Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 200/1897/15-ц

провадження № 61-11851св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2020 року в складі колегії суддів: Варенко О. П., Петешенкової М. Ю., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила стягнути з відповідача на її користь суму боргу в розмірі 3 178 119,36 грн.

В обґрунтування позову зазначала, що 21 червня 2014 року між нею та ОСОБА_2 в усній формі було досягнуто домовленості, згідно якої нею було надано відповідачу безпроцентну позику у розмірі, еквівалентному 120 000 доларів США.

На підтвердження намірів сторін, ОСОБА_2 надано розписку від 21 червня 2014 року, згідно якої вона письмово підтвердила свій обов`язок повернути їй грошові кошти в еквіваленті 120 000 доларів США.

18 листопада 2014 року вона звернулася до ОСОБА_2 з вимогою про повернення суми позики в тридцятиденний строк з моменту її отримання, проте відповідач грошові кошти не повернула та ухиляється від виконання обов`язків за укладеним між ними договором позики.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 21 червня 2014 року в розмірі 3 178 119, 36 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач отримала від позивача у позику грошові кошти у розмірі 120 000 доларів США, які не повернула у тридцятиденний строк з моменту звернення до неї позивача з вимогою про це, що є підставою для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2020 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зміст наданої позивачем розписки від 21 червня 2014 року не свідчить про укладення між сторонами договору позики, оскільки не підтверджує факт передачі позивачем відповідачу та отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача, що є обов`язковою умовою для того, щоб договір вважався укладеним. В розписці не визначений порядок повернення грошових коштів.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2020 року та залишити в силі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2019 року.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилалася на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначала, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6- 63цс13, від 13 грудня 2017 року в справі № 309/3458/14-ц та у постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 367/6122/16, від 10 червня 2020 року в справі № 367/6122/16, від 27 червня 2018 року в справі № 712/14562/17, від 07 серпня 2019 року в справі № 753/22661/14.

Також оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

З розписки, написаної ОСОБА_2 21 червня 2014 року, вбачається, що вона зобов'язалася повернути еквівалент 120 000 доларів США. Відповідач в суді першої інстанції визнала факт отримання в борг вказаної суми, зазначивши про це в запереченнях на позовну заву. Однак в апеляційній скарзі вона відмовилася від визнання вказаної обставини без будь-якого обґрунтування такої відмови.

Зобов'язання з повернення коштів відповідач підтвердила своїм підписом. Відсутність у розписці прямої вказівки на те, що грошові кошти були взяті у борг, не є підставою стверджувати про відсутність зобов`язання з повернення грошових коштів.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для встановлення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа, та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

16 грудня 2020 року справа № 200/1897/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно наявної в матеріалах справи розписки від 21 червня 2014 року ОСОБА_2 зобов`язалась повернути ОСОБА_1 грошові кошти в еквіваленті 120 000,00 доларів США.

18 листопада 2014 року позивач звернулася з вимогою до відповідача про повернення суми позики в 30-денний строк з моменту отримання вимоги, проте ОСОБА_2 в добровільному порядку грошові кошти не повернула.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що надана позивачем розписка не підтверджує факт укладення між сторонами договору позики.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6- 79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, які підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Ця судова практика є незмінною.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність між сторонами правовідносин, які випливають з договору позики, та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу з огляду на ту обставину, що 21 червня 2014 року ОСОБА_2 написала розписку, згідно якої зобов`язалася повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі, еквівалентній 120 000 доларів США, та в тридцятиденний строк від дня пред`явлення позикодавцем вимоги не повернула отримані в борг кошти.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, на підставі частини першої статті 533 ЦК України визначила, що грошове зобов`язання за договором позики має бути виконане у гривнях.

Отже, стягнення заборгованості у гривні відповідає вимогам статей 524 533 ЦК України, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено заборони на виконання зобов`язань у національній валюті - гривні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційного суду й залишає в силі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2019 року.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу задоволено, постанову апеляційної інстанції скасовано й залишено в силі рішення суду першої інстанції, то сплачений позивачем судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 15 308 грн підлягає стягненню з відповідача на її користь.

Керуючись статтями 400, 409 410 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2020 року скасувати, залишити в силі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2019 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 15 308 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов