№ 200/2237/24 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 200/2237/24

адміністративне провадження № К/990/25174/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: :Желєзного І.В., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Александрова Олексія Олександровича, в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року (суддя Бабіч С.І.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року (колегія у складі суддів Блохіна А.А., Геращенко І.В., Гайдар А.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і їх обґрунтування

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у ненарахуванні та у невиплаті ОСОБА_1 всіх видів грошового та іншого забезпечення за період її військової служби з 23 травня до 02 червня 2023 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 всі види грошового та іншого забезпечення за період її військової служби з 23 травня до 02 червня 2023 року.

Також позивачка порушувала перед судом питання про поновлення строку звернення із цим позовом.

Наведені на обґрунтування позовної заяви мотиви зводяться до того, що при звільненні позивачки з військової служби з нею проведено розрахунок у неналежному розмірі внаслідок її виключення з усіх видів забезпечення з 23 травня 2023 року, а не з дня звільнення - 02 червня 2023 року.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 22 квітня 2024 року визнав викладені у позовній заяві та у клопотанні про поновлення строку звернення до суду причини пропуску цього строку неповажними, залишив позовну заяву без руху та установив позивачці 10-денний строк для усунення недоліків позову шляхом надання суду обґрунтованої заяви із зазначенням інших поважних підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом.

Суд керувався тим, що в позові ОСОБА_1 порушує питання про нарахування грошового забезпечення за період з 23 травня до 02 червня 2023 року, однак позовну заяву подано лише 15 квітня 2024 року, тобто поза межами передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) тримісячного строку. Водночас, ані у тексті позовної заяви, ані у доданому до неї клопотанні, крім посилання на чинне законодавство і судову практику, не наведено жодних конкретних причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом та підстав, з яких позивачка вважає ці причини пропуску строку поважними. Суд також зауважив, що перебування на службі у іншій військовій частині чи ненадання військовою частиною певних документів на адвокатський запит не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду та жодним чином не перешкоджало позивачці звернутись до суду з позовом до відповідача та просити суд витребувати у відповідача певні докази (до того ж, суд урахував, що на час звернення позивачка теж продовжує службу в іншій військовій частині та звертається до суду з даним позовом і просить витребувати вказані докази).

24 квітня 2024 року від позивачки до суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою від 29 квітня 2024 року Донецький окружний адміністративний суд визнав викладені у заяві про поновлення строку звернення до суду причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 із цим позовом до суду неповажними, відмовив позивачці у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та повернув їй позовну заяву з доданими до неї матеріалами.

Свої висновки суд мотивував тим, що у поданій до суду 24 квітня 2024 року заяві позивачка не навела жодних інших (нових) поважних підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду із цим позовом, окрім тих, що були зазначені нею раніше. Суд зауважив, що позовну заяву було подано до адміністративного суду зі значним пропуском установленого строку, що свідчить про тривалу бездіяльність з боку позивачки, зумовлену її власною пасивною поведінкою. З огляду на викладене, суд першої інстанції не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом поважними.

Позивачка оскаржила зазначене судове рішення до апеляційного суду.

Перший апеляційний адміністративний суд повною мірою погодився з висновками місцевого адміністративного суду та постановою від 13 червня 2024 року залишив ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року без змін.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивачка просить скасувати ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року й направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Свої доводи скаржниця обґрунтовує тим, що при звільнені солдата ОСОБА_1 командуванням військової частини НОМЕР_1 безпідставно не були сплачені в повному обсязі певні види забезпечення та інші належні їй виплати. 25 грудня 2023 року її представник звернувся до військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитам, в якому просив нарахувати та виплатити позивачці всі види забезпечення в період її військової служби з 23 травня до 02 червня 2023 року, а також надати копії документів та/або довідок, які підтверджують проходження солдатом ОСОБА_1 військової служби за цей період. 15 січня 2024 року адвокат отримав відповідь від військової частини НОМЕР_1 з відмовою виплатити відповідні суми грошового забезпечення, а також копіями запитуваних документів. Таким чином, представник позивачки доводить, що обставиною пропуску строку звернення з відповідним позовом до адміністративного суду є те, що військова частина не надала розрахунків нарахувань та виплат грошових винагород за період військової служби позивачки у військовій частині НОМЕР_1 .

Крім цього, посилаючись на практику національних судів та міжнародних судових установ, рішення Конституційного Суду України, положення Конституції та законів України, міжнародних нормативно-правових актів, представник позивачки зазначає, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55 124 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позиція інших учасників справи.

У відзиві представник відповідача просить залишити касаційну скаргу адвоката позивачки без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відповідач поділяє висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для висновку про поважність пропуску позивачкою строку звернення до суду та зауважує, що ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення з 02 червня 2023 року. Того ж дня з нею проведено повний розрахунок. Натомість позовну заяву направлено до суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи лише 16 квітня 2024 року, тобто більш ніж за 10 місяців після проведеного розрахунку, при цьому наказ, на підставі якого здійснено розрахунок позивачка не оскаржує.

На думку відповідача, байдужість позивачки до повноти проведених із ним розрахунків при її виключенні зі списків особового складу військової частини - не призупиняє відлік строку для звернення до суду й не створює для неї законних та обґрунтованих підстав для звернення до суду в будь-який час поза встановленим законом строком.

Рух касаційної скарги.

29 червня 2024 року адвокат Александров Олексій Олександрович, діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2024 року касаційну скаргу представника позивачки залишено без руху та надано заявникові касаційної скарги десятиденний строк для усунення недоліків шляхом надання документу про сплату судового збору або документу, який підтверджує про наявність пільг встановлених законом для звільнення від сплати такого. Також, роз`яснено, що у разі невиконання вимог цієї ухвали у строк, касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.

28 липня 2024 року представник позивачки подав клопотання про звільнення від сплати судового збору, мотивоване тим, що позивачка звільнена від сплати судового збору як особа, яка проходить військову службу, відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2024 року задоволено клопотання представника позивачки та звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подачу касаційної скарги в справі №200/2237/24.

Цією ж ухвалою відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Александрова О.О., в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року справу призначено до розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.

Отже, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема частиною другою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 сформулювала висновок, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).

З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

У розглядуваному випадку позивачка порушує перед судом питання про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 у ненарахуванні та у невиплаті ОСОБА_1 всіх видів грошового та іншого забезпечення за період її військової служби з 23 травня до 02 червня 2023 року, а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці відповідні суми за указаний період.

Отже, спірні відносини повністю охоплюються дією статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, водночас позовну заяву подано поза межами строків, установлених цією правовою нормою.

Суд першої інстанції установив, що на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 11 травня 2023 року №177-РС, яким позивачку звільнено у запас, її виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 - з 02 червня 2023 року та з усіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 - з 23 травня 2023 року.

Як убачається зі змісту наказу від 01 червня 2023 року №154 (по стройовій частині), поряд зі згаданими судом підставами звільнення позивачки, а також датами її виключення зі списків особового складу і видів забезпечення, в ньому вказано також розмір належних позивачці при звільненні виплат грошового забезпечення за кожним з видів.

Судом установлено, що позовну заяву було подано 15 квітня 2024 року.

Основні мотиви, якими представник ОСОБА_1 обґрунтовує поважність причин пропуску цього строку, стосуються введення в Україні воєнного стану, продовження несення позивачкою військової служби, але в іншій військовій частині - НОМЕР_2 , про що свідчить наказ від 08 серпня 2023 року №139, а також те, що інформацію про виплачені у спірний період кошти було отримано 15 січня 2025 року на адвокатський запит, тоді ж було отримано відмову військової частини НОМЕР_1 виплатити відповідні суми грошового забезпечення за період служби з 23 травня до 02 червня 2023 року.

Надаючи оцінку цим аргументами, колегія суддів зауважує, що за усталеною позицією Верховного Суду поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19 зазначила, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

Водночас саме посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку для органу державної влади без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу такого органу, що, водночас, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.

Таким чином, наведені представником позивачки посилання щодо введення в Україні воєнного стану та перебування позивачки на військовій службі, що, за його словами, утруднює підготовку позовної заяви, мають загальний, неконкретизований характер, не доводять існування дійсних, конкретно визначених перешкод для реалізації процесуальних прав за відсутності доказів цього, тож не можуть бути визнані достатніми для позитивного вирішення питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду. Такі мотиви не можуть бути голослівними і базуватися суто на загальних твердженнях, а вимагають визначеності і підтвердженості доказами.

Із цих же міркувань не заслуговують на увагу доводи представника позивачки, що розрахунки нарахувань та виплат грошових винагород за період військової служби позивачки у військовій частині НОМЕР_1 було отримано лише 15 січня 2024 року на адвокатський запит від 20 грудня 2023 року, надісланий відповідачеві 25 грудня 2023 року.

Згідно з долученою до позову копією ордеру на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 , ордер видано на підставі договору про надання правової допомоги / доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги №06/07 від 07 червня 2023 року.

У цьому контексті як факт так і момент звернення з адвокатським запитом у грудні 2023 року не доводить того, що протягом тривалого часу, який минув до цього, існували об`єктивні і непереборні обставини, що не залежали від волі заявника і не дозволяли реалізувати право на звернення до суду, а не мало місце нічим невиправдане зволікання з реалізацією такого права.

Крім цього, як уже зазначалося, в матеріалах справи міститься копія наказу від 01 червня 2023 року №154 (по стройовій частині), в якому поряд з підставами звільнення позивачки, датами її виключення зі списків особового складу і усіх видів забезпечення, вказано також розмір належних позивачці при звільненні виплат грошового забезпечення за кожним з видів.

За відсутності будь-яких переконливих та логічних з погляду стороннього спостерігача підкріплених доказами пояснень щодо пасивної поведінки позивачки протягом досить тривалого часу, Верховний Суд не має підстав вважати її поведінку у контексті наведених ним мотивів про поновлення процесуальних строків раціональною, послідовною та добросовісною, а стверджувані перешкоди в реалізації його прав - дійсними, реальними та доведеними.

Згідно із частинами першою та другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно з пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Керуючись наведеними правовими нормами, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви позивачці.

Посилання скаржниці на судову практику національних судів та міжнародних судових установ, рішення Конституційного Суду України, положення Конституції та законів України, міжнародних нормативно-правових актів колегія суддів у світлі обставин цієї справи оцінює критично, оскільки ключове значення при вирішенні питання поважності причин пропуску звернення до суду має насамперед добросовісна і послідовна поведінка позивачки за наявності об`єктивних чинників, що перешкоджали реалізації права на звернення до суду у визначений процесуальним законом строк. Попри це, наведені скаржницею мотиви самі собою жодним чином не виправдовують її пасивної поведінки, безпідставності її тривалого зволікання зі зверненням до суду із цим позовом за відсутності будь-яких реальних перешкод для цього.

Скаржниця не навела аргументів, які б переконливо вказували на те, що вона протягом такого тривалого часу дійсно не могла звернутися до суду, а зробила це одразу, отримавши таку змогу. З урахуванням такого надміру тривалого строку зазначені обставини мають бути дійсно вагомими і доведеними, проте під час судового розгляду їх існування не підтвердилося.

Отже, у розглядуваному випадку за установлених у справі обставин немає підстав вважати підхід судів попередніх інстанцій до застосування наслідків пропуску процесуального строку звернення до суду надто формальним, невиправдано суворим або таким, що має ознаки безпідставного обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55 124 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції.

Зважаючи на те, що наведені у касаційній скарзі доводи не виправдовують пасивної поведінки позивачки при виконанні процесуальних обов`язків щодо дотримання встановленого законом строку та не свідчить про поважність причин його пропуску, Верховний Суд констатує, що висновок суду першої інстанції, підтриманий апеляційним судом, про наявність підстав для повернення позовної заяви, ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Александрова Олексія Олександровича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року в справі №200/2237/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

А.Г. Загороднюк

І.В. Желєзний

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду