ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 200/3532/20-а

адміністративне провадження № К/9901/20347/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.06.2020 (суддя - Зінченко О.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2020 (головуючий суддя - Гайдар А.В., судді: Гаврищук Т.Г., Казначеєв Е.Г.) у справі №200/3532/250-а за позовом.

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення №0282991-4610-0582 від 16.07.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є власником комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2508 кв.м. на підставі договору розподілу нерухомого майна між співвласниками спільної часткової власності № 669 від 20 лютого 2008 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 вересня 2013 року індексний номер 9636771. Вказаний комплекс є будівлею промисловості, що підтверджується висновком, наведеним у звіті про оцінку. 16.07.2019 Головним управлінням ДФС у Донецькій області складено податкове повідомлення-рішення № 0282991-4610-0582 про визначення суми податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік у сумі 46686,42 грн. Вказане повідомлення-рішення позивач вважає незаконним та необґрунтованим, оскільки відповідно до підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.06.2020, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2020, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.06.2020, постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2020 та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою судді Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 22.08.2020 ОСОБА_2 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.06.2020 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2020 у справі №200/3532/250-а.

У зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 02.07.2024 №2006/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» здійснено повторний автоматизований розподіл судових справ.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду суддею-доповідачем у даній справі визначено ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 05.08.2024 прийнято справу №200/3532/250-а до провадження та призначено попередній розгляд справи на 06.08.2024.

У доводах касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та не враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.

Відповідач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, позивач є власником комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2508 кв.м. на підставі договору розподілу нерухомого майна між співвласниками спільної часткової власності № 669 від 20.02.2008, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.09.2013 індексний номер 9636771.

Рішенням Маріупольської міської ради від 23.12.2016 № 7/14-1054 на 2017 рік, дію якого продовжено на 2018 рік, встановлено ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 квадратний метр бази оподаткування. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік» мінімальна заробітна плата складала 3723,00 грн., тобто у гривневому еквіваленті ставка податку складала (0,5% х 3723 грн. = 18,615 грн.).

16.07.2019 Головним управлінням ДФС у Донецькій області складено податкове повідомлення-рішення № 0282991-4610-0582 про визначення суми податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік у сумі 46 686,42 грн.

Приймаючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія суддів апеляційної інстанції, виходив з того, що під час розгляду даної адміністративної справи для застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України до спірних правовідносин судом не установлені обов`язкові умови: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. В межах спірних відносин позивач лише вказує на ту обставину, що він володіє будівлею промисловості, що підтверджується звітом про оцінку. Водночас, у звіті про оцінку комплексу, належного позивачеві, вказується лише на те, що оцінювач прийшов до висновку, що найкраще та найбільш ефективне використання об`єкта оцінки є його поточне використання в якості виробничо-складського комплексу з адміністративними приміщеннями.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, Суд виходить з наступного.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII (далі - Закон №71-VIII), яким запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обмежувальне тлумачення шляхом введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, самостійно, специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об`єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об`єкти за функціональним призначенням.

Отже, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.

У цій постанові судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 (справа №806/2676/17), а саме в частині, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Отже, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством передбачена преференція, яка полягає у виключенні з об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, таких об`єктів, як будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, якщо вони беруть участь у господарській діяльності власника об`єктів нерухомості як виробничі одиниці.

Однак, позивачем, як з`ясовано судами попередніх інстанцій, не надано доказів здійснення виробничої діяльності у виробничих приміщеннях, щодо яких виник спір.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.07.2019 №0282991-4610-0582.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341 343 349 350 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.06.2020 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2020 у справі №200/3532/250-а - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова