ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2025 року

м. Київ

справа № 200/172/23

адміністративне провадження № К/990/8318/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Загороднюка А. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Мандрик Владислав Володимирович, на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06.04.2023 (суддя - Смагар С. В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024 (колегія суддів у складі: Казначеєва Е. Г., Блохіна А. А., Гаврищук Т. Г.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частина НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), у розмірі до 100 000 грн, починаючи з 26.09.2022 по 31.12.2022 пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі до 100 000 грн, починаючи з 26.09.2022 по 31.12.2022 пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Позивач на обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходить військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні (військовій частині НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України. Відповідно до бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16.09.2022 № 165 гриф., сержант ОСОБА_1 у складі другого відділу прикордонної служби НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) був направлений у службове відрядження в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ). Під час проходження військової служби, перебуваючи у відрядженні в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ), позивач виконував бойові завдання на кордоні з Білорусією на підставі бойових наказів (розпорядження), які видавались начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, на його думку, він набув право на отримання збільшеної додаткової винагороди до 100 000 грн, відповідно до Постанови № 168, у зв`язку з безпосередньою участю у бойових діях або забезпечуванні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, оскільки фактично виконував бойові завдання на підставі бойових розпоряджень (наказів), перебуваючи у службовому відрядженні. Проте, починаючи з 26.09.2022 позивач фактично отримує лише додаткову винагороду, виходячи з 30 000 грн на місяць. Зазначив, що факти невиплати позивачу додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн, відповідно до положень Постанови № 168, є підставою для звернення до суду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивач проходить військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні (військовій частині НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України.

Відповідно до бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16.09.2022 № 165 гриф., сержант ОСОБА_1 у складі другого відділу прикордонної служби НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) був направлений у службове відрядження в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ), де позивач продовжує проходити військову службу по теперішній час.

Представником позивача направлений адвокатський запит із проханням надати інформацію щодо підстав і причин ненарахування та невиплати щомісячної доплати у вигляді додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, військовослужбовцю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за його безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії у період з вересня по сьогоднішній день, а також надати відповідні підтверджуючі документи, що стали умовою для ненарахування та невиплати указаної додаткової винагороди.

Відповідачем надано відповідь від 03.01.2023 за № 14-57-23-вих, в якій, зокрема, зазначено, що підвищена додаткова винагорода за період перебування позивача у відрядженні не нараховувалася та не виплачувалася, відповідно до Постанови № 168, згідно з наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 № 392/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» (далі - Наказ № 392-АГ), оскільки НОМЕР_4 прикордонним загоном, до якого був відряджений позивач, військовій частині НОМЕР_1 не було надано підтверджуючі документи щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах під час його відрядження, які є єдиною підставою для нарахування і виплати відрядженим військовослужбовцям підвищеної додаткової винагороди до 100 000 грн.

Адвокатський запит також направлено до військової частини НОМЕР_3 , де позивач перебуває у службовому відрядженні та продовжує проходити військову службу із проханням надати інформацію щодо підстав і причин ненарахування та невиплати щомісячної доплати у вигляді додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.

Листом військової частини НОМЕР_3 від 28.12.2022 за № 22/5618-22-вих надано відповідь, в якій зазначено, що позивач перебуває в оперативному підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_5 ) та виконує завдання відповідно до бойових розпоряджень начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.09.2022 № 276/гриф (скасоване), від 25.09.2022 № 1348/ гриф (скасоване) та від 25.10.2022 № 1697/дск, перебуваючи в оперативному підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач стверджує, що за період з 26.09.2022 по 31.12.2022 йому не нараховувалася та не виплачувалася додаткова винагорода у розмірі до 100 000 грн, передбачена Постановою № 168, чим, на його думку, було порушені його права на належне матеріальне забезпечення та зумовило звернення до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06.04.2023, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що на підставі наявних в матеріалах справи доказів не встановлені обставини безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, а відтак відсутня обов`язкова умова виникнення права на спірні виплати, що виключає задоволення позовних вимог. При цьому суд першої інстанції зазначив, що позивач не наводить конкретних періодів часу участі у бойових діях або заходах, незважаючи на необхідність їх визначення для застосування пропорційності, що передбачена пунктом 1 Постанови № 168.

Вирішуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Наказу № 392-АГ та наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 09.12.2022 № 628/0/81-22-АГ (далі - Наказ № 628-АГ), суд першої інстанції погодився з доводами позивача про необхідність їх державної реєстрації як нормативно-правових актів. Проте суд не установив факт такої реєстрації, а відтак дійшов висновку, що зазначені накази не можуть уважатися такими, що набрали чинності та підлягають застосуванню. Зважаючи на це, а також на відсутність у Адміністрації Держприкордонслужби повноважень з визначення порядку виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача на Накази № 392-АГ та № 628-АГ. На думку суду першої інстанції, ці накази не є обов`язковими для виконання, а тому не можуть змінювати правове регулювання відносин щодо указаної вище додаткової винагороди.

Тож за відсутності у спірний період затвердженого МВС України порядку і умов виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, нечинності Наказів № 392-АГ та № 628-АГ, за оцінкою суду першої інстанції, єдиним нормативно-правовим актом, що визначає підстави та порядок виплати відповідачем спірної додаткової винагороди є Постанова № 168.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не змінюючи мотивів цього рішення, але відповідаючи на питання щодо застосовності Наказів № 164-АГ, № 392-АГ, № 628-АГ до правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин у зв`язку з їх використанням для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168, суд апеляційної інстанції, з урахуванням висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах у постановах від 22.11.2023 у справі № 520/690/23 та від 21.12.2023 у справі № 200/193/23, дійшов висновку, що затверджені Наказами № 164-АГ, № 392-АГ, № 628-АГ положення для реалізації положень пункту 1 Постанови № 168 підлягають застосуванню до спірних відносин.

У цьому зв`язку апеляційний суд зауважив, що у контексті цього спору це означає, що відповідач мав пов`язувати виплату додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн з виконанням військовослужбовцем завдань, які перелічені у Наказах № 164-АГ, № 392-АГ, № 628-АГ, однак матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях (виконання прикордонним підрозділом бойових завдань в умовах безпосереднього взаємного вогневого контакту з противником; ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки на території противника або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах.

Оцінюючи доводи позивача про наявність у нього безумовного права на отримання означеної додаткової винагороди у зв`язку з тим, що він виконував протягом спірного періоду завдання на підставі бойових наказів у період дії воєнного стану, суд цієї інстанції виходив з того, що лише сам факт виконання позивачем бойових завдань на підставі бойових розпоряджень (наказів) у спірний період у період дії воєнного стану в Україні, не є достатньою підставою для нарахування та виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн, яка передбачена пунктом 1 Постанови № 168. Крім того, на думку суду апеляційної інстанції, сама по собі видача бойового наказу (розпорядження) не є безумовним доказом виконання військовослужбовцем та його безпосередньої участі у бойових діях чи відповідних заходах.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує, що звернення з касаційною скаргою обумовлено неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, за відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- пункту 1 Постанови № 168, в цілому Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (далі - Перелік № 309), в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Державної прикордонної служби та командуванням військових частин у зв`язку з невиплатою таким військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168;

- пункту 2-1 Постанови № 168, в цілому Інструкції про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.03.2016 № 188 (далі - Інструкція № 188), в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин Держприкордонслужби у зв`язку із застосуванням положень зазначеної Інструкції для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди, згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168, а саме: визначення вичерпного переліку документів, обов`язкових для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди; необхідності попереднього звернення військовослужбовця із рапортом для підготовки командуванням частини усіх необхідних документів для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди; порядку підготовки та обміну необхідними для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди документами між різними військовими частинами у разі, коли військовослужбовець набув право на таку винагороду, перебуваючи у службовому відрядженні та оперативному підпорядкуванні іншої військової частини (тобто, в особовому складі та на фінансовому утриманні якої він не перебуває);

- пункту 2-1 Постанови № 168, в цілому Наказів № 392-АГ та № 628-АГ, в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин Держприкордонслужби у зв`язку із застосуванням положень зазначених Наказів для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди, згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168.

Крім того, скаржник уважає, що наказ Адміністрації Держприкордонслужби, на який посилається суд, не є актом Адміністрації Держприкордонслужби у розумінні вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», яким визначені умови застосування відмови у виплаті додаткової винагороди при участі в бойових діях. Окрім того, на його думку, указаний наказ у порушення норм не було зареєстровано та оприлюднено у встановлений законом спосіб, доступу до указаного нормативно-правового акту також немає. Таким чином, скаржник уважає, що на підставі указаного наказу позивача не може бути позбавлено додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168.

Окрім цього, скаржник наголошує, що для додаткової грошової винагороди у розмірі до 100 000 грн не обов`язковим є саме безпосередня участь у бойових діях та зіткнення із ворогом, оскільки положення пункту 1 Постанови № 168 передбачають, зокрема, і здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Крім того, звертає увагу на те, що в листах відповідача та військової частини НОМЕР_6 , де позивач фактично проходив службу, не заперечується факт його участі у бойових діях, однак зазначається лише про факт відсутності інформації щодо безпосередньої участі позивача у бойових діях та про те, що відповідні підрозділи не виконують бойові завдання саме на лінії зіткнення. Такі твердження, на його думку, є доволі стримані в оцінці ситуації, та не відповідають дійсним обставинам справи. Натомість позивач стверджує, що виконував бойові розпорядження (накази) у спірній період.

При цьому, скаржник уважає, що судом апеляційної інстанції було безпідставно покладено на позивача обов`язок доказування, а саме: що позивачу необхідно доказувати факт прийняття участі у бойових діях або безпосередньої особистої участі у заходах з оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Зазначає, що судом не ураховано, що навіть сам характер проходження служби на території кордону з державою агресором та республікою білорусь, передбачає здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, тим більш, що такі функції позивач виконував на підставі бойових розпоряджень (наказів).

Окрім цього, скаржник уважає, що судами попередніх інстанцій було безпідставно установлено для позивача надзвичайні та заздалегідь недосяжні стандарти доказування.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило. Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

04.03.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Мандрик В. В., на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06.04.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Загороднюка А. Г. для розгляду судової справи № 200/172/23.

Ухвалою Верховного Суду від 13.03.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Мандрик В. В., на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06.04.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 21.05.2025 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

Спір у цій справі виник через невиплату військовослужбовцю, який проходить службу в Держприкордонслужбі, збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, за період відрядження до інших органів Держприкордонслужби.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною другою статті 2 Закону України від 04.11.1991 № 1777-XII «Про державний кордон України» (далі - Закон № 1777-XII) передбачено, що захист державного кордону України є невід`ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Прикордонний загін є органом охорони державного кордону, призначений для охорони визначеної ділянки державного кордону, а також здійснення інших повноважень, передбачених законодавством України.

За змістом частини першої статті 6, частини першої статті 14 Закону України від 03.04.2003 № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» (далі - Закон № 661-IV) Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, до особового складу якої входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України.

Згідно зі статтею 16 цього Закону умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У частині другій статті 9 цього Закону установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Абзацом другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Держприкордонслужба входить до структури Міністерства внутрішніх справ України.

Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в органах Держприкордонслужби, визначаються Інструкцією № 558.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України постановлено ввести в Україні воєнний стан.

Цього ж дня (24.02.2022) Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України [зобов`язаний] невідкладно: 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України [доручено] забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання цих указів Кабінет Міністрів України видав Постанову № 168, якою, серед іншого, передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди.

Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у редакції, чинній з моменту прийняття цієї постанови до змін, внесених постановою від 09.08.2023 № 836) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 грн пропорційно в розрахунку на місяць (з 19.07.2022 з набранням чинності постановою від 07.07.2022 № 793 (застосовується з 01.06.2022) (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів , - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

У цій постанові Кабінет Міністрів України визначив перелік військовослужбовців за видами військових формувань, на яких поширено дію цієї постанови, та розмір вищевказаної додаткової винагороди.

Водночас реалізація цитованих приписів указаної постанови вимагала визначення порядку та умов виплати такої додаткової винагороди, виходячи з того, що формулювання «а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах» є нечітким та породжує істотні труднощі у його правозастосуванні, що, насамперед, пов`язано із застосуванням сполучника «або», який має розділовий характер.

Конкретизація умов, визначених цитованим положенням пункту 1 Постанови № 168, залежить від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, у зв`язку з чим подальшими змінами, внесеними постановою від 07.07.2022 № 793 (застосовується з 24.02.2022), Постанова № 168 доповнена пунктом 2-1, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

З 01.02.2023 ці питання врегульовані Порядком та умовами виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.01.2023 № 36, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.01.2023 за № 196/39252 (втратив чинність на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ від 01.09.2023 № 726, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 04.09.2023 за № 1543/40599, яким замість нього затверджені Особливості виплати додаткової винагороди, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) та порядок і умови виплати одноразової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби, що із змінами та доповненнями діють і дотепер).

А до того означені порядок та умови визначалися, зокрема, Наказом № 392-АГ та Наказом № 628-АГ, прийнятими на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану» на виконання пункту 2-1 Постанови № 168.

Протягом періоду, за який позивач просить стягнути підвищену додаткову винагороду діяв Наказ № 392-АГ, уведений в дію з 01.08.2022.

У пункті 2 цього Наказу конкретизовано за здійснення яких заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів, військовослужбовцям, які проходять службу в органах Держприкордонслужби, додаткова винагорода збільшується до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі: 1) бойових завдань із ведення руху опору на тимчасово окупованій території України; 2) бойових завдань з пошуку, виявлення і знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб), поєднаних з безпосереднім контактом з такими групами, формуваннями, особами; 3) бойових завдань у районах безпосереднього ведення бойових дій з виявлення та вогневого ураження повітряних цілей; 4) польотів у районах безпосереднього ведення бойових дій або ведення повітряного бою, а також заходів з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту; 5) бойових (спеціальних) завдань у районах безпосереднього ведення бойових дій кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії, поєднаних з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником; 6) бойових завдань з відбиття збройного нападу (безпосереднього вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, у тому числі бойові позиції, блокпости, контрольно-пропускні пункти, спостережні пункти, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, за умови безпосереднього зіткнення з противником або нанесення руйнувань чи пошкоджень цим об`єктам під час вогневого ураження; 7) бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань органом (підрозділом, у тому числі зведеним) Держприкордонслужби оборони або наступу, контрнаступу, контратаки) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави; 8) бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення органів Держприкордонслужби або їх підрозділів (у тому числі зведених), які виконують завдання у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно бойовим розпорядженням, поєднане з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником.

Пунктом 4 Наказу № 392-АГ визначено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах: 1) бойового наказу (бойового розпорядження); 2) журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового, навігаційно-вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад; 3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.

Згідно з пунктом 5 Наказу № 392-АГ для військовослужбовців, відряджених до органів військового управління Держприкордонслужби, окрім документів, зазначених у пункті 4 цього наказу, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, додатково підтверджується довідкою за формою, наведеною у додатку 1 до цього наказу, що видається начальником органу Держприкордонслужби, який веде (вів) бойові дії та до якого для виконання завдань відряджені військовослужбовці, із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі. Для військовослужбовців Держприкордонслужби, які відряджені до органів військового управління (штабів угрупувань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, у підпорядкування яких вони передані, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, підтверджується довідкою, виданою керівником відповідного органу військового управління, з відображенням у ній термінів безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця. У довідках, передбачених цих пунктом, обов`язково мають зазначатися відомості про підтверджуючі документи, передбачені пунктом 4 цього наказу.

Відповідно до пункту 10 Наказу № 392-АГ облік військовослужбовців, які беруть безпосередню участь в бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу та підготовку проєкту наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 цього наказу, в органах Держприкордонслужби покладено на штаб органу, а у випадку відсутності штабу - на підрозділ (посадову особу), який веде облік бойових дій. Надання військовослужбовцям довідок про участь у зазначених заходах здійснює підрозділ, який веде облік особового складу.

Відповідно до пункту 11 Наказу № 392-АГ склад органів і підрозділів Держприкордонслужби, які беруть (брали) участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій, визначаються щомісячно наказом Адміністрації Держприкордонслужби відповідно до рішень (наказів, директив, розпоряджень) Головнокомандувача Збройних Сил України. Інформація про військовослужбовців, відряджених з інших органів та підрозділів Держприкордонслужби, дні їх безпосередньої участі у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, подаються начальниками органів Держприкордонслужби (органів військового управління (штабів угрупування військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави, до 5 числа щомісячно (у поточному місяці за попередній) в органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу, за формою, наведеною у додатку 2 до цього наказу.

Згідно з пунктом 12 Наказу № 392-АГ виплата військовослужбовцям додаткової винагороди здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників (командирів). До наказу про виплату додаткової винагороди, виходячи з розміру до 100 тисяч гривень на місяць, в обов`язковому порядку додаються узагальнені дані, отримані з документів, передбачених пунктами 4-6 цього наказу.

З 01.12.2022 був уведений в дію Наказ № 628-АГ, яким був дещо змінений перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 Постанови № 168, але залишився незмінним перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців, у тому числі відряджених, у таких бойових діях або заходах.

Так, пунктом 2 цього Наказу до безпосередньої участі у бойових діях або заходах віднесено виконання військовослужбовцем у районах ведення бойових дій: 1) бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань органом Держприкордонслужби (підрозділом у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) під час перебування у складі штабу відповідного органу військового управління Збройних Сил України, угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил), та за умови вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником; 2) бойових (спеціальних) завдань із усебічного забезпечення органів Держприкордонслужби або їх підрозділів (у тому числі зведених), які згідно з бойовим розпорядженням виконують завдання у складі органів військового управління, військової частини (підрозділів), угрупувань військ, інших складових сил оборони, та за умови вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником; 3) бойових завдань з відбиття збройного нападу на об`єкти, що охороняються (у тому числі бойові позиції, блокпости, контрольно-пропускні пункти, спостережні пункти), звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, за умови безпосереднього вогневого контакту з противником або нанесення руйнувань чи пошкоджень цим об`єктам під час збройного нападу (вогневого ураження); 4) бойових (спеціальних) завдань з пошуку, виявлення і знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) в умовах безпосереднього зіткнення або взаємного вогневого контакту з противником; 5) бойових завдань з виявлення та вогневого ураження повітряних цілей; 6) польотів, ведення повітряного бою, а також заходів з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту згідно з бойовим розпорядженням; 7) бойових (спеціальних) завдань екіпажами кораблів, катерів, суден забезпечення Держприкордонслужби в морській та річковій акваторіях, поєднаних з вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником, а також при виконанні бойових завдань щодо пошуку (тралення) та знешкодження (знищення) мін, вибухонебезпечних предметів.

З наведеного можна виснувати, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій саме по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови № 168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин указаними документами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.08.2024 у справі № 200/4100/23.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності в матеріалах справи доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах, що давало би йому право на отримання додаткової винагороди до 100 000,00 грн.

При цьому суд першої інстанції уважав незастосовними до спірних правовідносин Накази № 392-АГ та № 628/0/81-22-АГ, тоді як суд апеляційної інстанції спирався на їх приписи при вирішенні цього спору.

З приводу цього варто зауважити, що Верховний Суд у постанові від 21.12.2023 у справі № 200/193/23 вже розглядав питання застосовності Наказів № 392-АГ та № 628-АГ та Інструкції № 188 у контексті визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби, передбаченої Постановою № 168.

У постанові від 21.12.2023 у справі № 200/193/23 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що Накази № 392-АГ та № 628-АГ містять норми, що зачіпають права, свободи та законні інтереси осіб, встановлюють організаційно-правовий механізм їх реалізації, та підлягають обов`язковій державній реєстрації Міністерством юстиції України. З огляду на що констатував недотримання Адміністрацією Держприкордонслужби вимог законодавства при прийнятті зазначених наказів.

Водночас Верховний Суд зауважив, що у спірний період (який є аналогічним періоду, який є предметом розгляду у цій справі) виключно зазначені накази Адміністрації Держприкордонслужби визначали механізм реалізації Постанови № 168 щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби під час дії воєнного стану.

Також Верховний Суд указав, що ці накази Адміністрації Держприкордонслужби фактично виконувалися протягом 2022 року, в тому числі й у спірний період, органами Держприкордонслужби, зокрема, в частині визначення переліку бойових дій та заходів, передбачених пунктом 1 Постанови № 168, а також документування безпосередньої участі військовослужбовців у таких діях і заходах.

Виходячи з цього Верховний Суд у постанові від 21.12.2023 у справі № 200/193/23 дійшов висновку, що Накази № 392-АГ та № 628-АГ підлягають застосуванню для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої Постановою № 168, у спірний період.

У постанові від 26.06.2024 у справі № 200/216/23 Верховний Суд дещо розширив висновки щодо застосовності цих актів при визначенні порядку і умов виплати спірної додаткової винагороди.

Зокрема, у справі № 200/216/23 Верховний Суд зазначив, що належна реалізація приписів пункту 1 Постанови № 168 спонукала Уряд до «делегування» відповідним відомствам і керівникам державних органів унормувати умови і підстави виплати «своїм» категорія військовослужбовців додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн.

Адміністрація Держприкордонслужби, з уваги на приписи пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» (у редакції, яка діяла протягом спірного періоду), а також пункту 2-1 Постанови № 168 зіткнулася з обставинами, які вимагали ухвалити рішення, яке б витікало із завдань та повноважень цього органу та заразом відповідало меті встановлення на час дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу (згідно з пунктом 1 Постанови № 168).

Цим рішенням (у широкому сенсі) стали згадувані Накази № 392-АГ, № 628-АГ, у яких виписані ті умови і порядок, які покликані були сприяти практичній реалізації приписів пункту 1 Постанови № 168, аби, з одного боку, ті військовослужбовці, які залучені до виконання бойових завдань/заходів, отримали додаткову винагороду, що теж є однією з умов бойової і мобілізаційної готовності Держприкордонслужби, а з іншого - забезпечити ефективне і цільове використання бюджетних коштів.

Тож з уваги на наведене Верховний Суд у справі № 200/216/23 уважав, що регламентація умов і порядку виплати додаткової винагороди (про необхідність якої [регламентації] зазначено в пункті 2-1 Постанови № 168) з боку Адміністрації Держприкордонслужби шляхом видання Наказів № 392-АГ, № 628-АГ не може інтерпретуватися як спосіб позбавлення чи обмеження права військовослужбовців Держприкордонслужби на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн.

Щодо застосовності Інструкції № 188, то Верховний Суд у постанові від 21.12.2023 у справі № 200/193/23 зазначив, що така була прийнята на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 № 18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських» (далі - Постанова № 18), що передбачала виплату військовослужбовцям винагороди в порядку і розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів, за час участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду. Відповідно з цього Верховний Суд у постанові від 21.12.2023 у справі № 200/193/23 дійшов висновку, що Інструкція № 188 визначала порядок та розміри виплати конкретно тієї винагороди, яка була встановлена Постановою № 18, а тому її положення при визначенні порядку та умов виплати додаткової винагороди, встановленої на період дії воєнного стану Постановою № 168, не можуть бути застосовані.

Відтак, помилковою є позиція суду першої інстанції щодо незастосовності Наказів № 392-АГ та № 628-АГ до спірних правовідносин. Натомість, суд апеляційної інстанції, правомірно керуючись положеннями цих наказів, обґрунтовано урахував їх обов`язковий характер для належної реалізації Постанови № 168.

Стосовно висновку судів попередніх інстанцій по суті позовних вимог, то, на переконання Суду, такий висновок є поспішним, оскільки не ґрунтується на повному і всебічному встановленні обставин справи та належній їй правовій оцінці.

У цій справі позивач доводив, що він набув право на отримання збільшеної додаткової винагороди до 100 000,00 гривень відповідно до Постанови №168 за період з 26.09.2022 по 31.12.2022, стверджуючи, що під час перебування у відрядженні до НОМЕР_4 прикордонного загону він брав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу додаткової винагороди у збільшеному розмірі відповідач покликався на відсутність підстав для здійснення позивачу такої, оскільки начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 не надано інформації про дні безпосередньої участі у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 Наказу № 392-АГ, за формою наведеною у додатку 2 до зазначеного наказу.

В обсязі установлених обставин у цій справі суди попередніх інстанцій установили лише те, що сержант ОСОБА_1 , який проходить військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні (військовій частині НОМЕР_1 ) Держприкордонслужби, бойовим наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 16.09.2022 № 165 гриф. (прим. Суду - відсутній у матеріалах справи), направлений у складі 2 відділу прикордонної служби НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_1 , де він продовжує проходити військову службу по теперішній час.

При цьому поза увагою судів залишилися головні питання, відповіді на які лежать в основі правильного вирішення спору у цій справі, а саме:

чиїм наказом, з якою метою та до якого саме підрозділу був відряджений позивач та у якому підрозділі перебував на обліку особового складу протягом спірного періоду [26.09.2022 по 31.12.2022];

чи віднесена територія, де знаходився підрозділ, до якого був відряджений позивач, до переліку територій, на яких у вказаному періоді ведуться (велися) бойові (активні чи можливі) дії або тимчасово окупованих;

чи включений підрозділ, до якого у спірному періоді був відряджений позивач, до складу органів і підрозділів Держприкордонслужби, які беруть (брали) участь у бойових діях або заходах у відповідних районах ведення бойових дій, що визначаються щомісячно наказом Адміністрації Держприкордонслужби відповідно до рішень (наказів, директив, розпоряджень) Головнокомандувача Збройних Сил України (пункт 11 Наказу № 392-АГ, пункт 8 Наказу № 628-АГ);

чи залучався позивач, у числі інших військовослужбовців до виконання бойових завдань у складі органів військового управління (штабів угруповань військ (сил) або штабів тактичних груп), включених до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави,

які саме завдання, на підставі яких бойових наказів (розпоряджень) та за якою посадою виконував позивач у цьому періоді;

чи свідчать виконувані позивачем завдання про «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії» у розумінні пунктів 2 Наказу № 392-АГ та Наказу № 628-АГ;

чи складалися підрозділом, до якого був відряджений позивач у вказаному періоді, документи, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або заходах військовослужбовця, відповідно до пунктів 4, 5 Наказу № 392-АГ ;

якими документами підтверджуються викладені обставини.

У постанові від 05.08.2024 у справі № 200/4100/23 Верховний Суд зауважив, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій само собою не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови № 168 з урахуванням Наказів № 392-АГ та № 628-АГ означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів» та документального підтвердження цих обставин.

Держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат. Для цього суди мають перевірити чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам, для проведення таких виплат.

Не відповівши на означені вище питання суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про невідповідність позивача умовам виплати додаткової винагороди за пунктом 1 Постанови № 168.

При цьому необхідно урахувати позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23, за змістом якої Суд дійшов висновку, що порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо безпосередньої участі позивача у забезпеченні бойових дій по забезпеченню заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, не свідчить про відсутність права у позивача на таку винагороду.

У постанові від 05.06.2024 у справі № 200/660/23 Верховний Суд вирішив, що порушення порядку передання документів між військовими частинами не впливає на право позивача на отримання винагороди за участь у бойових діях або заходах з національної безпеки. Суд зазначив, що участь військовослужбовців підтверджується сукупністю документів (згідно з пунктом 4 наказу № 392-АГ), серед яких бойові накази, журнали бойових дій, рапорти командирів та інші офіційні документи, і цей перелік не змінився після введення в дію наказу від 01.12.2022 № 628-АГ.

Обов`язок оформлення документів, визначених пунктами 4, 5, 11 Наказу № 392-АГ та пунктами 3, 4, 7 Наказу № 628-АГ, які є підставою для нарахування і виплати коштів, покладено на начальників (керівників) органів Держприкордонслужби (командирів військових частин), які ведуть (вели) бойові дії, та до яких були відряджені військовослужбовці.

Тож, з`ясувавши до якого органу (підрозділу) Держприкордонслужби та в оперативне підпорядкування якого командира був відряджений позивач, судам доцільно було б вирішити питання про можливість залучення до участі в справі цей орган (підрозділ), як такий який мав обов`язок оформлення документів, визначених пунктами 4, 5, 11 Наказу № 392-АГ та пунктами 3, 4, 7 Наказу № 628-АГ, оскільки тільки цей орган (підрозділ) може надати достовірну відповідь на питання чи створювали такі документи стосовно позивача, якщо так, то кому (до якого органу (підрозділу) направлялися відповідні відомості, а якщо не направлялися то яка була тому причина.

Це має значення у контексті надання оцінки предмету цього позову - бездіяльності НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Держприкордонслужби, у якому позивач на час відрядження залишався на фінансовому забезпеченні, та обрання ефективного способу захисту прав позивача, у випадку встановлення судом їх порушення, виходячи з того, який з вищевказаних органів допустив дійсну бездіяльність, якщо така буде установлена судом.

Крім того, необхідно урахувати позицію Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 200/660/23, де Суд наголошував, що посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не надано доказів безпосередньої участі в бойових діях чи в забезпеченні таких заходів та не наведено конкретних періодів часу участі у бойових діях або заходах, є безпідставними, оскільки такі документи (бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій, журнал ведення оперативної обстановки, бойового донесення або постової відомості; рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях, у виконання бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по-батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах) не можуть знаходитися у позивача, оскільки зазначені вище документи оформлюються начальником (командиром) підрозділу, де проходить службу військовослужбовець.

Також Верховний Суд у постанові від 05.06.2024 у справі № 200/660/23 (також у справі № 520/690/23 від 22.11.2023) зазначив, що, дійшовши висновків про відсутність документів для підтвердження фактів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення відповідних заходів у спірний період, суди попередніх інстанцій так і не з`ясували основного питання, які саме завдання і де (на якому напрямку) виконував військовослужбовець НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ), якого, відповідно до бойового наказу, було направлено у службове відрядження в оперативне підпорядкування НОМЕР_4 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_3 ) упродовж всього спірного періоду та чим це підтверджується. Адже, якщо позивач протягом періоду, щодо якого виник спір, проходив військову службу, перебуваючи у відрядженні в НОМЕР_4 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_3 ), але не виконував бойових завдань чи інших завдань, які в розумінні пункту 1 Постанови № 168 дають підстави для виплати додаткової винагороди у (збільшеному) розмірі до 100000,00 грн, то які завдання він у такому разі виконував протягом цього часу та/або де проходив службу у цей час. Саме ці обставини мають значення для правильного вирішення спору і їх не можна залишати поза увагою.

Крім того, передчасними є висновок суду апеляційної інстанції, який стверджує, що сам факт виконання позивачем бойових завдань на підставі бойових розпоряджень (наказів) у спірний період в період дії воєнного стану в Україні, не є достатньою підставою для нарахування та виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 гривень, яка передбачена пунктом 1 Постанови № 168.

Це твердження ігнорує фактичну практику, згідно з якою, у тому числі, на підставі таких наказів або розпоряджень видаються довідки про безпосередню участь у бойових діях чи заходах. Отже, бойовий наказ або розпорядження є невід`ємною частиною документального підтвердження участі військовослужбовця в бойових діях.

З огляду на наведене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є поспішними, оскільки не ґрунтуються на повному і всебічному встановленні обставин справи та належній їй правовій оцінці.

У постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а Верховний Суд наголошував, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Недотримання судом принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час збирання та дослідження зібраних у справі доказів унеможливлює встановлення фактичних обставин для правильного її вирішення.

Своєю чергою, в силу приписів частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права установлювати або уважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Отже наведені вище допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення унеможливлюють розгляд та оцінку Верховним Судом наведених в касаційній скарзі доводів по суті спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Згідно із частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Мандрика Владислав Володимирович, задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06.04.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Донецького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук А.Г. Загороднюк