Постанова

Іменем України

04 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 200/14941/18

провадження № 61-8494св20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей Центральної районної у місті Дніпрі ради, Орган опіки та піклування Шевченківської районної у місті Дніпрі ради та Управління служби у справах дітей Чечелівської районної у місті Дніпрі ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 09 жовтня 2009 року до 29 травня 2017 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з нею та перебуває на її утриманні.

Зазначає, що відповідач не виконує покладених на нього батьківських обов`язків та не цікавиться дитиною, не приймає будь-якої участі у вихованні дитини, не здійснює матеріальної допомоги на її утримання, не піклується про фізичний стан і духовний розвиток дитини.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2017 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина.

На підставі викладеного, просить позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками і не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не спілкується з ним в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, не піклується про стан її здоров`я, хоча мав би це робити, тобто з власної волі ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, ніякого інтересу до сина не проявляє.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовлено.Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2019 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок держави.

Постанова мотивована тим, що ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина, позивачем не надано.

За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини виявляв намір спілкуватись з сином, звернувшись 01 жовтня 2018 року із заявою до органу опіки та піклування щодо визначення порядку спілкування з дитиною, проти позбавлення батьківських прав заперечує, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року в якій просила скасувати вказану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13 серпня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі та витребувано справу з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

03 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі ОСОБА_1 вказувала, що в матеріалах справи міститься висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради про доцільність позбавлення батьківських прав від 03 серпня 2019 року за № 725 в якому чітко зазначено, що підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є те, що батько дитини не виконує батьківських прав стосовно сина, не забезпечує утримання та належні умови для розвитку, навчання та виховання дитини. Враховуючи те, що поведінка ОСОБА_2 є винною, тобто він ухиляється від виховання дитини, виходячи з інтересів дитини, керуючись статтею 164 СК України, орган опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради прийняв таке рішення.

Крім того зазначала, що ОСОБА_2 пройшов курс лікування із застосуванням антиалкогольного та протирецидивного препарату тривалої дії «ESPERALimplant 1300» і в Дніпропетровському наркологічному диспансері було імплантовано препарат «ESPERAL implant 1300». ОСОБА_2 було категорично заборонено вживати будь-які алкогольні напої, але не зважаючи на це він вживав у великій кількості алкоголь, періодично викликав швидку допомогу та порушував режим лікування, який йому було призначено, що в свою чергу спростовує доводи відповідача про те, що його лікування є достатнім доказом його наміру виправити життєву ситуацію на краще, в зв`язку з чим відповідач свідомо знав та розумів про негативні наслідки вживання алкоголю та не зважаючи на це продовжував вживати алкогольні напої.

Також судом апеляційної інстанції не враховані покази свідків про ставлення ОСОБА_2 до дитини.

Вказувала на те, що позовну заяву про позбавлення батьківських прав до суду було подано 13 вересня 2018 року, а заяву ОСОБА_2 до Органу опіки та піклування виконкому Чечелівської районної у м. Дніпрі ради щодо визначення порядку спілкування з дитиною подано 01 жовтня 2018 року, що в свою чергу спростовує висновки суду апеляційної інстанції про нібито наміри відповідача спілкуватися з дитиною, а свідчить лише про те, що таким чином відповідач знаючи про позовну заяву намагався показати всім, що він хоче спілкування з дитиною.

Починаючи з жовтня 2018 року та згідно ухвали від 22 квітня 2020 року Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська по справі №200/4676/19 на даний час ОСОБА_2 перебуває у слідчому ізоляторі за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України за вбивство працівника прокуратури.

Людина, яка скоїла кримінальне правопорушення передбачене частиною 1 статті 115 КК України, та перебуваючи у слідчому ізоляторі навряд зможе брати участь у соціальному житті дитини та надавати дитині потрібні для нормального життя матеріальні блага, а найголовніше людина яка скоїла таке кримінальне правопорушення може бути небезпечна для дитини.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 щодо висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради про доцільність позбавлення батьківських прав зазначав, що не було встановлено на підставі яких саме норм Закону працівники органу опіки та піклуванні виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради постановили Висновок про доцільність позбавлення батьківських прав, що саме стало підставою для такого висновку.

ОСОБА_2 вважає, що він вилікувався та не потребує лікування, не є хронічним алкоголіком та наркоманом. Більш того, відповідач самостійно прийняв рішення щодо лікування.

Щодо допиту свідків зазначав, що свідок ОСОБА_4 є рідною матір`ю ОСОБА_1 , а ОСОБА_5 є давньою подругою та хрещеною матір`ю малолітнього сина ОСОБА_6 , що ставить під сумнів правдивість та об`єктивність їх показів, адже за час подружнього життя вони заважали відповідачу та позивачці будувати міцні сімейні відносини та налаштовували ОСОБА_1 проти відповідача.

На протязі всього часу відповідач був гарним батьком для свого сина, завжди допомагав йому грошима, проводив із сином багато часу та виконував всі обов`язки батька що визначені Сімейним кодексом України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 5), є сином ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , які з 09 жовтня 2009 року до 29 травня 2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Дитина постійно проживає разом з матір`ю та знаходиться на її утриманні.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради від 13 серпня 2019 року № 725 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачка створила всі необхідні умови для розвитку та проживання малолітньої дитини, піклується про неї та матеріально забезпечує, від чого в свою чергу ухиляється батько дитини, а тому орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав відповідача відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 158).

Відповідно до інформації КП «Дніпропетровський наркологічний диспансер ДОР» від 09 серпня 2019 року за вих. 1415, у період з 11 січня 2016 року по 21 січня 2016 року відповідач проходив відповідне наркологічне лікування в їхньому закладі. На відповідному медичному обліку не перебуває(а. с. 144).

07 травня 2015 року відповідач проходив курс лікування із застосуванням антиалкогольного та протирецидивного препарату тривалої дії «ESPERAL implant 1300» і в Дніпропетровському наркологічному диспансері було імплантовано вказаний препарат. Додатково було надано свідоцтво протирецидивного лікування алкогольної залежності за № 08164 та посвідчення на ім`я пацієнта ОСОБА_2 (а. с. 9).

Відповідно до анкет медичної компанії «Айболит» від 09 січня 2016 року та 24 січня 2016 року, ОСОБА_2 протягом місяця вживав у великій кількості алкоголь, періодично викликав швидку допомогу та порушував режим лікування, яке йому було призначено (а. с. 11, 12).

За змістом договору двосторонньої згоди на лікування від 24 лютого 2016 року, укладеного між ВК «Дніпропетровська кооперативна медична фірма «Глорія» та ОСОБА_2 , останній добровільно звернувся до закладу з приводу наявності у нього алкогольної залежності, із скаргами на непереборну тягу до спиртного (а. с. 14).

Як вбачається із відповіді Красногвардійського ВП ДВП ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області від 11 липня 2016 року, ОСОБА_1 просила вжити заходів до свого чоловіка ОСОБА_2 , в зв`язку з тим, що за місцем спільного мешкання останній провокує конфлікти та висловлюється на її адресу нецензурною лайкою(а. с. 7).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Верховний Суд виходить з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав батька щодо неповнолітньої дитини є крайнім заходом впливу.

З урахуванням установлених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо неповнолітньої дитини.

Верховний Суд бере до уваги, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки батька дитини, Верховний Суд зауважує, що відсутні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначала, що судом не враховано висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у м. Дніпрі ради про доцільність позбавлення батьківських прав від 03серпня 2019 року № 725, однак вказаний висновок не є обов`язковим для суду (частини п`ять, шість статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Зокрема, суд апеляційної інстанції встановив відсутність подання позивачем доказів, ухилення відповідачем від виховання дитини за умови його винної поведінки та свідомого нехтування ним своїми обов`язками.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність достатніх причин для позбавлення відповідача батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві і суд апеляційної інстанції діяв у межах своєї дискреції.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Також є помилковим посилання у касаційній скарзі на не врахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Судувід 22 січня 2020 року у справі № 243/1457/18, від 04 березня 2020 року по справі № 356/417/17, від 16 жовтня 2019 року по справі № 404/3287/18, від 16 жовтня 2019 року по справі № 404/4279/17, від 15 травня 2019 року по справі № 490/10338/19, від 20 травня 2020 року по справі № 367/1207/17,оскільки обставини у вказаних справах та обставини справи, яка розглядається, є різними, також є різним і доказування у цих справах.

Крім того, Верховний Суд бере до уваги, що Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (справа «Мамчур проти України» (CASE OF MAMCHUR v. UKRAINE) від 16 липня 2015 року).

Судом апеляційної інстанції взявши до уваги те, що відповідач висловив бажання змінити свою поведінку й відносини з сином у бік покращення, відсутність на час розгляду справи виняткової ситуації, яка свідчить про необхідність позбавлення відповідача батьківських прав, вважав, що висновки суду першої інстанції про те, що зазначені позивачем обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, та є підставою для позбавлення його батьківських обов`язків відносно сина, є помилковими.

Тому Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення у вказаній справі з урахуванням основних інтересів дитини, зокрема з умовою збереження його зв`язку із рідним батьком.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції належним чином дослідив й оцінив подані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав щодо дитини.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С. Ткачук