ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 200/38/23
адміністративне провадження № К/990/9709/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Пікуліна Романа Миколайовича , подану в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року (суддя Бєломєстнов О.Ю.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року (колегія у складі суддів Шеметенко Л.П., Градовського Ю.М., Турецької І.О.) у справі за позовом ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
Історія справи
У січні 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Пікулін Р.М., звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 ), яким солдата ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення;
- поновити солдата ОСОБА_2 на посаді солдата пункту технічного обслуговування та ремонту об`єднаної ремонтно-технічної майстерні відділення технічного забезпечення з 23 лютого 2022 року;
- стягнути з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.
До позовної заяви було додано клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 19 січня 2023 року задовольнив заяву позивачки про поновлення пропущеного строку звернення до суду, визнав причини його пропуску поважними, поновив цей строк та відкрив провадження за указаною позовною заявою.
Ухвалою від 20 червня 2023 року Донецький окружний адміністративний суд вирішив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначив судове засідання на 04 липня 2023 року.
Ухвалою від 04 липня 2023 року Донецький окружний адміністративний суд, керуючись положеннями частини четвертої статті 123, частин тринадцятої - п`ятнадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позовну заяву ОСОБА_2 залишив без руху, запропонувавши їй протягом 5 днів з моменту отримання копії цієї ухвали усунути недоліки позову шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших поважних причин цього та доказів на підтвердження таких причин.
Суд зазначив, що, поновлюючи строк звернення до суду ухвалою від 19 січня 2023 року, він прийняв до уваги викладені у заяві про поновлення цього строку обставини без перевірки їх доказами, а саме, що позивачка, особисто з`явившись до м. Слов`янська Донецької області, не змогла подати позовну заяву 17 березня, 07 квітня та 17 травня 2022 року, оскільки канцелярія суду тимчасово працювала в дистанційному режимі, а також, що вона не мала змоги подати позовну заяву в електронній формі з огляду на відсутність доступу до інтернету за місцем її проживання.
З метою перевірки обставин, якими керувався суд, визнаючи поважними причини пропуску зазначеного строку, ухвалами від 04 квітня, 10 травня, 20 червня 2023 року було витребувано додаткові докази у справі. Крім цього, визнано обов`язковою явку позивачки.
Суд указав, що з отриманих на виконання вказаних ухвал документів, вбачає, що висновки про наявність поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду були передчасними, оскільки вони не підтвердилися одержаними у подальшому доказами. Зокрема, позивачка на вимогу суду не змогла надати копію позовної заяви, яку вона намагалася подати 17 березня 2022 року та пізніше, пославшись на її втрату. Також, на вимогу суду позивачка не надала: доказів фактичного місця проживання у період з травня до листопада 2022 року; відомостей про провайдера, який надавав доступ до мережі інтернет за вказаним місцем у період фактичного проживання (договір, рахунки, квитанції про сплату, тощо); доказів на підтвердження періоду часу, впродовж якого доступ до інтернету за фактичним місцем проживання у вказаний період не надавався (оголошення, повідомлення, тощо).
Ухвалою від 11 липня 2023 року Донецький окружний адміністративний суд за клопотанням позивачки продовжив визначений в ухвалі від 04 липня 2023 року строк для усунення недоліків позовної заяви ще на 30 днів.
10 серпня 2023 року від позивачки надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, де на обґрунтування поважності причин його пропуску було зазначено, що своєчасному зверненню до суду перешкоджала відсутність ознайомлення зі змістом спірного наказу; крім цього, канцелярія суду не здійснювала приймання кореспонденції 17 березня, 07 квітня та 17 травня 2022 року, коли позивачка приїжджала до м. Слов`янськ з метою подати позовну заяву, що підтверджується інформацією з офіційного веб-сайту суду; не маючи можливості подати позовну заяву особисто, позивачка простою кореспонденцію направила її на адресу суду, а після звернення до адвоката у листопаді 2022 року, він намагався отримати необхідні для звернення до суду докази, у тому числі копію спірного наказу, однак відповіді на інформаційний запит не отримав, після чого звернувся до суду.
Донецький окружний адміністративний суд критично оцінив наведені позивачкою доводи та оскаржуваною у цій справі ухвалою від 15 серпня 2023 року залишив її позовну заяву без розгляду.
Перший апеляційний адміністративний суд погодився з висновками суду першої інстанції та постановою від 05 лютого 2024 року залишив зазначену ухвалу без змін.
Короткий зміст оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій
В ухвалі від 15 серпня 2023 року Донецький окружний адміністративний суд зазначив, що з аналізу змісту заяв та пояснень сторін вбачається відсутність точної інформації про дату та спосіб повідомлення позивачки про її звільнення, а вчинені судом з метою з`ясування цієї обставини заходи не дали результату. Однак, з огляду на доводи позивачки, що 17 березня 2022 року вона особисто приїжджала до м. Слов`янська Донецької області з метою подати позовну заяву про поновлення на посаді, суд уважав, що із цієї дати позивачка не могла не знати про її звільнення з публічної служби. Проте позовну заяву до суду подано 06 січня 2023 року.
Суд зазначив, що критично ставиться до твердження позивачки про об`єктивний характер перешкод, які унеможливлювали подання позовної заяви впродовж 8 місяців 20 днів.
Суд установив, що приймав позовні заяви, надіслані поштою за адресою АДРЕСА_2 (весь час); надіслані поштою за адресою АДРЕСА_3 . (з 07.09.2022); подані через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (весь час); надіслані поштою на е-mail: inbox@adm.dn.court.gov.ua (весь час).
Безперервне приймання та реєстрація позовних заяв, направлених з 26 лютого 2022 року засобами поштового зв`язку на адресу: АДРЕСА_4 підтверджується листом Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року №09-13.
На переконання суду, маючи дійсне бажання продовжувати військову службу, ОСОБА_2 мала докласти необхідних зусиль для подачі позовної заяви до суду у способи, що були доступні для неї.
Посилання на не ознайомлення з наказом про звільнення суд першої інстанції не вважав поважною причиною пропуску звернення до суду, указавши, що ця обставина не стала на заваді її звернення до суду у січні 2023 року, при цьому, провадження у справі за цим позовом було відкрито незважаючи на відсутність копії оспорюваного наказу, яку згодом суд витребував у встановленому законом порядку, тож, указане свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між пропуском строку звернення до суду та відсутністю у позивачки або її представника копії наказу про її звільнення.
Стосовно наданої позивачкою копії позовної заяви від 10 травня 2022 року та конверту, у якому, за її твердженням, позовна заява надсилалася простою кореспонденцією до суду, місцевий адміністративний суд зазначив, що за даними комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» ця позовна заява на адресу суду не надходила.
Підсумовуючи наведене, Донецький окружний адміністративний суд зазначив, що на підставі зібраних у справі доказів не встановив обставин, які існували впродовж 8 місяців 20 днів, були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивачки та були пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для її своєчасного звернення до суду, тому, керуючись частиною четвертою статті 123 КАС України, констатував наявність правових підстав для залишення позову без розгляду.
Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 05 лютого 2024 року залишив ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року без змін оскільки вважав, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв оспорюване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі позивачка просить скасувати ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що суди обох попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 122 КАС України, не повно встановили обставини у справі, залишили поза увагою, що позивачка є учасником бойових дій та дійшли помилкових висновків про неповажність причин пропуску звернення до суду, що мало наслідком позбавлення позивача гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) права доступу до суду. Також звернув увагу на позицію Верховного Суду, за якою протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55 124 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції.
Позиція інших учасників справи
У відзиві відповідач просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відповідач доводить, що про факт звільнення позивачка достеменно знала ще у лютому 2022 року, на користь чого свідчить низка обставин, зокрема, що у зв`язку зі звільненням 23 лютого 2022 року, вона здала свою зброю і боєкомплект, після чого до місця несення служби не з`являлася та обов`язків військової служби не виконувала, що у випадку не звільнення, означало б наявність у її діях ознак кримінальних правопорушень, передбачених статтями 407 408 Кримінального кодексу України. Крім цього, зауважує, що 04 листопада 2022 року позивачка уклала з адвокатом договір про надання правової допомоги, втім позов через електронний суд було подано 06 січня 2023 року, тобто за 2 місяці після цього. На переконання відповідача, нереалізація права на звернення до суду в межах установлених законом строків є виключно наслідком пасивної поведінки позивачки і не спричинена діями або бездіяльністю посадових осіб відповідача.
