_3 є майновим поручителем або іпотекодавцем за кредитним договором. Таким чином, він не несе обов`язку за забезпечення виконання кредитного зобов`язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а відтак є неналежним відповідачем за позовними вимогами, які стосуються саме звернення стягнення на іпотечне майно.

Також, слід зазначити, що договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим способом забезпечення зобов`язань, регулювання якого здійснюється статтями 572-593 глави 49 ЦК України і спеціальним законом, то до іпотечних правовідносин за участі майнового поручителя не підлягають застосуванню положення параграфа 3 глави 49 ЦК України (постанови Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року у справі № 3-43гс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-109цс14).

Нормативними актами не передбачено солідарну відповідальність боржника за кредитним договором та іпотекодавця.

Отже, можна зробити висновок, що боржник за основним зобов`язанням та майновий поручитель - іпотекодавець не є солідарними боржниками, оскільки солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором (стаття 541 ЦК України).

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц.

За таких обставин суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для солідарного стягнення заборгованості з відповідачів.

Посилання скаржника на відкриття виконавчого провадження 07 травня 2021 року № 65346947 на підставі виконавчого листа не свідчить про переривання позовної давності, оскільки перебіг позовної давності переривається лише у разі, якщо боржник добровільно виконує зобов`язання або діє через уповноважену особу. Дії ж кредитора в межах примусового виконання, у тому числі стягнення коштів, не є проявом волі боржника і не переривають позовну давність (постанови Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 161/20278/14-ц, від 27 серпня 2024 року у справі № 758/4213/21).

Аргументи скаржника щодо того, що банк нібито не міг знати про порушення свого права до моменту подання позову в цій справі, оскільки не передбачав, що рішення суду про стягнення заборгованості не буде виконано, є безпідставними.

АТ «УкрСиббанк» було обізнане про порушення позичальником умов кредитного договору, що підтверджується поданням 24 березня 2010 року позову про дострокове стягнення всієї суми заборгованості. Саме в цей момент банк реалізував своє право на захист, чітко усвідомлюючи факт невиконання зобов`язання, та, відповідно, змінив строк виконання основного зобов`язання. Таким чином, момент порушення права банку та початок перебігу позовної давності починається з моменту пред`явлення цього позову, а не з подальших подій, пов`язаних з виконанням або невиконанням судового рішення.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 668/9978/15-ц, у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 236/918/17, від 11 червня 2020 року у справі № 644/623/17, від 18 червня 2020 року у справі № 918/1017/15, від 01 липня 2020 року у справі № 161/8893/16-ц та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров