ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 200/3777/23

адміністративне провадження № К/990/5848/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Білак М. В., Жука А. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Кириленко Андрій Володимирович, на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.09.2023 (суддя - Загацька Т. В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024 (колегія суддів у складі: Геращенка І. В., Блохіна А. А., Казначеєва Е. Г.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), у розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 24.02.2022 по 07.03.2023 включно з урахуванням фактично виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, з 24.02.2022 по 07.03.2023 включно з урахуванням фактично виплачених сум.

На обґрунтування позовних вимог позивачка указує, що під час проходження військової служби у період з 27.03.2020 по 23.11.2020, з 14.09.2021 по 24.12.2021, з 11.01.2022 по 13.07.2022, з 13.07.2022 по 07.03.2023 приймала безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи у Донецькій області, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 . Однак, відповідач протиправно, на її думку, не виплатив їй збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі 100000 гривень в спірний період.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Відповідно до листа військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2023 № 620, позивачку зараховано до списків особового складу військової частини наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2020 № 91.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.03.2023 № 66 старший солдат ОСОБА_1 звільнена у запас за підпунктом «г» (за сімейними обставинами), жінки-військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

ОСОБА_1 30.05.2023 через свого представника звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату в повному розмірі за період з 24.02.2022 по 07.03.2023 щомісячної доплати у вигляді підвищеної додаткової винагороди у розмірі до 100000 грн, передбаченої Постановою № 168, з урахуванням фактично виплачених сум.

Військова частина НОМЕР_1 листом від 04.07.2023 № 620 повідомила, що додаткова винагорода виплачується згідно з наказами командира частини на підставі рапортів командирів підрозділу. Відповідно до наказів за період з 24.02.2022 по 07.03.2023 додаткова винагорода виплачувалася з розрахунку 30000,00 грн. До листа відповідачем надано довідку про доходи від 04.07.2023 № 987.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 про доходи від 14.08.2023 № 1186, позивачці виплачувалася винагорода за участь в ООС у розмірі до 30000 грн у період з лютого 2022 року по березень 2023 року включно.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України ОСОБА_1 у період з 27.03.2020 по 23.11.2020, з 14.09.2021 по 24.12.2021. з 11.01.2022 по 13.07.2022, з 13.07.2022 по 07.03.2023 брала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецької області.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.09.2023, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, зазначив, що довідка військової частини НОМЕР_1 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України не є доказом безпосередньої участі позивачки у бойових діях або відповідних заходах, оскільки вона не є довідкою про підтвердження безпосередньої участі позивачки у бойових діях або заходах, яка складається з метою визначення права військовослужбовця на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, не містить жодних відомостей щодо наявності бойових наказів (бойових розпоряджень); журналів бойових дій (вахтових журналів), журналів ведення оперативної обстановки; списків особового складу, який залучався для виконання бойових (спеціальних) завдань; бойових донесень; рапортів (донесень) командира підрозділу (групи) про участь позивача у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних завдань) тощо.

Також суд зазначив, що матеріали справи не містять інших належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів безпосередньої участі позивачки у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, її безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах. Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для виплати позивачці збільшеної до 100000,00 грн додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168 за період з 24.02.2022 по 07.03.2023 включно.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивачка звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:

- пункту 1 Постанови № 168, в цілому Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних сил України та командуванням військових частин у зв`язку з невиплатою таким військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168;

- пункту 2-1 Постанови № 168, в цілому Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.20218 № 260 (далі - Порядок № 260) для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168, а саме: в контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних сил України та командуванням військових частин у зв`язку із застосуванням положень зазначеної телеграми для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168 визначення переліку документів, достатніх для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди.

Також скаржник звертає увагу на те, що невідповідність довідки, яка підтверджує участь позивачки у бойових діях, певним вимогам, не може мати негативні наслідки для такого військовослужбовця, а отже, й не може впливати на його особисті права, у тому числі на право отримання спірної додаткової винагороди, тим паче, що за своєю суттю вона є доказом участі позивачки у бойових діях та має усі необхідні реквізити. При цьому, відповідачем видання такої довідки не заперечується. Таким чином, на думку скаржника, висновки суду апеляційної інстанції про безпідставність посилання позивачки на довідку видану відповідачем у справі є необґрунтованими.

Крім того, скаржник уважає, що судом апеляційної інстанції було безпідставно покладено на позивачку обов`язок доказування факту прийняття участі у бойових діях або безпосередньої особистої участі у заходах з оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Ураховуючи, що обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, у порушення наведених норм, судом першої інстанції було безпідставно, на думку скаржника, встановлена для позивачки надзвичайні та заздалегідь недосяжні стандарти доказування, що призводить до порушення права на справедливий суд, що установлено частиною першою статті 2 КАС України.

Позиція інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надходило. Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

15.02.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Кириленко А. В., на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.09.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Білак М. В., Жука А. В. для розгляду судової справи № 200/3777/23.

Ухвалою Верховного Суду від 27.02.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Кириленко А. В., на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.09.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 10.04.2025 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

Спірні правовідносини склалися щодо ненарахування та невиплати позивачці додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки оборони, відсічі і стримування збройної агресії, передбаченої Постановою № 168 за період з 24.02.2022 по 07.03.2023.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У частині другій статті 9 цього Закону установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Абзацом другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України постановлено ввести в Україні воєнний стан.

Цього ж дня (24.02.2022) Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України [зобов`язаний] невідкладно: 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України [доручено] забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання цих указів Кабінет Міністрів України видав Постанову № 168, якою, серед іншого, передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди.

Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у редакції, чинній з моменту прийняття цієї постанови до змін, внесених постановою від 09.08.2023 № 836) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (з 19.07.2022 з набранням чинності постановою від 07.07.2022 № 793 (застосовується з 01.06.2022) - в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів , - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

У цій постанові Кабінет Міністрів України визначив перелік військовослужбовців за видами військових формувань, на яких поширено дію цієї постанови, та розмір вищевказаної додаткової винагороди.

Водночас реалізація цитованих приписів указаної постанови вимагала визначення порядку та умов виплати такої додаткової винагороди, виходячи з того, що формулювання «а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів […] в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах» є нечітким та породжує істотні труднощі у його правозастосуванні, що, насамперед, пов`язано із застосуванням сполучника «або», який має розділовий характер.

У постанові від 22.11.2023 у справі № 520/690/23 Верховний Суд констатував, що «текстуальний виклад цієї частини пункту 1 Постанови № 168 має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав».

Конкретизація умов, визначених цитованим положенням пункту 1 Постанови № 168, залежить від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, у зв`язку з чим подальшими змінами, внесеними Постановою від 07.07.2022 № 793 (застосовується з 24.02.2022), Постанова № 168 доповнена пунктом 2-1, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Відповідно до статті 8 Закону України від 06.12.1991 № 1934-XII «Про Збройні Сили України» Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).

Наказом Міністра оборони України від 01.04.2022 № 98, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.04.2022 за № 382/37718 (застосовується з 24.02.2022), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розділу І пунктом 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Так, з метою урегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01.06.2022), а потім окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29 (далі - Окреме доручення), якими надав тлумачення терміну «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів», установив порядок визначення районів ведення бойових дій; визначив вимоги щодо документального підтвердження безпосередньої участі у бойових діях та заходах, а також обов`язки керівників органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирів військових частин щодо організації належного документування участі у бойових діях та заходах та інше.

Отже, Міністр оборони України як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації пункту 1 Постанови № 168, шляхом прийняття в межах своїх повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.

У пункті 1 Окремого доручення указано, що під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів» слід розуміти виконання військовослужбовцем, зокрема:

бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій;

бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;

бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями.

У пункті 3 Окремого доручення зазначено, що райони ведення бойових дій визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

Окремо, відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України визначати інші райони ведення бойових дій (у т.ч. повітряного простору), в яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення.

Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконання бойових (спеціальних) завдань.

Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.

Пунктом 4 Окремого доручення визначено керівникам органів військового управління, штабів угрупувань військ (сил), штабів тактичних груп, командирів військових частин (установ, навчальних закладів), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляти органи військового управління, військові частини (установи, навчальні заклади) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку № 1 до цього доручення.

У разі, якщо військовослужбовці були відряджені до військових частин (установ), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави з однієї військової частини, то безпосередня участь у бойових діях цих військовослужбовців може підтверджуватися однією довідкою з відображенням в ній терміну безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця за формою, наведеною в додатку № 2 до цього доручення.

У підставах про видання таких довідок обов`язково зазначати документи, визначені абзацами 3 або 4 та абзацом 5 пункту 3 цього доручення.

Відповідно до пункту 5 Окремого доручення виплата додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) - особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. В цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100 000 грн за місяць обов`язково зазначати підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 Окремого доручення).

Як установлено судами попередніх інстанцій у підтвердження права на додаткову винагороду у розмірі 100000 грн позивачка надала довідку військової частини НОМЕР_1 без номеру від 2023 року, відповідно до якої позивачка у період з 27.03.2020 по 23.11.2020, з 14.09.2021 по 24.12.2021, з 11.01.2022 по 13.07.2022, з 13.07.2022 по 07.03.2023 безпосередньо брала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій указували на те, що наведена довідка не може бути належним доказом безпосередньої участі позивачки у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, оскільки не містить в собі жодних відомостей щодо наявності бойових наказів (бойових розпоряджень), журналів бойових дій (вахтових журналів), журналів ведення оперативної обстановки, списків особового складу, який залучався для виконання бойових (спеціальних) завдань, бойових донесень, рапортів (донесень) командира підрозділу (групи) про участь позивача у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних завдань) тощо.

Проте Верховний Суд уважає такі висновки судів першої й апеляційної інстанцій такими, що ґрунтуються на неповністю установлених обставинах справи, які у сукупності не дають достатніх підстав для належної оцінки правомірності оскаржуваної бездіяльності відповідача.

Практика Верховного Суду свідчить, що виплата додаткової винагороди у розмірі до 100000 гривень обумовлена участю у бойових діях або заходах, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, та підтвердженням цих обставин відповідними документами.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2024 у справі № 560/12539/22, від 28.05.2024 у справі № 560/1200/23, від 06.06.2024 у справі № 200/706/23, від 19.09.2024 у справі № 120/4953/23, від 04.03.2025 у справі № 200/5401/23 підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах може бути довідка командира військової частини (установи), до якої для виконання завдань відряджений військовослужбовець.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 21.03.2024 у справі № 560/3141/23 за зміст таких довідок відповідальність несе уповноважений командир (начальник), який видав відповідну довідку. Тож, якщо відрядженому військовослужбовцю видано довідку про підтвердження його участі у бойових діях або заходах, зміст та форма якої відповідають додаткам № 1, 2 окремого доручення, підписану уповноваженим командиром (начальником), то презюмується, що цей командир (начальник) перевірив та підтвердив наявність документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, визначених пунктом 3 окремого доручення, на підставі якого визначив терміни безпосередньої участі кожного конкретного відрядженого військовослужбовця у бойових діях або заходах. Зміст цих документів може ставитися під сумнів лише за наявності доказів недобросовісного чи зловмисного спотворення фіксації реальної участі конкретного військовослужбовця у бойових діях чи відповідних заходах. Іншим випадком необхідності пошуку доказів участі військовослужбовця у бойових діях чи відповідних заходах може бути ситуація втрати (знищення) документів військової частини (підрозділу) в умовах бойових дій, засвідчена відповідними документами.

Верховний Суд у постанові від 20.06.2024 у справі № 460/6992/23 дійшов висновку, що підтвердженням безпосередньої участі відрядженого військовослужбовця у бойових діях або заходах є довідка від керівника органу військового управління, штабу угруповання чи тактичної групи; відсутність прямого посилання на рапорт не ставить під сумнів дійсність документального підтвердження участі військовослужбовця у бойових діях чи заходах з національної безпеки.

Суди попередніх інстанцій не повною мірою урахували усі наявні докази, не з`ясували підстави видачі довідки, не зіставили інформацію з матеріалів справи з даними довідки.

Водночас Верховний Суд у постанові від 05.08.2024 у справі № 200/4100/23 наголосив, що суди повинні перевіряти, чи підтверджує видана довідка участь військовослужбовця у бойових діях у визначений період, розглядаючи її разом з іншими доказами.

У постанові від 05.06.2024 у справі № 200/660/23 Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій, установивши відсутність документів про участь позивача у бойових діях, не з`ясували, які завдання і де він виконував під час перебування у відрядженні у військовій частині. Якщо позивач не виконував завдань, що дають право на додаткову винагороду, важливо установити, які саме завдання він виконував і де проходив службу. Ці обставини є ключовими для правильного вирішення спору і не можуть бути проігноровані (подібно у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 520/690/23).

З огляду на обставини справи, з яких виник спір, суди попередніх інстанцій мали з`ясувати: (1) які завдання або заходи виконувала позивачка та (2) де саме це відбувалося упродовж спірного періоду, стосовно якого відповідач висловив заперечення щодо підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100000 грн.

Утім, суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів і не встановили усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, через що дійшли передчасних висновків по суті справи. Зокрема, суди не перевірили наведені обставини, не надали їм належної правової оцінки та не урахували усталену практику Верховного Суду у подібних справах.

Такий підхід призвів до неповного встановлення фактичних обставин участі позивачки у бойових діях або заходах, що вплинуло на рішення про виплату додаткової винагороди за весь період її участі у таких діях або заходах.

Держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат. Для цього суди мають перевірити чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам, для проведення таких виплат.

Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а наголошував щодо обов`язку суду встановлювати всі обставини справи незалежно від позиції сторін, згідно зі статтями 2 та 9 КАС України.

Виходячи з принципу офіційного з`ясування обставин у справі, суд зобов`язаний визначити характер спірних правовідносин, зміст позовних вимог та матеріальний закон, а також установити факти, які лежать в основі позову й заперечень. Суд має з`ясувати й витребувати докази на підтвердження цих фактів.

Оскільки суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, то, з урахуванням повноважень касаційного суду (частина друга статті 341 КАС України), відсутня можливість перевірити правильність їх висновків загалом по суті спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Приписами частини 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, перевіривши за матеріалами справи доводи і вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття цього касаційного провадження, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновків, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду цієї справи необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити вивчення всіх обставин цієї справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Кириленко Андрій Володимирович, - задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.09.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2024 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Донецького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко М.В. Білак А.В. Жук