Рух касаційної скарги
13 березня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Пікуліна Р.М. , який діє в інтересах ОСОБА_2 , на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року в цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними
Згідно із частинами першою та другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Отже, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_2 з позовом до суду з урахуванням наведених вище висновків, Верховний Суд констатує, що встановлені законом строки звернення до суду адміністративної юрисдикції, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом шести, а у розглядуваному випадку - місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
У справі, яка переглядається, ініціювання судового розгляду зумовлено звільненням солдата ОСОБА_2 зі служби та виключенням її зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, юридичною підставою чого були накази начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 23 лютого 2022 року.
Положеннями частини п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Позов до суду було подано адвокатом Пікуліним Р.М., який діє в інтересах ОСОБА_2 , за допомогою підсистеми «Електронний суд» 05 січня 2023 року (одержано судом 06 січня 2023 року).
Суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску передбаченого КАС України місячного строку звернення до суду з таким позовом, ґрунтовно дослідив наявні у справі матеріали та надав оцінку всім вагомим аргументам позивачки, а саме: що вона не була ознайомлена зі змістом оскаржуваного наказу; що 17 березня, 07 квітня та 17 травня 2022 року особисто приїжджала до м. Слов`янська Донецької області з метою подати позовну заяву, однак канцелярія суду не здійснювала приймання кореспонденції; що ОСОБА_2 не мала змоги подати позовну заяву в електронній формі з огляду на відсутність доступу до інтернету за місцем її проживання; що направила позовну заяву на адресу суду простою кореспонденцією.
Зокрема, Донецький окружний адміністративний суд установив, що суд приймав позовні заяви, надіслані поштою за адресою АДРЕСА_2 (весь час); надіслані поштою за адресою АДРЕСА_3 . (з 07 вересня 2022 року); подані через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (весь час); надіслані поштою на е-mail: inbox@adm.dn.court.gov.ua (весь час). Також зазначив, що безперервне приймання та реєстрація позовних заяв, направлених з 26 лютого 2022 року засобами поштового зв`язку на адресу: АДРЕСА_4 підтверджується листом Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року №09-13.
Сторони цих обставин не оспорюють та не заперечують.
Разом із цим, позивачка, будучи зацікавленою в тому, щоб довести свою позицію про наявність поважних причин пропуску строку, не надала на вимогу суду ані копії позовної заяви, яку вона намагалася подати 17 березня 2022 року та пізніше, зазначивши про її втрату, ані доказів фактичного місця проживання у період з травня до листопада 2022 року; відомостей про провайдера, який надавав доступ до мережі інтернет за вказаним місцем у період фактичного проживання (договір, рахунки, квитанції про сплату, тощо); доказів на підтвердження періоду часу, впродовж якого доступ до інтернету за фактичним місцем проживання у вказаний період не надавався (оголошення, повідомлення, тощо).
Водночас з огляду на доводи позивачки, що 17 березня 2022 року вона особисто приїжджала до м. Слов`янська Донецької області з метою подати позовну заяву про поновлення на посаді, суд уважав, що із цієї дати позивачка не могла не знати про її звільнення з публічної служби.
Стосовно посилань на не ознайомлення з наказом про звільнення, суд обґрунтовано зауважив, що ця обставина не стала на заваді її звернення до суду у січні 2023 року, при цьому, суд відкрив провадження за її позовною заявою попри відсутність копії оспорюваного наказу, яку згодом витребував у встановленому законом порядку. Тому не ознайомлення зі змістом наказу у розглядуваному випадку не може вважатися причиною, що перешкоджала зверненню до суду.
Також суд відхилив посилання ОСОБА_2 на надану нею копію позовної заяви від 10 травня 2022 року та конверту, у якому, за її твердженням, позовну заяву було надіслано простою кореспонденцією, оскільки факт надходження цієї позовної заяви до суду належними доказами не підтверджено.
Отже, суд першої інстанції, надав вичерпну оцінку всім ключовим мотивам позивачки, та констатував, що вона не обґрунтувала існування чинників та умов які не залежали від її волі та реально перешкоджали у реалізації права на судовий захист у визначений процесуальним законом строк.
