ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 200/4764/23
адміністративне провадження № К/990/32156/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 200/4764/23
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 12.02.2024 (постановлену суддею Кошкош О.О.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2024 (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів: Гайдара А.В., Компанієць І.Д.), -
УСТАНОВИВ:
РУХ СПРАВИ
30.08.2023 ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивачка) звернулася через підсистему "Електронний суд" до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Міністерства оборони України (далі-відповідач-2, Міноборони), в якому позивачка просила:
- встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період часу з 01.01.2004 по день смерті ОСОБА_2 яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 в ході бойових дій по захисту України;
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині не прийняття рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з загибеллю ОСОБА_2 на підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022;
- зобов`язати Міністерство оборони України нарахувати та призначити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 за загиблого ОСОБА_2 передбачену Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після розірвання шлюбу проживали разом, вели спільне господарство, мали єдиний бюджет. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 загинув в результаті отримання вибухової травми в ході бойових дій. З метою реалізації прав на соціальний захист як члена сім`ї військовослужбовця після його смерті у позивачки виникла необхідність звернутись до суду із заявою «про встановлення факту постійного проживання зі ОСОБА_2 однією сім`єю». Позивачка зазначила, що 26.04.2023 Дніпровський апеляційний суд своєю постановою заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, залишив без розгляду. Вважає, що позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12.02.2024, яка залишена без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2024, закрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період часу з 01.01.2004 по день смерті ОСОБА_2 .
Відмовляючи у відкритті провадження в частині позовних вимог про встановлення факту, суди виходили з того, що позов в цій частині не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Встановлення факту, що має юридичне значення, відбувається в порядку цивільного судочинства, оскільки між сторонами публічно-правовий спір відсутній.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, позивачка подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги щодо встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 зі ОСОБА_2 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період часу з 01.01.2004 по день смерті ОСОБА_2 задовольнити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що спір, який виник у позивачки, пов`язаний з доведенням наявності підстав для визнання за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаний з будь-якими немайновими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням.
Вказує, що позивачка вже зверталася до суду в порядку цивільного судочинства із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, та за таким предметом ухвалювалось судове рішення від 12.09.2022 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська (справа № 202/4808/22), яке 26.04.2023 скасовано судом апеляційної інстанції та заява про встановлення факту залишена без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 03.09.2024 відкрито касаційне провадження.
Відповідачі відзивів на касаційну скаргу не подали (ухвалу про відкриття касаційного провадження доставлено до електронного кабінету Міністерства оборони України та Донецького обласного ТЦК 04.09.2024).
ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами норм процесуального права у межах доводів касаційної скарги та дійшов таких висновків.
Право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об`єднань і посадових осіб.
У рішенні від 20.07.2006 у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) закріпив поняття суд, встановлений законом, яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.
Фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію визначення складу учасників справи.
Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу.
Великою Палатою Верховного Суду 18.01.2024 ухвалена постанова у справі № 560/17953/21, в якій розмежовано питання предметної юрисдикції за подібних спірних правовідносин, де вказане наступне.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.
Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 08.11.2019 у справі № 161/853/19, від 18.12.2019 у справі № 370/2598/16-ц.
Слід зауважити, що у разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.
Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.
У той же час перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Зокрема, згідно з пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Також неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
Отже, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21 відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Так, позивачка просить встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період часу з 01.01.2004 по день смерті ОСОБА_2 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 в ході бойових дій по захисту України.
Проте позов не містить вимоги та мотивів оскарження рішення, дій чи бездіяльності Міністерства оборони України, Донецького обласного ТЦК, прийнятих за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 стосовно фактів, що мають юридичне значення.
Таким чином, зважаючи, що у спірних правовідносинах відсутній позасудовий спосіб встановлення запитуваного позивачкою факту, тому відсутній реальний публічно-правовий спір, а отже колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про відсутність підстав для розгляду позову про встановлення факту, що має юридичне значення у порядку адміністративного судочинства.
З приводу доводів касаційної скарги про ухвалення Дніпропетровським апеляційним судом постанови від 26.04.2023 у справі №22-ц/803/3327/23, якою скасовано рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.09.2022 про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 однією сім`єю разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 , у період часу з 01.01.2004 по день смерті спадкодавця (до часу відкриття спадщини), а саме до березня 2022 року та залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 , що у свою чергу вказує на юрисдикційний конфлікт та унеможливлює у зв`язку з цим рішенням суду здійснити захист порушеного права, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи судами попередніх інстанцій встановлено, що Дніпропетровський апеляційний суд, залишаючи заяву ОСОБА_1 без розгляду, послався на положення статті 257, частини шостої статті 294, частини четвертої статті 315, частини першої статті 377 ЦПК України та виходив з того, що у цих правовідносинах вбачається спір про право.
За положеннями частини другої статті 257 ЦПК України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
Отже, залишення позову без розгляду у справі №22-ц/803/3327/23, з визначених у постанові підстав, не перешкоджає позивачці звернутись до суду цивільної юрисдикції у загальному порядку.
Суд апеляційної інстанції не закривав провадження у справі з підстав передбачених статтею 255, частинами першою, третьою статті 377 ЦПК України, через що позивачка може звернутись до суду у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції і постанову апеляційного суду - без змін.
Відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 12.02.2024 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2024 у справі № 200/4764/23 залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.В. Тацій
Судді С.Г. Стеценко
Т.Г. Стрелець