Натомість, установлені судами обставини дають підстави для висновку, що пропуск строку звернення до суду є наслідком нічим не виправданого зволікання та пасивної поведінки самої позивачки, а згодом і її представника.
На думку колегії суддів, у світлі наведених позивачкою мотивів небезпідставними також є доводи відповідача про те, що у зв`язку зі звільненням 23 лютого 2022 року, ОСОБА_2 здала свою зброю і боєкомплект, після чого до місця несення служби не з`являлася та обов`язків військової служби не виконувала, а також про те, що позивачка уклала з адвокатом договір про надання правової допомоги 04 листопада 2022 року, втім позов за допомогою підсистеми «Електронний суд» було подано 06 січня 2023 року, тобто за 2 місяці після цього.
У постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
За відсутності будь-яких переконливих та логічних з погляду стороннього спостерігача підкріплених доказами пояснень щодо пасивної поведінки ОСОБА_2 протягом досить тривалого часу від дня коли вона повинна була дізнатися про порушення своїх прав, Верховний Суд не має підстав вважати поведінку позивачки у контексті наведених нею мотивів про поновлення процесуальних строків раціональною, послідовною та добросовісною, а стверджувані нею перешкоди в реалізації її прав - дійсними, реальними та доведеними.
Колегія суддів критично оцінює наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суди попередніх інстанцій не повно встановили обставини у справі, залишили поза увагою, що позивачка є учасником бойових дій та дійшли помилкових висновків про неповажність причин пропуску звернення до суду, що мало наслідком позбавлення позивача гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права доступу до суду, оскільки скаржниця, оперуючи загальними поняттями та правовими позиціями, не конкретизувала яким саме обставинам, що мають значення для правильного вирішення питання, суди не надали оцінки, у чому полягає помилковість висновків про неповажність порушення строку подання позовної заяви та чим насправді зумовлено незвернення до суду протягом такого тривалого періоду. Водночас, на думку колегії суддів, зміст оспорюваних судових рішень свідчить про те, що суди належно дослідили питання поважності причин пропуску позивачкою строку звернення до суду та доведеності цих обставин.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Керуючись наведеними правовими нормами, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Посилання скаржниці на численну практику національних судів та міжнародних судових установ, рішення Конституційного Суду України, положення Конституції та законів України, міжнародних нормативно-правових актів колегія суддів у світлі обставин цієї справи оцінює критично, оскільки ключове значення при вирішенні питання поважності причин пропуску звернення до суду має насамперед добросовісна і послідовна поведінка позивачки за наявності об`єктивних чинників, що перешкоджали реалізації права на звернення до суду у визначений процесуальним законом строк. Попри це, наведені скаржницею мотиви самі собою жодним чином не виправдовують її пасивної поведінки, безпідставності її тривалого зволікання зі зверненням до суду із цим позовом за відсутності будь-яких реальних перешкод для цього.
Скаржниця не навела аргументів, які б переконливо вказували на те, що вона протягом майже року від часу звільнення дійсно не могла звернутися до суду, а зробила це одразу, отримавши таку змогу. З урахуванням такого надміру тривалого строку зазначені обставини мають бути дійсно вагомими і доведеними, проте під час судового розгляду їх існування не підтвердилося.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржниці на запровадження на території України воєнного стану як самостійну підставу для визнання причин пропуску звернення до суду поважними.
За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.
Водночас саме посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку для органу державної влади без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу такого органу, що, водночас, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
У розглядуваному випадку за установлених у справі обставин немає підстав вважати підхід судів попередніх інстанцій до застосування наслідків пропуску процесуального строку звернення до суду надто формальним, невиправдано суворим або таким, що має ознаки безпідставного обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55 124 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції.
Зважаючи на те, що наведені у касаційній скарзі доводи не виправдовують пасивної поведінки позивачки при виконанні процесуальних обов`язків щодо дотримання встановленого законом строку та не свідчить про поважність причин його пропуску, Верховний Суд констатує, що висновок суду першої інстанції, підтриманий апеляційним судом, про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу адвоката Пікуліна Романа Миколайовича, подану в інтересах ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року у справі №200/38/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду